Курсовая работа: Основні аспекти технології відтворення поголів`я коней

Курсовая работа: Основні аспекти технології відтворення поголів`я коней

Розвиток тваринництва в нашій державі є досить розповсюджене явище. На території Україні існує досить добра кормова база для забезпечення нормальної годівлі тварин. Кормова база для різних видів тварин, які вирощуються в господарствах має свої певні особливості та використовується з певною метою. Кормові раціони містять різні кормові речовини в залежності від мети використання: чи для збільшення м`ясної маси, чи для зростання молочної продукції, чи для одержання плідного високоякісного потомства.

В народному господарстві країни коней використовують як робочих і продуктивних тварин. Від них одержують м`ясо та молоко (переважно для виробництва кумису), сироватку жеребних кобил для стимуляції багатоплідності корів і вівцематок та сироватку коней нормального фізіологічного стану, шлунковий сік і гамма-глобулін.

На сьогоднішній день в Чернігівській області досить мало господарств займаються вирощуванням коней. Одне з провідних у цій галузі – господарство с. Комарівка Борзнянського району.

Мета роботи – розглянути основні аспекти технології відтворення поголів`я коней.

Об`єкт дослідження – господарство с. Комарівка Борзнянського району.

Предмет дослідження – стан та розвиток галузі конярство.

Основні завдання:

1) дати коротку характеристику господарства;

2) охарактеризувати основні етапи технології відтворення поголів`я коней, які використовуються в господарстві;

3) запропонувати плани реалізації продукції.

Виробнича сфера господарства є фундатором нагромадження коштів, розквіту господарства. Наведемо кілька цифр, які характеризують трудову діяльність господарства у минулому році. Урожайність зернових склала з: кожного гектара по 34,5 центнера, перевиконали державне замовлення трудівники по хлібу, м'ясу.

З року в рік «сталеві коні», тобто трактори і автомобілі, витісняли наших їздових. В колгоспах про коней як тяглову силу, почали забувати.

Зробимо короткий екскурс в історію розвитку конярства в даному господарстві. У 1984 році, у колгоспі було близько 30 коней. Минули роки, і в Комарівці створили племінну конеферму, дитячо-юнацьку спортивну школу. В ній навчилися цікавої захоплюючої професії наїзника більше півсотні юнаків і дівчат. Розвитку конярства керівник господарства навчався у добрих господарів. Так стала розводитися українська верхова порода коней з великою витривалістю і добрив норовом. Коней цього господаря використовують не тільки для сільськогосподарських робіт, але вони ставали основними учасниками перших всеукраїнських кінноспортивних змагань. В середньому ці коні на ринку коштували до 5 тис. грн.

Нині у стайнях 250 коней, з них; 150 племінних - елітних, бігових рисистих порід. Є тут і чистокровні арабські, англійські, латвійські орловські, російські та володимирівські ваговики, українські верхові, їх сумлінно доглядають спеціалісти.

Це відкриває для господарства ще більші перспективи для розвитку племінного конярства.

Таблиця 1 - Стан продуктивності кінного господарства за останні 3 роки (в % від загальної кількості коней)

Загалом господарство забезпечене всіма необхідними кормами для розведення та перспективного розвитку конярства.

Господарство має достатньо сільськогосподарських угідь близько 5000 га для вирощування переважно всіх видів рослинної продукції для забезпечення належного розвитку господарства.

Господарство розміщене в лісостеповому регіоні північної частини області, має досить вигідне положення в плані забезпеченості угідь для випасання худоби. За господарством закріплено значні площі сіножаті, що дає можливість використовувати в достатній кількості як грубі корми так і зелену масу.

Комарівка знаходиться за 22 км від центру району. В селі налічується 6664 га землі, у т.ч. 3839 га орної. Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових культур.

На сьогоднішній день досить часто зустрічаються господарства, в яких значні матеріально-технічні труднощі. Дане господарство також не в повній мірі забезпечене сільськогосподарською технікою, досить часто не вистачає запчастин для від ремонтування хоч і старої техніки. В ресурсах господарства знаходиться значна частина земельних фондів, тому вкрай необхідно для господарства забезпечення та фінансування з боку держави.

Таблиця 2 - Стан забезпеченості кормами господарства за рахунок власної продовольчої програми

Для ведення сільськогосподарської галузі, такої як конярство корма використовуються переважній більшості, які були вирощені на полях господарства.

Розглянемо більш детально вирощування найбільш широко вирощуваних зернових культур в господарстві.

Вирощування овса.

Овес менш вибагливий до умов вирощування, ніж яра пшениця і ячмінь, проте він більш вологолюбний.

У сівозміні овес розміщують після кукурудзи, зернобобових культур, озимини тощо.

Обробіток ґрунту нічим не відрізняється від обробітку під інші ярі зернові культури. Тут обов'язкова зяблева оранка на глибину 20 - 22 см, а якщо попередники стерньові, то обробіток ґрунту треба розпочинати з лущення стерні. Якщо ґрунти мокрі, зяб переорюють [23].

Навесні ґрунт боронують, шлейфують і культивують.

Коренева система всмоктує з ґрунту важкорозчинні форми фосфатів, тому під овес вносять менше добрив. Його можна розміщувати другою, навіть третьою культурою після внесення добрив. Проте при безпосередньому внесенні мінеральних добрив, особливо азотних, набагато підвищується врожай зерна (7 ц/га і більше). Середня доза - по 30 кг/га діючої речовини азотних і фосфорних добрив. На кислих ґрунтах доцільно вносити фосфоритне борошно.

Насіння вівса проростає при температурі - 2-3 °С, а сходи переносять значні заморозки (мінус 4-5 °С і більше). Тому овес треба сіяти рано - як тільки ґрунт добре оброблятиметься.

Сіють овес очищеним кондиційним насінням. Перед сівбою (за 2-3 дні) насіння протруюють.

Кращими способами сівби є вузькорядний і перехресний.

Норму висіву 140-180 кг/га, або 5,5-6,5 млн. шт. зерен.

Насіння вівса легше, ніж насіння ячменю та пшениці, тому його загортають на меншу глибину 4-5 см.

Догляд за посівами вівса аналогічний догляду за ячменем і ярою пшеницею. Овес збирають тільки роздільним способом, бо зерна у волоті дозрівають неодночасно. Починають збирати тоді, коли зернівки у верхній частині волоті досягнуть повної стиглості.

Вирощування озимої пшениці.

Озима пшениця потребує родючих і чистих ґрунтів, тому її висівають після найкращих попередників. У степових районах її висівають по чорних парах. Добрими попередниками є також кукурудза на зелений корм і силос, яку вирощують широкорядним способом, і баштанні культури. У господарствах лісостепової зони озиму пшеницю висівають після вико-вівсяної суміші на корм і сіно, гороху, багаторічних бобових трав. На Поліссі кращими попередниками є кормовий і сидеральний люпини, конюшина, рання картопля, льон-довгунець, озимі на зелений корм.

Уся система обробітку ґрунту залежить від попередника. Використовуючи під пшеницю чорний пар, то обробіток розпочинають у кінці літа з лущення стерні, а потім проводять глибоку зяблеву оранку на глибину 25- 30 см. Якщо орний шар не дає змоги провести глибоку оранку, тоді орють на 20-22 см.

