Реферат: Зображення предметів. Ескізи деталей

Реферат: Зображення предметів. Ескізи деталей

Житомирський Військовий Інститут

Національного Авіаційного Уніврситету

Реферат

на тему:

Зображення предметів. Ескізи деталей

Житомир 2010

План

Зображення - види, розрізи, перерізи

Виносні елементи. Умовності та спрощення

Розміри на кресленні

Загальні вимоги та етапи виконання ескізів

Література

Зображення - види, розрізи, перерізи

Види зображень. При зображенні предмета припускають, що він розташований між спостерігачем і відповідною площиною проекцій (рис. 5.1, а). Основними площинами проекцій вважають шість граней куба, які суміщуються з площиною креслення (рис. 5.1, б). Зображення на площині 1 (фронтальній площині проекцій) приймають на кресленні за головне. Предмет розміщують відносно фронтальної площини так, щоб зображення на ній давало найповніше уявлення про форму й розміри предмета. Площину 6 можна також розміщувати біля площини 4.

Згідно з ДСТУ 3321-96, зображення на кресленні залежно від їхнього змісту поділяються на вигляди, розрізи та перерізи.

Вигляди. Зображення видимої частини поверхні предмета, що повернена до спостерігача, називається виглядом. На виглядах можна показувати штриховими лініями й невидимі елементи предмета, якщо вони не є складними (рис. 5.1, в). Розрізняють основні, додаткові та місцеві вигляди.

Якщо предмет проекціюється на основні площини проекцій, то матимемо основні вигляди. Встановлено такі назви основних виглядів (див. рис. 5.1, а, б). 1 — вигляд спереду (головний); 2 - вигляд зверху; 3 - вигляд зліва; 4 - вигляд справа; 5 - вигляд знизу; 6 - вигляд ззаду.

Якщо вигляди предмета розміщені у проекційному зв’язку, на кресленні їхню назву не пишуть. Якщо ж вони зміщені відносно головного зображення, то їх позначають великою літерою (наприклад, "А"), а напрямок погляду показують стрілкою (рис. 5.2). Креслення оформляють так само, коли основні вигляди відокремлені від головного зображення іншими зображеннями або розміщені не на одному аркуші з ним.

На будівельних кресленнях напрямок погляду допускається показувати двома стрілками. Незалежно від взаємного розміщення виглядів, назву та позначення вигляду на будівельних кресленнях можна надписувати, не показуючи напрямок погляду стрілкою, якщо цей напрямок визначається назвою та позначенням вигляду.

Додаткові вигляди дістають при проекціюванні предмета на площини, не паралельні жодній з основ них площин проекцій. Додатковий вигляд застосовують, коли якусь частину виробу не можна показати на жодному з основних виглядів, не спотворивши її форму п розміри (рис. 5.3).

На кресленні додатковий вигляд позначають великою літерою (наприклад, "А"), а біля зображення предмета, яке пов’язане з додатковим виглядом, ставлять стрілку, що показує напрямок погляду, і відповідну літеру (рис. 5.3, а). Співвідношення розмірів стрілки, яка показує напрямок погляду, наведено на рис. 5.4. Розмір шрифту для позначення беруть приблизно у два рази більшим за розміри цифр розмірних чисел. Якщо додатковий вигляд розмішено в безпосередньому проекційному зв’язку з відповідним зображенням (рис. 5.3, б), то стрілку і напис над виглядом не ставлять. Додатковий вигляд можна повертати, але, як правило, зі збереженням положення, прийнятого для фігури на головному зображенні. При цьому позначення вигляду має бути доповнене умовним графічним знаком О в разі потреби зазначити кут обертанні (рис. 5.5).

Місцевий вигляд - це зображення окремого, певного місця поверхні предмета, яке дістають при проекціюванні на одну з основних площин. Місцевий вигляд може обмежуватись лінією обриву. На кресленні його позначають так само,як й додатковий вигляд (рис. 5.6).

