Курсовая работа: Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії

Курсовая работа: Особливості розвитку продуктивних сил Болгарії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ БОЛГАРІЇ

3.1.  Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

3.2.  Корисні копалини Болгарії

3.3 Водні та агрокліматичні ресурси Болгарії

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ

5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії

5.2 Сільське господарство Болгарії

5.3 Транспортний комплекс Болгарії

РОЗІДЛ VІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ

РОЗДІЛ VІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

7.1 Південно-західний регіон

7.2 Південно-Східна Болгарія

7.3 Північна Болгарія

РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

8.1 Проблеми та перспективи розвитку господарського комплексу, їх суть та причини виникнення

8.2 Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку господарського комплексу Болгарії

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Україна є постсоціалістичною державою для якої характерні ряд специфічних особливостей розвитку відмінних від інших країн світу. Тому узагальнення досвіду розвитку господарства інших постсоціалістичних країн є важливим завданням економічної науки України. Однією з таких країн є Болгарія. Тому тема нашої курсової роботи є актуальною.

Болгарія — держава, розташована на північному сході Балканського півострова. Територія країни, незважаючи на порівняно невеликі розміри (111 тис. кв. км), відрізняється розмаїтістю природних умов, викликаним насамперед вертикальною розчленованістю. Широким північним фронтом своєї території Болгарія примикає до Дунаю, а на сході — до Чорного моря. Дунай протягом 470 км служить північною границею Болгарії з Румунією. Придунайське і причорноморське положення Болгарії розширює можливості зовнішніх зв'язків зі СНД і іншими європейськими країнами. Болгарські морські порти ближче до проток між Чорним і Середземним морем, чим порти інших країн Східної Європи. Її територія може використовуватися для транзиту вантажів з центральноєвропейських держав у країни Східного Середземномор'я.

Через Болгарію проходить найкоротший шлях із країн Західної і Центральної Європи в країни Південно-Західної Азії.

На заході Болгарія граничить з Югославією; на більшому своєму протязі ця границя проходить по гірських хребтах, що має зручні перевали, через які пролягають дороги. У виходу р. Мармаріци з болгарської території знаходиться стик границь між Болгарією, Грецією і Туреччиною. Південна границя проходить по гірській і горбкуватій місцевості.

В адміністративному відношенні країна розділена па 27 округів, що поділяються на громади. Столиця Болгарії — Софії виділена в самостійну адміністративну одиницю (на вдачах округу), безпосередньо підлеглу центральним органам влади.

Метою курсової роботи є вивчення особливостей розвитку продуктивних сил Болгарії, з’ясування проблем та перспективи.

Об’єктом дослідження є продуктивні сили Болгарії.

Предметом є вивчення передумов розвитку господарства, його сучасний стан, зовнішньоекономічні зв’язки актуальні проблеми і перспективи розвитку.

Болгарія — країна з повного драматизму історією. Мужній болгарський народ завзято відстоював достоїнство і волю протягом усієї своєї історії, не зломивши ні під двовіковою владою Візантії, ні під п’ятисотлітнім османським ярмом. Цей народ перший у Європі підняв організоване антифашистське повстання (1923 р.). Тепер болгарський народ цілеспрямовано й успішно творить нове суспільство в родині європейських країн. Як і багато народів, болгари мають складне походження. Основу болгарського етносу склали три компоненти: фракійці, слов’яни і протоболгари.

Вступивши на шлях ринкового розвитку пізніше багатьох європейських країн, Болгарія з перших же кроків свого самостійного політичного існування усе більше попадала в економічну залежність від розвитих капіталістичних держав Європи. До кінця другої світової війни основну частину національного доходу давало дрібнотоварне сільське господарство, у якому було зайнято майже 80% самодіяльного населення. Усюди, за винятком Софійсько-Перникського району, різко переважало сільськогосподарське виробництво. Особливо відсталими були південні області (Пиринский, Родонский, Странджанскій краю) і Південна Добруджа; ці області трохи пізніше ввійшли до складу буржуазної Болгарії і слабкіше були притягнуті в її внутрішні господарські зв’язки.

При написання курсової роботи використовувались наступні методи:

Аналіз наукових праць, статистичні методи дослідження, картографічні.

РОЗДІЛ І. СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА НАРОДНО - ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ

1.1 Національна економічна система

В економічній теорії національну економіку позначають різними ідентичними за змістом поняттями: “народне господарство”, “національне господарство”, “суспільне господарство”, “національна економіка”. А загалом – це господарська система, яка історично сформувалася в певних територіальних (національних) межах.

Національна економіка – конституційно, економічно й організаційно єдина система взаємопов’язаних галузей і сфер діяльності людей, які характеризуються відповідною пропорційністю, взаємозумовленим розміщенням на обмеженій державними кордонами території *.

Для виникнення і розвитку народного господарства обов’язкові умови:

1)  Формування і поглиблення територіального поділу праці.

2)  Формування міцної централізованої держави.

За таких умов народне господарство з часом перетворюється на національний комплекс.

Національно-господарську систему характеризують:

а) ознаки національного суверенітету:

—  незалежність;

—  національна державність;

—  суверенітет законотворчості;

—  суверенітет виконавчої влади;

—  суверенітет господарської діяльності;

—  суверенітет зовнішньоекономічної діяльності;

б) ресурсно-виробничі ознаки;

—  трудовий потенціал;

—  науковий і технічно-технологічний потенціал;

—  природно-ресурсний потенціал;

—  національна власність;

в) господарсько-організаційні ознаки;

—  національна фінансово-кредитна система;

—  національна грошова одиниця;

—  національна митна система;

—  система управління і регулювання;

—  національна транспортна система;

—  національна виробнича інфраструктура;

г) товарообмінні ознаки;

—  внутрішні ринки товарів, робіт і послуг;

—  внутрішні ринки цінних паперів;

—  система виходу на світові ринки.

Ознаки національного суверенітету утверджуються конституцією і законами Болгарії.

Ресурсно-виробничі ознаки виявляються через критерії оцінки продуктивних сил.

Господарські організаційні ознаки втілюються в системі обороту елементів продуктивних сил.

Народногосподарську систему обороту елементів продуктивних сил утворюють такі системи:

-  грошова – національна грошова одиниця, система грошового обігу;

-  фінансова – фінанси держави, підприємств, населення;

-  кредитна – кредитні установи, кредитні ресурси, правові та економічні умови кредитування.

Господарський комплекс характеризується основними ознаками економічної потужності, структури та наявністю системи зв’язків між окремими складовими. Показником оцінки економічного потенціалу господарського комплексу країни є валовий внутрішній продукт (ВВП). * Але головну характеристику господарського комплексу дає структура суспільного виробництва.

На ґрунті співвідношення між складовими господарського комплексу формуються:

• соціально-економічна структура економіки;

• організаційно-економічна будова економіки;

• виробничо-технологічна структура економіки;

• науково-технічна структура господарства;

• фінансово-економічна структура економіки;

• територіально-галузева структура продуктивних сил.

Основним типом розвитку господарства країни є прогресивний комплексний розвиток.

Питання комплексності розвитку економічних районів є важливим чинником, що формує економічну незалежність Болгарії.

1.2 Комплексний розвиток народного господарства

Господарський комплекс Болгарії складається з таких основних підрозділів суспільного виробництва як виробничий комплекс, виробнича, соціальна та ринкова інфраструктури, а також інституціональна інфраструктура.

Виробничий комплекс – це сукупність підприємств виробничого спрямування, поєднаних між собою елементами виробничої інфраструктури та організаційною системою управління господарством.

Виробничий комплекс країни є основною ланкою економіки, яка виробляє товари, а виробнича інфраструктура надає значну, а в окремих регіонах й переважну частку послуг.

За галузевою ознакою виробничий комплекс структурно поділяється на добувну й обробну промисловість і аграрно-промисловий комплекс.

Провідною ланкою виробничого комплексу є промисловість — найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й предметів споживання.

Структура промисловості Болгарії може бути представлена чотирма великими міжгалузевими комплексами — паливно-енергетичним, металургійним, машинобудівним та хімічним.

Особливе місце посідає промислове виробництво товарів із сировини сільськогосподарського походження. Це виробництво, разом із сільськогосподарським, виділяється в окремий аграрно-промисловий комплекс.

Особливий сектор економіки — соціальний комплекс держави як сукупність галузей виробництва та видів діяльності, що забезпечують безпосередньо потреби головної продуктивної сили — людини, а в регіональному вимірі — всього населення даної території. Соціальний комплекс складається з двох досить відмінних один від одного секторів господарства — соціально-інфраструктурних галузей та виробництва товарів народного споживання.

