Реферат: Реалізація Конституції

Реферат: Реалізація Конституції

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: Конституційне право України

на тему: “Реалізація Конституції України”

ВСТУП.

1. Поняття реалізації Конституції України.

1.1.     Конституція – основний закон держави.

1.2.     Основні форми реалізації Конституції України.

2.     Реалізація Конституції України.

2.1.     Реалізація Конституції України в законодавчій діяльності.

2.2.     Реалізація Конституції України в виконавчій діяльності.

2.3.     Реалізація Конституції України в судовій діяльності.

2.4.     Реалізація Конституції України в органах місцевого самоврядування.

Висновки.

Список використаної літератури.

ВСТУП.

Актуальність теми. Питання реалізації Конституції України є дуже актуальним в наш час, адже демократичний державно-правовий розвиток українського народу не може реалізовуватися за межами конституційних приписів. Саме Конституція юридично оформлює основні параметри державності, розподіляє повноваження між владними структурами, наділяє громадян, їх об'єднання правами і покладає обов'язки, створює правові передумови забезпечення в Україні демократичного політичного режиму.

Цей розвиток зумовлений декількома чинниками. По-перше, ефективний та стабільний розвиток суспільства необхідний для самої держави, для ефективного розвитку її економічної, соціальної, політичної та інших сфер. По-друге, для того щоб успішно співпрацювати з іншими розвиненими країнами світу. І по-третє, це зумовлено тим, що для України є одним з пріоритетних напрямків розвитку є вступ до Європейського Союзу та інших міжнародних організацій, де потрібний високий розвиток економічної сфери в країні та повна реалізація закріплених конституційних норм.

Таким чином, після прийняття Конституції України та змін до неї постало питання у її реалізації. Реалізація Конституції, її основних норм та положень в усіх сферах суспільного та державного життя є основою для ефективного їх функціонування, розвитку та діяльності. А якщо брати до уваги ще й той факт, що демократична Конституція є основою та фундаментом для розвитку демократичної правової держави, яка є однією з основних демократичних цінностей, що розвиває країна для свого суспільства. Якщо ж говорити про цей процес у міжнародному масштабі, можна побачити таку закономірність, що найкраще живуть у тих країнах, де по-перше, прийнята демократична Конституція,  по-друге вона реалізується.

Таким чином, реалізація Конституції є необхідною для ефективного розвитку Української державності на шляху до створення правової, демократичної держави та громадянського суспільства, що зазначено в статті 1 Конституції України.

Метою дослідження теми є дослідження поняття та ступеня реалізації Конституції України в законодавчій, виконавчій, судовій діяльності, її реалізації в органах місцевого самоврядування; визначення проблем реалізації Конституції в органах державної влади та місцевому самоврядуванні, способи вирішення цих проблем; визначення основних форм реалізації Конституції та основних засад її реалізації.

Об'єктом дослідження є місце Конституції України в ієрархічній системі законодавства України, а також форми реалізації Конституції України в законодавчій, виконавчій, судовій діяльності, місцевому самоврядуванні.

Предмет дослідження становлять поняття, способи реалізації Конституції України, форми її реалізації. Місце Конституції України в системі законодавства, та її роль при формуванні та у діяльності державних органів.

Методологічна основа курсової роботи виходячи з характеру поставлених задач, в основу роботи закладено сукупність різноманітних методів наукового дослідження. Вибір та застосування конкретних методів дослідження залежить від складності залежить від кожної окремої досліджуваної проблеми. Із застосуванням логічного методу здійснювалось формулювання поняття реалізації Конституції України та ступеня її реалізації в органах державної влади та місцевому самоврядуванні. Структурно функціональний метод використовувався для дослідження ступеня реалізації Конституції України  в законодавчій, виконавчій та судовій діяльності.

Курсова робота виконувалась на основі фундментальних методологічних орієнтирів, які закріплені в Конституції України.

1. Поняття реалізації Конституції України.

