Курсовая работа: Валютне регулювання в Україні

Курсовая работа: Валютне регулювання в Україні

Курсова робота

по фінансовому праву

на тему

Правові основи валютного регулювання на Україні

Вступ

Становлення сучасної високоефективної української економіки неможливо без розвинутого фінансового ринку, складовою частиною якого є валютний ринок. Будучи формою організації руху валютних цінностей в Україні, валютний ринок в останні роки розвивався дуже швидкими темпами, тому валютні відносини потребують надзвичайної уваги з боку держави.

Сучасна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Союзу, різке падіння виробництва, постійне зростання інфляції, зміна валютного режиму державної монополії на режим валютних обмежень тощо.

Дана галузь дослідження має свої актуальні проблеми і перспективи вдосконалення та подальшого розвитку. Це підтверджується тим, що на розгляді у Верховній Раді перебуває проект закону «Про валютне регулювання», який визначений Президентом як невідкладний.

Проблеми, що властиві системі валютного регулювання і валютного контролю України, тісно пов’язані з загальною економічною і політичною ситуацією в країні і по своїй суті є логічним наслідком процесів, що відбуваються в суспільстві. Проблема валютного регулювання є актуальною не тільки тому, що держава відіграє тут головну роль, але і тому, що цей процес впливає на економічні показники діяльності, зачіпаючи певною мірою інтереси кожного з нас. Враховуючи обмеженість об’єму роботи автор ставив перед собою задачу дослідити загальні положення валютного регулювання в Україні, валютних правовідносин, режиму, контролю, відповідальності за порушення валютного законодавства, висвітлити деякі проблеми валютного регулювання, зробити висновки і викласти певні перспективи розвитку валютного регулювання.

Загальні засади валютного регулювання і валютного контролю

В юридичній літературі під поняттям валютного регулювання на думку багатьох вчених розуміється сукупність різноманітних форм і засобів юридичного впливу держави на поведінку суб’єктів суспільних відносин, який здійснюється в інтересах всього суспільства або певного колективу з метою підпорядкувати поведінку окремих суб’єктів встановленому в суспільстві порядку.

Під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію валютних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;

6) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

7) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:

• дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;

• девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;

• диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;

• отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;

• низки адміністративних заходів.[1][2]

Основними напрямами валютного регулювання є:

1) курсоутворення, захист та забезпечення певного ступеня конвертованості національної грошової одиниці, регулювання внутрішнього валютного ринку;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних фінансових інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

4) регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій, обмеження щодо кредитних операцій із нерезидентами;

5) встановлення режиму та обмежень на ввезення-вивезення через кордон валютних цінностей.[2][3]

Мета валютного регулювання полягає у підтримці економічної стабільності та утворенні міцної основи для розвитку міжнародних економічних відносин шляхом впливу на валютний курс та на операції обміну валюти.

Особливості правового регулювання валютних відносин

Валютні відносини по своїй суті є специфічним різновидом фінансово-правових відносин і довести це можна тим, що вони повністю відповідають найважливішим особливостям фінансових відносин.[3][4]

На думку Є.О. Алісова валютні відносини мають деякі специфічні особливості:

1) валютні відносини складаються в сфері фінансової діяльності держави і пов’язані з її організуючою роллю з розподілу і перерозподілу національного доходу з метою утворення необхідних суспільству валютних фондів.

2) безпосереднім приводом для виникнення валютних відносин є здійснювана державою планова діяльність з утворення і використання в суспільстві необхідних валютних фондів. Вказані фонди за своїм змістом є грошовими, але з властивою для них специфікою, яка полягає в тому, що гроші в цих відносинах виступають в якості валюти, як міжнародний платіжний засіб.

3) об'єктом валютних відносин є валютні цінності, під якими треба розуміти предмети, що слугують засобом платежу в міжнародних розрахунках або ж які можуть бути сурогатом міжнародних розрахункових засобів, тобто гроші. Те ж саме можно сказати і щодо зобов’язань, пов’язаних з використанням валютних фондів.

Є.О. Алісов додає ще дві особливості валютних відносин, які характеризують їх владно-майнову сутність:

4) особливість валютних відносин владно-майнового характеру полягає в еквівалентному, тобто двосторонньому русі грошової форм між суб'єктами выдтворення. В цих відносинах відбувається не перерозподіл вартості, а перерозподіл частини грошових коштів, за допомогою яких можливі міжнародний обмін та фінансове співробітництво;

5) комплексність валютних правовідносин

Галузь валютних відносин складається, з одного боку, з широкого комплексу міжнародних валютних відносин, з іншого — різноманітних внутрішньодержавних (внутрішніх) валютних відносин.