В останні кілька десятиліть економічна наука оперувала такою загальноприйнятою класифікацією галузей соціального комплексу:

• матеріально-побутові – торгівля, громадське харчування побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство;

• соціально-культурні — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, туризм, фізична культура і спорт, рекреаційний комплекс;

• виробництво товарів народного споживання.

Аналізуючи дану класифікацію вчені Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. вважають, що вона носить достатньо формальний характер, оскільки поняття культурна галузь сфери послуг застосовна не тільки до галузей другої групи, але й до торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування і житлово-комунального господарства у зв'язку з об'єктивним існуванням таких категорій як культура харчування, культура споживання, культура обслуговування; аналогічно — культура виробництва, стосовно будь-якого виробництва товарів і послуг. * Таким чином приналежність культури є обов’язковою для будь-якого елемента механізму організації соціального й економічного життя держави і населення.

Таким чином, пропонована класифікація галузей сфери послуг буде виглядати в такий спосіб:

•  ринкові (автономні) — торгівля, громадське харчування, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, туризм доходні об'єкти рекреаційного комплексу;

•  неринкові (бюджетні) — охорона здоров'я, освіта, наука, культура, фізична культура і спорт, об’єкти рекреаційного комплексу, що вимагають державного/регіонального (місцевого) фінансового втручання.

Ринкові об'єкти соціальної інфраструктури (підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування, комунального господарства) у даний час фінансуються за рахунок самозабезпечення шляхом надання платних послуг споживачам.

Забезпечення стабільного функціонування цих галузей сьогодні доцільно здійснювати за допомогою розвитку малого бізнесу, середнього і малого підприємництва.

РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРІЯ ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТКУ БОЛГАРІЇ ТА ЇЇ ГОСПОДАРСТВА

У фракийських племен у другій половині I тисячоріччя до н.е. йшов процес формування державності. Їхня культура мала багато загальних рис з культурою інших середземноморських народів стародавності, але разом з тим мала самобутність і внесла свій внесок у скарбницю античної і світової цивілізації (міф про Орфєя, культ Діоніса, фресковий живопис, ювелірне мистецтво, деякі основи медицини й ін.). Частина фракійців, головним чином у містах, піддалася эллінізації, інші групи після римського завоювання були тією чи іншою мірою романизовані. Спадщина античної цивілізації бути передано пізнішим насельникам болгарських земель у значній мірі за посередництвом фракійців. У VI-VII ст. слов'янські племена, що переселилися через Дунай — предки болгар — обґрунтувалися на Балканському півострові. У той час це були володіння Візантії. Слов'яни принесли своєрідну культуру з устояними традиціями. Вони стали домінуючим етнічним елементом у провінціях Мезия, Фракія і Македонія.

В другій половині VII в. через Дунай прийшли протоболгари — частина тюркомовного народу, витиснутого хазарами з низов'їв Кубані, де існував їхній племінний союз. Боротьба з загальним ворогом — Візантією — зблизила слов'ян і протоболгар. У 680 р. на північному сході нинішньої Болгарії оформилася слов'яно-болгарська держава.

В міру розширення границь Болгарської держави йшло включення до складу болгарської народності все нових слов'янських племен. Завершальним етапом етногенезу болгар було прийняття християнства. Воно було визнано офіційною релігією близько 865 р. і з'явилося важливим фактором в ідеологічному зімкненні різних етнічних груп. Не менш важливе значення мало введення слов'янської писемності. Створення писемності на зрозумілій народу мові було великим досягненням для свого часу, адже в неслов'янських країнах Європи літературними мовами в середньовіччі служили латинь і давньогрецький. Слов'янську абетку винайшли ченці із Солуна (Салоніки) брати Кирило і Мефодій.

Болгарське царство після завзятої боротьби було на початку XI в. завойоване Візантією. У результаті повстання 1185—1186 р. болгарський народ відновив свою незалежність. Друге Болгарське царство досягло найбільшої політичної моці в XIII ст. Культурний розквіт середньовічної Болгарії відзначається в XIII-XIV ст. До цього часу відноситься, зокрема, будівля на окраїні Софії Боннської церкви з фресками, що передбачили кращі зразки образотворчого мистецтва раннього італійського Ренесансу.

У X-XIII вв. у Болгарії розгорнувся антифеодальний селянський рух, що прийняв форму релігійної єресі — богомильства. Навчання богомилів зробило відомий вплив на ідеологію деяких соціально-релігійних рухів у Європі.

До кінця XIV в. успішний розвиток Болгарії був перерваний османським завоюванням. Протягом майже п'яти сторіч болгари піддавалися жорстокому національному гнітові, розвиток продуктивних сил і культури болгарського народу було сковано гнітом Османської імперії. Частина жителів Родопских гір, силою звернених у XVI-XVII вв. у мусульманство, зберегли рідну мову. Найважливішою формою етнічного самовираження болгар у часи османського панування залишалися селянська культура і весь специфічний склад народного побуту.

Наприкінці XVIII-XIX вв. склалася економічна основа для подальшої консолідації болгарського народу. Об'єктивний історичний процес підвів до формування болгарської нації, а усвідомлення приналежності до неї стало у свою чергу найважливішою силою національно-визвольного руху.

Особливістю болгарського національно-визвольного руху була його направленість не тільки проти османських правителів, але і проти грецької буржуазії, що тіснила більш молоду болгарську, зайнявши ряд ключових позицій в економіці, і вела політикові эллинизации. Її ідеологічна опора — патриархистская церква — керувала болгарською церковною організацією і шкільним утворенням. Тому боротьба за право викладати, видавати книги, звістки богослужіння не на грецькому, а на своїй мові, з'явилася важливою стороною процесу національного самоствердження болгарського народу.

Підйом національно-визвольного руху в останні десятиліття османського панування супроводжувався створенням болгарських шкіл, болгарської періодичної преси і літератури.

Апогеєм національно-визвольної боротьби болгар з'явилося Квітневе повстання 1876 р. Жорстоко подавлене, воно проте згуртувало народ ідейно і викликало співчуття в прогресивних суспільних колах інших країн

Болгарія була звільнена в ході російсько-турецької війни 1877—1878 р. при активній участі болгарських ополченців. Ця подія зробила величезний прогресивний вплив на політичний і економічний розвиток країни болгарський народ позбувся від іноземного ярма, був ліквідований установлений завойовниками військово-феодальний лад.

У 1885 р. відбулося возз'єднання Північної і Південної Болгарії. Це прискорило ріст економіки, усталило політичне положення держави. Однак, вступивши на шлях капіталістичного розвитку відсталою країною, Болгарія не змогла зберегти економічну самостійність. Найбільші капіталовкладення в її промисловість робили Австро-Угорщина і Німеччина; ця обставина привела до політичної переорієнтації Болгарії. До відриву її від Росії були спрямовані і деякої дії західноєвропейської дипломатії. У першій світовій війні Болгарія виступила на стороні австро-німецького блоку.

Перша світова війна, у яку Болгарію її правлячі кола втягли в 1915 р. на стороні імперіалістичної Німеччини, значно погіршила і без того важке економічне становище країни. Господарська розруха, що насувається військову поразку викликали масові виступи трудящих проти політики пануючи і слухняного йому уряду.

В роки монархо-фашистської диктатури політична влада в країні знаходилася в руках болгарської буржуазної кліки, об'єднаної навколо монархії і тісно зв'язаної з німецьким імперіалізмом.

У березні 1941 р. Болгарія офіційно приєдналася до фашистського табору, у країну вступили гітлерівські війська, а кілька місяців по тому Німеччина напала на Радянський Союз.

У результаті проведення кардинальних соціально-економічних і політичних перетворень до 1948 р. були створені необхідні передумови для будівництва соціалістичного суспільства в. Подальше просування уперед вимагало ліквідації економіки, підйому який дістався в спадщину від буржуазної Болгарії низького рівня продуктивних сил. У 1948 р. V з'їзд Болгарської комуністичної партії намітив шляхи соціалістичної індустріалізації і перебудови сільського господарства.

Конкретна програма будівництва основ соціалізму, намічена першими п'ятирічними планами, була успішно перетворена в життя. У 1958 р. закінчився процес кооперування в сільському господарстві. Соціалістичні виробничі відносини цілком затвердилися в місті і селі, склалася характерна для соціалізму соціально-класова структура суспільства.

Революційні перетворення в народному господарстві, суспільному і культурному розвитку країни знайшли відображення й у новій Конституції , проголошеної в травні 1971 р., що розвиває головні принципи Конституції 1947 р., з урахуванням нового етапу господарського будівництва. У ній підкреслюється соціальний характер держави.