Якщо попередником є кукурудза, оранку проводять відразу після збирання врожаю. При достатній кількості вологи глибина оранки після такого попередника не повинна перевищувати 16-18 см. Після гороху та інших стерньових попередників поле орють на повну глибину плугами з передплужниками. Одночасно з оранкою проводять боронування і коткування. Бувають випадки, коли відразу після збирання врожаю провести оранку неможливо, тоді поле лущать, а через два тижні орють. Поле після просапних культур, наприклад картоплі або баштанних, можна не орати, а лише культивувати чи дискувати на глибину 10-12 см з одночасним боронуванням. Це забезпечує нормальний ріст і розвиток озимої пшениці з мінімальними затратами на виробництво одиниці продукції [23].

Оранку під пшеницю після непарових попередників треба проводити не пізніш як за три тижні до висіву її. Якщо запізнитися з оранкою, ґрунт буде надмірно розпушений і не встигне осісти до сівби, а це спричинює випирання вузла кущіння після осідання ґрунту. Такі рослини будуть легко вимерзати. Якщо ґрунт ущільнився, тоді перед сівбою пшениці проводять культивацію на глибину загортання насіння з одночасним боронуванням.

Удобрення є важливим заходом у підвищенні врожайності озимої пшениці. Під озиму пшеницю вносять органічні і мінеральні добрива. З органічних місцевих добрив вносять гній, компости. Мінеральні добрива рекомендують вносити на поля після непарових (стерньових) попередників.

Доза внесення органічних добрив залежить від району вирощування озимої пшениці.

Мінеральні добрива вносять по 30 - 45 кг/га азоту, фосфору і калію.

При висіванні озимої пшениці після зернобобових і бобових багаторічних трав дози внесення азоту треба зменшити або не вносити взагалі, бо бульбочкові бактерії, розташовані на бобових, накопичують азот у ґрунті.

Мінеральні добрива вносять восени при висіванні пшениці і під час підживлення. В цей час вносять в рядки по 16-18 кг/га Р2О5 у вигляді гранульованого суперфосфату. При внесенні такої кількості фосфорних добрив урожайність зерна підвищується на 3-4 ц/га. Суперфосфат позитивно діє на розвиток кореневої системи, солі фосфорної кислоти підвищують також концентрацію клітинного соку, чим забезпечується висока зимостійкість пшениці.

Надзвичайно важливе значення має підживлення озимої пшениці в ранньовесняний період повним мінеральним добривом з розрахунку 0,8 ц/га аміачної селітри, 1 ц/га суперфосфату і 0,5 ц/га калійної солі.

Ранньовесняне внесення добрив може підвищити врожай зерна на 4 ц/га і більше. При весняному підживленні можна давати 4-5 т/га гноївки з додаванням 0,8 ц/га суперфосфату, 3- 4 ц/га пташиного посліду і 4-5 ц/га золи. Навесні добрива вносять по таломерзлому ґрунту, щоб добриво вдень при відтаванні добре вбиралося ним. В цей час найкраще вносити добрива з літаків.

Доцільність внесення повного мінерального добрива напровесні диктується тим, що в цей період мікрофлора пригнічена низькою температурою і не мінералізує органічних речовин. В озимини вегетація розпочинається при 5 °С, але поживних речовин, доступних для рослин в цей час ще мало, тому внесення їх у формі мінеральних добрив конче потрібно [23].

Сіють озиму пшеницю в господарстві високоякісним (кондиційним) насінням кращих районованих сортів. Перед сівбою насіння очищають, сортують та протруюють. На 1 т насіння витрачають 1 кг гранозану або 3 кг фундазолу. Препарати використовують для боротьби з твердою сажкою, спори якої містяться на поверхні зерна. Щоб застерегти рослини від летючої сажки (її спори розташовані в зародку), застосовують термохімічне протруювання, яке проводять у теплій воді при 49 °С протягом 3 год.

Кращим способом сівби є вузькорядний з шириною міжрядь 7,5 см або перехресний. В результаті цього врожай підвищується на 2,4 ц/га порівняно із звичайним рядковим посівом.

Норма висіву залежить від багатьох причин. На норму висіву впливають час і способи сівби, удобрення, господарська придатність насіння, його величина, особливості сорту, грунтово-кліматичні умови та інші фактори. Але середня норма висіву озимої пшениці на Поліссі - 180-200 кг/га, в Лісостепу - 160-200 кг/га, Степу - 160-180 кг/га, або 4-5 млн. зерен на 1 га.

Глибина загортання насіння залежить від вологості і механічного складу ґрунту. На глибину загортання впливають також період оранки, попередники, величина насіння, біологічні особливості сорту тощо. При достатній кількості вологи на середньо-в'язких ґрунтах можна загортати насіння на глибину 4-5 см. Глибина висіву на чорноземних ґрунтах і посушливих районах більша і становить 6- 8 см, а в сухих районах Степу може досягати 10 см.

Догляд за посівами включає ряд агротехнічних заходів. При сівбі озимої пшениці по свіжій оранці ґрунт прикотковують для ущільнення кільчастими, шпоровими або рубчастими котками.

Ґрунтову кірку до появи сходів пшениці знищують боронуванням.

Щоб зберегти озиму пшеницю від вимерзання, на посівах проводять снігозатримування. Навесні до початку польових робіт посіви підживлюють мінеральними добривами та боронують. Це підвищує врожай на 2-3 ц/га. При випиранні вузлів кущіння посіви коткують [23].

Збирають урожай озимої пшениці у фазі воскової стиглості роздільним способом. Якщо із збиранням запізнитися, зерно пшениці осипається. Для роздільного збирання застосовують віндроуери та рядкові жатки, якими пшеницю скошують і вкладають у покоси. Після підсихання їх обмолочують самохідними комбайнами. При повній стиглості пшеницю збирають прямим комбайнуванням.

Після збирання озимої пшениці зерно ще раз очищають, доводять до вологості 14 % і відправляють на заготівельні пункти або зберігають у своїх господарствах. Солому і полову негайно скиртують, а поле лущать.

Крім цих основних культур, під які відводиться значна площа орної землі (близько 40 % від загальної площі), в господарстві вирощують також такі культури: картоплю, зернобобові, кормові коренеплоди, кукурудзу на зерно та силос, ячмінь, пшениця фуражна, горох, сіно.

Для господарства характерним є також вирощування великої рогатої худоби. Ця галузь є більш-менш прибутковою та використовується і для власних потреб: забезпечення шкільної їдальні та їдальні господарства, частина молочної продукції реалізується на молокозавод, м`ясна продукція на м`ясокомбінати області.

В господарстві існує певна структура управління: це спільне фермерське господарство (СФГ), на чолі якого є голова СФГ обраний на загальних зборах членів СФГ, та його підлеглі - головний зоотехнік, головний ветеринарний лікар, головний бухгалтер, економіст, відповідальний за матеріально-технічне забезпечення, керівники підрозділів (ланкові) наймані працівники.

В господарстві налічується декілька підрозділів:

- ферма великої рогатої худоби;

- свиноферма (незначна кількість поголів`я, які використовуються переважно для потреб господарства);

- кінний двір;

- ремонтно-транспортна дільниця;

- управлінсько-бухгалтерський відділ.

Всі підрозділи працюють злагоджено, кожного місяця кожен керівник підрозділу подає звіт про роботу його підлеглих, здійснюється простійний контроль роботи працівників, проводяться збори на яких заслуховуються зауваження пропозиції працюючих.