Розрізи. Ортогональна проекція предмета. уявно розрізаного однією або кількома площинами для виявлення невидимих поверхонь, називається розрізом. На розрізі показують те, що розташоване в січній площині і за нею (рис. 5.7, а). Допускається зображувати не все, що розмішене за січною площиною, коли це не потрібно для з’ясування конструкції предмета (рис. 5.7, б).

Розріз виконують у такій послідовності:

1) у потрібному місці предмета уявно проводять січну площину (на рис. 5.8, а - площина П);

2) в уяві відкидають частину предмета Б, що знаходиться між спостерігачем і січною площиною (рис. 5.8, б);

3) проекціюють частину предмета А, що залишилася, на відповідну площину проекцій і зображують її на місці одного з основних виглядів або на вільному полі креслення (рис. 5.8, в);

4) оформляють розріз згідно з правилами.

Залежно від положення січної площини розрізи бувають горизонтальні, вертикальні та похилі.

Горизонтальний - це розріз, виконаний січними площинами, паралельними горизонтальній площині проекцій (рис. 5.9).

Вертикальний розріз виконується січними площинами, перпендикулярними до горизонтальної площини проекцій (див. розрізи на місці головного вигляду на рис. 5.7, 5.8; розрізи А-А і Б-Б на рис. 5.10; розрізи А-А, В-В і Г-Г на рис. 5.11).

Похилим є розріз, виконаний січною площиною, яка утворює з горизонтальною площиною проекцій кут, що відрізняється від прямого (розрізи А-А і В-В на рис. 5.12).

До вертикальних розрізів наложать ще два:

фронтальний - січна площина паралельна фронтальній площині проекцій (див. рис. 5.8; розріз А-А на рис. 5.10);

профільний - січна площина паралельна профільній площині проекцій (див. розріз Б-Б на рис. 5.10).

Залежно від кількості січних площин розрізи поділяють на прості (з однією січною площиною - див. рис. 5.10, 5.12 та розрізи В-В і Г-Г на рис. 5.11) і складні (з кількома січними площинами - див. розрізи А-А і Б-Б на рис. 5.11).

Складні розрізи бувають ступінчастими, коли січні площини паралельні (ступінчастий горизонтальний розріз Б-Б на рис. 5.11, ступінчастий фронтальний розріз А-А на рис. 5.13, а, ступінчастий профільний розріз А-А на рис. 5.13, б), і ламаними, коли січні площини перетинаються (розрізи А-А на рис. 5.11 і 5.14).

Розрізи називають поздовжніми, коли січні площини спрямовані вздовж висоти або довжини предмета (див. рис. 5.8), і поперечними, коли січні площини спрямовані перпендикулярно до довжини чи висоти предмета (див. розрізи А-А і Б-Б на рис. 5.9, в).

Положення січної площини на кресленні позначають лінією перерізу, для чого використовують розімкнену лінію. Коли розріз простий, наносять лише початковий і кінцевий штрихи, довжину яких беруть у межах 8.. .20 мм, а товщину - від s до 1,5s. Коли розріз складний, штрихи наносять і в місцях перетину лінії перерізу. Початковий і кінцевий штрихи не повинні перетинати контур відповідного зображення. У початковому і кінцевому штрихах наносять стрілки, які показують напрямок погляду (див. рис. 5.9...5.14). їх розміщують на відстані 2...3 мм від кінця штриха. У випадках, подібних до наведеного на рис. 5.9, в, стрілки наносять на одній лінії. Біля початку й кінця лінії перерізу, а коли потрібно, то і в місцях її перетину, ставлять одну й ту саму велику літеру українського алфавіту. Літери розміщують біля стрілок, а в місцях перетину - з боку зовнішнього кута. Виконаний розріз позначають написом типу А-А (двома літерами через тире). На будівельних кресленнях для лінії перерізу допускається замість літер застосовувати цифри, а також надписувати назву розрізу з присвоєним йому літерним, цифровим чи іншим позначенням.

