Курсовая работа: Система оподаткування господарської діяльності підприємства

Курсовая работа: Система оподаткування господарської діяльності підприємства

Міністерство освіти і науки України

Житомирський індженерно-технологічний інститут

Кафедра економіки

Курсова робота

Економіка підприємства

Система оподаткування господарської діяльності підприємства

Керівник: 

(посада, прізвище та ініціали)

Рецензент ________________       Захищено на кафедрі з

(посада, прізвище та ініціали)       оцінкою __________

“____”_____________ 200__р.

До захисту допущено  Підписи членів комісії

“___”_________200__р.       ________________

Підпис рецензента _____

Зміст

Вступ

1.  Правові основи оподаткування

1.1.  Система оподаткування підприємства та її становлення в Україні

1.2.  Оподаткування прибутку підприємства

1.3.  Плата за землю

1.4.  Податок на нерухомість

2.  Організаційно-економічна характеристика підприємства

3.  Система оподаткування господарської діяльності

3.1.  Податок на додану вартість

3.2.  Податок на прибуток

3.3.  Спрощена система оподаткування

4.  Моделювання господарської діяльності

Висновки та пропозиції

Список використанної літератури

Додатки

Вступ

Головним методом державного регулювання підприємницької діяльності виступає система оподаткування, що використовується як інструмент впливу на стимулювання та обмеження певних видів підприємництва, засіб формування державного бюджету.

У світовій практиці розвитку підприємництва система оподаткування поряд із бюджетним фінансуванням визначених державною політикою пріоритетних напрямків розвитку справляє найбільший вплив на процентну політику, грошовий обіг та господарську кон'юнктуру в цілому.

Система оподаткування - продукт закономірного результату економічного розвитку суспільства, об'єктивно необхідна частина її економічної структури, що втілює досить складне утворення законодавчих і нормативних актів, які регулюють взаємовідносини між державою і підприємцем. Ця система перебуває в постійному русі, що знаходить відображення в появі нових офіційних документів, які регулюють оподаткування підприємницької діяльності, у змінах і доповненнях до вже діючих законів. Тому надзвичайно важливим є ознайомлення та подальший моніторинг за системою законодавчих нормативних актів.

Система оподаткування - це сукупність податків, зборів, інших обов'язкових платежів до бюджету, внесків у державні цільові фонди, що стягуються в установленому порядку. Формування системи оподаткування в Україні почалося з 1992 р. Законодавча база визначає принципи побудови системи оподаткування, диференціює податки. Відповідно до побудови бюджету загальнодержавними податками вважаються: податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток підприємств і організацій, податок на фонд оплати праці, державне і ввізне мито, прибутковий податок з громадян, податок із власників транспортних засобів, платежі за користування природними ресурсами, екологічний податок, плата за землю, податок на промисел.

Місцеві податки - це готельний збір, збір за паркування автомобілів, ринковий збір, збір за видачу ордера на квартиру, збір із власників собак, курортний збір, збір за участь у бігах на іподромі, збір за виграш на бігах, податок з реклами, збір з осіб, які беруть участь у тоталізаторі на іподромі, збір за право користування місцевою символікою, за право проведення кіно- й телезнімань, за право проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу й лотерей, комунальний податок, збір за проїзд автотранспорту, що прямує за кордон, територіями прикордонних областей, збір за видачу дозволу на розташування об'єктів торгівлі, податок із продажу імпортних товарів.

Розділ 1. Правові основи оподаткування

1.1. Система оподаткування підприємств та її становлення в Україні

Система оподаткування - це продукт діяльності держави, її важливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподаткування з урахуванням досвіду інших країн, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необхідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань, власних національних особливостей.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з ухваленням 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому було визначено принципи побудови і призначення системи оподаткування, дано перелік податків, зборів, названо платників та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність дальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було ухвалено другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього закону Верховна Рада України ухвалила 18 лютого 1997 р.

В останньому варіанті закону дано більш повне і чітке визначення принципів побудови системи оподаткування, а також понять системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів податків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних цільових фондів.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних цільових фондів, що стягуються в порядку, установленому відповідними законами держави.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

-  стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;

-  стимулювання науково-технічного прогресу, технологічного оновлення виробництва, виходу вітчизняного товаровиробника на світовий ринок високотехнологічної продукції;

-  обов'язковість;

-  рівнозначність і пропорційність;

-  рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;

-  соціальна справедливість;

-  стабільність;

-  економічна обгрунтованість;

-  рівномірність сплати;

-  компетентність;

-  єдиний підхід;

-  доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів достатньо реалізуються за здійснення податкової політики, у законодавчих актах щодо окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

На рис. 1.1. зображено підсистему оподаткування підприємств, на підставі Закону України «Про систему оподаткування» від 18 лютого 1997 р., а також натупних доповнень до нього.

Підприємства - суб'єкти господарювання повинні сплачувати загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

-  прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

-  непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акцизний збір, мито];

-  збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори; гербовий збір);

-  державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

-  два податки (комунальний податок і податок з реклами);

-  різні збори (за право використання місцевої символіки; за парковку автотранспорту; за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що вирушає за кордон; за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; ринковий збір; готельний збір; за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей; за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення й розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатнє виявлення регулюючої функції основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнено.

