Учебное пособие: Аеромобільна рота в обороні

Лекція

Тема:38 “Аеромобільна рота в обороні”

Навчально-виховні цілі:

· Дати студентам основи знань по веденню оборони аеромобільною ротою

· Розкрити бойові можливості, бойові задачі та побудову порядку АР в обороні

· Вивчити порядок роботи командира АР після отримання задачі на ведення бою

· Сформувати у студентів командирські якості такі, як ініціатива, самостійність, рішучість, впевненість, стійкість

Організаційно-методичні вказівки:

На підставі опрацювання теми студенти повинні:

Знати:

1) бойові можливості та бойові задачи АР

2) побудову порядку АР в обороні

3) порядок обладнання опорного пункту та організації системи вогню в обороні.

Вміти:

1) проводити тактичні розрахунки бойових можливостей роти в обороні

2) командувати військовослужбовцями та виконувати всі задачи та обов’язки командира.

Навчальні питання:

1. Місце та роль аеромобільної роти в бойовому порядку батальйону, полку в обороні.

2. Бойовий порядок, задачи та можливості аеромобільної роти в обороні, засоби посилення. Система вогню. Опорний пункт та його елементи.

3. Ведення оборони ротою, способи виконання бойових задач.

4. Порядок і зміст роботи командира роти під час організації оборони, управління під час бою.

Час: 2 години.

Метод: розповідь, показ.

Місце: клас.

Хід лекції

1. Вступна частина – 15 хвилин.

· Привітання взводу та його організація

· Перевірка особового складу

· Нагадати попередню тему

· Оголосити нову тему

· Вияснити що студунтам відомо по цій темі

2. Основна частина – 60 хвилин.

3. Заключна частина – 5 хвилин.

· Нагадати туму заняття і доповісти як досягнута його мета

· Дати завдання на самопідготовку

· Оголосити тему, час, місце проведення наступного заняття

Місце та роль аеромобільної роти в бойовому порядку батальйону, полку в обороні

Оборона це вид загальновійськового бою, який здійснюється з метою відбити або зірвати наступ противника, завдати йому максимальних втрат, утримати важливі райони (об'єкти, рубежи) місцевості, виграти необхідний час і тим самим створити необхідні умови для подальших дій головних сил. Оборона застосовуеться навмисно або вимушено.

У залежності від бойового завдання, наявності сил та засобів, а також від характеру місцевості оборона може бути позиційною і маневровою або мати характер стримуючих дій.

Позиційна оборона - основний вид оборони. Вона найбільш повно відповідає меті оборони і ведеться шляхом нанесення максимальних втрат противнику перед переднім краєм і в ході стійкого утримання підготовлених до оборони районів місцевості. Позиційна оборона застосовується на більшості напрямків і, перш за все, там, де втрати території неприпустимі.

Маневрова оборона застосовується з метою нанесення противнику втрат, виграшу часу та збереження своїх сил шляхом послідовних оборонних боїв на заздалегідь намічених та ешелонованих у глибину рубежах у поєднанні з короткими контратаками, широкого застосування вогневих засад, обладнання загороджень і руйнування важливих об'єктів. Вона припускае залишення деякої частини території.

Під час маневрової оборони батальйон (рота) у взаємодії з іншими підрозділами бригади (полку) примушує противника наступати у напрямку, на якому підготовлено стійку позиційну оброну, або втягує противника у підготовлені вогневі мішки та райони, які забезпечують вигідні умови для його розгрому контратаками.

Стримуючі дії застосовуються з метою затримання противника на термін, який необхідний головним силам для підготовки до виконання бойового завдання. Правильно та своєчасно організовані стримуючі бойові дії, як правило, будуть розгортатися на шляхах висування резервів противника, його передових підрозділів і вестися методом відходу з послідовним утриманням вигідних рубежів.

Рота (батальйон), як правило, ведуть позиційну оборону. В окремих випадках батальйон може приймати участь у маневровій обороні полку (бригади), а при призначенні для оборони смуги забезпечення - вести її і самостійно.

Умови бойових дій у тилу противника показують, що ведення десантом маневрової оборони захоплених районів (об'єктів) із-за їх площової обмеженості, складності проведення скритого маневру силами та засобами, малої ефективності контратак із-за невисокої вогневої могутності та слабої бронезахищеності, а значить, можливих великих втрат, як правило, не буде представлятися можливим, або буде вестися дуже рідко у бойових порядках своїх військ.

Тому найбільш характерним способом оброни буде ведення її з метою утримання захоплених об'єктів (районів) та організація її з розрахунком можливості відбиття ударів противника з будь-яких напрямків. Така оборона ведеться, як правило, більшою частиною десанту, його головними силами з основною тактичною метою – не допустити втрати захоплених об'єктів (районів) до підходу своїх військ з фронту.

Десантні підрозділи повинні стійко обороняти зайняті позиції навіть в умовах повного оточення, відсутності тактичного зв’язку з сусідами та при наступі противника з різних напрямків. Вони не мають права залишати позиції та відходити без наказу старшого командира.

У кожному конкретному випадку місце роти та її роль будуть визначатися бойовою задачею, яка буде поставлена старшим командиром.

Рота проводить контратаку, як правило, сумісно з контратакою батальйону . У сприятливих умовах обстановки при вклиненні незначних сил противника рота може, з дозволу командира батальйону, проводити контратаку самостійно з метою знищення противника, який вклинився в оборону та відновлення втраченого положення.