Фронтальним і профільним розрізам, як правило, надають положення, що відповідає прийнятому для даного предмета на головному зображенні. Наприклад, на рис. 5.10 простий фронтальний розріз А-А розташований на місці вигляду спереду, а простий профільний Б-Б - на місці вигляду зліва. Вертикальний і похилий розрізи, коли січна площина не паралельна фронтальній чи профільній площинам проекцій, треба будувати й розташовувати відповідно до напрямку, показаного стрілками на лінії перерізу. Розміщувати такі розрізи допускається на будь-якому місці поля креслення. Якщо розріз повернутий, то до напису додають знак О (див. розріз Г-Г на рис. 5.11).

Якщо січна площина повністю збігається з площиною симетрії предмета і відповідні зображення розміщені на одному й тому самому аркуші у безпосередньому проекційному зв'язку й не розділені якимись іншими зображеннями, для горизонтальних, фронтальних і профільних розрізів положення січної площини не показують і розріз не супроводжують написом (наприклад, прості фронтальний і горизонтальний розрізи на рис. 5.7, 5.8 і 5.9, б).

Виконуючи ступінчасті розрізи, січні площини умовно повертають до суміщення в одну площину і зображення будують так, щоб вони розташовувалися в одній площині (див. розріз Б-Б на рис. 5.11).

Для ламаного розрізу січні площини теж умовно повертають до суміщення в одну площину; при цьому напрямок повороту може не збігатися з напрямком погляду. Якщо виявиться, що суміщені площини паралельні одній з основних площин проекцій, то ламаний розріз допускається розміщувати на місці відповідного вигляду (див. рис. 5.11 і 5.14).

При повороті січної площини елементи предмета, розміщені за нею креслять так, як вони проекціюються на відповідну площину (рис. 5.14). Допускається поєднувати частину вигляду й частину відповідного розрізу, розмежовуючи їх суцільною хвилястою лінією (рис. 5.15, а...в).

Розрізи, які допомагають з’ясувати будову предмета в окремому його місці, називають місцевими. Місцевий розріз виділяють на вигляді також суцільною хвилястою лінією (рис. 5.15, г), яка не повинна збігатися з будь-якими лініями зображення.

Якщо поєднуються половина вигляду і половина розрізу, кожен з яких є симетричною фігурою, то лінією поділу буде вісь симетрії (штрих-пунктирна тонка лінія, рис. 5.16, а). Допускається також поєднувати розріз і вигляд, розмежовуючи їх штрих-пунктирною лінією (рис. 5.16, б), яка збігається зі слідом площини симетрії не всього предмета, а лише його частини, якщо ця частина є тілом обертання. Можуть поєднуватися чверть вигляду і чверть трьох розрізів, а також чверть вигляду, чверть одного розрізу і половина іншого за умови, що кожне з цих зображень симетричне (рис. 5.17).

Перерізи. Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією чи кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь, називається перерізом. На перерізі показують лише те, що є безпосередньо в січній площині (рис. 5.18, а). За січну площину допускається брати циліндричну поверхню, яку розгортають потім у площину (рис. 5.19, а).

Перерізи, то не входять до складу розрізу, поділяють на винесені (рис. 5.18, а) та накладені (рис. 5.18, б). Перевага надасться винесеним перерізам. Контур винесеного перерізу виконують суцільною основною лінією, якою показують контур предмет Переріз штрихують під, кутом 45° до основного похилу креслення. Контур накладеного перерізу зображують суцільною тонкою лінією, причому контур зображення в місці накладеного перерізу не переривають (див. рис. 5.19, б).

Лінію винесеного перерізу зображують так само, як і лінію розрізу (розімкнеш зі стрілками, що показують напрямок погляду), а сам переріз супроводжують написом типу А-А (див. рис. 5.19). Для симетричних перерізів, розмішених у розриві (рис. 5.20, а), лінію перерізу не зображують і переріз не підписують. У несиметричних перерізах, розміщених у розриві (рис. 5.20, б), лінію перерізу літерами не позначають.

За побудовою і розміщенням переріз повинен відповідати напрямку, який показують стрілки (див. рис. 5.19, б, переріз А-А). Допускається розміщувати переріз на будь-якому місці поля креслення, а також з поворотом, додаючи знак О (рис. 5.19, б, переріз Б-Б).