1.1 Конституція – основний закон держави

З проголошенням у 1991 році незалежності України, наша держава вступила на основний етап свого розвитку. З самого початку пийнявши курс на демократичний розвиток, перед Україною постала необхідність в прийнятті нової Конституції та створенні нової законодавчої база для закріплення основних засад побудови майбутньо незалежної держави. Таким чином, 28 червня 1996 року була прийнята перша Конституція України, яка визначила Українську державу, як “самостійну, незалежну, демократичну, соціальну, правову”[1]. Ця Конституція була змінена в 2004 році Законом України “Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 року.

Конституція – це основний нормативно-правовий акт, який має найвищу юридичну силу, регулює основні суспільні відносини; визначає принцтпи побудови основних інститутів суспільства та держави, форму демократіїї, визначає статус державної влади, порядок формування державних органів, а також основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина.

         Конституція України характеризується такими ознаками:

-           має вищу юридичну силу;

-           імперативний характер;

-           загальнообов’язковий характер;

-           стабільний характер;

-           характеризується жорскістю;

-           є писаною та кодифікованою;

-           має програмний характер

-           підвищений ступінь захисту з боку жержави.

Конституція поширює свій вплив на всі без винятку інститути суспільства та держави, причому всі державні та громадяські органи, громадяни і будь-які особи, що перебувають на території України, повинні поважати її, беззаперечно ивконувати всі її приписи. В цьому полягає загальнообов’язковість Конституції, її імперативно-владний характер.

Вища юридична сила Конституції проявляється в тому, що всі “закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції та мають відповідати їй”[2].

Стабільність та програмний характер Конституції України визначається тим, що норми Конституції закріплюють не лише сучасний стан розвитку держави, але й перспективи такого розвитку.

Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства та стабільності, високоефективності дії її положень в усіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції – необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

Наступною ознакою Української Конституції є жорсткість витікає з розділу ХІІІ, в якому визначаються порядок внесення змін до Конституції України. Так, зміні до неї не можуть бути прийняті звичайними законами, і для прийняття цих змін існує Конституційний процес.

Кодифікована та писана Конституція – означає, що вона є написаною міститься в окремому нормативно-правовому акті.

Завданнями Конституції як основного закону держави є – закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування і організація державної влади, підтвердження загальнолюдських цінностей, яких грунутується суспільство.

Отже, Конституція України є своєрідним ядром національної правової системи України, де на даний час діє близько 2 тисяч законнів, та 46 тисяч підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють досить велику сферу життя суспільства та держави.

1.2 Основні форми реалізації Конституції України.

Після прийняття Конституції України постало питання у її реалізації. Реалізація Конституції є складним процесом, який має свої форми, зміст механізм та принципи.

Отже, “Реалізація Конституції – це перетворення, втілення конституційних норм в  фактичній діяльністі організацій, органів, посадових осіб, громадян”.[3]

Поняття реалізації Конституцї не можна зводити тільки до дії її як нормативно-правового акта. Вона має також безпосередній вплив на правосвідомість. У ній закледений знпчний потенціал, який не вичерпується на протязі усього терміну її дії. Під впливом Конституції складаються переконання людей про необхідність певних дій, дотримання правовоих норм, поваги до прав та законних інтересів громадян.

Реалізація Конституції Здійснюється в таких формах: дотримання, використання, виконання та застосування.

Дотримання норм Конституції – означає “утримання від здійснення заборонених нею дій. Це особливий обов’язок усіх державних органів, посадових осіб та громадян. І юридичні, і фізичні особи мають утримуватись від дій, заборонених нормами права. Тут реалізується їх пасивний обов’язок, коли дій не треба вчиняти, а досить утримуватись від їх здійснення”[4]. Це матеріалізується в забороняючих нормах Конституції України.

Використання – це форма реалізації конституцйних норм уповноваженими суб’єктами, шляхом наданих їм прав у вигляді дозволу або правомочностей. В таких випадках реалізуються уповноважуючі норми, які закріплюють основні права і свободи громадян, повноваження державних органів тощо.

Прикладом використання конституційних норм може бути реалізація права на освіту, працю, відпочинок з використанням відповідних статей Конституції України.