Рота може оборонятися в першому або другому ешелоні батальйону, вести бойові дії у якості передового загону на шляхах висунення противника, складати резерв, а також утримувати окремі об'єкти (ділянки місцевості) самостійно. При виході з бою і відході рота може бути призначеним для дій у тилову (бокову) рухому охорону, або для дій у якості підрозділу прикриття.

Основу району оборони роти складають взводні опорні пункти, підготовлені до кругової оборони, які зв'язані між собою по фронту та у глибину єдиною системою вогню та загороджень. Вони розташовуються так, щоб вогнем з них прострілювалися найбільш ймовірні напрямки наступу противника, виключався шаблон у побудові оборони та забезпечувалася стійкість оборони.

Район оборони роти вказується старшим командиром та уточнюється на місцевості з врахуванням його впливу на організацію системи вогню та дій противника. В районі оборони взводу можуть готуватися вогневі рубежі та рубежі розгортання засобів старшого командира .

Рота першого ешелону готує та займає оборону на першій позиції. Вона призначена для відбиття наступу противника, знищення його перед переднім краєм та при вклиненні в оборону на першій позиції, а також для стійкого утримання важливого району місцевості та створення сприятливих умов для розгрому противника.

При відсутності безпосереднього контакту з противником для забезпечення роти від раптового нападу висилається бойова охорона в складі до посиленого взвода на віддалення до 2 км. Якщо перед районом оборони роти діє передовий отряд полка (бригады), бойова охорона не висилаеться.

Рота другого ешелону займає оборону на другій позиції, як правило, на важливому напрямку у готовності до міцного утримання району, який займає, підсиленню (заміні) підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності, проведення контратак, а також до знищення повітряних десантів та аеромобільних підрозділів противника. При наявності бойових машин підрозділи другого ешелону готують один-два вогневи рубежі для відбиття атак танків противника вогнем з місця.

Рота, яка призначена для оборони у смузі забезпечення, діє у якості передового загону з метою затримати наступ переважаючих сил противника, примусити його раніше часу розгорнутися та наступати у невигідному для нього напрямку, нанести йому втрати та виграти час для підготовки оборони.

Рота, яка складає резерв, займає вказаний йому район зосередження (район оборони) і знаходиться у готовності до виконання раптово виникаючих завдань, або для підсилення (заміни) підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності.

Порядок оборони роти повинен відповідати замислу командира на бій, умовам місцевості та забезпечувати її стійкістьсть, наростаючу силу огня та опору противнику, можливості втягнути наступаючего в підготовлені вогневі мішки.

Бойовий порядок, задачі та можливості аеромобільної роти в обороні, засоби посилення. Система вогню. Опорний пункт та його елементи

1. Бойовий порядок батальйону складається з бойових порядків рот з засобами підсилення, резерву та вогневих засобів, що залишаються в безпосередньому підпорядкуванні командира батальйону.

В залежності від завдання, характеру місцевості бойовий порядок шикується у два або в один ешелон .

При одноешелонній побудові бойового порядку виділяється резерв у складі не менше взводу. Крім цього, у бойовий порядок батальйону входять підрозділи прикриття, артилерії, протиповітряної оборони (ППО), бойових і транспортних вертольотів та протитанкові підрозділи.

В залежності від виконуємого завдання та характеру місцевості, батальйон може мати різне розміщення рот. Одна з рот може бути висунута уперед або назад, створюючи вогневий мішок, а на відкритому фланзі розміщатися уступом.

Рота першого ешелону готує опорний пункт на першій і другій траншеях з метою нанесення противнику поразки вогнем усіх засобів та не допустити прориву ним переднього краю.

Рота другого ешелону готує опорний пункт на третій, а деколи і на четвертій траншеї з метою не допустити прориву противником першої позиції, а при сприятливих умовах і знищити контратакою його підрозділи, які прорвалися через першу та другу траншеї.

Рота (взвод), яка виділена в резерв батальйону, займає район зосередження, в якому готує для оборони опорний пункт і знаходиться у готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

Мінометна (артилерійська) батарея та гранатометний підрозділ звичайно залишаються у підпорядкуванні командира батальйону і використовуються, як правило, у повному складі для підтримки бою рот першого ешелону. Деколи гранатометний підрозділ може придаватися у повному складі роті, яка обороняється на напрямку зосередження основних зусиль батальйону, або по відділенням ротам першого ешелону.

Протитанковий підрозділ батальйону як правило залишається у підлеглості командира батальйону, займає район зосередження і використовується, як правило, у повному складі на танконебезпечному напрямку для відбиття атак танків та інших броньованих машин противника, прикриття відкритого флангу та забезпечення контратаки. На закритій і пересічній місцевості підрозділ може придаватися ротам першого ешелону.

Підрозділи прикриття обороняють фланги та тил основних сил десанту з завданням не допустити охоплення або обходу їх противником, проникнення його розвідки, а у випадку переходу противника у наступ на цьому напрямку, затримати його вогнем і міцним утриманням зайнятого рубежу, а також сприянню для здійснення маневру силами та засобами з неатакованих напрямків.