На даний час Болгарія – високорозвинена європейська країна, яка володіє потужним господарським комплексом і має високий рівень життя населення.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ І УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ БОЛГАРІЇ

3.1 Геологічні та геоморфологічні умови та ресурси Болгарії

По деяких істотних особливостях геологічної структури і рельєфу, грунтово-кліматичних умов і рослинності, а також режиму рік Болгарія має багато загального із сусідніми Румунією і Югославією: зручні для землеробства рівнинні і горбкуваті простори з родючими, переважно чорноземними, ґрунтами чергуються з горами, у значній мірі покритими лісами і лугами.

Біля 80% території країни лежить на висоті нижче 500 м над рівнем моря, тобто в межах пояса, що в умовах Болгарії найбільш зручний для землеробства, третина зайнята горами, причому 13% території лежить вище 1000 м. У загальному для рельєфу характерне зниження з заходу на схід і широтне простягання найбільш великих хребтів.

У центрі країни простирається в широтному напрямку гірська система Стара-Планина (Балкани). На заході їхня висота досягає 1500—2000 м, а на сході знижується до 600—800 м. Гори поділяють територію Болгарії на двох частин: північну і південну. Північну Болгарію в основному займає майже безлісна і сильно розорана Дунайська горбкувата рівнина, що охоплює більш % території країни. Південна — переважно гористий край, у який уклинюється велика Верхнефракийська низовина. Стара-Планина, хоча і є серйозним природним рубежем, не створює особливо великих утруднень для зв'язків між північними і південними районами країни.

Між положистими південними схилами Средна-Гори і порівняно крутими північними схилами Родопских гір простирається найбільша низовина Болгарії — Верхньофракійська. Це типова область опускання зі слабким ухилом до південно-сходу, куди стікають ріки басейну р. Мариці, що беруть початок з гір, що облямовують низовину з трьох сторін.

Слабко порізане чорноморське узбережжя Болгарії довжиною 378 км здебільшого положисте, із прекрасними піщаними пляжами шириною до 100 і більш метрів. Але місцями береги круто обриваються до моря. Такі стрімчасті береги є на півночі (де вони утворені вапняками Добруджанского плато) і південніше — там, де до моря підходять відроги Східної Стара-Планини; на деяких ділянках узбережжя утворилися висунуті в море високі миси (Калиакра, Эмине). На берегах Бургаського і Варненського заток виникли головні морські порти країни.

3.2.  Корисні копалини Болгарії

Болгарія має у своєму розпорядженні значні запаси поліметалевих руд, а також бурих вугіль невисокої теплотворності (особливо лігнітів) при невеликих, незручних для розробки запасах кам'яного вугілля. У цілому країна бідніше енергетичними ресурсами, чим Румунія або Югославія. Тому вона змушена робити особливий упор на розробку низькоякісних лігнітів (промислові запаси близько 4 млрд. т). Близько запасів зосереджено у Восточно-Марицкому пліоценовому басейні (до північного сходу від Димитровграда). Другий по запасах лігнітів басейн розташований у северної частині Софійської улоговини. Більш якісне буре вугілля в невеликій кількості утримується в нижньотретичних відкладеннях Бобов-Долского і Перникского басейнів. Недавно на північному сході, у Добруджі, виявлені запаси кам'яного вугілля високої якості, але вони залягають на великій глибині (1,5—2 км).

Основні родовища рудних копалин Болгарії зосереджені на півдні країни. По запасах свинцево-цинкових руд, сконцентрованих здебільшого на сході й у центрі Родопских гір, Болгарія поряд з Югославією і Польщею займає видне місце в Європі. Значні і запаси мідних руд, особливо у відрогах Средна-Гори і Стара-Планини. По змісту міді ці руди небагаті, однак можуть розроблятися відкритим способом. Основні запаси залізної руди (близько 250 млн. т) зосереджені в комплексному, але бідному змістом заліза (близько 30%) Кремиковском родовищі в Софії; крім заліза воно містить високий відсоток марганцю і бариту, а також свинець, що ускладнює використання руди в металургійному процесі. На півночі, уздовж Дунаю (у Видина, Оряхово), виявлені великі запаси гіпсу, а східніше Русе — каоліну. Важливе значення для розвитку хімічної промисловості має єдине в країні, але велике родовище кам'яної солі в міста Провадия, на захід від Варни.

3.3 Водні та агро-кліматичні ресурси Болгарії

Болгарія розташована в зоні помірного континентального клімату і частково в зоні, перехідної до середземноморському клімату (крайній південь).

Великий вплив на клімат країни роблять вітри західного напрямку. Унаслідок цього зм'якшуючий вплив Чорного моря, особливо узимку, поширюється лише на вузьку (20—40 км) прибережну смугу. Нерідко дують і північно-східні вітри, що наносять у деякі роки великий збиток сільському господарству. Узимку вони сдувають сніговий покрив, оголюючи озимі посіви, а улітку висушують ґрунт. Настання посухи в найважливіших сільськогосподарських районах іноді зв'язано і із сухими, гарячими південно-західними вітрами. Болгарія — сама південна з європейських країн, що перетинає нульова січнева ізотерма, а в зниженнях на крайньому півдні вона підвищується до + 2—3°. Середня температура самого теплого місяця — липня в знижених районах країни + 23—25°. У горах чітко простежується вертикальна кліматична поясність. Осінні заморозки настають звичайно наприкінці жовтня, а останнього весняні продовжуються до початку квітня.

У середньому за рік на території Болгарії випадає близько 650 мм опадів, але тут спостерігаються великі порайонні розходження, обумовлені насамперед особливостями рельєфу. У високогірних районах випадає 1000—1200 мм опадів, а подекуди і більш, а на Дунайській рівнині і Верхнефракийской низовини— не більш 500—600 мм. Сезонний розподіл опадів на більшій території країни сприятливо для багатьох культур: навесні випадає близько 24% їхньої річної кількості, улітку — 34, восени — 22, а узимку — 20%. У південних периферійних районах максимум опадів зрушать на початок зими.

Близько 30% території Болгарії зайнято лісом. Велика частина деревної рослинності складається із листвянихголовним чином бука і дуба; хвойні ліси (сосна, ялина, ялиця) зосереджені на схилах Рила-Родопского масиву. Запаси ділової деревини невеликі і можуть лише частково задовольняти зрослі потреби народного господарства. Промислове значення має лише 15% площі лісових масивів, інше — переважно непродуктивні молодняки або лісу водоохоронного і противоерозійного значення.

Величезні водні ресурси Дунаю марнотрат служи п. базою для зрошення більшої частини Дунайської рівнини. Однак правий болгарський берег Дунаю на великому протязі високий, і воду необхідно піднімати за допомогою насосних станцій на висоту до 100 м і більш. Це вимагає багато електроенергії, для виробництва якої можна використовувати енергетичні ресурси самого Дунаю.

Ріки, що беруть початок у Стара-Планине й особливо в Рила-Родопському масиві, також можливо використовувати для вироблення дешевої енергії. Гідроенергоресурси Болгарії можуть служити джерелом для виробництва близько 10 млрд. квт-ч електроенергії, у тому числі 7,5 — на внутрішніх ріках і 2,5 млрд. квт-ч —на Дунаєві. Великі порайонні розходження в ступені забезпечення водними ресурсами. Більш значні водні ресурси в гористій південно-західній частині країни, а в східних районах їх бракує. Звідси необхідність перекидання частини вод з одного річкового басейну в іншій.

РОЗДІЛ ІV. НАСЕЛЕННЯ І ТРУДОВІ РЕСУРСИ БОЛГАРІЇ

З загального числа жителів Болгарії — 11 млн. чоловік (1999 р.) — основну частину населення складають болгари. Крім них у Болгарії живуть турки, цигани, вірмени і деякі інші народності.

Болгарська мова відноситься до групи південнослав’янских. Болгарські говори розпадаються на дві основні діалектні групи: східну і західну. Східні говори поширені приблизно на % площі країни, західні — на В3. Літературна мова сформувалася в XIX в. на основі східних говорів, але в XX в. відзначається відомий вплив на нього і західних, у зоні яких розташована, зокрема, Софія.

Для сучасної Болгарії характерний порівняно низький рівень природного приросту населення. Він складає приблизно 6—7 чоловік на 1000 жителів (50—60 тис. чоловік у рік), що близько до середньоєвропейського. Зниження природного приросту, незважаючи на загальне зменшення смертності, зв'язано з падінням народжуваності. Особливо знизилася народжуваність у сільській місцевості, де відбулося істотне «старіння» населення. Тільки з 1975 по 2002 р. частка молодих контингентів працездатного населення (від 16 до 35 років), зайнятих у сільському господарстві, скоротилася з 55 до 25%. У результаті приріст населення в болгарських селах тепер значно нижче, ніж у містах: у середині 90-х років він складав у селах менш 1 чоловік на 1000 жителів, а в містах — II—12 чоловік. Виключення складають розташовані на півдні Родопський і Пиринський краю, де природний приріст населення в селах усе ще значний.