Взагалі в господарстві досить стабільна соціально-економічна ситуація, робота господарства спрямована на розвиток такої галузі сільського господарства як конярство.

В наступному розділі ми більш детально розглянемо технологію відтворення поголів`я коней, яка досить добре втілюється в життя в даному господарстві.

2.1 Технологія відтворення поголів’я коней

Основне завдання відтворення - це збільшення кількості та поліпшення якості тварин. Чітка його організація сприяє швидким темпам вдосконалення племінних і робочих коней, дає можливість довести структуру поголів'я до економічно обґрунтованих розмірів, а також збільшити поставки їх на плем'я, для забою на м'ясо, спорту і експорту. Реалізація цих завдань пов'язана із щорічним одержанням лошат від кожної кобили, придатної до розмноження.

Ефективність племінної роботи в конярстві та економіка галузі значною мірою пов'язані з відтворною здатністю жеребців та кобил. Практика останніх десятиріч свідчить, що навіть в умовах оптимальної годівлі у кобил заводських порід спостерігається значне послаблення запліднюваності та висока смертність ембріонів. З'ясування передумов цього та їх запобігання - важливе завдання біологічної, ветеринарної та зоотехнічної наук [18].

Причини, що призводять до зниження відтворної здатності коней, досить різноманітні. Неплідність може бути природженою (гермафродитизм та інші аномалії статевих органів), старечою, аліментарною (нестача в раціонах жеребців і кобил деяких мікроелементів-та вітамінів), експлуатаційною (надмірна робота кобил в запряжці, інтенсивне тренування та випробування на бігах і скачках), симптоматичною (як наслідок захворювання ринопневмонією, вагінітом, ендометритом, метритом та іншими хворобами), штучною (відсутність даних про індивідуальні особливості охоти кобил, несвоєчасне парування чи осіменіння). Рання Смертність ембріонів зумовлена, крім того, порушенням їх каріотипу, тобто нормальної кількості хромосом (моносомія, трисомія, поліплоїдія), несумісністю груп крові, спорідненим паруванням, радіаційною, хімічною та газовою забрудненістю навколишнього середовища тощо.

Важливим фактором підвищення ефективності галузі є максимальне використання висококласних жеребців, приплід від яких реалізується за найвищими цінами. Отже, показники відтворення об'єктивно характеризують стан і культуру конярства в господарствах будь-якої категорії. Основним показником відтворення поголів'я коней є кількість здорових, нормально розвинених лошат, одержаних від 100 кобил, наявних на початок року [13].

Статева зрілість. Коні досягають статевої зрілості у 15- 16 - місячному віці, а загальний розвиток організму триває до 4-5 років. Значною мірою вона зумовлена породною належністю жеребчиків і кобилок, особливостями годівлі та утримання молодняку, загальним розвитком організму. Для аборигенних порід коней (бурятської, монгольської, якутської та ін.) характерна пізньоспілість, тому статевої зрілості вони досягають лише у 2,5-3-річному віці. Молодняк заводських порід більш скороспілий. Кобили цих порід можуть бути жеребними вже в 12-18-місячному віці. Раннє парування шкідливо впливає на організм молодих тварин.

Жеребців і кобил усіх порід використовують для розмноження з 3-річного віку при умові хорошого загального їх розвитку. На кінних заводах країни дещо пізніше (з 4- 5 років) використовують для відтворення жеребців верхових і рисистих порід. Проте жеребців зазначених порід, які мають високий біговий чи скаковий клас, у 3-3,5-річному віці у паруванні використовують обмежено. Це дає можливість у 6-6,5-річному віці (а не в 8-10-річному, як звичайно) мати об'єктивні дані про якість їхніх потомків.

В більшості кінних заводів та племінних ферм колгоспів і радгоспів жеребчиків і кобилок утримують окремо з 12- 14-місячного віку [18].

Особливості відтворення у кобил. Порівняно з самками інших видів свійських тварин кобилам притаманні деякі особливості у відтворенні. Насамперед, це стосується тривалості охоти й статевого циклу, особливостей овуляції, міграції зиготи, функціонування яєчників, організації перевірки фізіологічного стану кобили пробником, парування тощо. Знаючи їх, можна створити найбільш сприятливі умови для запліднення кобил, їх жеребності та вижереблення.

Тривалість охоти. У кобил різних порід охота триває в середньому 5-7 діб з коливаннями від 2 до 14 діб, тобто значно більше, ніж у інших видів сільськогосподарських тварин. Так, за даними Дж. Хеммонда, її тривалість у кобил становить 144 год, тоді як у свиней - до 48, корови - до 36, вівці - до 20 год. Вже один цей факт створює певні труднощі при заплідненні кобил. На тривалість охоти впливають клімат, сезон року, умови годівлі, утримання та використання кобил на роботах, а також їх здоров'я, вік та індивідуальні особливості. Проте відомо, що при відносно добрих умовах годівлі й утримання багатьом кобилам притаманна значна постійність тривалості й циклічності охоти протягом декількох років.

Виявлення охоти. Охоту у кобил визначають за її поведінкою та станом статевих органів. Тварина часто ірже, сама підходить до жеребця, не захищається при його спробах зробити садку; у неї набухають зовнішні статеві органи, з'являються білі виділення, мигає «петля», вона стає в позу сечовиділення. Під час охоти кобили втрачають апетит, занадто нервують в роботі, дуже пітніють, швидко стомлюються. У лошат підсисних кобил під час першої після жереблення охоти, як правило, спостерігають пронос.

На кінних заводах та племінних фермах охоту в кобил виявляють за допомогою жеребців-пробників, які мають бути енергійними, сильними й сміливими, з добрим норовом, без ознак хвороби. Виявлення кобил в охоті (пробу) проводять у спеціальному манежі чи закритому дворі. Техніка проби така: до пробника, якого тримають два коневоди на довгих поводахлейцях (5-6 м), підводять кобил головою до голови. Пробник обнюхує голову кобили, потім шию, черево, здухвини, задню частину тулуба. За поведінкою кобили визначають, в охоті вона чи ні. Пробу слід проводити вранці - до годівлі й роботи, краще через дерев'яний" бар'єр (висота 80-100 см, довжина - 2-2,5 м), Який захищає жеребця від можливих ударів кобили. Бар'єр бажано накрити солом'яними матами.

У деяких господарствах практикують проведення пробника через коридор стайні, де розміщені кобили. Таку пробу для кобил, особливо підсисних, робити не слід, оскільки вона може травмувати лошат і жеребця. В усіх господарствах забороняється здійснювати пробу жеребцями-плідника-ми. Така проба виснажує жеребців, призводить до травм (іноді тяжких) та притуплення статевої активності. За парувальний сезон пробникам слід покрити 3-4 робочих кобили, оскільки у нього можуть загальмуватись статеві рефлекси. Пробниками можуть бути спеціально прооперовані (вазектомовані) жеребці, які не можуть здійснювати нормальну садку. На кінних заводах слід мати не менше двох пробників. На період парувальної кампанії жеребців і кобил розковують.

Контроль за розвитком фолікулів. Найбільш доступним методом вивчення стану яєчників кобил є ректальне дослідження, запропоноване О.Ю. Тарасевичем (1924) і широко впроваджене в практику конярства заслуженим ветлікарем РРФСР, лауреатом Державної премії X.І. Животковим (1934). Воно дає можливість довести запліднення кобил до 95-100 % за рахунок поєднання строків овуляції та осіменіння, а також збільшити навантаження на жеребця до 75-90 кобил [18].