Бойові та транспортно-бойові вертольоти при зайнятті оборони та в ході ведення оборонного бою можуть уражати противника на марші, в районах зосередження, при висуненні до переднього краю оборони та при розгортанні у передбойові та бойові порядки, підтримувати підрозділи, що обороняються, під час вклинення противника в оборону, при проведенні контратак, знищувати резерви, пункти управління та засоби радіоелектронної боротьби противника, перекидати повітрям передові загони, підрозділи прикриття, вести повітряну та радіаційну розвідку.

Зенітний підрозділ, як правило, залишається у безпосередній підлеглості командира батальйону та розміщується в опорних пунктах рот і в районі командно-спостережного пункту батальйону так, щоб забезпечувалося надійне прикриття підрозділів від ударів з повітря.

Бойовий порядок роти будується в один або у два ешелони. В залежності від характеру місцевості взводи в опорному пункті роти можуть розміщуватися кутом назад, мати уступне та інше розміщення, яке забезпечує найкращу організацію системи вогню перед фронтом та на флангах опорного пункту.

Протитанкове відділення роти придається, як правило, по обслугам- взводам. Деколи воно у повному складі використовується на напрямку зосередження основних зусиль роти.

Автомобілі аеромобільних рот (при діях на автомобілях) розміщуються за другим ешелоном (резервом) батальйону разом з підрозділами забезпечення.

У бойовий порядок роти (батальйону) в залежності від обстановки, крім цього, можуть входити бронегрупа (при діях на бойових машинах) та підрозділи вогневих засад.

Бронегрупа роти (батальйону) створюється з метою підвищення активності оборони, своєчасного посилення її стійкості на найбільш загрозливих напрямках, закриття виломів в обороні, які створилися внаслідок вогневих ударів противника, та вирішення інших питань, які вимагають стрімких маневрових дій та ефективного вогневого ураження противника. До складу бронегрупи можуть входити декілька бойових машин, виділених з підрозділів першого і другого ешелонів (резерву), які обороняються в стороні від основних сил. Бронегрупа зосереджується у районі, який має надійні захисні та маскуючі властивості (у ярах, зворотних схилах висот, лісі та ін.) і знаходиться у постійній готовності до виконання раптово виникаючих завдань.

Командиром бронегрупи може бути призначений: в батальйоні – командир взводу роти другого ешелону (резерву), в роті – один із заступників командирів взводів.

Підрозділи вогневої засади виставляються з метою нанесення противнику максимального ураження раптовим вогнем прямої наводки, кинжальним вогнем та застосуванням мінно-вибухових загороджень. Підрозділи, виділені у вогневу засаду, завчасно займають призначену позицію та ретельно маскуються. Позиції вогневої засади обираються, як правило, на танконебезпечних напрямках у районах оборони (опорних пунктах), у проміжках між ними або на флангах.

Найбільш вигідними місцями для позицій вогневої засади є зворотні схили висот, складки місцевості, окраїни населених пунктів, узлісся та чагарники.

2. Під бойовими можливостями прийнято розуміти кількісні та якісні показники, які характеризують можливості підрозділів щодо виконання нимі визначених завдань у конкретній обстановці у встановлений час.

Бойові можливості залежать від кількості особового складу, рівня його бойової підготовки та морального стану, наявності і стану зброї, бойової та іншої техніки, мистецтва командного складу в управлінні підрозділами, організаційної структури військ та їх забезпечення матеріально-технічними засобами, а також від складу і характеру дій противника, умов місцевості, метеорологічної обстановки.

Бойові можливості аеромобільнї роти (батальйону) в обороні виражаються відповідними показниками: складом сил та засобів противника, якого вони здатні розгромити; шириною та глибиною района оборони роти; глибиною вогневого ураження об’єктів противника; радіусом дії засобів ураження та часом, який необхідно для підготовки, маневровістю підрозділів. При цьому окремо можуть визначатися вогневі можливості, їх здатність по знищенню танків, бойових машин , літаків та інших вогневих засобів противника.

Бойові можливості роти (батальйону) можуть розглядуватися за видами та засобами ураження (артилерія, БМД, засоби ППО, стрілецька і протитанкова зброя), а також за здатністю створити необхідну щільність сил та засобів на 1 км фронту.

Складовими бойових можливостей роти (батальйону) є : вогнева могутність, ударна сила, маневровість.

Вогнева могутність роти (батальйону) залежить від вогневих можливостей штатних та приданих видів зброї, крім цього в обороні необхідно враховувати і застосування мінно-вибухових загороджень.

До показників вогневої могутності відносяться: кількість об’єктів , що уражаються (знищуються) та ступінь їх ураження (у тому числі взводних опорних пунктів), кількість зброї та бойової техніки противника, яка знищується, математичне сподівання втрат, які може понести противник.

Ударна сила – це здатність підрозділів наносити могутні удари по противнику поєднанням вогню та руху у вказаному напрямі. Вона заснована на застосуванні вогню артилерії, бойових броньованих машин, протитанкових засобів, засобів ППО, АГС та усіх видів стрілецької зброї. В обороні ударна сила реалізується при розгромі противника, який вклинився в оборону, тобто при проведенні контратак.