Середня щільність населення Болгарії — 85 чоловік на 1 кв. км. Вище вона (100—120 чоловік на 1 кв. км) на Верхнєфракійській низовині, Дунайській рівнині, а також у деяких міжгірних улоговинах (Софійської, Перникській). Набагато рідше населені гірські райони, де щільність населення нижче 30 чоловік на I кв. км.

Із індустріалізацією тісно зв'язаний швидкий процес урбанізації, про що свідчить збільшення за післявоєнний період частки міських жителів у населенні країни в 2,5 рази (з 24% у 1945 р. до 60% у 1979 р.). За цей період число жителів у збільшилося на 2 млн. чоловік, причому міста «поглинули» не тільки весь цей приріст, але і ще стільки ж людей із сільської місцевості. Звідси велике зниження щільності сільського населення в країні (за винятком Родопського краю). Цей процес позначився на розміщенні населення: привів до міграції частини населення з деяких північних аграрних районів і з гірських районів півдня в індустріально більш розвиті райони.

Великих міст у Болгарії порівняно небагато; у 1978 р. з 214 міст тільки 10 мали більш 100 тис. жителів. Усі ці міста — головні господарські і культурні центри округів. За роки народної влади в країні з'явилося багато нових міст — «а місці великих сіл, залізничних станцій, у зв'язку з будівлею підприємств гірничодобувної промисловості (Рудозем, Лика, Біб-Діл і ін.), промислових комбінатів (Дмитровград, Девня) і створенням курортів (Велинград, Хисаря й ін.).

РОЗДІЛ V. ГОСПОДАРСЬКИЙ КОМПЛЕКС БОЛГАРІЇ

5.1 Особливості розвитку промислового комплексу Болгарії

Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другої світової війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева і територіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії і можливостям, що розкрилися перед країною в зв'язку із широким залученням у міжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі важкої індустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій промисловій продукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у 1989 р. до 38% у 2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і текстильної галузей, що у буржуазній Болгарії давали більш % усієї промислової продукції.

Рис. 4.1 Розподіл виробництва промислової продукції за регіонами у 1945-2000 роках

Болгарія відрізняється від інших індустріально розвитих інших країн менш високою часткою галузей, що роблять засоби виробництва, і порівняно великою питомою вагою харчосмакових галузей.

По виробництву найважливіших видів промислової продукції в розрахунку на душу населення Болгарія поступово наближається до найбільше економічно розвитих європейських держав.

У ході індустріалізації і перебудови галузевої структури промисловості відбулися великі зміни в її територіальній структурі: сформувалися нові промислові райони і центри за межами головного, столичного індустріального району при загальному зрушенні в розміщенні на північ і схід країни. Одночасно різко збільшився обсяг виробництва й ускладнилася структура таких раніше виниклих промислових центрів, як Софія, Пер-никнув, Пловдив, Габрово, Русе (див. Рис. 4.1.).

Великі зусилля починаються для рішення складної проблеми — забезпечення прискореної індустріалізації щодо менш розвитих в економічних відносинах районів, що займають більш третини території Болгарії (Родопський край, Пиринський край, Південна Добруджа). За останню чверть століття частка цих периферійних районів у валовій промисловій продукції країни подвоїлася і продовжує рости.

Болгарія прагне максимально втягнути в господарське використання свої обмежені енергоресурси. Але високі темпи розвитку промисловості і транспорту викликають усе-таки необхідність у широкому імпорті нафти, природного газу, кам'яного вугілля й електроенергії. Це безпосередньо впливає, з одного боку, на зміну структури паливно-енергетичного балансу (у 1995 р. питома вага нафти, нафтопродуктів і природного газу перевищила 20% і продовжує рости), з іншого боку — на розміщення багатьох великих об'єктів не тільки нафтопереробною, але й електроенергетичної, хімічної і деякої іншої галузей промисловості.

Серед європейських постсоціалістичних країн Болгарія виділяється найвищою часткою імпортних джерел енергії в паливно-енергетичному балансі. При масштабах річного видобутку власного вугілля порядку 30 млн. т (% цього обсягу — самі низькоякісні вугілля з розроблювальних у Європі) і дуже невеликому видобуткові нафти і газу Болгарія вже в 1978 р. імпортувала (в основному зі СНД ) понад 13 млн. т нафту і нафтопродукти, 3 млрд. куб. м газу (по побудованому газопроводі СНД — ), 6 млн. т кам'яного вугілля і близько 4,6 млрд. квт- год електроенергії (власне виробництво понад 31 млрд. квт- год у 1998 р.).

Перша велика база нафтопереробної промисловості Болгарії створена поблизу Бургаса на базі радянської нафти, що доставляється по Чорному морю. До 1966 р. Бургаський комбінат мав у своєму розпорядженні потужності по переробці більш 16 млн. т нафти в рік і був самим великим нафтопереробним комплексом у всій Південно-Східній Європі.

Частка гідростанцій у загальному виробленні електроенергії усе більш знижується і не перевищує 1/10, хоча вони роблять тепер у багато разів більше електроенергії, чим 20 років тому. Найбільші ГЕС розмістилися при водоймищах у мальовничих гірських місцевостях Рилародопського масиву. Там побудовані каскади ГЕС Батакської, Ардинсбкої, Доспат-Вичинської, Белмекен-Чаирської гідроенергетичних систем

Із середини 70-х років розвивається атомна енергетика. Перша болгарська атомна електростанція — «Козлодуй» (її потужність у 1980 р. досягла 1 760 тис. квт) —сама велика з електростанцій країни. Її річний виробіток більше виробництва електроенергії у всій Болгарії в 1965 р.

Значну частину енергії Болгарія одержує з Росії та Болгарії по високовольтній (400 кв) лінії електропередач, протягненої від Молдавської ДРЕС через Дунай і румунську територію.

Хімічна промисловість -нова галузь болгарської економіки, відрізняється високою концентрацією виробництва: десяток великих заводів випускає більш 4/5 продукції всієї галузі. Особливо виділяються два «стовпи» болгарської хімії — Девня і Бургас. Це великі сучасні промислові комплекси взаємозалежних підприємств, без яких важко собі представити дійсну і майбутню економіку країни. Девня! Ще не дуже давно вона була відома лише водяними млинами, що працювали на повноводних джерелах карстових вод, тих самих, котрі залучили ніколи римлян, що заснували тут місто Марцианаполис. Тепер у Девненської долині, що лежить на захід від порту Варни, побудовані одні із самих великих у Європі заводів по випуску соди, хлорних продуктів, комплексних штучних добрив. У той час як содовий гігант (1,2 млн. т готової продукції в рік) використовує місцева сировина — вапняк і натрієва сіль, але свою продукцію експортує, комбінат добрив використовує здебільшого імпортна сировина, а готові добрива надходять на поля самої Болгарії. Девненський промисловий комплекс — це втілена в життя політика економічної інтеграції соціалістичних країн.

Рис 4.2 Галузева структура промисловості Болгарії

Загальна структура промислового виробництва на 2002 рік показана на Рис. 4.2.

Недалеко від іншого порту — Бургаса — височіють ажурні спорудження Бургаського нафтопереробного і нафтохімічного комбінату — самого великого по валовій продукції промислового комплексу країни. Він завжди молодий, тому що постійно добудовується всі новими і новими заводами і цехами. Бургаський комбінат став основою розвитку в країні великих хімічних заводів по випуску синтетичних волокон (Ям-бол, Видин) і пластмас. На березі Дунаю в міста Свиштов набирає силу великий промисловий комплекс штучних волокон.

Широко розвита харчосмакова промисловість. До другої світової війни на цю галузь приходилося більш половини валової промислової продукції; тепер її частка вдвічі менше, хоча вона випускає приблизно в 20 разів більше продукції, чим перед війною. Вона не тільки задовольняє внутрішні потреби країни, але і дає багато продукції на експорт. Для її галузевої структури характерна дуже велика питома вага тютюнового, і консервного виробництва, у яких зосереджено понад половину всіх зайнятих у галузі. Біля третини валового збору овочів і чверті фруктів консервується. По виробництву на один жителя консервів (головним чином плодоовочевих) Болгарія займає друге місце у світі. По експорті готових тютюнових виробів займає 2—3 місце у світі. Велике значення придбало виноробство. Болгарія вивозить понад 70% продукції цієї галузі, будучи найбільшим її експортером серед соціалістичних держав. Країна успішно розвиває цукрову промисловість. Цукрові заводи Болгарії нові або сильно розширені, у середньому більш великі, чим у більшості інших соціалістичних країн Закордонної Європи. Основна кількість цукру виробляють чотири великих заводи у ведучій області бурякосіяння -дунайській рівнині (у Русе, Горна-Оряховице, Брухті і Долна-Митрополії). Велику частину імпортованого кубинського цукру-сирцю переробляють заводи біля морських портів— у Девне і Камено (у Бургаса). Велику частину харчосмакової продукції дають підприємства, розташовані в головних сільськогосподарських районах — на Верхнефракийської низовині і Дунайській рівнині, а також у Софійській улоговині, де знаходиться такий великий споживчий центр, як столиця.