Таким чином валютну політику держави можна поділити на дві частини — поточну та перспективну. Поточна полягає в організації повсякденного оперативного регулювання поточної валютної кон’юнктури, а перспективна — в здійсненні довгострокових структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міждержавних угодах. Значна роль у формуванні довгострокової валютної політики належить таким міжнародним валютно-фінансовим установам, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку тощо.

Поза правовідносинами валютні відносини не існують і як будь-які фінансові правовідносини, як зазначає Л.К.Воронова, в механізмі правового впливу виконують три функції: 1) вказують на коло осіб, на яких в конкретній ситуації розповсюджується дія відповідної правової норми; 2) закріплюють конкретну поведінку суб’єктів в сфері мобілізації, розподілу і використання відповідних централізованих і децентарлізованих валютних фондів, якої вони мають дотримуватись; 3) є умовою можливості використання засобів забезпечення суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Під механізмом валютного регулювання розуміється сукупність спеціальних інститутів, органів, осіб, що беруть участь в процесі відносин валютного регулювання (суб’єктивна складова), а також набір форм і методів їх діяльності (функціональна складова).[4][5]

Валютне правове регулювання здійснюється на двух рівнях: нормативному та індивідуальному. Нормативно-правове регулювання полягає в створенні (розробці і затвердженні) правових норм, об’єктом яких є суспільні відносини, пов’язані з валютою. Індивідуально-правове регулювання – це застосування правових норм до конкретних життєвих обставин, що тягне за собою виникнення, зміну и припинення валютних правовідносин.

Як вже було сказано, виходячи з особливої владно-майнової природи валютних відносин, що визначається розробленою державою моделлю функціонування національного валютного ринку України, формами участі резидентів в іноземних та міжнародних валютних ринках, участь в яких дозволяється законодавством України, для фінансово-правового регулювання, характерне застосування імперативних приписів, в межах яких законодавцем допускається можливість певної владної поведінки учасників цих суспільних зв'язків. Валютні відносини в цілому регулюються за допомогою усіх трьох засобів правового регулювання (припису, дозволу і заборони).

Підсумовуючи все вище сказане відмітимо, що валютні правовідносини представляють собою врегульовані нормами права комплексні суспільні зв’язки, які мають особливий владно-майновий характер, що виникають в процесі організованої державою фінансової діяльності з приводу утворення і використання централізованих і децентралізованих фондів специфічних грошових засобів – валютних фондів.[5][6]

Одним з найважливіших документів у цій сфері є Декрет Кабінету Міністрів України (далі – КМУ) «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року (далі — Декрет)[6][7]. Він регулює операції з валютними цінностями, визначає статус валюти України, як єдиний законний засіб розрахунків на території України, містить дефініції понять, якими оперує валютне законодавство, встановлює загальні принципи валютного регулювання, як-то: обов'язкове ліцензування при здійсненні валютних операцій, а також обов'язкове декларування валютних коштів, функції державних органів та установ кредитно-фінансового характеру при регулюванні та здійсненні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, відповідальність за порушення валютного законодавства тощо.

В здійсненні валютної роботи бере участь широке коло державних органів загальної та спеціальної компетенції.

В статті 11 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» зазначені повноваження Національного банку України і Кабінету міністрів України у сфері валютного регулювання.

Відповідно до статті 14 Декрету відбувається формування Державного валютного фонду і місцевих валютних фондів.

Інші суб'єкти формують свої валютні фонди шляхом придбання валюти за рахунок власних та запозичених коштів як на міжбанківському валютному ринку України, так і за рахунок валютних надходжень, що залишаються в їхньому розпорядженні.

Верховна Рада України, крім законодавчих функцій, затверджує визначений Кабінетом Міністрів України ліміт зовнішнього державного боргу. Кабінет Міністрів України спільно з Національним банком України складає платіжний баланс України, забезпечує виконання бюджетної і податкової політики в частині, що стосується руху валютних цінностей. Крім того, він забезпечує формування і розпоряджається Державним валютним фондом.