Маневреність – це здатність підрозділів організовано і швидко здійснювати перегрупування та змінювати розміщення сил і засобів, приймати ту чи іншу побудову, готуватися до тих чи інших дій у визначений час; нарощувати силу першого удару; переносити зусилля з одного напрямку на інший, долати зони радіактивного і хімічного зараження, райони руїн, завалів і пожеж; перенацілювати свої вогневі засоби на одночасну поразку найважливіших об'єктів противника; можливість та здатність воєнної техніки швидко змінювати швидкість та напрямок руху. В обороні результатом реалізації маневрових можливостей підрозділів є випередження противника у захопленні вигідних рубежів для оборони та нарощування зусиль на загрозливих напрямках.

Враховуючи штатну структуру та бойові можливості, підрозділи в обороні можуть займати: батальйон – район оборони шириною до 3-5 км, глибиною до 2-2,5 км; рота – опорний пункт шириною до 1-1,5 км, глибиною до 1 км; взвод – опорний пункт шириною до 400 м, глибиною до 300 м.

Проміжки між опорними пунктами рот можуть бути до 1,5 км, між опорними пунктами взводів– до 300 м.

В залежності від місцевості, якщо вона не всюди доступна для наступу противника, фронт оборони підрозділів може бути і більшим.

Розрахунки вогневих можливостей аеромобільних підрозділів в боротьбі з танками та іншими броньованими цілями показують, що, наприклад, аеромобільна рота на БМД вогнем штатних засобів боротьби з броньованими машинами противника здатна знищити до 22-23 танків або 34-35 БМП (БТР).

Досвід ведення війн показує, що для відбиття атаки танків та інших броньованих машин противника достатньо знищити до 50 % атакуючих засобів.

Порівнюючи розрахункові вогневі можливості з кількістю танків, БМП, БТР в танковій та мотопіхотній ротах [ наприклад у армії США – 13 танків і 11 БМП (БТР)], моживо зробити висновок, що аеромобільна рота на БМД здатна відбити атаку до двох танкових рот або трьох мотопіхотних рот противника.

Така кількість танків або БМП (БТР) у складі підрозділу, за поглядами іноземних фахівців, може наступати на фронті до 1500 м і більше.

Крім цього, в період відбиття атаки противника аеромобільні підрозділи будуть також вести боротьбу і з піхотою противника.

Досвід війн в цьому випадку показує, що для успішного відбиття атак піхоти противника створювалась щільність до 3-5 куль на 1 м фронту атаки за хвилину. Аеромобільна рота здатна випустити із стрілецької зброї 7000 куль за хвилину. Враховуючи мінімально необхідну щільність куль (3-5) на 1 м фронту атаки противника за хвилину, аеромобільна рота на БМД здатна відбити атаку з найбільшою надійністю на фронті до 1500 м [7000/(3-5)=1400-2333].

Таким чином, розрахунки вогневих можливостей роти показують, що вона може успішно обороняти опорний пункт по фронту до 1500 м.

Розосередження підрозділів по фронту і в глибину повинно бути таким, щоб однією ракетою високоточної зброї (ядерним боєприпасом найменшої потужності) уражався не більше як один взвод.

Відносно до аеромобільних підрозділів, така ступінь розосередження забезпечується при розмірах: опорного пункту взводу по фронту до 400 м, у глибину до 300 м, з проміжками між опорним пунктами взводів до 300 м; опорного пункту роти по фронту до 1500 м, у глибину до 1000 м, з проміжками між опорними пунктами рот до 1500 м.

Глибина опорного пункту роти, крім цього, створюється за рахунок уступного розміщення взводів; вогневі засоби, які знаходяться у глибині, повинні знаходитися на такому віддалені, щоб своїм вогнем могли підтримати підрозділи, які ведуть бій на передньому краї.

Враховуючи дальність ведення ефективного вогню БМД та іншої зброї, глибина опорного пункту роти повинна бути до 1 км.

З урахуванням розмірів ротних опорних пунктів, проміжків між ними, можливого характеру місцевості, аеромобільний батальйон здатен обороняти район оборони по фронту до 5 км.

В батальйоні між ешелонами бойового порядку повинні бути тактичний зв’язок і така віддаленість, при якій забезпечується можливість швидкого застосування сил та засобів підрозділу, який розміщений у глибині, для нарощування зусиль на будь-якому загрозливому напрямку, а також допомоги першому ешелону. Як показує досвід військових навчань, віддаленість між ешелонами в бойовому порядку батальйону може складати до 1 км. Таке віддалення забезпечує як своєчасне висунення другого ешелону та закриття виломів, які створилися від ударів противника, так і для проведення контратак.

Таким чином, враховуючи глибину ротного опорного пункту (до 1000 м), віддаленість між ешелонами (до 1000 м), загальна глибина району оборони батальйону повинна складати до 3 км.

Для захисту підрозділів від раптового нападу противника та недопущення ведення ним розвідки від батальйону може висилатися бойова охорона у складі підсиленого взводу. Віддаленість його повинна бути такою, щоб йому забезпечувалася підтримка вогнем артилерії (мінометів), ПТКР та інших засобів, а враховуючи дальність ефективного вогню цих засобів, вона складає до 2 км.

3. Основу системи вогню роти складає вогонь бойових машин, протитанкових засобів та стрілецької зброї.

Вогневі засоби у батальйонному районі оборони (опорному пункті роти) розташовуються скрито, розсереджено і так, щоб можливо було вести вогонь на граничну (найбільшу) дальність і вражати противника фланговим, перехресним та кинджальним вогнем високої щільності, мати вогневий зв'язок між собою та створювати вогневі мішки.