Виконання конституції – це активна поведінка суб’єктів правовідносин, яка випливає з конституційних приписів. В Конституції України встановлені такі способи виконання норм:

- суб’єкти   права мають виконувати положення Конституції та заклнів України;

-           держава зобов’язана виклнувати міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України;

-           громадяни повинні виконувати свої обов’язки.

Така форма реалізації Конституції притаманна як суспільству, так і державі, її уповноваженим органам.

Останньою формою реалізації Конституційних норм є застосування – це своєрідна форма реалізації конституційних норм, що відрізняється від інших форм змістом, суб’єктами та актами, які вони приймають.

Зміст застосування Конституційних норм полягає в тому, що це є такою владною організуючою діяльністю державних та інших органів, посадових осіб, яка має своєю метою забезпечити адресатам цих норм реалізацію їх прав та обов’язків, а також гарантувати контроль за даним процесом. Цей вид реалізації притаманний виключно державним органам влади та особам, які представляють ці органи, і реалізується шляхом прийняття акта, який індивідуалізує і конкретизує загальнообов’язковий правовий принцип.

Без акта застосування немає такої форми реалізації конституційних норм. А неододнорідність клонституційних норм зумовлює різноманітність форм їх застосування, в інших – разом з нормами галузевого законодавства.

Всі ці форми реалізації Конституції України повинні застосовуватись та ефективно взаємодіяти між собою для повної та всебічної реалізації основного закону держави.

2.Реалізація Конституції України

2.1 Реалізація Конституції України в законодавчій діяльності.

Конституція України 1996 року зумовила прийняття нових законів незалежної Української республіки, а також внесення певних змін до чинного законодавчих актів, зокрема таких, що регулюють питання громадянства, власності, пенсійного забезпечення тощо.

Основою Реалізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що усі закони України побудовані на Конституції України, мають відповідати їй і жодне їх положення не може суперечити їй. Тобто вона є “підгрунтям нормативно-правового масиву законодавчих актів з урахуванням ієрархічного, галузевого та інших аспектів”[5]. Цей принцип закріплено в статті 8 Конституції України, в якій сказано, що “Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй”[6].

Взагалі, розробка та прийняття будь-якого закону обумовлюється соціальними чинниками, якіф закріплені в конституції. Так, для прикладу, можна взяти будь-який нормативно-правовий акт Української держави. Наприклад, Регламент Верховної Ради України. Він приймається у зв’язку з функціонуванням Верховної Ради Укрїни. Регламент Верховної Ради України визначає основні процедури, що здійснюються Веоховною Радою України, у тому числі і заколнодавчу, але в свою чергу цей регламент базується на Конституції України, так як саме в Конституції України визначені основні функції Верховної Ради України (стаття 85 Конституції), вона сама ВРУ визначена єдиним вищим законодавчим органом держави (стаття 75 Куонституції) тощо.  Вагоме значення для розвитку законодавства України на основі Консьтитуції України має прийняття нових кодексів: цивільного, господарського, кримінального, сімейного бюджетного, процесуальних кодексів тощо.

Суттєве значення має Конституція України і для розвитку законодавства на основі міжнародних договорів. Це закріплено в статті 9, яка говорить, що «чині міжнародні договори, згодо на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного ззаконодавства України»[7]. Таким чином, ратифікуючи міжнародний договір, Верховна Рада розширює національне законодавство, та приводить його у відповідність з міжнародними стандартами.

Також характерною рисою реадізації Конституції в законодавчій діяльності є те, що закони України деталізують та розширюють значення положень Конституції.

Наприклад, розділ VІІІ Конституції України говорить про правосуддя, визначає його засади, а Закон України “Про судоустрій”, “Про статус суддів” та інші закони, конкретизують та роз’яснюють “основні правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги щодо формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлює загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою”[8]. Втім ці закони та інші нормативно-правові акти, які регулюють це питання, не можуть виходити за межі визначені Конституцією України.