В сфері валютного регулювання широкими повноваженнями наділений Національний банк України. На нього покладено здійснення валютної політики, виходячи з принципів загальної економічної політики України. Національний банк контролює дотримання ліміту зовнішнього державного боргу і визначає при необхідності ліміти заборгованості в іноземній валюті банкам-нерезидентам. Національний банк наділений в межах, встановлених валютним законодавством, нормотворчими повноваженнями в галузі здійснення операцій на валютному ринку України; його акти є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб і вступають в силу в строк, встановлений Національним банком.

До компетенції Національного банку належить накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики, встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених в іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях. Національний банк контролює своєчасне надання звітів і документації про валютні операції за встановленими ним єдиними формами і публікує звіти про власні операції уповноважених банків.

Згідно з статтею 68 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування також можуть мати позабюджетні цільові валютні кошти, які перебувають на спеціальних рахунках в банках.[7][8]

Політика валютного регулювання в Україні реалізується через механізм валютних обмежень і валютного контролю.[8][9] В даний час необхідність такого механізму диктується економічними причинами і його суть полягає в законодавчій або адміністративній забороні, лімітуванні або регламентації операцій з валютою або валютними цінностями.

Законодавство України встановлює загальний дозвіл щодо ведення валютних операцій, але накладає певні обмеження і забороняє вчиняти певні дії. Будь-який суб'єкт має право бути власником валютних цінностей з усіма повноваженнями, що з цього випливають (володіння, користування, розпорядження валютними цінностями). Певні обмеження встановлювалися «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України»[9][10], які припинили свою дію у зв’язку з прийняттям нових «Правил використання готівкової іноземної валюти на території України»[10][11].

Відповідно до даного нормативно-правового документу встановлюється порядок використання готівкової іноземної валюти з власних поточних рахунків юридичними особами - резидентами та розташованими на території України представництвами юридичних осіб – нерезидентів, порядок використання на території України готівкової валюти як засобу платежу або як застави, порядок використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу у разі здійснення торгівлі та надання послуг на транспортних засобах під час їх перебування за кордоном, а також інші положення, які стосуються використання іноземної валюти як платіжного засобу на території України.

Порівнюючи з попереднім «Порядком використання іноземної валюти як засобу платежу на території України» одразу ж можна помітити певну лібералізацію у забороні обігу і використання іноземних валют як платіжного засобу в Україні, хоча говорити про відсутність обмежень ні в якому разі не можна, оскільки актуальною в будь-який час залишається проблема вивозу і тіньового обороту валюти в Україні.

Говорячи про зміни в законодавстві треба згадати про те, що нормативи ввозу/вивозу валюти встановлювались «Порядком переміщення валюти через митний кордон», проте з прийняттям «Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України»[11][12] даний порядок був скасований.

Дані нормативно-правові акти є джерелом (формою) валютно-правових норм, які є найменшим структурним елементом галузі валютних відносин. Хоч вони допускають певну диспозитивність для суб'єктів валютних правовідносин, водночас ці норми мають характерні для всіх фінансово-правових норм риси — державно-владний характер, імперативність і категоричність їх приписів. Це прямо випливає з характеру валютної політики держави.

Правові норми, що визначають порядок здійснення валютних операцій, виконують дві основні функції - регулюючу і контрольну. Регулююча функція валютного законодавства зводиться у першу чергу, до визначення обсягу прав і обов'язків осіб, що беруть участь у здійсненні валютних операцій. Основною же метою валютного контролю є забезпечення дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій

Правовідносини, що випливають з валютних операцій, характеризуються особливим складом суб'єктів, їх правами і обов'язками, а також об'єктом — валютними цінностями. Валютні відносини виникають з приводу формування, розподілу, використання фондів валютних коштів (валютних фондів).

До системи валютних фондів України входять Державний валютний фонд, республіканський валютний фонд, місцеві валютні фонди, що утворюються і використовуються виконавчими органами місцевого самоврядування, а також валютні фонди юридичних і фізичних осіб, громадських організацій, інших осіб ( іноземні громадяни та особи без громадянства).[12][13] Серед них розрізняють державні централізовані та децентралізовані фонди, а також фонди, які державі не належать.

Операції з іноземною валютою, що дозволяються законодавством України

Законодавством встановлюється проведення поточних валютних операцій і операцій з рухом капіталу, тобто експорт капіталу в іноземну економіку та імпорт іноземного капіталу в Україну.

Купувати і продавати валюту на внутрішньому валютному ринку України резиденти можуть тільки через уповноважені банки. Резиденти доручають цим банкам продавати валюту на міжбанківському валютному ринку.