Бойові машини розміщуються в опорному пункті роти (взводу) по фронту та у глибину на відстані 200 м одна від одної. Крім того, при розташуванні бойових машин необхідно враховувати можливість ефективного застосування ними ПТКР, ведення дійсного вогню з гарматно-кулеметної зброї з розрахунком прикриття ділянки місцевості у визначених секторах обстрілу та недопущення ураження підрозділів, що обороняються попереду.

Для вогневих засобів, крім основних, готуються запасні вогневі позиції, а для чергових вогневих засобів і бойових машин – тимчасові вогневі позиції.

З метою введення противника в оману відносно системи вогню і розташування вогневих засобів можуть призначатися кочуючі гармати та бойові машини.

Готовність системи вогневого ураження (системи вогню) визначається зайняттям вогневими засобами позицій, підготовкою даних для стрільби, а також наявністю боєприпасів.

4. Система опорних пунктів та вогневих позицій роти (батальйону) включає: позицію бойової охорони (створюється в батальйоні); опорні пункти рот (взводів), об'єднані у батальйонний район оборони; вогневі позиції бойових машин, протитанкових керованих ракетних комплексів та інших вогневих засобів; траншеї та ходи сполучення, а також вертольотні площадки для бойових і транспортно-бойових вертольотів. Система опорних пунктів і вогневих позицій готується у залежності від прийнятого рішення, бойових можливостей роти (батальйону), наявності часу та характеру місцевості.

Позиція бойової охорони створюється з метою недопущення раптового нападу противника та ведення ним наземної розвідки. У бойову охорону виділяється, як правило, підсилений взвод від роти першого ешелону на віддаленість до 2км.

Опорний пункт роти обладнується двома-трьома траншеями і складається з опорних пунктів взводів, позицій вогневих засобів роти і наданих підрозділів, зв'язаних між собою єдиною системою вогню, загороджень та ходів сполучення у межах опорного пункту роти.

В батальйонному районі оборони ротні опорні пункти повинні розташовуватися так, щоб вони перехоплювали своїм розташуванням та вогнем найбільш ймовірні напрямки наступу противника, виключався б шаблон у побудові оборони і щоб забезпечувалася стійкість підрозділів, що обороняються.

Для кругової оборони ротного опорного пункту широко використовуються ходи сполучень, взводам призначаються додаткові сектори обстрілу, для вогневих засобів готуються основні та запасні вогневі позиції з урахуванням ведення вогню в сторону флангів та у тил. Частина вогневих засобів розташовується в глибині, а на флангах, в проміжках між взводами, в тилу опорного пункту влаштовуються загородження.

Проміжки між ротними опорними пунктами можуть бути до 1000 м, а між опорними пунктами взводів – до 300 м і повинні знаходитись під безперервним наглядом, прострілюватися фланговим та перехресним вогнем всіх засобів, особливо протитанкових, а також прикриватися вогневими засадами, вогнем артилерії та загородженнями. В проміжках між опорними пунктами рот (взводів) обладнуються (при наявності часу) траншеї та запасні позиції.

Траншеї та ходи сполучення повинні забезпечувати вигідність при веденні вогню, особливо флангового та перехресного, скрите розміщення особового складу і вогневих засобів, швидкий та скритий маневр підрозділами по фронту і у глибину, а також не дати можливості противнику виявити бойовий порядок та систему вогню.

Перша траншея є переднім краєм оборони, перед якою створюються протитанкові та протипіхотні загородження. Передній край визначається старшим командиром.

Перша траншея вибирається, по можливості, за природними протитанковими перешкодами і повинна забезпечувати вигідне спостереження за противником, найкращі умови для створення суцільного вогню всіх видів зброї перед переднім краєм, на флангах, в проміжках і з глибини оборони. Місцевість перед переднім краєм повинна затруднювати противнику спостереження, вибір скритих районів для зосередження.

Друга траншея обладнується на віддаленні 300-600 м від першої з таким розрахунком, щоб підрозділи, які її обороняють, могли своїм вогнем підтримувати підрозділи, які займають першу траншею, а також вести вогонь на підступах до переднього краю і прикривати вогнем загородження перед ним.

Третя (четверта) траншея обладнується на віддаленні 600-1000 м від другої (третьої) траншеї з таким розрахунком, щоб підрозділи, які їх обороняють, могли вести вогонь у смузі між другою та третьою (четвертою) траншеями, а також використовувати їх, як вихідне положення для маневру на загрозливі напрямки.

Ходи сполучення використовуються для потайного маневру підрозділів, ведення бою з противником, що уклинився в оборону, а також для евакуації поранених, подачі боєприпасів та продуктів харчування. Ходи сполучення відкопуються з окремими позиціями для вогневих засобів з таким розрахунком, щоб на кожний взвод було не менше одного ходу сполучення від першої траншеї до другої і на кожну роту – від другої траншеї до третьої (четвертої), що дозволить, крім цього, вести кругову оборону.

Ведення оборони ротою. Способи виконання бойових задач

Підготовка оборони являє собою цілий комплекс заходів, які проводить командир батальйону (роти) в інтересах успішного виконання бойового завдання і починається з одержання бойового завдання від старшого командира. Вона включає: організацію бою (прийняття рішення, постановка бойових завдань підрозділам, рекогносцировка, організацію взаємодії та системи вогню, всебічного забезпечення бою і управління, розробку схеми району оборони батальйону, опорного пункту роти); підготовку батальйону (роти) до виконання бойового завдання; зайняття оборони, створення бойового порядку та системи вогню; інженерне обладнання району оборони (опорного пункту); організацію та проведення виховної роботи; практичну роботу командирів (батальйону, роти, заступників і штабу) в підпорядкованих підрозділах, підготовку підрозділів до бою та інші заходи.