Січні площини вибирають так, щоб мати нормальні (без спотворення) поперечні перерізи (рис. 5.21, а, б). Для однакових перерізів предмета лінії перерізу позначають однією й тією самою літерою (див. рис. 5.21, а, в) і креслять лише один переріз (на рис. 5.21, в переріз А – А). Якщо при цьому січні площини спрямовані під різними кутами, то знак О не наносять (див. рис. 5.21, б).

Якщо розташування однакових перерізів точно визначене зображенням або розмірами, допускається наносити одну лінію перерізу, а над зображенням перерізу зазначати їх кількість (рис. 5.22, а). У разі проходження січної площини через вісь поверхні обертання, яка обмежує отвір або заглиблення, контур цього отвору чи заглиблення у перерізі показують повністю (риє. 5.22, б, переріз Б-Б). Коли січна площина проходить через некруглий отвір і переріз складається з окремих самостійних частин, то застосовують розріз (рис. 5.22, б, розріз В-В). Вісь симетрії накладеного перерізу (рис. 5.23, а) показують штрихпунктирною тонкою лінією. Для несиметричних накладених перерізів лінію перерізу зображують розімкненою лінією іі стрілками, що показують напрямок погляду, але переріз не надписують (рис. 5.23, б).

Графічні позначення матеріалів у розрізах, перерізах та на виглядах, а також правила нанесення їх на кресленнях встановлені ГОСТ 2.306-68. Для умовного графічного зображення матеріалів застосовують різноманітні штриховки.

Стандартне графічне зображення матеріалів у розрізах та перерізах:

- метали, тверді сплави, а також загальне графічне позначення будь-якого матеріалу.

У розрізах та перерізах допускається застосовувати також додаткові позначення матеріалів, не передбачені стандартом, але для них треба давати пояснення на кресленні.

Похилі паралельні прямі у штриховках проводять згідно з ГОСТ 2.303-68 суцільними тонкими лініями завтовшки від S/2 до S/3 під кутом 45° до лінії контуру зображення (рис. 3.37, а) чи до його осі (рис. 5.37, б) або до лінії рамки креслення (рис. 5.37, в).

Лінії штриховки можна проводити з нахилом вліво чи вправо, але для всіх розрізів і перерізів, що належать одній і тій самій деталі, штрихувати треба, як правило, з нахилом в один бік. Відстань між лініями штриховки має бути однаковою для всіх розрізів і перерізів даної деталі, які виконуються в одному масштабі.

Якщо контур зображення збігається з нахилом ліній штриховки, які наносять під кутом 45°, то штрихувати потрібно під кутом 30° або 60° (рис. 5.38).

Залежно від матеріалу, що зображується, площі штрихування та потреби в урізноманітненні штриховки суміжних площин, відстань між лініями вибирають у межах 1...10 мм.

Вузькі та довгі площі перерізів, ширина яких на кресленні становить 2...4 мм, рекомендується штрихувати від руки лише на кінцях і по контуру отворів (рис. 5.39, а), а решту площі перерізу - невеликими ділянкам и в декількох місцях (рис. 5.39, б). Перерізи, ширина яких на кресленні становить менше 2 мм, допускається зачернювати, але між суміжними перерізами залишати просвіт не менше 0,8 мм (рис. 5.39, в). Для суміжних перерізів двох деталей слід використовувати зустрічну штриховку: на одній деталі - вправо, на іншій - вліво. У випадках, коли необхідно штрихувати обидві деталі "в клітинку", треба, щоб відстань між лініями їхніх штриховок була різною. Для суміжних перерізів трьох і більше деталей потрібно або змінена відстань між лініями перерізу вузькою смугою рівномірно, щоб лінії штриховки одного напрямку в одному перерізі були зміщені відносно іншого (рис. 5.40, а) або змінена відстань між лініями штриховки (рис. 5.40, б). Якщо площа перерізу завелика, то штрихувати рекомендується лише біля контурів перерізу вузькою смугою рівномірної ширини (рис. 5.41). Штрихування деревини, бетону и засипки виконують від руки.