Також можна зазначити, що при прийнятті закону, Верховна Рада України також керується Конституцією України, а отже і реалізує її положення, у якому зазначено, що “Верховна Рада може приймати закони, помтанови та інші нормативно-правові акти”[9] (стаття 91 Конституції).

Тобто, прийняття законів відноситься до повноважень Верховної Ради. Сам процес та факи прийняття закону є реалізацією принципу верховенства закону, адже лише в його межахдіють усі суспільні та державні організації.

2.2 Реалізація Конституції України в виконавчій діяльності.

Особливість виконавчої влади серед гілок державної влади, полягає в тому, що саме у процесі її реалізації відбувається реальне втілення в життя законів та інших нормативно-правових актів держави, практичне застосування важелів державного регулювання й управління важливими процесами суспільного розвитку.

Виконавча діяльність в Україні здійснюється системою органів виконавчої влади, які очолюються Кабінетом Міністрів України. До системи органів виконавчої влади входять також міністерства, місцеві державні адміністрації та управління.

         Згідно Конституції України основними повноваженнями Кабінету міністрів є:

-          забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності;

-          забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

-          забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної політики;

-          заходи щодо забезпечення обороноздатності України;

-          розробляє програми економічного, соціального, культурного розвитку;

-          здійснює інші повноваження.

Таким чином, реалізація Конституції в виконавчій діяльності відбувається через здійснення повноважень виконавчими органами влади.

Вища виконавча влада в особі Кабінету Міністрів України виконує свої повноваження про забезпечення захисту прав та свобод людини і громадянина, та таким чином реалізує положення конституції про права, свободи та обов’язки людини (Розділ ІІ Конституції України); при розробці програм, економічного, соціального культурного розвитку виконує положення Конституції України про задоволення мовних, культурних соціальних та інших потреб як української нації так і національних меншин; при прийнятті заходів про обороноздатність держави, реалізує норму Конституції України положення про неподільність та недоторканність території Української держави.

Діяльність та повноваження місцевих державних органів влади регулюється Законом України «Про місцеві державні адміністрації» та Законом України «Про затвердження Конституції Автономної Республіки Крим», у якій міститься положення про Раду Міністрів Автономної Республіки Крим, яка є виконавчим органом.

Згідно цих законів визначаються повноваження місцевих органів виконавчої влади. Ці повноваження є ідентичними до повноважень Кабінету Міністрів України, проте на відміну від них, діють лише на місцевому рівні.

За умови реалізації конституційної реформи, що вступила в силу з 1 січня 2006 року органи державної виконавчої влади в Україні, поряд із важелями «регулювання і управління», отримують якісно нові важелі впливу на суспільне життя – політичні, державно-владні. Вони фактично реалізують політику коаліції депутатських фракцій до складу якої входять більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України на загальнодержавному та місцевих рівнях. Після прийняття конституційної реформи повноваження Кабінету Міністрів майже не змінилися за змістом, і лише відповідальність, яку несе Кабінет Міністрів за свою діяльність посилилася.

2.3. Реалізація Конституції України в судовій діяльності.

Судова система України складається з двох ланок: судів загальної та конституційної юрисдикції. Ці ланки передбачені розділом VIII Конституції України, і таким чином реалізують положення, які закріплені в цьому розділі. Перші з них представлені системою судів, що формуються відповідно до законів та Конституції України, а єдиним органом конституційної юрисдикції є Конституційний Суд України. Але незважаючи на таке розмежування вони діють на основі законів України та Конституції України, і здійснюючи свої повноваження застосовують Конституцію таким чином:

- Конституційний суд України дає офіційне тлумачення Конституції України;

- вироки суду виносяться на основі положень, які охарактеризовують основні засади діяльності суду;

- громадяни та інші особи звертаються до суду за захистом своїх порушених конституційних прав та свобод, посилаючись на норми Конституції України;

- суди загальної юрисдикції в межах своєї компетенції дають роз'яснення Конституції;

- суди у своїй діяльності керуються Конституцією та іншими законами, які прийняті на її основі тощо.