Зайняття оборони рота (батальйон) здійснює з урахуванням умов переходу до неї, тобто конкретної обстановки, яка склалася, і завершується у встановлений командиром термін.

Інженерне обладнання району оборони (опорного пункту роти)починається негайно після визначення позицій підрозділам, вогневим засобам та організації системи вогню, яке повинно забезпечити живучість вогневих засобів, стійкість підрозділів, які обороняються, їх захист від усіх засобів ураження і скритість розміщення.

При переході до оборони в умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником (або коли підрозділи знаходяться на своїй території) висунення (десантування) у вказаний район оборони та його здійснення виконується скрито, у короткий термін та під прикриттям виділених для цієї мети підрозділів. При цьому, з виходом (або після десантування) підрозділи виходять в указані райони і займають, відповідно прийнятого рішення, опорні пункти, готують систему вогню, та здійснюють інженерне обладнання району оборони (опорних пунктів).

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, основна увага приділяється створенню, у відповідності з рішенням командира батальйону (роти), в найкоротший термін бойового порядку, системи вогню та інженерних загороджень, і в першу чергу, на можливому напрямку наступу головних сил противника, а також маскуванню і фортифікаційному обладнанню району оборони (опорного пункту), який займається.

Віддаленість переднього краю опорних пунктів повинна виключити ураження літаків (вертольотів) на взльотно-посадочній смузі вогнем прямого наведення танків і гармат противника.

Проміжки між опорними пунктами прикриваються мінно-вибуховими загородженнями. Готуються маршрути висунення та рубежі розгортання резерву. Частина підрозділів виділяється для дій з засідок на шляхах підходу противника.

В усіх випадках при переході до оборони, рота повинна бути постійно готовим до відбиття раптового нападу противника, ударів його вертольотів та літаків, знищення повітряних десантів, аеромобільних та диверсійно-розвідувальних груп.

Інженерне обладнання здійснюється одночасно на всю глибину оборони в послідовності, яка забезпечує постійну готовність підрозділів до відбиття наступу противника і захисту від усіх засобів ураження і проводиться приховано з повним напруженням сил і максимальним використанням засобів механізації (при наявності).

В умовах відсутності безпосереднього зіткнення з противником у першу чергу створюються: інженерні загородження перед позицією бойової охорони і переднім краєм оборони.

У другу чергу дообладнуються ротні і взводні опорні пункти, КСП і медичний пункт; відкопуються окопи для бойових машин, інших вогневих засобів на запасних вогневих позиціях, рубежах і у районах зосередження бронегруп; командно-спостережні і медичні пункти, укриття для техніки, зброї, ракет і боєприпасів та інших матеріальних засобів; обладнуються основні і фальшиві об’єкти, додатково обладнуються загородження перед переднім краєм, у проміжках і на флангах, а також готуються шляхи маневру і евакуації, запасні майдани для бойових і транспортно-бойових вертольотів.

При переході до оборони в умовах безпосереднього зіткнення з противником, інженерні загородження влаштовуються в першу чергу перед переднім краєм на найбільш важливому напрямі. При обладнанні позиції підрозділи спочатку відкопують окремі окопи, які потім з’єднуються в окоп на відділення і траншею на взвод.

Маскування району оборони (опорного пункту) здійснюється безперервно з початку його обладнання.

Основними видами бойового забезпечення в обороні є: розвідка, охорона, захист від високоточної зброї і зброї масового ураження, тактичне маскування, інженерне забезпечення та забезпечення радіаційного, хімічного та біологічного захисту. В батальйоні, крім цього, ведеться радіоелектронна боротьба.

Розвідка – є найважливішим видом бойового забезпечення в обороні і умовою досягнення успіху. Мета розвідки – своєчасно здобути необхідні відомості про противника та місцевість в районі майбутніх дій, на основі яких командир може прийняти обгрунтоване рішення на бій та успішно управляти підрозділами в бою.

Основними вимогами до розвідки є: цілеспрямованість. безперервність, активність, своєчасність, оперативність. вірогідність і точність координат цілей, що розвідуються.

Розвідувальні дані в батальйоні (роті) здобуваються при підготовці та в ході бою спостереженням, підслуховуванням. засадами, нальотами, опитуванням місцевих жителів і полонених, вивченням захоплених у противника документів, зразків озброєння і техніки, від вищого штабу, сусідів та іншими способами.

Для ведення розвідки батальйону призначаються зони оглядової та детальної розвідки. Глибина зони оглядової розвідки може бути до 10 км, а детальної – до 5 км. Ширина зон розвідки збігається з фронтом, встановленим для ведення бою.

Розвідка в роті ведеться перед її фронтом на глибину досяжності засобів ураження.

В роті (батальйоні) ведеться військова, інженерна, радіаційна та хімічна і радіолокаційна розвідка, крім цього в батальйоні ведеться ще й артилерійська розвідка.

Військова розвідка ведеться розвідувальними та бойовими розвідувальними дозорами, дозорними відділеннями та спостережними постами (спостерігачами).