Зображення на кресленні залежно від їхнього змісту поділяються на вигляди, розрізи та перерізи. Зображення видимої частини поверхні предмета, що повернена до спостерігача, називається виглядом. Ортогональна проекція предмета. уявно розрізаного однією або кількома площинами для виявлення невидимих поверхонь, називається розрізом. Ортогональна проекція предмета, уявно розрізаного однією чи кількома площинами для виявлення його невидимих поверхонь, називається перерізом.

2. Виносні елементи. Умовності та спрощення

Виносні елементи. Додаткове окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з’ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних, називається виносним елементом.

Виносний елемент може мати подробиці, не показані на відповідному зображенні (рис. 5.24, а, б), і може відрізнятися від нього своїм виглядом, а виносний елемент - розрізом, (рис. 5.24, в). Якщо потрібно, то біля виносного елемента можна показати додаткове зображення, яке його стосується. Виносний елемент треба розмішувати якомога ближче до відповідного місця на зображенні. Застосовуючи виносний елемент, відповідне місце на вигляді, розрізі чи перерізі предмета обводять замкненою суцільною тонкою лінією - колом, овалом тощо. Від цієї лінії проводять тонку лінію, - виноску з поличкою, на якій літерою позначають виносний елемент і масштаб зображення (див. рис. 5.24).

Умовності і спрощення. Щоб зекономити час і місце та полегшити виконання зображень на кресленні, застосовують умовності і спрощення.

Якщо зображення (вигляд, розріз, переріз) є симетричною фігурою, то на кресленні допускається показувати його половину (див. рис. 5.9, в, розріз А-А) або більше половини (див. рис. 5.11, розріз В-В), в останньому випадку зображення обмежують лінією обриву. Якщо предмет мас кілька однакових рівномірно розташованих елементів (наприклад, отворів, пазів, зубців, шліців), то рекомендується повністю креслити один-два такі елементи (наприклад, один-два отвори, див. рис. 5.11), а решту показувати умовно або спрощено (рис. 5.25). Допускається показувати частину предмета, наприклад, частину маховика (рис. 5.26, а) чи одну спицю (рис. 5.26, б), і вказувати кількість елементів, їхні розташування і т. д. Можна спрощено зображувати проекції лінії перетину поверхонь, якщо непотрібна їх точна побудова (рис. 5.27).

Плавний перехід від однієї поверхні до іншої зображують умовно суцільною тонкою лінією, яка не доходить до контуру зображення (див. рис. 5,27, в...д), або зовсім не показують (рис. 5.28).

Такі деталі, як болти, шпильки, заклепки, осі, шпонки, непорожнисті вали, клини і т. п., у поздовжньому розрізі показують нерозрізаними, а спиці маховиків, зубчастих коліс, шківів, тонкі стійки (ребра жорсткості) зображують незаштрихованими (рис. 5.26, 5.29). Якщо в цих елементах є отвори, заглиблення, пази тощо, їх треба зображувати за допомогою місцевих розрізів (див. рис. 5.29). Фаски, отвори, пази, заглиблення і т. ін., а також тонкі деталі (менше 2 мм) слід зображувати, відступаючи від масштабу в бік збільшення. Невеликі конусність та похил рекомендується показувати зі збільшенням. На зображеннях з незначною конусністю чи похилом показують лише одну лінію, яка відповідає меншому розмірові елемента (рис. 5.30).

Для позначення плоских поверхонь на деталі рекомендується проводити діагоналі суцільними тонкими лініями (рис. 5.31). Довгі предмети або їхні окремі елементи, з постійним чи закономірно змінним поперечним перерізом (вали, прутки, шатуни, прокат тощо) допускається зображувати з розривами, тобто умовно віддаляти середню частину деталі або елемента. На зображенні може бути один або кілька розривів (рис. 5.32). Сітки, рифлення, орнаменти та ін. допускається зображувати частково, спрощено. Рифлення зображують прямими тонкими лініями (рис. 5.33), а його нестандартні елементи показують за допомогою виносного елемента.