Так, реалізація Конституції судами України здійснюється різними способами, але основними з них є реалізація норм за допомогою розгляду справ, щодо захисту порушених прав та свобод особи або держави (реалізація статті 8 та статті 55 Конституції України),а також при тлумаченні Конституції (реалізація норм статті 57 та 150) «Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції є нормами прямої дії»[10]. Звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина гарантується безпосередньо на підставі Конституції.

Положення про пряму дію норм Конституції має особливе значення для судової діяльності, оскільки на підставі цього кожен може звернутися за допомогою до суду, посилаючись лише на норми Конституції України. А також це положення діє для судів у тому сенсі, що вони у своїй діяльності мають безпосередньо керуватися цими нормами, навіть за наявності закону, який би суперечив цим конституційним нормам. А також, положення про пряму дію норм Конституції має змінити стереотипне ставлення до неї, як до декларації "політико-правового документа", але в самій Конституції проголошено і закріплено принцип верховенства Конституції, її пріоритет у правовій сфері. На цьому принципі має будуватись вся юридична система, включаючи  і діяльність судової влади.

У пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 року, зазначається, що оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності Конституції в усіх необхідних випадках, застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також чинному законодавстві, якщо воно не суперечить їй. Однак слід констатувати, що реалізація судами положень Конституції знаходиться на незадовільному рівні. Основними причинами постановлення незаконних і необґрунтованих судових рішень є порушення судами норм процесуального та матеріального права. Таке застосування, серед іншого, викриває проблему відсутності ґрунтовних наукових досліджень питань реалізації судами норм та принципів Конституції України. Реалізація судами норм Конституції ускладнюється і деякими недоліками в законодавстві. Так, відповідно до закону України "Про Конституційний Суд України" Верховний Суд виступає суб'єктом права на конституційне подання щодо конституційності законів, інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також виступає суб'єктом права на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України. Інші судові органи не є суб'єктами права на конституційне подання.

Натомість, стаття 83 Закону України "Про Конституційний Суд України", встановлює, що "у разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норм закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняться"[11]. За таких умов відкривається конституційне провадження у справі і розглядається Конституційним судом України невідкладно. З цього випливає, що суди загальної юрисдикції можуть бути ініціаторами звернення до Конституційного суду України.

У разі неможливості судів загальної юрисдикції здійснювати судовий захист прав і свобод громадян, він має бути здійснений Конституційним Судом України. Тому, з метою забезпечення оперативності та ефективності судового захисту слід надати право судам загальної юрисдикції звертатися до Конституційного суду України безпосередньо.

Таке право судів видається доцільним ще й тому, що громадяни та юридичні особи не є суб'єктами права на конституційне подання з питань конституційності законів та інших нормативно-правових актів України, які зазначені в пункті 1 статті 13 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Виходячи з усього вище сказаного можна зробити висновок, що для подолання перешкод у реалізації Конституції України судами України необхідно створити чітку систему законодавства, виробити чітке тлумачення норм Конституції для їх однозначного та правильного застосування, розробити наукові аспекти питання реалізації Конституції судами України, а також створити інші необхідні умови для її реалізації.

Отже, реалізація конституційних норм судами України є ще одним аспектом поняття реалізації основного закону держави, який потребує подальшої розробки та вивченню.

2.4 Реалізація Конституції України в органах місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування реалізує положення статті 7 та розділу ХІ Конституції України. В статті 7 говориться, що «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування»[12], а Розділ ХІ визначає основні засади здійснення, компетенцію та функції місцевого самоврядування , його роль в управлінні справами, що віднесені до його компетенції. Таким чином, створення органів місцевого є реалізацію цих норм Конституції України.

Місцеве самоврядування багатогранне та комплексне політико-правове явище, яке може характеризуватись різнобічно. Аналіз Конституції України дозволяє зробити висновок, що місцеве самоврядування як об’єкт конституційно правового регулювання виступає в якості:

-           по-перше, відповідної засади конституційного ладу України;

-           по-друге, специфічною формою народовладдя;

-           по-третє, права жителів відповідної територіальної одиниці на самостійне вирішення питань місцевого значення.