Ректальне дослідження проводять лише ветеринарний чи зоотехнічний працівники, які пройшли спеціальну підготовку.

Овуляція. В період статевого спокою в яєчниках кобили фолікули невеликі за розміром. На початку парувального сезону вони збільшуються в діаметрі до 1-3 см і випинаються на поверхні яєчників у вигляді півкуль. Напередодні охоти в одному або обох яєчниках розвивається кілька фолікулів, але повної зрілості досягає, як правило, один з них. За даними В. Уппенборна, близько 30 % кобил запліднюються двійнями, але протягом перших двох місяців жеребності один із зародків гине і розсмоктується. Нормально розвинених близнят народжується близько 2 %.

Овуляція відбувається у лівому і правому яєчниках, але за своїм функціональним значенням вони, як і роги матки, нерівнозначні у різні вікові періоди. О. Вітт (1954) довів, що правий яєчник відстає в своєму онтогенетичному розвитку і у молодих кобил функціонує значно слабкіше - в 4-5-річному віці кількість овуляцій в ньому становить всього 60 % кількості овуляцій лівого яєчника. У 9-10-річ-ному їх активність вирівнюється, а на старість (після 15 років) активність його знову зменшується.

Овуляція у кобил не пов'язана з якимось певним періодом охоти, тому може здійснитися в будь-який день (з 2-го по 12-й). Вона триває 3-4 год, частіше буває між третім і п'ятим днями охоти, як правило, вночі. Тому парування чи штучне осіменіння кобил ввечері, або вранці ефективніше за денне.

Особливий інтерес до вивчення активності яєчників та рогів матки виникає у зв'язку з пересадкою зигот, технологію якої розроблено в Японії, Англії, Польщі, США, СРСР та інших країнах. Крім того, дуже важливо вивчити вплив цих відмінностей на якість коней. Так, О.М. Буйновський (1981) відмічає, що жеребці орловської рисистої породи, які розвивалися в правих рогах матки, були в середньому на 6,6 с жвавіші, ніж їхні ровесники з лівого рога. Середня жвавість кобил, які розвивалися в різних рогах матки, була однаковою [19].

Статевий цикл та режим парування. Час від початку однієї охоти до початку другої називається статевим циклом. Якщо кобила не була запліднена під "час попередньої охоти, то через 10-16 днів після її закінчення вона, як правило, знову приходить у стан статевого збудження. Середня тривалість статевого циклу становить 20-23 дні з коливаннями від 12 до 33 днів і більше. Кількість, частота й тривалість статевих циклів зумовлені індивідуальними особливостями, станом здоров'я і віком кобили. Впливають на статевий цикл також кліматичні умови, якість годівлі, інтенсивність використання кобили на роботах тощо.

Молодих кобил, яких вперше використовують для відтворення, а також холостих і тих, що абортували (після гінекологічного обстеження) перевіряють пробником через день, починаючи з першого дня парувального сезону (наприклад, з 20 лютого). У підсисних кобил охоту починають виявляти з п'ятого дня після вижереблення і роблять це щоденно, щоб визначити тих, у яких охота триває 2-3 дні. Підсисних кобил парують у першу чергу.

З початку сезону перше парування здійснюють на другий день після виявлення охоти. Кобил, особливо підсисних, які мають чітко виражену охоту, парують в той же день, а вдруге - через 24 год. Після першого парування їх перевіряють пробником через день і якщо знову виявляють охоту, то відразу парують. Практика кіннозаводства свідчить, що проба й парування можуть чергуватися через 24-36-48 год. аж до закінчення охоти. Це зумовлено індивідуальними особливостями проявлення, тривалості та перебігу охоти, а також кількістю та фізіологічним станом жеребців. Інтервал у паруванні 1-2 доби зумовлений ще й тим, що в статевих органах кобили спермії зберігають запліднювальну здатність до 48 год., що дає можливість раціональніше використовувати жеребців-плідників.

Після вижереблення кобили приходять в охоту на 6- 10-й день з коливаннями від 5 до 15 діб. Перша охота підсисних кобил, як правило, скорочена, але сильна й парування їх у цей період найефективніше. За даними таблиці, половина запліднених кобил мала сервіс-період до 20 днів. Це свідчить, що їх парували в першу охоту після вижереблення. Якщо в першу охоту після вижереблення кобила залишилась холостою, то наступна охота (друга, третя) часто проходить непомітно або її зовсім не буває протягом 2-3 міс. Це зумовлено тим, що материнський інстинкт та лактація домінують над статевими рефлексами. Через 10 днів після закінчення охоти всіх спарованих кобил знову перевіряють пробником (через добу) доти, поки не буде виявлено жеребність або наступну охоту. Якщо спарована кобила не підпускає жеребця, то перевірку пробником продовжують ще 35-45 днів для того, щоб остаточно переконатися в її жеребності. .Якщо ж буде виявлена друга охота, то режим проб і парувань організовують такий, як і в першу охоту [20].

Кобилам, що тривалий час не були в охотe або мають аномальну циклічність, поліпшують годівлю, подовжують моціон. Якщо при цьому не одержують бажаного ефекту, застосовують лікування чи вдаються до стимуляції її біологічно активними речовинами. Так, на Дубровському кінному заводі семи кобилам, що тривалий час не приходили в охоту, згодовували концентрат мікробіального лізину. Через 10-48 днів усі кобили прийшли в охоту, а шість із них стали жеребними. В організмі лізин у поєднанні з біотином (вітамін Н) утворює біологічно активну речовину - біоциніт. Нестача його в організмі негативно впливає на відтворну здатність тварин, статеву циклічність та якість сперми. Хороші результати дало застосування Для кобил орловської рисистої породи (Московський кінний завод) оваріотропіну, виділеного з сироватки жеребних кобил.

Запліднення та міграція зиготи. Яйцеклітина, що вийшла з фолікула, зберігає здатність до запліднення лише 5-6 год., після чого гине. Під час парування сперма жеребця виділяється в матку кобили й дуже швидко досягає кінця її рогів. Цьому сприяє скорочення поздовжньої та кільчастої мускулатури матки і збільшення головки статевого органа жеребця, що призводить до розширення шийки матки й нагнітання в неї сперми. Крім того, під час парування в матці кобили створюється понижений тиск, внаслідок чого в неї може всмоктатися до 80 мл сперми.

Запліднення відбувається у верхній частині яйцепроводу, де починається утворення багатоклітинного організму - зиготи. Приблизно через 6 діб після запліднення вона потрапляє у порожнину рога матки, а пізніше - в матку. Спочатку зародок живиться за рахунок цитоплазми і секрету матки (маточного молочка), а згодом - через плаценту. У 7-тижневому віці зародок знаходиться в порожнині матки. Його імплантація (прикріплення до слизової оболонки рога матки) відбувається в період 8-14 тижнів. З цього часу ембріон живиться через плаценту. Запліднена яйцеклітина (зигота) у статевих органах кобили мігрує. Дозрівши, наприклад, у лівому яєчнику, вона після запліднення (у 60 % випадків) імплантується в правому розі. Роги матки (за Віттом В.О., 1954) також гетерохронні - нерівноцінні в різні вікові періоди. У молодих кобил менш активно функціонує лівий ріг (а яєчник - правий).