Дозори ведуть розвідку дозорними відділеннями, спостерігачами та пішими дозорними.

Дозорне відділення висилається від підрозділу, що веде розвідку. або від роти (взводу), яка виконує бойове завдання у відриві від головних сил на відстані, яка забезпечує спостереження за ним і підтримку вогнем та може бути до 1500 м.

Інженерна розвідка ведеться органами військової розвідки та наданими підрозділами інженерних військ.

Радіаційна та хімічна розвідка ведеться нештатними, спеціально підготовленими для цього відділеннями (екіпажами, бойовими розрахунками).

Радіолокаційна розвідка ведеться постами радіолокаційної розвідки наземних цілей, що рухаються.

Артилерійська розвідка ведеться штатними та наданими артилерійськими підрозділами.

Охорона в роті (батальйоні) при підготовці та веденні оборонних дій організується та здійснюється з метою недопущення проникнення розвідки противника в район оборони своїх підрозділів та раптового нападу на них наземного противника. його повітряних десантів (аеромобільних груп), та забезпечити підрозділам, що обороняються, вигідні умови для вступу в бій.

Рота (батальйон) в обороні охороняється бойовою та безпосередньою охороною. Бойова охорона в обороні виділяється, як правило, від батальйону, у складі взводу на віддаленні до 2 км і займає позицію. На цій позиції взвод обладнує опорний пункт і веде оборону відповідно до вимог та положень тактики оборонного бою.

Захист від високоточної зброї та зброї масового ураження організується та здійснюється з метою максимального послаблення дії цієї зброї, а також руйнування підприємств атомної енергетики та хімічної промисловості, зберігання боєздатності підрозділів та забезпечення успішного виконання ними бойових завдань.

Тактичне маскування організується та здійснюється з метою досягнення раптовості дій підрозділів та зберігання їх боєздатності. Завданнями тактичного маскування є: забезпечення потайності (скритності) своїх підрозділів та введення противника в оману відносно складу, положення роти (батальйону) та задуму бою.

Тактичне маскування має бути безперервним, переконливим, різноманітним та активним.

Інженерне забезпечення бою – це сукупність інженерних заходів, які сприяють успішному виконанню бойових завдань своїми підрозділами та заважають розвідці противника. Воно включає: інженерну розвідку противника, місцевості та об’єктів; фортифікаційне обладнання опорних пунктів, позицій та районів розташування підрозділів; здійснення інженерних заходів щодо маскування та захисту від високоточної зброї; встановлення інженерних загороджень; пророблювання проходів в загородженнях та перешкодах, обладнання пунктів водопостачання з місцевих джерел води.

Забезпечення радіаційного, хімічного та біологічного захисту включає: радіаційну та хімічну розвідку; своєчасне використання засобів індивідуального та колективного захисту; дозиметричний та хімічний контроль; спеціальну обробку підрозділів; застосування аерозолей (димів) та запалювальної зброї.

Порядок і зміст роботи командира роти під час організації оборони, управління під час бою

Для забезпечення постійної бойової готовності підрозділів до відбиття наступу противника і ведення безперервних бойових дій з метою знищення його в умовах тривалої оборони командир роти вказує: порядок ведення розвідки, особливо спостереженням і підслуховуванням; організацію несення бойового чергування в підрозділах і особливо на спостережних пунктах; порядок відкриття вогню для знищення виявлених окремих груп противника і вогневих засобів; засоби щодо маскування, захисту від високоточної зброї і зброї масового ураження ; порядок пропуску розвідувальних органів за передній край і у зворотньому напрямку; дії щодо пропуску в підрозділ осіб, які прибули від старшого командира (начальника) і сусідів; шляхи і порядок переміщення в районі оборони (опорному пункті); час і порядок переходу від денного режиму бойової діяльності до нічного і навпаки; яку кількість ракет і боєприпасів необхідно мати при кожному виді зброї і їх запас в підрозділах; час і порядок харчування; порядок проведення санітарно-гігієнічних заходів; час і порядок проведення занять з особовим складом.

При підготовці до десантування та бойових дій командири підрозділів перевіряють наявність і справність засобів захисту, замінюють несправні зразки хімічної зброї. Отримують і видають особовому складу індивідуальні протихімічні та дегазиційні пакети, протирадіаційні препарати та антідоти.

Під час оборони у першому ешелоні або самостійно по мірі виявлення напрямку головного удару та інших напрямків, де противник зосереджує свої зусилля, командир роти здійснює заходи щодо посилення оборони на цих напрямках, уточнює завдання підрозділам та порядок маневру силами та засобами з метою збільшення густоти протитанкових засобів і загороджень.

У разі необхідності проводиться зміна районів розташування резервів, вогневих позицій мінометної батареї (артилерії) та засобів ППО, майданів базування вертольотів, командних пунктів. Ці заходи виконуються швидко, з дотримуванням мір маскування та повинні закінчуватися до початку вогневої підготовки атаки противника.

Командир роти на основі даних розвідки та особистого спостереження повинен своєчасно встановити підхід та напрямок дій противника, дати розпорядження підрозділам про підготовку до відбиття атаки і доповісти старшому командиру.

Знищення розвідки противника та відбиття його атак передовими підрозділами здійснюється вогнем призначених вогневих засобів та підрозділами, які обороняються на цих напрямках.