1.2. Оподаткування прибутку підприємств

Кінцевим результатом діяльності підприємств як суб'єктів господарювання є отриманий ними валовий дохід, що відображує заново створену вартість. Валовий дохід визначається як різниця між виручкою від реалізації, матеріальними і прирівняними до них витратами.

Чистий дохід на рівні підприємства має кілька форм, у тім числі форму прибутку. На прибуток впливає такий елемент валового доходу, як заробітна плата.

Оскільки прибуток визначається як різниця між обсягом реалізації і собівартістю продукції (робіт, послуг), на формування прибутку справляє вплив і державна політика щодо визначення собівартості, її формування.

Вибір об'єкта оподаткування (валового доходу чи прибутку) є достатньо принциповим і залежить від багатьох обставин. Використання для обчислення податку валового доходу чи прибутку в обох випадках має як позитивні сторони, так і недоліки. При цьому необхідно враховувати особливості визначення валового доходу і прибутку, виходячи з чинних законодавчих і нормативних документів.

Досвід країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що об'єктом оподаткування здебільшого є прибуток підприємств. Податок на прибуток належить до тих податків, з допомогою яких активно реалізується регулююча функція щодо виробництва, інших сфер господарської діяльності. Фіскальній функції податку на прибуток належить другорядна роль.

Досвід України у створенні системи оподаткування прибутку (доходу) свідчить про брак чіткої державної концепції податкової політики. Протягом 1991-1997 рр. неодноразово змінювався об'єкт оподаткування. У цей період об'єктами оподаткування послідовно були: 1991 р. - прибуток; 1992 р. - валовий дохід; 1993 р. (перший квартал) - прибуток; 1993 (з другого кварталу) - 1994рр. - валовий дохід; 1995-1997 рр. (до 1 липня) - прибуток, що визначався коригуванням балансового прибутку; з 1 липня 1997 р. - прибуток, що визначається через коригування валового доходу.

Така непослідовність у визначенні об'єкта оподаткування, часті суттєві зміни методики його розрахунку створювали значні труднощі для платників податків і справили негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності в цілому.

Період оподаткування прибутку підприємств 1995, 1996, 1997 (перше півріччя) рр. був найтривалішим і свідчив про певну стабілізацію податкової системи. Механізм оподаткування прибутку тоді сформувався згідно із Законом «Про оподаткування прибутку підприємств», що був ухвалений 28 грудня 1994 р. Протягом указаного періоду в оподаткування прибутку були внесені несуттєві зміни, що не порушували його механізму в цілому.

Цей період в оподаткуванні, прибутку, окрім стабілізації податкової політики, мав кілька інших позитивних особливостей, які заслуговують на окрему увагу.

По-перше, об'єкт оподаткування визначався в основному через коригування суми балансового прибутку. Схему визначення оподаткованого прибутку зображено на рис. 1.2.

Таке коригування давало змогу:

-  виключити подвійне оподаткування (з балансового прибутку вираховувались податки на землю і з власників транспортних засобів);

-  звільнити від оподаткування прибуток, отриманий від володіння корпоративними правами, а також від придбання державних цінних паперів (це сприяло розвитку ринку цінних паперів);

-  звільнити від оподаткування прибуток, спрямований на фінансування утримання соціальної інфраструктуриі підприємства, на благодійну діяльність, поповнення оборотних коштів.

Оскільки оподаткований прибуток визначався головним чином на підставі балансового прибутку, податковими адміністраціями здійснювався контроль за правильним формуванням прибутку підприємств. У підприємств не було необхідності вести окремий податковий облік.

По-друге, у процесі визначення об'єкта оподаткування, крім оподаткованої суми балансового прибутку, ураховувалися інші показники. Так, об'єкт оподаткування збільшувався на суму:

-  збитків платника податку від товарообмінних (бартерних) операцій унаслідок реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами, нижчими за звичайні;

-  коштів фондів, створених платником податку за рахунок собівартості продукції (робіт, послуг), що були використані не за цільовим призначенням (інноваційний фонд підприємства);

-  коштів, отриманих платником податку на власні потреби від інших суб'єктів підприємницької діяльності (матеріальних цінностей і нематеріальних активів, безповоротної фінансової допомоги).

Це забезпечувало контроль і регулювання відповідних напрямків діяльності суб'єктів господарювання.

По-третє, нарахований податок на прибуток зменшувався на суму витрат, здійснених за рахунок чистого прибутку підприємства, спрямованого на фінансування реконструкції і модернізації активної частини основних фондів (до 20% нарахованого податку на прибуток). Це сприяло прискоренню технічного прогресу.

По-четверте, ставки податку були диференційовані за видами діяльності. За базової ставки оподаткування 30% посередницькі операції оподатковували в розмірі 45%, ігровий бізнес - у розмірі 60%.

З прийняттям Закону “Про внесення змін в Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” з другого півріччя 1997 р. відбулися істотні зміни в оподаткуванні підприємницької діяльності, спрямовані на підтримку виробника, активізацію інвестиційної діяльності підприємства.