Однією з визначальних ознак демократичної, соціальної, правової держави є наявність у ній повноцінного місцевого самоврядування. Саме через місцеве самоврядування найповніше може бути реалізована ідея здійснення влади народом безпосередньо, вирішено важливі питання взаємодії держави територіальних громад, особи.

У сучасних державах, у тому числі Україні, існують поки що фактори, які зумовлюють розбіжності на місцях інтересів держави й інтересів конкретної громади. Органи місцевого самоврядування покликані цивілізовано узгоджувати ці розбіжності. Час показав, що є немало місцевих рад, які, керуючись чинними законами, працюють ефективно, з користю для людей, ефективно пом’якшують соціальну напругу. Це особливо важливо, коли враховувати, що в нинішніх умовах держава фактично не може Закон України

централізовано вирішувати всі без винятку проблеми, що виникають на місцях. Розв’язання ж їх, не спираючись на підтримку всього населення, без розвитку місцевого самоврядування – завдання практично нездійсненне.

Як специфічна форма реалізації незалежної народові влади, яка закріплена в статті 5 Конституції України,  місцеве самоврядування характеризується:

-           місцеве самоврядування має особливого суб’єкта – територіальну громаду, тобто жителів села чи добровільного об’єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища або міста. Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування безпосередньо через органи місцевого самоврядування;

-           місцеве самоврядування займає окреме місце в політичній системі. Місцеве самоврядування, його органи, реалізують положення Конституції України про місцеве самоврядування, і не входять до механізму державної влади, хоча це й не означає його повної автономності від держави, державної влади. взаємозв’язок місцевого самоврядування досить тісний і знаходить свій вияв втому, що, по-перше, місцеве самоврядування і державна влада мають, згідно Конституції єдине джерело – народ (частина 1 статті 5 Конституції України). По-друге, органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади (стаття 143 Конституції України), і стан їх реалізації контролюється відповідними органами виконавчої влади.

«Таке становище місцевого самоврядування в політичній системі дозволяє характеризувати його як самостійну форму публічної влади територіальної громади».[13] Самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (стаття 145), яка передбачає, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, а стаття 142 визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування.

Право територіальної громадян на місцеве самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Згідно статті 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» громадяни України реалізовують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому, будь-які обмеження цього права, залежно від раси громадян,кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідний території, за мовними та іншими ознаками забороняється. Цим реалізується принцип Конституції про рівність прав усіх громадян на території України, незалежно від перелічених та інших ознак.

Конституція України гарантує громадянам України право обирати та бути обраними до органів місцевого самоврядування, право брати участь у місцевих референдумах, право рівного доступу до служби в органах місцевого самоврядування, право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення, або особисто звертатися до органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Важливе теоретичне та практичне значення має визначення співвідношення понять місцеве самоврядування та місцеве управління. З цього питання в літературі висловлюються різні, часом діаметрально протилежні погляди. Більшість вчених протиставляють місцеве самоврядування місцевому управлінню. Так, якщо під місцевим самоврядуванням розуміють діяльність територіальної громади та її виборних органів з управління її справами, то «місцеве управління розглядають як управлінську діяльність адміністративно-територіальної одиниці, яка здійснюється через адміністрацію, що призначається центрами або вищими органами державної влади»[14], тобто пряме державне управління на місцях.

Одночасно висловлюється думка щодо недоцільності протиставлення цих двох питань. Місцеве самоврядування пропонується розглядати як “складний механізм, який може включати в себе як місцеві державні адміністрації, так і органи місцевого самоврядування, виступаючи при цьому складовою частиною державного механізму”.[15] В основному органи місцевого самоврядування підконтрольні відповідним органам виконавчої влади, але це не означає зміни їх природи і не може розглядатися як підстава для включення до державного механізму. Як родовий, тобто такий, що охоплює поняття місцевого управління і місцевого самоврядування, можна було б використати термін «управління на місцях», маючи на увазі можливість здійснення такого управління із застосуванням різних форм місцевого самоврядування або прямого державного управління на місцях.