5.2 Сільське господарство Болгарії

Сільське господарство цілком забезпечує потреби населення країни в продовольстві, а харчосмакову і значною мірою шкіряно-взуттєву і текстильну промисловість — сировиною. Виробництво фруктів, овочів, винограду, соняшника в розрахунку на один жителя в Болгарії вище, ніж у більшості інших європейських країн.

За структурою земельних угідь Болгарія виділяється серед країн Балканського півострова більшою часткою оброблюваної площі (44% території держави)і меншою часткою вигонів і пасовищ. Основні масиви оброблюваних площ зосереджені на Дунайській рівнині і Верхнефракийської низовини, де ступінь розораності досягає 60—70%. У гірських же районах під ріллею зайнято менш 20% території. Сади і виноградники (7% оброблюваної площі) широко поширені в північних передгір'ях Стара-Планини і Родопських гір, у південних передгір'їв Средна-Гори, а також у Кюстсндилській улоговині, називаної «фруктовим сапом Болгарії». На Дунайській горбкуватій рівнині, а також уздовж Дунаю і Чорноморського узбережжя створений ряд невеликих районом високорозвиненого виноградарства.

У сільськогосподарському виробництві частка рослинництва трохи вище частки тваринництва. Більш 60% посівної площі займають зернові — пшениця, кукурудза і ячмінь. Болгарія виділяється високою часткою в-ножнах технічних культур (14%). Значно ширше, ніж до війни, вирощуються кормові культури (особливо люцерна і кукурудза на зелену масу), але частка їх у посівах не перевищує 20%. Посіви пшениці поступово скорочуються, що компенсується підвищенням її врожайності. Врожайність пшениці і ячменя тепер досягає 35—40, а кукурудзи 40-—45 ц/га, що дозволяє цілком задовольняти потреби країни в хлібі і фуражному зерні.

На Дунайській рівнині, основній житниці країни, зосереджена велика частина посівів соняшника і цукрового буряка, а в південних районах, насамперед на Верхнефракийскої низовини, у Східних Родопах і долині Струми — тютюну. Болгарія поряд із Грецією і Туреччиною — найважливіший у світі виробник і експортер високоякісних «східних» сортів тютюну. Збір тютюну — у середньому 130—150 тис. т у рік, з яких 60—65 тис. т експортуються у виді сушених листів і 55—60 тис. т — у виді готової продукції (сигарет). Для характерно також вирощування ефиромасличних культур (троянди, м'яти, лаванди); основний район їхнього оброблення — Карловська і Казанликська міжгірні улоговини. По вирощуванню олійної троянди, виробництву й експортові рожевої олії, що набагато дорожче золота, Болгарії належить перше місце у світі. У цілому по виробництву ефиромасличних культур і тютюну в розрахунку на душу населення Болгарія не має собі рівних.

Світову популярність придбало також майстерність болгарських городників, що одержують відмінні врожаї овочів, особливо томатів, перцю, цибулі; головні райони овочівництва — захід Верхнефракийской низовини і центр Дунайської рівнини. Болгарія —одна з європейських країн, що мають розвите садівництво (яблука, зливи, персики) і виноградарство. Виноградарство тут у більшому ступені, чим у сусідніх країнах, спеціалізовано на виробництві високоякісних столових сортів.

Таблиця 1. Виробництво сільськогосподарської продукції у Болгарії в 1980-2003рр.

Важливе значення в економіці Болгарії має тваринництво. Його частка у валовій сільськогосподарській продукції росте. У болгарському тваринництві здійснений перехід до сучасного стійлового змісту худоби, однак у гірських районах збереглося відгонно-пасовищне господарство. Поліпшення кормової бази, заміна низькопродуктивних порід тварин більш продуктивними, створення великих механізованих ферм сприяли росту продуктивності тваринництва. У Болгарії висока частка в загальному поголів'ї дрібної рогатої худоби, особливо овець. На півночі країни, де виробляється більше зерна і цукрового буряка, розводять головним чином велику рогату худобу, свиней і птахів. Північ дає основну експортну продукцію тваринництва: свинину, биту птаха і яйця. У південно-східних і південних районах республіки ширше представлене вівчарство.

5.3 Транспортний комплекс Болгарії

Зростання виробництва сільськогосподарської й особливо промислової продукції, багаторазове розширення потоків зовнішньоторговельних вантажів зажадали корінної перебудови транспорту, створення першокласних доріг, нових портів. Внутрішні перевезення здійснюються в основному залізничним і автомобільним транспортом. Водний транспорт по Чорному морю і Дунаю відіграє головну роль у перевезенні зовнішньоторговельних вантажів.

Найважливіші залізниці країни, що зв'язують столицю з Русе, Варною, Пловдивом і Бургасом, тепер електрифіковані. Електровозами і тепловозами перевозиться вже понад 95% усіх вантажів. Залізничний зв'язок Болгарії з Румунією і СНД буде розширена після завершення будівництва нової залізничної переправи через Дунай по греблі гідрокомплексу Никопол — Турну Мэгуреле. Споруджується об'єднуючі основні економічні райони країни кільце автострад довжиною більш 800 км: Софія — Пазарджик — Стара-Загора — Бургас — Варна — Плевен — Град^-град-ботев-град — Софія. Серед європейських країн виділяється розвитими міжнародними автомобільними перевезеннями (особливо для вивозу швидкопсувних вантажів).

Болгарія за короткий термін створила сучасний морський і річковий торговельний флот, що забезпечує біля 13% водних міжнародних перевезень країни. Розширено старі порти (Варну і Бургас на Чорному морі; Русе, Свиштов і Брухт на Дунаєві) і споруджені нові.

Цей високомеханізований порт виник на захід від Варни на березі озера, з'єднаного каналом з морем. Порт Варн-Захід підтримує морський поромний зв'язок з радянським портом Ільїчевск. Стабільні потоки масових вантажів з Радянського Союзу впливають на локалізацію в причорноморських і придунайських районах Болгарії ряду великих промислових і транспортних підприємств.

РОЗДІЛ VІ. ЗОВНІШНЯ ТОРГІВЛЯ БОЛГАРІЇ

Розбудова ринкової економіки призвела до корінних змін у характері, географічному напрямку і структурі зовнішньої торгівлі Болгарії. Болгарія широко бере участь у різноманітних формах економічних зв'язків із соціалістичними країнами і послідовно проводить курс на всебічне економічне зближення з ними, у першу чергу зі СНД.

Основу ввозу складають машини і комплектне устаткування (понад 20% імпорту), промислова сировина і паливо (близько 2/5) Глине місце до вивозі займають тепер не свіжі овочі, фрукти, столовий виноград і інші неперероблені сільськогосподарські продукти, а промислові товари. Продукція машинобудування зайняла ведуче місце в експорті країни — більш 45% у 1997 р. Вивозиться приблизно 70% підйомно-транспортного устаткування, електронно-обчислювальних машин і деталей до них, акумуляторів, судів і сільськогосподарських машин, на випуску яких країна спеціалізується в рамках співпраці з ЄЕС. По частці продукції електротехнічної й електронної промисловості у всьому експорті країни Болгарія вийшла на одне з перших місць у світі. Збільшується експорт хімічних товарів (соди, азотних добрив, медикаментів), меблів, готового одягу. Болгарія відрізняється від більшості інших європейських соціалістичних країн значною часткою експорти товарів, одержуваних при переробці сільськогосподарських продуктів (продукція виноробства, консервної, тютюнової промисловості й ін.).

Істотні зміни перетерпіла географія зовнішньоторговельного обміну. Головними партнерами стали країни Європи. На них приходиться більш 3/4 зовнішнього товарообігу, у тому числі більш половини — на СНД. Поглиблює Болгарія торговельні зв'язки і з іншими країнами.