Для спрощення креслень і скорочення кількості зображень допускається:

частину предмета, розташованого між спостерігачем і січною площиною, зображувати штрихпунктирною потовщеною лінією безпосередньо на кресленні (розрізі); таке зображення є накладеною проекцією (рис. 5.34, а); застосовувати складні розрізи (рис. 5.34, б);

для зображення отворів у втулках зубчастих коліс, шківів, маховиків і т. ін., а також шпонкових пазів давати лише контур отвору (рис. 5.35, а) або паза (рис. 5.35, б) замість повного зображення деталі;

якщо вигляд зверху не є необхідним і креслення складається з зображення на фронтальній та профільній площинах проекцій, то при ступінчастому розрізі лінію перерізу й написи, які стосуються розрізу, зображувати так, як показано на рис. 5.36.

Щоб зекономити час і місце та полегшити виконання зображень на кресленні, застосовують виносні елементи, умовності і спрощення. Додаткове окреме, як правило, збільшене зображення частини предмета для з’ясування його форми, розмірів, шорсткості поверхні та інших даних, називається виносним елементом.

Розміри на кресленні

Терміни, визначення та правила нанесення розмірів на кресленні викладені в СКД ДСТУ 3321-96 і в ГОСТ 2.307-68. Ці правила регламентують також записи й умовності, що застосовуються при нанесенні розмірів. Розміри кожного елемента деталі на кресленні мають бути задані геометрично повно й технологічно грамотно та відповідати виробничому процесові виготовлення певної деталі, тобто повинні враховуватися вимоги до її розмічання, оброблення, контролю і т. д. Розміри на кресленні мають бути однозначно зрозумілі виконавцеві їх треби проставляти з урахуванням технологічних та конструктивних вимог.

Розміри на кресленнях показують розмірними числами, та розмірними лініями.

Розмірні числа повинні відповідати дійсним розмірам, незалежно від того, в якому масштабі та з якою точністю виконано креслення.

Основою для визначення точності виготовлення виробу с зазначені на кресленні граничні відхилення розмірів, а також граничні відхилення форми й розташування поверхонь. Кількість розмірів на кресленні має бути мінімальною, але достатньою для виготовлення виробу та контролю за ним.

Розміри, які не підлягають виконанню за даним кресленням і які проставляють для більшої зручності користування кресленням, називають довідковими. Їх наносять для того, щоб без нарахування можна було дати довідку яро контур, габарити й розміри заготовки чи деталі. Довідкові розміри на кресленні позначають зірочкою, а в технічних вимогах записують: "Розміри для довідок".

Розмірні лінії, які показують межі вимірювання, закінчуються стрілками. Розмір стрілок залежить від товщини ліній видимого контуру зображення і має бути по можливості однаковим для всього креслення. Форма стрілки та співвідношення її елементів показані на рис. 5.43. Стрілки повинні торкатися вістрям відповідних ліній контуру, осьових, центрових та виносних ліній.

Виносні лінії, які є продовженням ліній видимого контуру, проводять для позначення меж вимірювання. Якщо на кресленні мало місця для розмірної лінії, бо близько розміщена контурна чи виносна лінія, то такі лінії рекомендується переривати (рис. 5.44).

Розмірні та виносні лінії виконують суцільними тонкими лініями (товщина - від s/2 до s/3). Наносячи розмір прямолінійного відрізка, розмірну лінію проводять паралельно цьому відрізку, а виносні - перпендикулярно до розмірної. У разі нанесення розміру кута розмірну лінію проводять у вигляді дуги з центром у вершині цього кута, а виносні лінії - радіально (рис. 5.45). Показуючи довжину дуги кола, розмірну лінію проводять концентрично дузі, а виносні лінії - паралельно бісектрисі кута; над розмірним числом ставлять знак "З" (рис. 5.46).

Виносні лінії слід продовжувати за стрілки на 1...5 мм. Мінімальна відстань між розмірною лінією та лінією видимого контуру повинна бути 10, а між розмірними лініями – 7 мм. Виносні та розмірні лінії не повинні перетинатися між собою тому рекомендується менші розміри наносити ближче до контуру зображення (рис. 5.47).