Уповноважені банки укладають угоди з купівлі-продажу іноземної валюти від свого імені та за свій рахунок відповідно до нової «Інструкції про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків».[13][14] Право уповноваженого банку вести відкриту валютну позицію (тобто позицію валютного ризику) — це право укладати угоди купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривні.

Розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку визначається як різниця між сумою іноземної валюти, яку банк придбав за свій рахунок, і сумою проданої ним валюти за цей же період. У випадках, коли уповноважений банк здійснює операції з купівлі-продажу іноземної валюти за гривні, Національний банк установлює для нього ліміт валютної позиції.

Поточні валютні операції здійснюються резидентами без обмежень, крім випадків, передбачених законодавством. Безперешкодне ввезення іноземної валюти в Україну можливе тоді, коли підприємці дотримуються митних правил.[14][15] Вивозити іноземну валюту з України понад установленого ліміту можливо лише при одержанні довідки з уповноваженого банку.

Національний банк установлює порядок проведення валютних операцій, що зв'язані з рухом капіталу, видає дозвіл на участь у капіталі банків за кордоном, але, як правило, уповноваженим українським банкам, які мають генеральну ліцензію. Окрему ліцензію Національний банк видає на відкриття українськими резидентами рахунків у закордонних філіалах українських уповноважених банків.

Така операція як переказування іноземної валюти здійснюється відповідно до нових «Правил здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону іноземної валюти»[15][16], Постановою Правління НБУ було визнано такими, що втратили чинність попередні «Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих коштів фізичних осіб - резидентів і нерезидентів».

Порядок відкриття рахунків для фізичних та юридичних осіб (резидентів та нерезидентів) регулюється «Інструкцією про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті»[16][17], відповідно до Постанови Правління НБУ попередню Інструкцію №3 НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті» визнано такою, що втратила чинність.

Згідно з Інструкцією банки можуть відкривати поточні, поточні бюджетні та депозитні рахунки. Законодавством також передбачена можливість відкриття кредитних рахунків. Поточні рахунки відкриваються підприємствам усіх видів та форм власності, їх відокремленим підрозділам, а також фізичним особам - суб'єктам підприємницької діяльності для зберігання грошових коштів та здійснення усіх видів операцій за цими рахунками відповідно до чинного законодавства України. Поточні рахунки відкриваються фізичним особам для зберігання коштів, отримання готівки та проведення безготівкових розрахунків у національній валюті з юридичними та іншими фізичними особами. Поточні бюджетні рахунки відкриваються підприємствам, установам, організаціям, які утримуються за рахунок бюджетів. До поточних рахунків належать рахунки за спеціальними режимами їх використання та карткові рахунки (картрахунки),

Депозитні рахунки відкриваються підприємствам усіх форм власності, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та установою банку на визначений у договорі строк. Це дозволяє концентрувати кошти, що можуть бути інвестовані в економіку України, зокрема, згідно з постановою Правління Національного банку від 23.09.1996 р. № 245, якою затверджений «Порядок купівлі фізичними особами-резидентами іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України».

Кредитні рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженим банком у встановленому чинним законодавством України порядку на договірній основі юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам (вони відкриваються незалежно від наявності поточного рахунку). Кредитні рахунки призначені для обліку кредитів, які надані шляхом оплати розрахункових документів чи шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Для рахунків фізичних осіб-іноземців також передбачено право купувати на міжбанківському валютному ринку України іноземну валюту, яка може бути перерахована за межі України, на суму коштів на розрахункових рахунках, включаючи відсотки з них. Умови купівлі іноземної валюти для резидентів та нерезидентів однакові. Для нерезидентів знято обмеження на можливість конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу «Лоро» за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою-нерезидентом внаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають також право купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та за залишками коштів на цьому рахунку.

Валютний контроль

Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід'ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів в малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвиту ринкову інфраструктуру і не стане і можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

До основних принципів валютного контролю належить: монополія банків на здійснення валютних операцій; необхідність виконання валютних операцій, яка має бути доведена; репатріація та обов'язковий продаж резидентами надходжень в іноземній валюті; обов'язкова декларація закордонних авуарів; заборона на експорт та імпорт платіжних засобів; ізоляція внутрішнього ринку національної валюти від зовнішнього (резидентам забороняється надавати та брати позики в національній валюті у нерезидентів); заборона компенсацій та арбітражних операцій; контроль за грою на термінах на валютному ринку: контроль за валютними позиціями комерційних банків.