Розширенню зовнішньоекономічних зв'язків Болгарії сприяє її участь у ряді міжнародних ярмарків і виставок. Міжнародний ярмарок, проведений регулярно в Пловдиве, має для Болгарії особливо велике значення. Країна розширює свої зовнішньоекономічні зв'язки і завдяки участі в будівництві ряду об'єктів за кордоном (на Кубі, в Алжиру, Індії й інших країнах). Відчутну частку доходу приносить Болгарії міжнародний туризм. Країну відвідують щорічно більш 4 млн. іноземних туристів.

Створено і розширюється мережа першокласних курортів на морському узбережжі (особливу популярність одержали курорти «Золоті піски», «Дружба», «Червонбена», «Сонячний берег»), у горах (Пампорово, Боровец і ін.) і в цілющих мінеральних джерел (Хисаря, Велинград, Кюстендил, Саіарева-Баня, Виршец і ряд інших). Болгари не тільки тепло приймають іноземних гостей, але і самі багато подорожують, і в першу чергу по красивих куточках батьківщини.

Мало у світі держав, де піший туризм настільки широко розповсюджений, як у Болгарії. Понад 1 млн. болгар об'єднані в суспільства активних туристів. У чималому ступені завдяки їхній ініціативі й участі створені, особливо в горах, сотні туристичних станцій (по-болгарські «хижи») і гірських притулків. У них кожному утомленому подорожанинові завжди найдеться місце для нічлігу і його неодмінно почастують ароматним «гірським» чаєм.

РОЗДІЛ VІІ. ТЕРИТОРІАЛЬНІ ВІДМІННОСТІ В РОЗВИТКУ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

7.1 Південно-західний регіон

Історично склався розподіл Болгарії на дві частини: Південну і Північну. У Південній Болгарії часто окремо розглядають Південно-Західну.

Тут найвищі гори країни і великі межгірські улоговини. У Софійську улоговину, де розташована столиця республіки, ведуть низькі перевали і річкові долини, по яких прокладені важливі міжнародні і внутрішні магістралі, що забезпечують, зокрема, найбільш зручний зв'язок між півднем і північчю країни. Зручність транспортно-географичного положення і наявність важливих природних ресурсів (вугілля, руда, ліс) сприяли розвиткові промисловості, торгівлі і транспорту столиці. Сполучення мальовничої природи і численних цілющих мінеральних джерел сприяє розвиткові розгалуженої мережі курортів. Особливо відомі гірські курорти на схилах Витоши, Ріли, Пирина і бальнеологічні курорти, розташовані уздовж рік Струми і Мести.

Південно-Західна Болгарія відіграє видну роль в економічному житті країни. Там ведеться значний видобуток вугілля і виробництво електроенергії, зосереджені вся чорна металургія і виплавка міді, значна частина підприємств машинобудування (особливо електротехніка, електроніка, приладобудування, випуск промислового устаткування, верстатобудування), а також розвиті целюлозна і бавовняна, швейна і взуттєва галузі промисловості.

У сільськогосподарському відношенні це переважно споживаючий район, що бідує в завезенні великої кількості сировини і продовольства. Загальнореспубліканське значення має лише вирощування тютюну і плодів (на півдні, особливо в долині р. Струми), а також льну і картоплі (на північному сході).

Планування Софії в основному радіально-кільцева (хоча від центра в західному напрямку відходить ряд рівнобіжних прямих вулиць). Софія — одна з найбільш багатими зеленими насадженнями столиць Європи. Багато радості доставляє жителям міста прекрасний парк Волі, що розкинувся на великому просторі до південно-сходу від першокласної транспортної артерії, у яку нині перетворений проспект Леніна. Радують око обновлений будинок театру ім. Івана Вазова, значний комплекс центрального вокзалу.

Основні промислові підприємства розміщені в північних і східних районах міста (поблизу р. Іскир). Софійські фабрики і заводи дають близько 16% промислової продукції країни. Особливо висока їхня частка у виробництві чорних металів і машин, зокрема в приладобудуванні, радіоелектроніці, верстатобудуванні, а також у легкій і харчовій промисловості. Близько 1/5 промислової продукції софійського промислового вузла дає металургія (Кремиковський комбінат чорної металургії і комбінат по прокаті кольорових металів).

7.2 Південно-Східна Болгарія

Район включає і рівнинну територію (Верхньофракійську низовину), і гори (Родопи і Средна-Гору), що пояснює нею природна і господарська розмаїтість.

У гірській частині району зосереджені такі природні багатства, як руди кольорових металів, ліс і гідроенергетичні ресурси. В роки народної влади багато гірських рік були загачені греблями й утворені водоймища. На їхній водній енергії працюють самі великі гідроелектростанції Бош арії: каскади ГЕС Белмекен-Чаїра, Батак,

У рівнинній частині району виросли головні промислові центри. У них машинобудування тепер випередило традиційну харчосмакову промисловість. Район спеціалізується на виробництві електронно-обчислювальної техніки, електромоторів і кабелю, пневматичних і гідравлічних пристроїв, деревообробних машин, шарикопідшипників, легких тракторів, мотокарів і акумуляторів..

Головний господарський центр району —Пловдив (більш 300 тис. жителів). Це місто має багатовікову історію. Вже в далекі часи тут, на трьох пагорбах, знаходилася столиця Фракії, а потім древній Филипопіль— столиця македонського царя Пилипа II, у період римського панування перейменований у Тримонциум. Поступово розширюючи, місто вийшов за границі пагорбів і розкинувся на обох берегах Мариці. На вершині Пагорба Визволителів спорудять величний пам'ятник, що вінчає фігура радянського воїна. Жителі міста ласкаво називають його Алеша.

У місті багато культурних установ, у тому числі університет, сільськогосподарський і медичний інститути, театри, музеї, бібліотеки.

У долині Мариці, на захід Пловдива, знаходиться місто Пазарджик (70 тис. жителів), важливий центр консервної, виноробної, тютюнової промисловості. Там же побудовані заводи гумових виробів і акумуляторний. В околицях міста — найбільше в Європі тепличне господарство, де овочі вирощуються цілий рік.

Стара-Загора (130 тис. жителів) — швидко зростаючий економічний і адміністративний-адміністративний-культурно-адміністративний центр. Розташований в області стику родючої Верхнефракийської низовини і південних схилів хребта Средна-Гора на перехресті важливих шляхів з Південної Болгарії в Північну (через Зміївський і Шипкинський перевали), а також із заходу — із Софії на схід — у Бургас, до моря. Навряд чи що-небудь могло прикрасити місто краще, ніж природне обрамлення у виді м'яких блакитнувато-синіх обрисів гір і зеленої рівнини, що перетворюється осінню в жовто-золотий килим.

Хасково (75 тис. жителів) і Димитровград (50 тис. жителів) розділяє всього 15 км. Хасково виконує різноманітні функції, будучи не тільки важливим господарським, але й адміністративно-культурним центром. Його промислову особу визначають заводи, що випускають устаткування для хімічної, харчової і тютюнової галузей, тютюнові підприємства, і в першу чергу одна із самим великим, оснащеним новітнім устаткуванням тютюнових фабрик у Європі (робить біля чверті тютюнових виробів Болгарії). Димитровград дітище соціалістичної індустріалізації — був заснований у 1947 р. на березі Марини, на місці перетинання важливих залізничних магістралей у покладів лігнітів. У місті розташований комбінат мінеральних добрив і завод хімічного машинобудування, цементне і шиферне виробництва, консервна фабрика. Розробка лігнітів ведеться на розташованих біля міста вугільних шахтах. Лігніти служать паливом теплоелектроцентралі, а гаряча вода ТЭЦ опалює побудовані поруч оранжереї, у яких вирощуються ранні овочі.

Бургас (150 тис. жителів) — головні морські ворота Південної Болгарії. Місто розташоване між берегами глибоко вдасться в сушу Бургаського затоки й озерами, розташованими неподалік.

Сливен (близько 100 тис. жителів), зберігаючи славу одного з головних центрів народженої тут у XIX в. фабричної текстильної промисловості Болгарії, перетворився разом з тим у важливий центр машинобудування.

7.3 Північна Болгарія

Даний регіон включає Дунайську горбкувату рівнину з її родючими ґрунтами, широку зону північних передгір'їв хребта Стара-Планина, сприятливу для розвитку садівництва і виноградарства, і положисті північні схили гір з їх найбагатшими в країні буковими лісами. Відкриття в післявоєнний період невеликих родовищ нафти і газу (у Плевена і Враци), а також кам'яного вугілля і марганцю в Добруджі не могло зробити істотного впливу на розвиток промисловості в цієї, донедавна чисто аграрної частини Болгарії. Значна частина палива, металу і деяких інших видів сировини і напівфабрикатів доставляється туди або з південних районів Болгарії, або з інших країн (насамперед зі СНД ).