Парувальний сезон. Кобили місцевих порід, а також коні, яких розводять на північних островах, мають чіткі сезонні статеві цикли, що припадають на весняну пору року. При утриманні в стайнях у кобил протягом року буває кілька статевих циклів, але краще вони виражені у квітні - червні. Тому парування кобил організовують так, щоб вижереблення припадало на ранні весняні місяці. Це дає ряд переваг: до початку зими ранні лошата розвиваються краще, ніж пізні; до початку весняно-літніх робіт закінчується вижереблення у кобил, тому їх можна ефективніше використовувати у запряжці; більш стислі строки народження лошат сприяють кращій організації відлучення їх і дальшого вирощування, а також постачанню іподромів молодняком більш вирівняного віку. На іподромах вік коней визначають без урахування дня і місяця народження [20]. Тому в господарствах, де коней утримують в стайнях, рекомендовано парувати кобил у період з 1 лютого по 15-20 липня. В господарствах України парувальний сезон в робочому конярстві доцільно розпочати 1 березня й закінчити 1 липня.

2.2 Підготовка і проведення парувальної компанії

До загальних питань організації парувальної кампанії відносять: складання плану парувань з обґрунтованим підбором кобил до жеребців, вибір господарств для організації парувальних пунктів, визначення необхідної кількості жеребців, підготовка кобил, облік результатів роботи, підготовка спеціалістів та обслуговуючого персоналу до виконання визначених завдань.

Для парувальних пунктів в першу чергу виділяють жеребців планових порід. Вони мають бути вищого класу, ніж кобили, за породністю, екстер'єром, роботоздатністю та промірами. Перед початком парувального сезону перевіряють плодючість жеребців, досліджують стан їх статевих органів, здатність до парування та якість сперми. Відтворна здатність жеребців характеризується кількістю запліднених кобил та одержаного за минулі роки приплоду. Періодично проводять клінічний огляд жеребців: сім'яники та придатки мають бути пружними, рухливими, з рівною поверхнею, не зростатися з мошонкою. На статевому органі жеребця, який краще оглядати під час ерекції, не повинно бути крововиливів, червоних плям, виразок, пухлин. Якість сперми жеребців перевіряють перед початком парувальної кампанії протягом трьох суміжних днів при умові однієї садки за день. Остаточне рішення про її якість приймають за показниками третього дня. Протягом парувального сезону якість сперми перевіряють щомісячно [18].

За результатами оцінки сперми жеребця, якщо це необхідно, проводять заходи щодо поліпшення годівлі й утримання, збільшення тривалості перебування на свіжому повітрі та виконання фізичних навантажень (робота в запряжці чи під сідлом). Відтворна здатність жеребців зумовлена генотипом і типом нервової системи, станом здоров'я та віком, якістю годівлі й утримання, режимом статевого використання, порушення якого призводить до імпотенції. За 1 -1,5 місяця до початку парувальної кампанії жеребцям-плідникам збільшують норми годівлі. На кожному парувальному пункті утримують жеребця-пробника, за станом здоров'я, вгодованості та статевої активності якого необхідно ретельно стежити.

Перед початком парувального сезону зоотехніки і ветеринарні працівники господарства проводять огляд всього наявного поголів'я кобил 3-річного віку і старше, складають їх список, зазначаючи кличку й вік, вгодованість, походження [18]. При підборі кобил до жеребців слід дотримувати таких правил: жеребець має бути вищого класу, ніж кобила; кращих кобил слід парувати з кращими жеребцями, щоб посилювати у потомків їхні корисні ознаки; не допускати спорідненого парування, яке призводить до зменшення виходу лошат і підвищення їх смертності. Протягом парувального періоду необхідно ретельно вести облік дат перевірки охоти пробником, парування, результатів ректального дослідження кобил. Всі ці дані записують у журнал проби та парування. За ними визначають дату жереблення кобил та походження їх приплоду.

Осіменіння кобил. Строки осіменіння кобил залежать від періоду охоти, який визначають за їх поведінкою, станом статевих органів, ректальним дослідженням яєчників, реакцією на жеребця-пробника.

Осіменіння кобил краще проводити за допомогою дзеркала-розширювача й твердого ебонітового або еластичного гумового катетера зі шприцом. Складові штучного осіменіння та їх послідовність такі: фіксація кобил у станку чи парувальними путами; обмивання статевих органів теплою водою; бинтування хвоста; промивання катетера й шприца ізотонічним розчином глюкози, після чого набирають сперму в шприц; зволожування розчином глюкози поверхні катетера і дзеркала; введення дзеркала у статеві органи кобили та фіксація його; введення катетера у шийку матки на 10-12 см; приєднання шприца до катетера й введення сперми в матку. Доза разового введення сперми становить: для кобил верхових і рисистих порід - 25-30 мл, ваговозних і після вижереблення - 35-40, мінімальна доза - 20 мл.

У другому випадку технік по штучному осіменінню вводить в статеві органи кобили руку з гумовим катетером, вказівним пальцем знаходить шийку матки і спрямовує катетер на глибину 10-12 см. Осіменіння повторюють через кожні 24 год періоду охоти. Якщо кобила залишається холостою, то з настанням наступного статевого збудження її осіменяють в тій же послідовності. Облік осіменіння кобил ведуть за встановленою формою.

Діагностика жеребності. Досягнення високих показників відтворення поголів'я коней значною мірою зумовлено збереженням жеребності кобил. Це досягають створенням спеціальних умов годівлі, утримання, догляду та використання їх на роботах. Щоб створити такі умови, необхідно якомога раніше встановити факт жеребності кобили [19].

Першою ознакою жеребності є припинення тічки (охоти) й намагання кобили під час проби «відбити» жеребця - не допустити його до себе. Помічено, що вже на 20-40-й день жеребні кобили стають спокійнішими, мають порівняно з холостими підвищений апетит і краще засвоюють корми, внаслідок чого у них поліпшується вгодованість. Деякі з них в табуні «жеребцюють» і навіть «сідають» на холостих кобил. При зовнішньому огляді у жеребних кобил спостерігають асиметрію - збільшення об'єму одного з боків черевної порожнини. Це більш чітко помітно у кобил при першій жеребності, починаючи з 5 міс.

З 6-7 міс і пізніше жеребність можна встановити за рухами плода (прослуховування). Вони найбільш помітні вранці, до годівлі кобил, відразу після водопою. Спостерігати їх можна так: на кобилу надівають недоуздок з довгим поводом, підходять до неї з лівого боку, в ліву руку беруть повід і жмут волосся гриви в межах холки, а долонею правої руки легко надавлюють трохи вперед і догори від вим'я. Через деякий час відчувається рух плода, тобто легкі поштовхи об стінку черева. На 9-му місяці западають м'язи крижів, помітно збільшується вим'я й черево, зростає асиметрія.