Валютний контроль — невід'ємний елемент економічної політики перехідного періоду. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки.[17][18]

Основними функціями валютного контролю, які випливають з Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», є: контроль за відповідністю валютних операцій чинному законодавству, наявністю необхідних ліцензій; перевірка обгрунтованості платежів в іноземній валюті резидентами і нерезидентами; перевірка повноти і об'єктивності обліку і звітності за операціями резидентів і нерезидентів.

Функціями валютного контролю наділені державні органи та банківська система України. Відповідно до ст. 13 Декрету органами валютного контролю в Україні визначені: Національний банк України (далі - НБУ), уповноважені банки, Державна податкова адміністрація України, Міністерство зв'язку України, Державний митний комітет України.

Національний банк України є головним органом валютного контролю. Він здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з питань, що входять до його компетенції. НБУ забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом та іншими актами валютного законодавства України. Крім функцій прямого контролю він також здійснює: державну валютну політику, виходячи з принципів загальної економічної політики України; разом із Кабінетом Міністрів України складає платіжний баланс України; контроль за додержанням затвердженого Верховною Радою України ліміту зовнішнього державного боргу України; визначення лімітів заборгованості в іноземній валюті уповноважених банків нерезидентам; видачу в межах своєї компетенції обов'язкових для виконання нормативних актів щодо здійснення операцій на валютному ринку України; накопичення, зберігання і використання резервів валютних цінностей для здійснення державної валютної політики; видачу ліцензії на здійснення валютних операцій та прийняття рішення про їх скасування; встановлення способів визначення і використання валютних (обмінних) курсів іноземних валют, виражених у валюті України, курсів валютних цінностей, виражених у іноземній валюті або розрахункових (клірингових) одиницях; встановлення за погодженням із Міністерством статистики України єдиних форм обліку, звітності та документації про валютні операції, порядок контролю за їх достовірністю та своєчасним поданням; публікацію банківських звітів про власні операції та операції уповноважених банків тощо.

Уповноважені банки здійснюють контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України. Міністерство зв'язку України здійснює контроль за додержанням правил поштових переказів та пересилання валютних цінностей через митний кордон України. Державний митний комітет України здійснює контроль за додержанням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

На мій погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обов'язкового продажу, а також обов'язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону України, проведення незаконних валютних операцій, зв'язаних з тіньовим обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства. Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих суб'єктів, кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості. Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.

Слід зазначити, що валютний контроль має сенс тільки тоді, коли проводиться комплексно: ефективність контролю залежить від міцності його наслабшої ланки.

Насамкінець слід зазначити, що валютний контроль як такий не може замінити економічну політику і забезпечити довготермінову стабільність обмінного курсу. Такого результату можна чекати лише від бюджетних програм та при досягненні країною зовнішньоторговельної рівноваги. Однак валютний контроль може знизити ризик спекулятивних атак проти національної валюти та відповідно — девальвації.

Скасування валютного контролю стоїть останнім у списку заходів лібералізації і має відбутися після створення умов. коли національні накопичення можна буде утримати всередині країни за допомогою сучасних конкурентоспроможних фінансових механізмів. На нинішньому етапі економічного розвитку Україні слід не скасовувати систему валютного контролю, а вдосконалювати його форми.[18][19]

Відповідальність за порушення валютного законодавства

Діючим законодавством за порушення валютного законодавства на території України передбачено декілька різновидів юридичної відповідальності, зокрема кримінальну, цивільно-правову, адміністративну. Однак крім зазначених засобів можна казати про використання в законодавстві заходів фінансового впливу на правопорушників, а також про застосування певного спеціального ряду санкцій. Посилання на ці види відповідальності містяться в Кримінальному Кодексі, Цивільному Кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України «Про зовнішньо-економічну діяльність», Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декреті КМУ «Про систему валюного регулювання і валютного контролю», Положенні НБУ «Про валютний контроль»[19][20] та інших нормативно-правових актах.