Північна Болгарія займає 44% території країни, на якій живе % її населення. В економічних відносинах вона відрізняється від Південної Болгарії більш високою часткою продукції машинобудування і харчосмакової індустрії. На машинобудівних заводах роблять судна й автомобілі, транпортні механізми і сільськогосподарські знаряддя, працюють також хімічні підприємства, фабрики легкої і харчової індустрії.

Варна — найбільше місто і порт Північної Болгарії (260 тис. жителів) розташований на березі однойменної морської затоки на великої, рівної, що піднімається над морем терасі. Південна частина міста амфітеатром спускається до причалів порту і великому Варненському озеру. З приморського парку відкривається панорама темно-синього морського простору. За роки народної влади Варна стала значним промисловим центром. Найбільше його підприємство —: суднобудівний завод ім. Георгія Димитрова. Працюють тут також заводи суднової апаратури, моторів внутрішнього згоряння, електронагрівальних приладів, а також текстильний комбінат, що використовує привізна бавовна, і ряд харчових підприємств. Промисловий вузол тісно зв'язаний з морськими воротами країни — портом. Цілодобово працює Варненський порт. Тонкі шиї кранів без утоми схиляються до трюмів сухогрузів, розвантажуються трюми контейнеровозів. Контейнери відразу ж установлюються на залізничні платформи і доставляються вантажоодержувачам без розпакування — «від дверей до дверей». Велика частина вантажообігу Варненського порту здійснюється по трасі СНД — Болгарія. Ріст вантажопотоків викликав необхідність у будівництві нового великого порту Варн-Захід. Він розташований на березі прилеглого ь озера, зв'язаного з морем спеціально проритим судноплавним каналом. Гучний (85 тис. жителів) відомий унікальним у країні заводом вантажних автомобілів (працює в кооперації з автозаводами СНД і ЧССР) і заводом алюмінієвого прокату. Гучний — важливий вузол доріг між Варною і головним дунайським портом Болгарії — Русе.

Русе — найбільше місто, промисловий центр і порт Болгарії на Дунаєві (170 тис. жителів). Біля Русе розташований великий двох'ярусний міст через Дунай. Це головні сухопутні ворота для перевезення вантажів і пасажирів між Болгарією і Румунією і між Болгарією і СНД . По розвитку машинобудування (сільськогосподарське, суднобудування, електроніка і приладобудування, важке устаткування) Русе коштує нарівні з Пловдивом і уступає тільки Софії. Є підприємства хімічної, текстильної й особливо харчосмакової промисловості. Русе — центр району з розвитим виноградарством і буряківництвом.

Місто Велико-Тирново ввійшло у болгарську історію в 1185 р., коли тирновські феодали — брати-бояри Асен і Петро — очолили повстання проти Візантії, що панувала тоді на Балканах, і заснували Друге болгарське царство (1187—1393). Місто стало столицею Болгарії, центром її духовної культури і досяг великого розквіту. Древні літописи називали його «Царьградом Тирново», «Дружиною Константинополя». Феодальне місто було розташовано на пагорбах Царевец і Трапезйца. Його гарне стратегічне місце розташування і високі фортечні стіни з вежами і бійницями перетворили місто в неприступну міцність. На пагорбі Царевец піднімалися царський палац, патріарша, будинку придворних і безліч церков. Руїни їх збереглися до наших днів.

РОЗДІЛ VІII. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО КОМПЛЕКСУ БОЛГАРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

8.1 Проблеми та перспективи розвитку господарського комплексу, їх суть та причини виникнення

За останні роки у сільськогосподарському виробництві Болгарії значно загострилися кризові явища: значно знизилися обсяги валової продукції, погіршилося використання природних ресурсів, знизилася родючість грунтів, поглибився дисбаланс між галузями рослинництва і тваринництва. Зменшення поголів'я худоби досягло критичної межі при значному зниженні його продуктивності.

Небезпечною тенденцією є висока спрацьованість машинно-технологічного парку, а відсутність фінансових коштів для здійснення ремонтно-відновлюваних робіт лише погіршує його стан. Для досягнення рівня технологічних потреб не вистачає десятків тисяч різних технічних засобів. Поряд з цим різко погіршилося забезпечення галузей АПК висококваліфікованими кадрами.

У перспективі з метою подолання кризових явищ в агропромисловому комплексі Болгарії поряд із заходами щодо прискорення аграрної реформи та розвитку інфраструктури аграрного ринку передбачається посилення державного регулювання щодо фінансового стану підприємств.

Здійснення аграрної реформи в Болгарії повинно бути спрямоване на створення економічно ефективного агропромислового виробництва, поглиблення ступеня переробки та покращання зберігання сільськогосподарської продукції.

Радикальне вирішення проблеми забезпечення населення Болгарії основними видами продовольства потребує значного звільнення обсягів їх виробництва на основі фінансової підтримки вітчизняного товаровиробника. На сьогодні екстенсивний шлях розвитку сільського господарства практично вичерпався. Тому у подальшому він може здійснюватися лише на основі широкомасштабного впровадження енерго та ресурсозберігаючих технологій, докорінної модернізації засобів механізації.

Потрібно визнати, що результати реформ, які здійснюються вже протягом майже 7 років, далекі від бажаних. За 1997 - 2004 рр. виробництво валової продукції господарства (у порівняльних цінах 1996 р.) зменшилося на 41%, а випуск продукції харчової промисловості скоротився відповідно на 50% і знизився до рівня 50-х років (10, с.77).

У світовому співтоваристві болгарську державу, передовсім, визнають як значного потенційного лідера з виробництва найважливіших продуктів харчування: зерна, цукру, олії, м’яса, продуктів переробки молока, овочів, плодів, ягід тощо. Співробітничати висловлює бажання значна кількість компаній усіх без винятку високорозвинених країн світу. Використати цей настрій іноземних інвесторів, створити умови, щоб економіка України змогла отримати якомога більшу вигоду,— святий обов’язок тих, хто причетний до керівництва державою, і зокрема аграрною сферою, на всіх рівнях управлінської ієрархії.

Багатство держави визначається вмінням народу повною мірою використовувати природний потенціал (і чим він різноманітніший, тим краще). В Болгарії головним ресурсним потенціалом є земля. Можна навести два приклади. У країнах Західної Європи з одного гектара посівів цукрових буряків одержують 8 - 10 тонн цукру, в нас 2003 року - лише 2,6 тонни, а в сприятливому 2000-му - 3 тонни. Хоча є всі можливості, щоб виробляти 10 - 12 млн. т цукру. За цих умов можна реалізовувати на зовнішньому ринку близько 7 - 8 млн. т, а це 4 - 5 млрд доларів США. Аналогічним резервом для зміцнення економіки є соняшник. Вихід в цій галузі на європейський рівень урожайності та переробки може додатково забезпечити 2,5 - 3 млрд. доларів.

Таким чином, лише за рахунок цукрових буряків та соняшнику ми можемо розв’язати проблему постачання газу для всього народного господарства. Болгарія є також великим виробником зерна, м’яса і молока, плодів та ягід. Але наявні резерви використовуються лише на третину.

Насамперед потрібно зорієнтувати вітчизняну промисловість (хімічну, машинобудівну) на виготовлення для галузей господарства необхідних машин, обладнання, добрив та засобів захисту рослин і тварин. За якістю та стандартами вони повинні відповідати усім вимогам технологічного процесу. Візьмемо для прикладу молочне господарство країни. Сьогодні значне поголів’я корів знаходиться не тільки в колгоспах (близько 5 млн. голів), а й в особистих господарствах населення (2,8 млн. голів).

Відповідальні завдання постають перед Міністерством промисловості щодо забезпечення сільськогосподарського виробництва мінеральними добривами. Якщо сільське господарство не буде забезпечуватися добривами та іншими хімічними засобами, то з економічної точки зору підприємства хімічної промисловості стають непотрібними Болгарії.

Загрозливим є стан оплати праці на селі. Якщо в 1998 році за рівнем середньомісячної заробітної плати працівники сільськогосподарських підприємств перебували на рівні середньої оплати по народному господарству (94%), то в 2004 р. вона становила всього 49%. За рівнем оплати пра-ці сільське господарство займає 23 місце серед 25 головних галузей народного господарства. Проте тривалий час таке “самопоїдання” природних і трудових ресурсів продовжуватися не може.

Слід забезпечити товаровиробнику своєчасність виплат за реалізовану продукцію, зробити реструктуризацію його боргів, що усуне бартерні відносини. Кожному товаровиробнику варто постійно й чітко підраховувати витрати свого виробництва і знати, що в ринкових умовах доцільно виробляти тільки те, що можна вигідно продати.