Методи ранньої діагностики жеребності кобил поділяють на лабораторні (дослідження маточного слизу, сечі, крові, застосування ультразвуку та рентгенографія) й клінічні. Хоча вони і дають позитивні результати, проте широкого, застосування не знайшли. Методи внутрішніх досліджень - вагінальний та ректальний - засновані на морфологічних і топографічних змінах статевих органів - їх розміру, конфігурації, положення й стану матки, яєчників, маточних артерій. Це визначають оглядом шийки матки, слизових оболонок піхви, консистенцією маточного слизу та дослідженнями через пряму кишку (ректально) [20]. У практиці кінних заводів, деяких племінних ферм колгоспів і радгоспів найчастіше використовують ректальний метод, який дає можливість спеціалісту виявляти жеребність з 20-30-го дня. Він був запропонований О.Ю. Тарасевичем у 1924 р. і запроваджений у практику вітчизняними спеціалістами І.X. Животковим, С.М. Бєляєвим, В.Т. Кобцевим, В.Г. Тоглієвим та ін. Проте ректальна діагностика у другій половині жеребності не бажана: вона турбує кобил і нерідко дає неправильні результати, оскільки під впливом маси плода, плаценти та навколоплідної рідини матка істотно зміщується. Ректальне дослідження повинні проводити ветеринарні спеціалісти.

2.3 Підготовка до жеребіння

Практика передових колгоспів, радгоспів та кінних заводів свідчить про те, що поряд з правильною організацією парувальної кампанії повноцінна годівля жеребних кобил та раціональне використання їх на роботах є запорукою одержання здорового приплоду.

Протягом пасовищного періоду жеребні кобили повинні споживати по 10-12 кг зеленої трави на 100 кг живої маси. З погіршенням пасовищ в осінній період необхідно збільшити кількість концкормів, вводити в раціон сіно, вітамінну та мінеральну підгодівлю. Перехід від пасовищного до стійлового утримання у більшості кобил збігається з другою половиною жеребності, коли досить інтенсивно збільшується маса плода. Тому в цей період не слід допускати перебоїв у забезпеченні кобил поживними речовинами. Саме в цей час зареєстровано найбільшу кількість абортів - 60- 70 % їх загальної кількості.

З переходом на стійлове утримання жеребним кобилам виділяють кращі корми, що є в господарстві - якісне злаково-бобове сіно, суміш концкормів, в т. ч. овес чи спеціальний комбікорм, моркву, буряки, якісний силос (5-10 кг на добу), трав'яне та м'ясо-кісткове борошно, мінерально-вітамінні добавки.

Частину зернових кормів згодовують в пророщеному вигляді. До цього вітамінного корму кобил слід привчати поступово, починаючи з 50 г і лише через 6-8 днів згодовувати оптимальну кількість - 300-50Р г на добу.

Дуже корисною для жеребних кобил є каша з висівок,, вівса та насіння льону. її готують так: в дерев'яний ящик чи бочку засипають третину або чверть добової потреби вівса, заливають його гарячим відваром насіння льону, ретельно перемішують, засипають зверху пшеничними висівками й добре вкривають. Через 5-6 год. кашу знову перемішують додають кухонну сіль і згодовують по ,1,5-2,0 кг на голову. Взимку жеребних кобил треба напувати тільки у стайні. Не можна випасати їх на засніжених посівах озимих культур або згодовувати мерзлі корми [20].

Жеребних племінних кобил розміщують в стайнях денникового типу, а на кумисних підприємствах та конефермах робочого призначення - в стайнях секційного або стійлового типу. В останніх обладнують денники для утримання жеребців-плідників і вижереблення кобил (15-20% від наявної кількості конемісць у стайні).

Забезпечення достатнього моціону в стійловий період - необхідна умова одержання від кобил здорових лошат. У цей час слід регулярно організовувати їм прогулянку на відстань 10-12 км в обидва кінці, рухатись вони повинні кроком та риссю. У другій половині дня протягом 3-4 год. кобил доцільно утримувати в загонах біля стайні, де вони споживають грубі корми. З наближенням вижереблення кобил, особливо ваговозних порід, треба примушувати рухатися (водити), оскільки вони майже весь час Стоять.

Більш ефективним є використання жеребних кобил на легких і середніх сільськогосподарських й транспортних роботах по обслуговуванню тваринницьких бригад чи ферм і польових станів, на заготівлі й перевезенні кормів, для роз'їздів тощо. Використання жеребних кобил на роботах протягом 220-230 днів за рік слід вважати оптимальним.

Жеребність та жеребіння кобил. Жеребність кобил триває 335-340 днів. Вона являє собою складний фізіологічний процес, що зобов'язує спеціалістів та обслуговуючий персонал забезпечити народження здорового приплоду. Турботи про лоша слід починати ще тоді, коли воно знаходиться в утробі матері. Тому доброякісна годівля, оптимальні умови утримання, помірна робота та здоров'я кобили є запорукою одержання якісного приплоду та основними умовами профілактики абортів. У кобил, крім абортів, бувають випадки народження мертвих та недоношених, хоча й живих, але слабких лошат, виходити яких складно [20].

Причинами незаразних абортів, які можуть статися в будь-який період жеребності, є споживання недоброякісних кормів (гнилих, уражених плісенями та грибками, мерзлих, отруйних) і холодної води; різкі больові подразнення (травми, удари батогом, поштовхи, перевтома, коліки, простудні й гельмінтозні захворювання); парування жеребних кобил (при несправжній охоті), жеребність близнятами (близько 30 % кобил починають жеребність саме ними), аномалії статевих органів, несумісність груп крові тощо. Інфекційні аборти є наслідком захворювання паратифом, сальмонельозом, бруцельозом, трихомонозом, інфекційною анемією, контагіозним метритом. Як правило, вони перебігають непомітно, оскільки відбуваються на ранніх стадіях розвитку плода. Великих збитків господарствам завдає ринопневмонія жеребних кобил, яка супроводжується майже поголовними абортами на 8-10-му місяці ембріонального розвитку.

Строк жеребіння визначають за допомогою спеціального календаря, наведеного нижче, або такого розрахунку: до дати останнього парування додають 3-5 днів і віднімають один місяць. У господарствах із стійловим утриманням коней обладнують 2-3 денники для проведення в них жеребіння, які після кожного з них добре чистять та дезинфікують. При цьому на підстилку для кобил не можна використовувати тирсу, торф та дуже подрібнену солому. В стайнях не повинно бути котів і собак, яскравого світла вночі, в них не можна шуміти. Все це лякає тварин, може призвести до абортів і навіть до їх загибелі. Напередодні жеребіння помітно збільшується вим'я, на кінцях дійок з'являються краплини молозива, у деяких кобил набрякають молочні судини й кінцівки. За кілька годин до жеребіння кобила починає непокоїтись: вона розгрібає підстилку, часто" лягає й встає, метушиться по деннику, поглядає на черево, часто виділяє кал і сечу. В цей час необхідно стежити за тим, щоб кобила не лягла задньою частиною тулуба близько до стіни або перегородки денника, оскільки це заважає родам і в разі необхідності немає можливості надати їй допомогу. Не слід допускати, щоб кобила жеребилася прив'язаною.

Як правило, жеребіння відбувається ввечері або вранці, коли в стайні тихо і спокійно. Спочатку із статевої щілини з'являється міхур з навколоплідних оболонок. Під дією черевних м'язів він лопається й при наступних потугах з'являються кінцівки плода: передні - п'ятками копит донизу або задні - п'ятками догори. При нормальному передлежанні плода - (головному чи тазовому) в перебіг родів втручатися не слід. Жеребіння кобил триває 20-40 хв., відбувається легко й без сторонньої допомоги. Проте тазове передлежання, не ускладнюючи жеребіння, іноді може призвести до загибелі плода. Суть полягає в тому, що під час родів його пуповина притискується до тазових кісток матері, від чого припиняється кровообіг і настає смерть. Щоб цього уникнути, необхідно при потугах прискорити роди витягуванням плоду за кінцівки, особливо коли його таз увійшов у тазову порожнину матері. Навколоплідну оболонку розривають і знімають з лошати тоді, коли його грудна клітка пройде таз. Якщо лоша народилося в навколоплідних оболонках, їх необхідно негайно розірвати, інакше воно задихнеться [20].