Спостереження за противником посилюється, а вогневі засоби, що виявили себе після відбиття атаки за розпорядженням командира роти скрито змінюють вогневі позиції. Проходи, які пророблені противником у загородженнях, невідкладно зачиняються, а якщо це неможливо, по них готується вогонь артилерії або зосереджений вогонь інших вогневих засобів.

З початком вогневої підготовки противника, особовий склад ховається у бойових машинах, окопах та інших укриттях, находячись у готовності до відбиття його атаки. Командири та спостерігачі ведуть спостереження за діями противника і своїми підрозділами. Бойові вертольоти (при сумісних діях), що підтримують дії батальйону (роти), постійно знаходяться у готовності для нанесення удару по противнику, а при необхідності наносять його.

При переході противника в атаку, у бій включаються всі сили та засоби, і вогонь підрозділів, що обороняються, доводиться до найвищої напруги. Артилерія, підрозділи ПТКР, бойові вертольоти та десантні підрозділи зосереджують вогонь, перш за все, по танкам, іншим бронеоб'єктам та артилерії противника, відсікають піхоту від танків, знищують її вогнем стрілецької зброї та у рукопашній сутичці.

При спробах противника перенести зусилля на інші напрямки, командир роти, проводячи широкий маневр вогнем, ударами бойових вертольотів, силами і засобами з тих напрямків, де атаки противника не було або вона вже відбита, а також силами з глибини, повинен нанести йому ураження і лишити можливості прорватися у глибину оборони, навіть на тих напрямках, де оборона слабка.

Після відбиття атаки противника підрозділи негайно відновлюють знищені оборонні споруди та загородження, систему вогню, перш за все протитанкового, здійснюють заходи щодо поповнення боєприпасів. Бойові вертольоти можуть бути, у разі можливості, перебазовані на запасні площадки, де проводиться їх дозаправлення та поповнення боєприпасів.

Усі підрозділи готуються до відбиття повторних атак.

При вклиненні противника у район оборони (опорний пункт) командир роти повинен вогнем усіх засобів, влаштуванням загороджень зупинити його подальше просування у глибину та у боки флангів, нанести йому надійне ураження та рішучими ударами у фланг і тил знищити його.

Командир роти, крім цього, може висунути до місця вклинення противника бойові машини (бронегрупу) на вогневий рубіж, а протитанковий підрозділ – на рубіж розгортання, який підготовлений завчасно.

Вогневі засади, при підході до них противника, який прорвався, по команді командира роти або самостійно раптово відкривають вогонь, знищуючи, у першу чергу, танки та інші бронеоб'єкти, примушують уцілівші танки і піхоту противника наступати у невигідному для нього напрямку або на завчасно підготовлені мінно-вибухові загородження.

Контратаки проводяться, як правило, десантними підрозділами, по можливості, на бойових машинах при підтримці вогню артилерії та бойових вертольотів разом з підрозділами, які ведуть бій з противником, що вклинився. Контратака проводиться до повного знищення противника, який вклинився, та відновлення оборони.

Підрозділи, які залучені до проведення контратаки, швидко та скрито висуваються на вказаний рубіж розгортання і, використовуючи вогонь артилерії, удари бойових вертольотів, вогневих засад розлагоджують бойові порядки противника і рішучою контратакою завершують його розгром.

Противник, який уклинився на стику з сусіднею ротою, знищується у взаємодії з сусідом вогнем усіх засобів, а при сприятливих умовах обстановки – і рішучою контратакою.

Якщо противник обійшов район оборони (опорний пункт), рота організує кругову оборону і продовжує утримувати позиції, що займає, частина вогневих засобів переміщається на загрозливі напрямки.

Командир роти другого ешелону повинен постійно знати обстановку і мати постійний зв'язок з командирами рот першого ешелону та артилерією, що його підтримує. При прориві і виході противника до другого ешелону, рота вогнем усіх засобів наносить йому рішуче ураження та зупиняє його подальше просування.

Отримавши наказ на проведення контратаки, командир батальйону роти посилає розвідку, уточнює завдання підрозділам і вогневим засобам та під прикриттям вогню артилерії швидко висувається на рубіж контратаки, вогнем бойових машин та інших вогневих засобів наносить ураження противнику, розлагоджує його бойові порядки та у взаємодії з сусідніми підрозділами рішуче контратакує противника у фланг та тил.

На основі з’ясування завдання, висновків з оцінки обстановки та проведених тактичних розрахунків командир батальйону (роти) особисто приймає рішення, в якому визначає:

- задум бою;

- бойові завдання підрозділам;

- головні питання взаємодії;

- організацію управління.

Основу рішення складає задум бою, в якому визначаються:

- напрямок зосередження основних зусиль та райони місцевості, від утримання яких залежить стійкість оборони;

- способи розгрому противника (якими способами, де і в який послідовності, якого противника і як розгромити з вказанням порядку вогневого ураження та заходів, щодо його омани);

- бойовий порядок та побудова району оборони (опорного пункту) та система опорних пунктів і вогневих позицій;

Організовуючи управління в обороні, командир роти визначає: місце та час розгортання командно-спостережних пунктів роти та наданих підрозділів; порядок їх зміни та підтримання зв’язку та радіообміну; способи і термін надання донесень; порядок інженерного обладнання командно-спостережних пунктів та їх охорони.