Не допускається використовувати за розмірні лінії контуру осьові, центрові та виносні лінії. Допускається розмірну лінію для діаметра кола проводити з обривом незалежно від того, буде коло показане повністю чи ні (рис. 5.48). Поєднуючи вигляд з розрізом, розмірні лінії, що належать внутрішнім обрисам предмета, проводять трохи вище за вісь (див. рис. 5.48, в). Якщо предмет зображують з розривом, то розмірну лінію проводять суцільною (рис. 5.49, а). Коли на кінцях розмірних ліній мало місця для зображення стрілок, то такі лінії рекомендується продовжувати і стрілки наносити з зовнішнього боку елемента (рис. 5.49, б).

Якщо розмірні лінії розміщені ланцюжком і для стрілок немає місця, то їх допускається замінювати точками або засічками, які наносять під кутом 45° до розмірних ліній (рис. 5.50). У випадку, показаному на рис. 5.51, виносну лінію треба проводити від точки перетину подовжених ліній контуру або від центра дути. Розмірні числа слід проставляти над розмірною лінією паралельно їй і по змозі ближче до її середини. У разі нанесення кількох розмірних ліній на невеликій відстані одна від одної, розмірні числа над ними рекомендується розміщувати в шаховому порядку (див. рис. 5.47). Якщо недостатньо місця між розмірними стрілками чи лініями контуру, розмірні числа наносять так, як показано на рис. 5.49, б. Залежно від нахилу розмірних ліній і розташування вимірюваних кутів, розмірні числа лінійних і кутових розмірів розміщують так, як показано на рис. 5.45, б і 5.52, а. Коли розмірна лінія чи вимірюваний кут розмішені в межах заштрихованої зони, розмірні числа рекомендується виносити на поличку (рис. 5.45, б і 5.52, б).

Кутові розмірні числа, що розташовані пише від горизонтальної осьової лінії, розмішують над розмірними лініями з боку їх опуклості, а числа, розміщені нижче від горизонтальної осьової лінії, – з боку угнутості розмірних ліній.

Розмірні числа та літери, які у перевернутому положенні можна прочитати інакше (16,66, 86 тощо), рекомендується виносити на полички або ставити після них крапку. Розмірне число не повинно перетинати або поділяти будь-які лінії рисунка. Не допускається розривати лінію контуру для нанесення розмірного числа. Не дозволяється також розміщувати розмірне число в місцях перетину розмірних, осьових чи центрових ліній. Проте в разі потреби у місці нанесення розмірного числа осьові лінії чи лінії штриховки можна переривати.

Кутові розміри слід показувати в градусах, мінутах і секундах; при цьому градуси й міну і п треба виражати цілими числами.

Для позначення діаметра кола застосовують знак Ж - коло, що перетинається відрізком, нахиленим до розмірної лінії під кутом 75°. Діаметр кола умовного знаку дорівнює приблизно 5/7 висоти цифр. Знак Ж проставляють перед розмірним числом діаметра в усіх без винятку випадках. Приклади нанесення розмірів діаметра наведено нарис. 5.53.

Перед розмірним числом радіуса також в усіх випадках треба ставити літеру R. Правила нанесення розміру радіуса пояснено на рис. 5.54.

Якщо потрібно намести розмір, який визначає положення центра дуги, то цей центр треба зафіксувати перетином центрових або виносних ліній (рис. 5.54, а). У тому разі, коли центр дуги розташований на великій відстані, його можна наблизити до дуги, а радіус показати зі зломом під кутом 20° (рис. 5.54, б). Якщо центр дуги не фіксується на рисунку, розмірну лінію радіуса можна не доводити до центра (рис. 5.54, в). Розмірні лінії радіусів дуг концентричних кіл не можна розміщувати на одній прямій (рис. 5.54, г). Радіуси зовнішніх і внутрішніх скруглень треба показувати тик, як це зображено на рис, 5.54, д.,.є.

Розмірне число діаметра (радіуса) сфери також супроводжується знаком Ж (R) без напису "Сфера" (рис. 5.54, ж). Слово "Сфера" наносять у тих випадках, коли на рисунку важко відрізнити сферу від інших поверхонь (наприклад: "Сфера Ж 40", "Сфера R8").