Зразу після жеребіння кобилу не піднімають, щоб передчасно не обірвати пуповину. Перервати або перерізати пуповину краще тоді, коли в ній припиниться пульсація крові. Кінець пуповини в 12-15 см, що залишається з лошам, на третину чи половину занурюють у розчин йоду або інший дезинфікуючий розчин. Ніздрі, рот і вуха лошати звільняють від первородного слизу, а весь тулуб витирають чистою мішковиною чи м'яким солом'яним жмутом. Після цього дають кобилі облизати лоша.

Послід нормально відходить через годину-півтори. При затримці його до 4-5 год. необхідна допомога ветлікаря. Після закінчення жеребіння, коли відійде послід, кобилі миють теплою водою вим'я, статеві органи, кінцівки та хвіст і підпускають до неї лоша. Йому слід допомогти підвестись та знайти сосок. Іноді слабких лошат доводиться годувати молозивом матері з ріжка. Важливо простежити або й вжити необхідних заходів, щоб у лошат своєчасно відійшов первородний кал, затримка якого викликає захворювання з ознаками колік.

Для втамування спраги кобилі після жеребіння дають 2-3 л води, а через 2-3 год. її напувають й згодовують сіно. У перші дні кількість концкормів зменшують наполовину, доводячи їх до норми на 7-8-й день. У тиху погоду Вже на 3-5-й день кобил з лошатами виводять на прогулянку або випускають у варок на 20-30 хв., щоденно збільшуючи тривалість моціону. В перші 7-10 днів після жеребіння за кобилами й лошатами старанно доглядають [19].

Присвоєння кличок лошатам. За діючим правилом кличку лошаті присвоюють у перші три доби після його народження. Вона повинна починатися з першої літери клички матері, рідше - батька. Клички повинні бути короткі й чіткі, звучні та розбірливі, мати змістовне значення і легко вимовлятися. Неприпустимо називати тварин людськими іменами, або такими, що мають політичний відтінок чи пов'язані з назвами націй і народностей світу. За своїм змістовним значенням клички на інші мови не перекладаються. Слова іноземного походження використовують для кличок ЯК виняток і лише після з'ясування їх змісту. В конезаводах та інших господарствах практикуються подвійні клички, але вони також повинні відповідати зазначеним вимогам. До вибору кличок слід підходити з великою відповідальністю, особливо у племінних господарствах усіх категорій; клички тварин записують у Державні книги племінних коней, стають широко відомими через родоводи потомки, шкодять в історію породи.

Основним недоліком у цій справі є те, що дуже часто серед поширених заводських порід коней деякі клички багаторазово повторюються не лише в породі, але й у господарстві. Це певною мірою ускладнює селекційну роботу, вносить плутанину в зоотехнічний облік.

Рішенням міжнародного конгресу з верхового конярства заборонено повторювати клички видатних коней, наприклад таких, як кобила Кінчем, жеребці Екліпс, Сент-Сай-мші, РІбо, Неврко, Анілін, Норнсерн Дансер та ін.

2.4 Характеристика потреби коней в поживних речовинах

Хімічний склад кормів дуже різноманітний і значною мірою характеризує якість корму. Потреба в кормах для коней представлена в табл. 3.

Вміст води в кормах коливається від 4 до 95 %. Наприклад, у зерні рослин - від 10 до 14 %, дещо більше в грубих кормах - від 15 до 20 %. Найбільш водянисті корми - барда, жом тощо - містять до 90 - 95 % води, зелена маса і силос - 60 - 85, а коренебульбоплоди - 80 - 92%. Чим більша вологість корму, тим нижча його поживність і тим важче його зберігати.

Рослинні корми містять до 5 % мінеральних речовин (золи). В листках і коренях їх в два рази більше, ніж в зерні. В рослинах бобових культур (горох, вика, конюшина та ін.) золи більше, ніж у злакових. Мінеральні речовини є будівельним матеріалом для кісткової тканини і частково для м'яких тканин; вони також відіграють дуже важливу роль у процесах обміну. Для нормальної життєдіяльності організму сільськогосподарським тваринам потрібні не тільки макроелементи (кальцій, фосфор, натрій, хлор і калій), а й мікроелементи (залізо, мідь, йод, кобальт, марганець, цинк та ін.).

Азотисті речовини корму називаються сирим протеїном і поділяються на білки та небілкові азотисті речовини. Багаті на протеїн макуха і шрот (30 - 45%), зернобобові (25 - 30%), сіно бобових (12 -15 %), менше протеїну в зерні злаків (10 - 12 %), у сіні і соломі злаків (4 - 6 %), коренеплодах (6 - 10 %). Дуже багаті на протеїн корми тваринного походження - до 70 - 90%.

Під час перетравлювання корму білки розкладаються до амінокислот.

Вміст жиру в кормах варіює в широких межах. Грубі та соковиті корми дуже бідні на жир (0,1 %), в кукурудзі та вівсі його 5 - б %, а в макусі - до 4 - 5 %.

Клітковина - основна складова частина оболонок рослинних клітин. Вона не розчиняється під дією травних соків. Найбільше клітковини в грубих кормах, особливо в соломі (40 - 45 %), мало - в зерні (2 - 10 %), ще менше в коренеплодах. Корми, багаті на клітковину, малопоживні.

Безазотисті екстрактивні речовини дуже різноманітні за складом. В плодах і бульбах багато крохмалю, а цукор міститься в основному в плодах і коренеплодах [4].

Вітаміни - дуже важлива складова частина кормів. Нестача або відсутність їх призводить до значних порушень обміну речовин в організмі тварин.

Вітаміни містяться в основному в рослинних кормах і класифікуються залежно від здатності розчинятись у воді і жирах.

На хімічний склад кормів впливає багато факторів, з яких найбільш важливі: грунт і добрива, кліматичні умови, сорт рослин, агротехніка, спосіб сівби, якість насіння, догляд за рослинами, спосіб збирання і збереження, способи переробки. Так, внесення в грунт азотних добрив сприяє підвищенню вмісту протеїну в рослинах. Корми, вирощені в місцевості з вологим кліматом, мають менше протеїну, ніж корми, вирощені в місцевостях з сухим кліматом. Різні сорти рослин розрізняються за вмістом сухої речовини. У сіні, зібраному в пізні строки, більше клітковини, а зібраному в дощову погоду, - менше поживних речовин.

Перетравність кормів. Хімічний склад корму відрізняється від хімічного складу тіла тварин. В кормах переважають вуглеводи - крохмаль, клітковина та інші, в тілі тварини крохмалю і клітковини зовсім немає, а є лише виноградний цукор і глікоген, яких немає в рослинах. Білки і жири тваринного походження також відрізняються від білків і жирів рослинного походження.

З'їдений тваринами корм піддається механічній, хімічній і біологічній обробці. Білки, жири й вуглеводи в організмі тварин розщеплюються до простіших речовин, які всмоктуються в кров. При розведенні сільськогосподарських тварин ступінь перетравності поживних речовин виражається коефіцієнтом перетравності (кількість перетравних речовин в процентах до з'їдених).