Так, місцеве самоврядування в Україні є реалізацією принципу Конституції України, який закріплений у статті 7 та розділі ХІ Конституції України, а місцеві управління є реалізацією норм розділу VI про виконавчу владу, що передбачає створення управлінь виконавчої влади на місцях.

Висновки.

В курсовій роботі здійснено теоретичне узагальнення та розгляд основних аспектів наукового завдання, що полягає у дослідженні поняття та ступеня реалізації Конституції України в законодавчій, виконавчій, судовій діяльності, її реалізації в органах місцевого самоврядування; визначенні проблем реалізації Конституції в органах державної влади та місцевому самоврядуванні, способи вирішення цих проблем; визначенні основних форм реалізації Конституції та основних засад її реалізації.

Головними науковими і практичними результатами по роботі є такі висновки:

1.         Для успішного функціонування держави, її демократичного, правового та соціального розвитку недостатньо лише прийняття Конституції. Після її прийняття виникає об'єктивна необхідність її реалізації, яка здійснюється за допомогою законодавчих, виконавчих, судових органів влади, місцевого самоврядування, населення. Реалізація Конституції здійснюється у визначених формах та за допомогою механізму реалізації Конституції України.

2.         Конституція України є основним законом Української держави, який визначає основні засади державного та суспільного ладу, визначає Україну парламентсько-президентською республікою, унітарною, незалежною, правовою, соціальною, демократичною державою (стаття 1), яка своєю метою має захист прав, свобод та створення гарантій для реалізації прав та свобод людини і громадянина.

3.         Основними формами реалізації Конституції України є використання, застосування, дотримання, виконання. За допомогою цих форм Конституція України реалізується такими суб’єктами як громадяни, та інші особи, що проживають на території України, а також державні органи, що створені та функціонують на основі та в межах Конституції України.

4.         В законодавчій діяльності Конституція України реалізується в тому, що усі Закони України та інші нормативно-правові акти приймаються на основі та у відповідності до Конституційних норм, і не можуть суперечити їм. Також, сам процес прийняття закону передбачений Конституцією і є елементом її реалізації в законодавчій діяльності державних органів. Закони України та інші нормативно-правові акти розширюють положення Конституційних норм та конкретизують окремі моменти регулювання суспільних та державних відносин. Законодавчі акти, які прийняті вищими органами державної влади є загальнообов'язковими для виконання на всій території України як для органів державної влади, так і для населення держави.

5.         В виконавчій діяльності Конститувція України реалізується через виконання її положень про права та свободи людини, а також про шляхи розвитку Української держави, так як діяльність виконавчої  влади, згідно з Конституцією має забезпечувати виконання, захист та реалізацію прав та свобод людини і громадянина, має розробляти загальнодержавні програми культурного, соціального, економічного розвитку та слідкувати за їх виконанням. Також виконавча влада є гарантом реалізації положень законів України та конституції України в діяльності держави та суспільства.

6.         В судовій владі Конституція України реалізується через створення системи судів, які передбачені розділом VIII Конституції України; діяльності судів щодо забезпечення захисту та відновлення порушених прав та свобод людини і громадянина; діяльності системи судів лише на підставі та у межах Законів України та Конституції України; наданні роз'яснень та офіційного тлумачення щодо положень законів та Конституційних норм (стаття 150 Конституції України).

7.         Місцеве самоврядування реалізує статтю 7 Конституції України, в якому його діяльність визнається та гарантується, а також розділ ХІ, де визначаються основні засади його створення, функціонування та його компетенцію. Місцеве самоврядування реалізує положення Конституції України про народовладдя, так як воно безпосередньо обирається територіальною громадою, і кожен може представляти інтереси громади в органах місцевого самоврядування. Також, створена система органів місцевого самоврядування є основою для розвитку правової держави та громадянського суспільства, і сприяє їх взаємодії.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

2.         Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. №2222 - ІV//Відомості Верховної Ради України. – 2005. - №2. – ст. 44.