Серед усіх видів відповідальності найбільш жорстка та на мою думку менш ефективна є кримінальна відповідальність. Кримінальний Кодекс (далі - КК) України передбачає кримінальну відповідальність за приховування валютної виручки (стаття 801 КК).* Суб’єктом злочину є тільки громадянин України. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків. Вона передбачає кримінальну відповідальність за незаконне відкриття і використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб. Незаконними такі операції вважаються у випадку відсутності дозволу на те Національного банку України. Використання таких рахунків полягає в отриманні за ними валюти чи неконтрольованих доходів. Злочин вважається закінченим при наявності відкриття, використання валютних рахунків і місця вчинення дії – територія іншої держави. Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є кредитно-фінансова система України в сфері надходжень в іноземній валюті. Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку.

Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України внаслідок реалізації сировини, продукції, матеріалів, добутих або вироблених на території України.

Цивільна-правова відповідальність за своєю природою носить майновий (компенсаційний) характер. Норми, що містяться в Цивільному Кодексі, зокрема в статтях 129 і 169 виражають принцип обмеженості використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Стаття 129 ЦК України вказує на те, що валютні цінності (іноземна валюта) можуть бути предметом угод лише в порядку і межах, встановлених чинним законодавством України. Стаття 169 також вказує на принцип обмеженості використання іноземної валюти в Україні, зокрема в ній зазначається, грошові зобов’язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в українській валюті. Вираз і оплата зобов’язань в іноземній валюті допускається у випадках і у порядку встановленими чинним законодавством України.

Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона має преюдиціонарну, тобто превентивну функцію. Тепер за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави застосовується тільки адміністративна відповідальність.* Дії, що вказані в статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі від 30 до 44 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей. Предметом валютного регулювання і валютного контролю, а отже і предметом правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 162 КпАП є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст. 1 Декрету "Про систему валютного регулювання валютного контролю".

Деякі санкції визначені валютним законодавством носять характер фінансових. Про характер певних правопорушень і відповідальності за них можна судити виходячи з ст.16 Декрету. Фінансові порушення кредитно-фінансових установ передбачені валютним законодавством. До них, зокрема, належать: пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов'язань за угодами тощо; здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України; незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам; невиконання уповноваженими банками доручень резидентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти; невиконання резидентами встановлених вимог до продажу валютних коштів, що надійшли на їх рахунки; невиконання уповноваженими банками функцій валютного контролю; несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції та ін. За вказані вище порушення передбачені такі санкції: штраф в розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення; штраф в сумі, що встановлюється Національним банком України; пеня; позбавлення ліцензії Національного банку України; виключення з Республіканської книги реєстрації банків та інших кредитно-фінансових установ.

Знову ж таки враховуючи обмеженість роботи хочу сказати, що конкретні види правопорушень, відповідальність і санкції за них, порядок зстосування санкцій, порядок оскарження дій щодо накладення санкцій передбачені у Положенні НБУ «Про валютний контроль».

В сфері валютного законодавства існують також спеціальні санкції, які застосовуються до порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) поряд з майновою та кримінальною відповідальністю. Оскільки ЗЕД також регулюється окремими актами валютного законодавства України, то автор вважає, що було б доречно включити цей різновид відповідальності до даного питання.

За порушення встановленого законодавчими актами України порядку здійснення ЗЕД крім майнової та кримінальної відповідальності статтею 37 Закону «Про ЗЕД» встановлено два різновиди спеціальних санкцій: індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини 1 статті 37 Закону «Про ЗЕД». Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про ЗЕД» усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України.

Висновки

На основі великої маси нових вищезгаданих нормативно-правових актів можна сказати, що відбувається постійний розвиток валютних відносин в Україні. Нормативна база є елементом надбудови над економічними відносинами в суспільстві. Таким чином маючи на сьогоднішній день таку активізацію у галузі валютної нормотворчості, особливо треба відмітити активність Національного банку України стосовно видання підзаконних нормативно-правових актів, з впевненістю можна казати про жвавість та безперервну динаміку валютних відносин в Україні. Маючи на сьогоднішній день безліч змін і доповнень в законодавстві можна пророкувати велику кількість теоретичних, дослідницьких та практичних роз’яснень, які внесуть необхідну ясність у розумінні змісту нормативних актів та відточену чіткість їх використання у вирішенні питань валютного регулювання і валютного контролю.