Перетравність корму залежить від виду й віку тварин, величини і складу кормової даванки, підготовки корму та інших умов. Так, жуйні тварини (велика рогата худоба і вівці) краще перетравлюють грубі корми, багаті на клітковину, ніж коні, свині і птиця [3]. Зернові і соковиті корми різні види тварин перетравлюють приблизно однаково. Молоді і старі тварини гірше засвоюють корми порівняно з тваринами зрілого віку. В молодих це пов'язано з недостатнім розвитком зубної і травної систем, а в старих-зношуванням зубної системи. Великі частки корму дуже перевантажують травний тракт, що негативно позначається на перетравності корму.

Надлишок або нестача яких-небудь поживних речовин, високий вміст клітковини в кормі знижують перетравність усіх його поживних речовин. Рівень протеїнової годівлі, або правильне співвідношення між протеїном-і безазотистими речовинами, показує, скільки припадає на одну частину перетравних вуглеводів і жирів. Оптимальними вважають відношення 1:6-чи 1:8, при яких найбільш висока перетравність поживних речовин.

Розглянемо приблизний склад раціону та потреби в кормах коней.

Таблиця 3 - Потреба в кормах

Даний раціон включає в себе досить багатий набір продуктів, необхідних для нормального розвитку молодняку коней.

2. Складемо норму годівлі на зимовий і літній періоди для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс.

Раціон на зимовий і літній періоди для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс. представимо у вигляді таблиць (табл. 4,5).

Таблиця 4 - Раціон на літній період

Таблиця 5 - Раціон на зимовий період

Характерною особливістю та відмінністю раціонів літнього та зимового періодів є те, що в літній період акцент ставиться на соковиті корми, в них міститься значна кількість вітамінів, мікроелементів, які потрібні для нормального розвитку для жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс. в зимовий період навпаки зелених кормів, крім заготовленого силосу нема, але в ньому міститься вже не та кількість поживних речовин, тому переходять на збільшення використання концентратів та грубих кормів [2].

Дані раціони забезпечать нормальний розвиток жеребців рисистих і верхових порід віком 6 міс.

В господарстві досить чітко визначені та намічені плани щодо реалізації виробленої продукції.

Отже можемо представити у вигляді таблиці реалізацію продукції конярства по господарству за 3 останні роки.

Таблиця 6

Як бачимо, з даних представлених в таблиці6 дана галузь має достатній розвиток в даному господарстві існує досить реальна перспектива одержання \прибутків від розвитку конярства.

1.   Вибране нами господарство для характеристики має досить високі показники продуктивності продукції тваринництва, а саме конярства. В господарстві вирощуються коні племінні, м`ясні та молочні.

2.   Важливим фактором підвищення ефективності галузі є максимальне використання висококласних жеребців, приплід від яких реалізується за найвищими цінами. Показники відтворення об'єктивно характеризують стан і культуру конярства в господарствах будь-якої категорії. Основним показником відтворення поголів'я коней є кількість здорових, нормально розвинених лошат, одержаних від 100 кобил, наявних на початок року.

3.   Годівля - важливий фактор, за допомогою якого можна впливати на організм тварини. Знаючи природу тваринного організму, закономірності перетворення кормів у ньому і прийоми годівлі, можна керувати обміном речовин, удосконалювати тварин і підвищувати їх продуктивність. Кормова база в переважній більшості кормів забезпечена достатньо. Господарства переважно власними силами має забезпеченість в кормах майже на 100 відсотків.

4. Підвищення якості кормів можна забезпечити вжиттям певних заходів:

-      використання перспективних технологій вирощування сільськогосподарських культур;

-      використання сучасних засобів догляду за рослинами;

-      внесення в ґрунт азотних добрив, що сприяє підвищенню протеїну в рослинах.

5. Загалом по господарству галузь конярства знаходиться в на досить високому рівні розвитку та має досить непогані перспективи в майбутньому.

1.      Андрюшкин В. Вопросы искусственного осеменения. - Коневодство и конный спорт, 1991, № 7. - С. 9.

2.      Баканов В.Н., Менькин В.К. Кормление сельскохозяйственных животных. – М.: Агропромиздат, 1989. – 511 с.

3.      Барминцев Ю.Н., Кавешников В.С., Нечаев И.Н. и др. Продуктивное коневодство. - М.: Колос, 1980. - 207 с.

4.      Богданов Г.О. Норми та розрахунки раціонів: Навч. посібник. – К.: Вища шк., 1985. – 153 с.

5.      Боголюбский С.Н. Происхождение и преобразование домашних животных. - М., 1959.

6.      Бобылев И., Ермолин Г., Гуревич В., Меркулова М. Экспресс-диагностика жеребости. - Коневодство и конный спорт, 1987, № 4. - С. 34-35.

7.      Водолазова М. Содержание заводских жеребцов. - Коневодство и конный спорт, 1990, № 2. - С. 12-13.

8.      Волков Д. Украинская верховая. - Коневодство и конный спорт, 1991, №2. - С. 10-12.

9.      Гопка Б.М., Калантар ОА., Павленко П.М. Коні в сільському господарстві. - К.: Урожай. 1984. - 152 с.

10.    Гопка Б.М. Конярство. – К.: Вища школа, 1984. – 198 с.

11.    Гордон А. Контроль воспроизводства сельскохозяйственных животных. - М.: Агропромиздат, 1988. – 415 с.

12.    Дмитроченко А.П. и др. Методы нормирования кормления сельскохозяйственных животных. - М.: Колос, 1970. - 284 с.

13.    Добрынин В.П. и др. Корма для лошадей. - М.: Сельхозгиз, 1950. - 216 с.

14.    Добрынин В.П. Выращивание жеребят. - М.: Сельхозгиз, 1959.

15.    Камбегов БД. Коневодство и коннозаводство. - М.: Росагропромиздат, 1988. - 224 с.

16.    Кожевников С.И., Гуревич Д.Я. Отечественное коневодство. - М.: Агропромиз, 1990. - 221 с.

17.    Коневодство: Учебное пособие. / Под ред. Калашникова А.П. - М.: Агропромиздат, 1989. – 352 с.

18.    Конярство / Б.М. Гопка, П.М. Павленко, О.А. Калантар, В.М. Клок. – К.: Урожай, 1991. – 216 с.

19.    Красников А.С. Коневодство. - М., 1973. - 312 с.

20.    Кулешов П.Н. Коневодство. - С.-Петербург: Издание Девриена, 1896. -226 с.

21.    Лебедев С.Г. Технология осеменения кобыл/ВНИИ Коневодства: Доклады международного семинара по биологии размножения лошадей. - М., 1976. -С. 15-21.

22.    Нормы и рационы кормления сельскохозяйственных животных: Справочное пособие. / А.П. Калашников, Н.И. Клейменов, В.Н. Баканов и др. – М.: Агромпомиздат, 1985. – 352 с.

23.    Основи сільського господарства: Навч. посібник/ За ред. Польський Б.М. – К.: Вища шк., 1991. – 296 с.

24.    Пащлев Б. Как развиваются жеребята, полученные путем пересадки эмбрионов. - Коневодство и конный спорт, 1990, № 8. - С. 32-33.

25.    Пономаренко ММ. Конярство / В кн.: Довідник зоотехніка. - К.: Урожай, 1989. -С. 188-194.

26.    Примак І.Д. Інтенсивне кормовиробництво. – К., 1992. – 245 с.