Важливим є створення ринкової інфраструктури: бірж, торгових будинків, брокерських і дилерських контор, земельного банку. Ці установи повинні терміново замінити зруйновану систему збуту сільськогосподарської продукції та постачання матеріально-технічних засобів.

8.2 Шляхи подолання кризових явищ та напрями розвитку господарського комплексу Болгарії

Перехід Болгарії до ринкової економіки вимагає здійснення кардинальних змін у функціонуванні системи державного регулювання виробничих процесів у суспільстві. Його суть полягає, з одного боку, у різкому зменшенні всеохоплюючого впливу державного регулювання економічного механізму господарської діяльності сільськогосподарських підприємств, значному послабленні державного втручання в їх економічні процеси, а з другого – у заміні існуючих в адміністративно-плановій економіці форм і методів державного регулювання у виробничій сфері. При цьому слід виходити з того, що роль державного регулювання економічних процесів у перехідний період до ринкових відносин залишається значно вищою, ніж в умовах діяльності розвинутої ринкової економіки. Це зумовлюється тим, що на перехідному етапі ще не сформовані до кінця умови регулювання економічних процесів широкої підприємницької діяльності. Крім того, перехідний період від однієї системи до іншої, зокрема до ринкової, вимагає певного часу, потребує активної участі держави у створенні інфраструктури ринкового середовища.

На початковому періоді концептуального формування напрямів соціально-економічної реформи в Болгарії серед певної частини економістів і політологів превалювали погляди щодо застосування моделі вільних ринкових відносин, які грунтуються на класичній конкурентній основі. Вони відносили сільське господарство до тих сфер виробництва, які вважались найбільш пристосованими до освоєння моделі ринкових відносин практично без участі державної підтримки. Проте в процесі поступово формування реальних умов переходу агропромислового виробництва до ринкової економіки ставали все більш очевидним, що в сучасній кризовій ситуації розвитку продуктивних сил великомасштабних обсягів виробництва, неминучого стрімкого розширення складних господарсько-виробничих і економічних зв’язків державне регулювання ринкових відносин стає об’єктивно необхідним.

До основних концептуальних положень формування і реалізації аграрної політики Болгарії насамперед належить забезпечення продовольчої безпеки країни, гарантування пріорітетного розвитку агропромислового комплексу з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки народного господарства, створення умов для стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції. Важливого значення набуває формування багатоукладної аграрної економіки, забезпечення свободи вибору нових організаційно-правових форм господарювання на основі удосконалення земельних та майнових відносин власності.

Аграрна політика повинна мати чітко виражену соціальну спрямованість, вектор якої зорієнтований на відродження і соціальний розвиток села, створення повноцінного соціального середовища в сільських поселеннях. Ці та інші положення знайшли відображення у новому варіанті проекту Концепції аграрної політики Болгарії, яка розглянута і схвалена в кінці 1998 р. Кабінетом Міністрів Болгарії.

З урахуванням концептуальних положень аграрної політики розроблений проект Національної програми розвитку агропромислового виробництва і соціального відродження села Болгарії на 1999-2010 рр.,у якій визначені основні напрями та шляхи розвитку однієї з важливих складових економіки країни. В основу Національної програми покладений поетапний характер її реалізації. На першому етапі(1999-2000 рр.) головним завданням є зупинення спаду агропромислового виробництва в країні, створення умов для йього стабілізації шляхом організації раціонального використання наявного ресурсного потенціалу, формування економічного механізму освоєння ринкових відносин. Другий етап (2001-2005 рр.) характеризується нарощуванням виробництва сільськогосподарської продукції, активізацією формування соціальної інфраструктури села в складі комунальної власності, наповненням внутрішнього і зовнішнього ринку продовольства держави. Протягом третього етапу (2006-2010 рр.) в основному сформована багатоукладна економіка агропромислової сфери, забезпечуватиметься розвиток виробництва на основі реалізації державних, галузевих та регіональних програм, збалансованих обсягів виробництва з ресурсним потенціалом.

ВИСНОВКИ

Розвиток сучасної індустрії в Болгарії почалося після другої світової війни, в умовах соціалістичного ладу. Була створена така галузева і територіальна структура, що відповідала специфічним умовам Болгарії і можливостям, що розкрилися перед країною в зв'язку із широким залученням у міжнародний соціалістичний поділ праці. Важливе місце зайняли галузі важкої індустрії, особливо металургія, машинобудування і хімія. У валовій промисловій продукції частка цих трьох галузей зросла приблизно з 5% у 1989 р. до 38% у 2003 р. Одночасно скоротилася частка харчосмакової і текстильної галузей, що у буржуазній Болгарії давали більш % усієї промислової продукції.

Переважно рівнинна і слабохолмиста територія країни в сильному ступені розораний; тут знаходиться самий великий у країні масив чорноземних ґрунтів — головне природне багатство району. Висока частка Північної Болгарії в посівній площі й у загальнореспубліканському виробництві сільськогосподарських продуктів (біля %). Тут головне виробництво пшениці, кукурудзи, цукрового буряка, соняшника, льну, коноплі, квасолі. У недавно ще відсталому сільськогосподарському краї звичайними стали середні врожаї пшениці в 35—40, а кукурудзи — у 45—50 ц/га. Розвито виноградарство, у садівництві виділяються сливові й абрикосові насадження. Добре розвите овочівництво. Район робить багато м'яса і молока. Крім великої рогатої худоби розводять овець, свиней, птаха.

Загальболгарське значення мають транспортні і курортні функції Північної Болгарії. Особливо виділяються порти Варна і Варн-Захід; ростуть на Дунаєві порти Русе, Брухт, Свиштов, а також лісовий порт Силистра. У тісному зв'язку з портами працюють залізниці. Споруджувана автомобільна магістраль «Хемус» перетнула гори Стара-Планины через тонель, що прорізав хребет під перевалом Витиня. Дорога з'єднає найкоротшим шляхом Північну і Південну Болгарію і скоротить шлях між Софією і Бухарестом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.   Економічна і соціальна географія світу: / Б.П. Яценко, В.М. Юрківський, О.О.Любіцева та ін.; За ред. Б.П. Яценка. – К.: Прок-Бізнес, 2004. – 351 с.: іл., карти.

2.   Економічний потенціал регіону: пріоритети використання: монографія / І.М. Школа, Т.М. Ореховська, І.Д.Козменко та ін.; за ред. І.М. Школи. – Чернівці, 2003. – 455 с.

3.  І.Г. Яремчук Економіка природокористування. К.: Пошуково-видавниче агентство „Книга Пам’яті Болгарії”, Видавничий центр „Просвіта”, 2000. – 431 с.

4.  Іщюк С.І. Розміщення продуктивних силі територіальна організація виробництва: Навч. посіб. для студ. екон. та геогр. спец. вищ. навч. закл. – К.: Вид. Паливода А.В., 2002. 260 с.

5.  Клименков В.Г. Водні ресурси Болгарії, їх використання та охорона // Географія. – 2004. - №19. – Жовтень. – с. 8-11.

6.  Л.Є. Сімків Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій. – Івано-Франківськ, 2003. – 188 с.

7.  Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В., Шищенко П. Г. Географія: Навчальний посібник для старшокласників та абітурієнтів. Програма та відповіді на всі запитання. – К.: Вид. Товариство „Знання”, КОО, 1998. – 829

8.  Оптимізація природокористування в 5-ти т.: навч. посіб. Т.1. Природні ресурси: еколого-економічна оцінка / Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М. А. – К.: Кондор,2004. – 291 с.

9.  Паламарчук О.М., Паламарчук М.М. Економічна і соціальна географія Болгарії з основами теорії: Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів / М.М. Паламарчук, О.М. Паламарчук. – К.: „Знання”, 1998. – 416 с.: іл. – Бібліограф.: с. 406-412.

10.   Розміщення продуктивних сил: Підручник /В.В.Ковалевський, О.Л.Михайлюк, В.Ф.Семенов та ін.; За ред. В.В.Ковалевського, О.Л.Михайлюка, В.Ф.Семенова. – 3-тє вид., випр. і доп. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2001. – 353

11.   Руденко В.П. Довідник з географії природно-ресурсного потенціалу Укр. – К.: Вища шк., 1993. – 180 с.

12.   Руденко В.П. Географія природно-ресурсного потенціалу Болгарії. У 3-х частинах: Підручник.:ВД „ К.-М. Академія” – Чернівці: Зелена Буковина, 1999. – 568 с.

13.   Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посібник. – К.: Вікар,2002. – 374 с.

14.   Петров В. Поблеми і перспективи розвитку промисловості Болгарії. ВД К.-М. Академія” – Київ 1999. – 568 с.