Розміри квадрата і квадратного отвору позначають значком □ перед розміром сторони квадрата (рис. 5.55). При цьому на зображенні грані суцільними тонкими лініями наносять діагоналі.

Для багатьох тіл обертання характерною величиною є конусність, тобто відношення діаметра кола основи конуса до його висоти (для зрізаного конуса - відношення різниці між діаметрами кіл основ до його висоти). Відношення, що визначає конусність, виражається одиничним дробом (наприклад, 1:5). у процентах (20 %) або в градусах (11°, 25°, 16°). Перед розмірним числом, яке характеризує конусність, ставлять знак D, вершина якого звернена в бік вершини конуса (рис. 5.56).

Розміри кожного елемента деталі на кресленні мають бути задані геометрично повно й технологічно грамотно та відповідати виробничому процесові виготовлення певної деталі, тобто повинні враховуватися вимоги до її розмічання, оброблення, контролю і т. д.

Розміри на кресленні мають бути однозначно зрозумілі виконавцеві їх треби проставляти з урахуванням технологічних та конструктивних вимог.

Загальні вимоги та етапи виконання ескізів

Машини, механізми та апарати складаються з деталей.

Креслення деталей (робоче креслення) є основним конструкторським документом, що входить до складу робочої конструкторської документації, в якому містяться зображення деталі та інформація, необхідна для її виготовлення й контролю.

Креслення деталі, яке призначене для використання як одноразове, виконується в ескізному варіанті.

Ескіз деталі — це креслення, яке виконують без застосування креслярських інструментів у довільному масштабі.

Робоче креслення виконують на основі креслення загального вигляду або за ескізом.

Функціональне призначення деталі й вимоги технології її виготовлення обумовлюють наявність різних конструктивних і технологічних елементів: різьб, отворів, пазів, шліців, шпонкових пазів, проточок, канавок, фасок, похилів, та ін.

Більшість цих елементів має форму і розміри, що встановлюються відповідними стандартами, інші конструюються за рекомендаціями, які наводяться в довідковій літературі.

Застосування типових елементів деталей при конструюванні створює передумови для уніфікації заготовок і виробів, технологічного і вимірювального обладнання.

Вимоги до робочого креслення деталі

Креслення деталі повинно мати:

• мінімальну, але достатню кількість зображень (виглядів, розрізів, перерізі виносних елементів), які з урахуванням умовностей та спрощень розкривають форму деталі;

• необхідні розміри з граничними відхиленнями;

• граничні відхилення форми та положення поверхонь;

• вимоги щодо шорсткості поверхонь;

• позначення матеріалу деталі;

• позначення покриття і термообробки;

• технічні вимоги.

Основні вимоги до робочого креслення деталі встановлюються за ГОСТ 2.109-73, головні положення якого такі:

1. Робоче креслення кожної деталі виконують на окремому аркуші стандартного формату за ГОСТ 2.301-68. Основний напис відповідає ГОСТ 2.104-68. Найменування виробу записують у називному відмінку однини. Якщо назва має декілька слів, то на першому місці розміщують іменник, наприклад: "Вал шліцьовий".

2. Робочі креслення розробляють, як правило, на всі деталі, що входять до складу виробу. Але є виключення.

Ескіз деталі — це креслення, яке виконують без застосування креслярських інструментів у довільному масштабі.

Креслення деталей (робоче креслення) є основним конструкторським документом, що входить до складу робочої конструкторської документації, в якому містяться зображення деталі та інформація, необхідна для її виготовлення й контролю.

Література

Інженерна та комп’ютерна графіка: Методичні рекомендації для виконання графічних робіт при курсовому та дипломному проектуванні /Укл. Є.В. Перегуда. – Житомир: ВФРЕ при ЖІТІ, 1998.–84 с.

Годік Є.І. Технічне креслення. – М.: Машинобудування, 1974. – 320 с.

Хаскин А.М. Черчение. - К.: Вища школа, 1975.

Гордон В.О., Семенцов-Огиевский М.А. Курс начертательной геометрии. М., 1988. - 272 с.