3.         Закон України «Про всеукраїнські та місцеві референдуми» від 3 Липня 1991р.// Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №33. - ст.443.

4.         Закон України «Про Конституційний Суд України» 16 жовтня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49. - ст.272.

5.         Закон України «Про політичні партії» від 5 квітня 2001р.// Відомості Верховної Ради України. - 2001 р. - № 23. - ст.118 .

6.         Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002р.//Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. - ст.180.

7.         Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992р.//Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 8. -  ст. 56.

8.         Постанова пленум Верховного Суду України №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» від 1 листопада 1996р.

9.         Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 «Про стан здійснення правосуддя та заходи щодо його вдосконалення з метою реалізації положень Конституції України» від 19 січня 2001р.

10.      Скрипник О. Забезпечення Участі народу в формуванні органів державної влади//Право України. – 2006. - №6. – ст. 3.

11.      Тацій В. Проблеми реалізації Конституції України // Вісник академії правових наук України. - 2000. - № 2. - ст. 20 - 29.

12.      Теслянка Н.В. Демократія як народовладдя// Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2005. - №2. – ст. 18.

13.      Шомін М. Деякі аспекти реалізації судами норм Конституції// Юридична газета. -  2006. - №8. – ст. 12.

14.      Бориславський Л. Деякі теоретичні і практичні питання реалізації Конституції України// Юріспурденція онлайн від 12.09.2003.

15.      Опришко І. Ю. Конституційні основи розвитку Законодавства України. – К.: КНЕУ, 2003.

16.      Погорілко В.Ф. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика. – К.:НАНУ, 2003.

17.      Фрицький О. Ф. Конституційне право України. – К.:Юрінком Інтер, 2004.

18.      Черкасов А.І. Теорія і практика. – М.: - 1998.

19.      Чиркін В.Є. Конститційне право. - Зерцало. – 1998р.

20.      Шляхтун П. П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.

ВИСНОВОК

по курсовій роботі

студента (студентки)______________________

з дисципліни:____________________________

за темою:________________________________

________________________________________

Основні дані про курсову роботу:

Відповідність структури роботи предмету дослідження____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ступінь розкриття  теми_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Ступінь опрацювання нормативно-правових джерел, навчальної та наукової літератури_________________________________________________________

Позитивні досягнення в роботі:________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Основні зауваження по роботі:________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Загальний висновок:  Курсова робота за змістом та оформленням

_____________________________________________________________

вказати відповідність встановленим вимогам

Кількість балів за попереднім оцінюванням роботи відповідно до встановлених критеріїв (зміст, оформлення тощо)________________________

за 100-бальною шкалою, не більше 80 балів (до усного захисту)

Кількість балів, одержаних за усний захист роботи______________________________________________ (до 20 балів)

Підсумкова оцінка за роботу________________/________________/____________

за 100-бальною шкалою/ традиційною /та шкалою ECTS

_____________________________________________________________

посада викладача (рецензента, наукового керівника)       підпис Прізвище І.Б.

_____________________________________________________________

посада викладача, котрий проводив усний захист підпис Прізвище І.Б.

[1] Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[2] Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[3] Фрицький О. Ф. Конституційне право України. – К.:Юрінком Інтер, 2004. – ст.112

[4] Фрицький О. Ф. Конституційне право України. – К.:Юрінком Інтер, 2004. – ст.112

[5] Опришко І. Ю. Конституційні основи розвитку Законодавства України. – К.: КНЕУ, 2003. – ст.12.

[6] Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[7]Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[8] Закон України «Про судоустрій» від 7 лютого 2002р.//Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №27-28. - ст.180.

[9] Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141

[10] Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[11] Закон України«Про Конституційний Суд України» 16 жовтня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №49. - ст.272.

[12] Конституція України від  28 червня 1996р.//Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №30. – ст. 141.

[13] Чиркін В.Є. Конститційне право. - Зерцало. – 1998р. – ст.421.

[14] Конституційне право. – тома 1-2. - с.697

[15] Черкасов А.І. Теорія і практика. – М.: - 1998. – ст.16-18