У 1996-2000 роках законодавці вносили доповнення та зміни до прийнятих раніше актів. Ведеться розробка проекту нового закону про валютне регулювання. Відмінною рисою валютного законодавства України в цьому плані є наявність великої кількості підзаконних актів.[20][21]

На цей момент Україна, враховуючи існуючий в економічно розвинутих країнах світу досвід валютного регулювання і валютного контролю, оформила юридично і втілила на практиці досить жорстку модель системи валютного регулювання і контролю, котра властива країнам з перехідною економікою. Однак ця модель валютної системи за її недовгу історію існування вже встигла перетерпіти певні суттєві зміни. Аналізуючи ці зміни та їх характер можна дійти до висновку про певну лібералізацію режиму валютного регулювання і валютного контролю, переході його на більш високий рівень. Однак при цьому не можна забувати про той факт, що модель української валютної системи має ще достатньо елементів завдяки яким утримується вся першопочаткова жорсткість. Валютна система України, що складається з певної кількості тих чи інших компонентів являє собою відповідний, властивий лише Україні механізм валютного регулювання, тому застосування до українських умов дерегуляції, відкритості валютного ринку і подальшої лібералізації незавжди прийнятне.

Тому найважливішим питанням для України є вдосконалення і розвиток існуючих засобів і методів валютного регулювання для забезпечення самостійності і стабільності національної валюти, для зменшення ризику девальвації української гривні внаслідок валютної інтервенції з боку іноземних валют. Центральною задачею валютного контролю має бути не стільки захист адміністративними засобами національної валюти, скільки забезпечення економічної незалежності України. Таким чином режим валютних обмежень покликаний захистити економічні інтереси українських юридичних та фізичних осіб, а також держави вцілому на етапі перехідному етапі становлення і розвитку ринкових відносин в Україні.

Тому лібералізація валютного ринку в Україні має здійснюватись відповідно і пропорційно до його стабільності.

Вцілому можна сказати, що нині діюче валютне законодавство відповідає потребам соціальних та економічних процесів, що відбуваються в житті держави і суспільства на даному етапі його розвитку, хоча і має певні недоліки. Розроблена і втілена в Україні модель системи валютного регулювання і валютного контролю є складним і специфічним в організаційному та правовому аспектах суспільним явищем. Вона знаходиться в постійному вдосконаленні елементів економічної сутності і правового статусу, але при цьому дана система потребує певних доробок, а тексти багаточисельних нормативних актів, що регулюють валютні відносини – удосконалення і кодифікації. Позитивною рисою діючого валютного законодавства України є закріплення для всіх без виключення суб’єктів можливості бути власником валютних цінностей, котра поряд з юридично закріпленими обмеженнями в здійсненні валютних операцій є основою діючого в країні правового режиму валютних відносин.

Таким чином можна стверджувати, що в Україні створена остаточно сформована система валютного регулювання і валютного контролю, яка є фундаментом режиму валютних обмежень. Хочеться відмітити, що в Україні створений дієвий правовий механізм регулювання валютних відносин, котрий вдосконалюється при здійсненні практичної фінансової діяльності всіма її учасниками і вцілому відображає прагнення к цивілізованим відносинам в економічній сфері. Наявні недоліки цілком з’ясовні, а їх усунення і ліквідація викликаних ними негативних наслідків цілком можливі в найближчий час. Про увагу держави до цього питання свідчить те, що на зміну досить довго діючому Декрету КМУ готується прийняття Закону України «Про валютне регулювання». Реально здійснити ці перетворення можна лише в комплексі з перетвореннями в інших сферах економіки і соціального життя суспільства, яке повинно відповідати об’єктивним умовам розвитку України як учасника регіонального і світового співтовариств.

Список літератури

1. Конституція України: Прийнята на 5 сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80с.

2. Закон Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті: Прийнятий 23 верес. 1994 р. № 185/94-ВР з наступними змінами та доповненнями// Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 40. - Ст. 364.

3. Закон Про внесення змін і доповнень до Кримінального кодексу України і Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення законодавства про валютне регулювання: Прийнятий 28 січ. 1994 р. // Голос України. - 1994. - 23 берез. - С. 6.

4. Закон Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо порушення правил про валютні операції // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 35, ст.280

5. Закон Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо відповідальності за порушення правил про валютні операції // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2000, N 43, ст.368

6. Постанова Верховної Ради Про концепцію проекту Закону України про валютне регулювання: ... 31 жовт. 1995 р. // Голос України. - 1995. - 11листоп. - С. 2.

7. Проект Закону України «Про валютне регулювання» від 23.05.1997 року.

8. Указ Президента Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства: 27 черв. 1999 р. № 734/99 // Уряд. кур’єр. - 1999. - 1 лип.