Платниками податку на прибуток є резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).

Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.

Обчислення оподаткованого прибутку здійснюється виключенням із суми скоригованого валового доходу валових витрат платника податку, а також нарахованих амортизаційних відрахувань.

Валовий дохід -  це загальна сума доходу платники податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

Визначаючи валовий дохід, ураховують:

-  загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), а також від продажу цінних паперів, крім операцій з їх первинного випуску (розміщення) та кінцевого погашення;

-  доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій, пов'язаних із наданням фінансових послуг, від торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами;

-  доходи від спільної діяльності у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, роялті, володіння борговими вимогами, від здійснення операцій лізингу (оренди);

-  доходи, не враховані під час обчислення валового доходу у попередніх періодах і виявлені у звітному періоді;

-  доходи з інших джерел і від позареалізаційних операцій (сум безповоротної фінансової допомоги, а також вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді; сум невикористаної частини коштів, повернених із страхових резервів; сум страхового резерву, використаних не за призначенням;

-  вартості матеріальних цінностей, переданих платнику податку згідно з договорами зберігання і використаних ним у власному виробничому й господарському обороті; сум отриманих штрафів, неустойки, пені; сум державного мита, раніше сплаченого і поверненого за рішенням суду;

-  суму перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

Отже, визначення валового доходу для оподаткування значно відрізняється від класичного (різниця між виручкою від реалізації і матеріальними, а також прирівняними до них витратами). У валовий дохід запропоновано включити загальні доходи від реалізації товарів (робіт, послуг), тобто виручку від реалізації.

До складу валового доходу, а отже, і скоригованого валового доходу, не включаються:

-  суми акцизного збору та податку на додану вартість;

-  суми або вартість майна, отримані платником податку як компенсація за примусові відчуження державою іншого майна платника податку;

-  суми коштів або вартість майна, отримані платником податку з рішення суду як компенсація його витрат або збитків;

-  суми надмірно сплачених податків, зборів, що повертаються платнику податку з бюджету, якщо вони не були включені до складу валових витрат;

-  суми коштів або вартість майна, що надходять у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права;

-  суми одержаного платником податку емісійного доходу;

-  номінальна вартість узятих на облік, але неоплачених цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, виданих боржником на ім'я платника податку як підтвердження заборгованості боржника;

-  доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані від інших платників податку, що оподатковувалися за їхньої виплати;

-  кошти або майна, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної її ліквідації, або після закінчення договору про спільну діяльність;

-  кошти або майно, що надходять у вигляді міжнародної технічної допомоги, яка надається іншими державами;

-  кошти, що надаються платнику податку з Державного інноваційного фонду на поворотній основі;

-  вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації в передбаченому законодавством порядку.

Слід звернути увагу, що датою збільшення валового доходу вважається дата, що припадає на податковий період, протягом якого першою сталася подія:

-  зарахування коштів покупця або замовника на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають реалізації (коли реалізація відбувається за готівку - дата її оприходування в касі платника податку);

-  відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

За товарообмінних (бартерних) операцій датою збільшення валового доходу вважають дату:

-  відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дату фактичного надання послуг платником податку;

-  оприходування товарів, а для робіт (послуг) - дату оформлення документа, що засвідчує факт отримання результатів робіт (послуг) платником податку.

Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.

До складу валових витрат слід включати:

1.  Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.

Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:

-  списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;

-  оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного їх отримання.

Витрати на оплату праці включають витрати (в грошовій або натуральній формі) на виплату основної та додаткової заробітної плати, інших видів заохочень працівників підприємств, виходячи з тарифних ставок, а також винагород і виплат за виконання робіт (послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру.

До складу валових витрат відносять також будь-які витрати на виплату або нарахуванням відсотків за борговими зобов'язаннями протягом звітного періоду, які пов'язані з веденням господарської діяльності платником податку.

2.  Витрати на поточний і капітальний ремонт, реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення та інші види поліпшення основних фондів, у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних фондів на початок звітного року.

3.  Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (загальнодержавних і місцевих), установлених Законом України «Про систему оподаткування», за винятком: податку на прибуток, податку на нерухомість, податку на дивіденди, податків на доходи нерезидентів, податків на доходи від грального бізнесу.

4.  Суму перевищення балансової вартості запасів покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві, готової продукції на початок звітного кварталу над їхньою балансовою вартістю на кінець того самого звітного кварталу.

Якщо вартість указаних запасів на кінець звітного кварталу перевищує їхню вартість на початок того самого звітного кварталу, різниця зараховується до складу валових витрат платника податку у звітному періоді.

5.  Сума перевищення балансової вартості над виручку від продажу окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів.

6.  Суми коштів або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або бюджетів територіальних громад, до неприбуткових організацій (не більше 4% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

7.  Суми коштів, переказаних підприємствами всеукраїнських об'єднань осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, коли на цих підприємствах як на основному місці роботи працює не менше 75% таких осіб, згаданим об'єднанням для проведення благодійної діяльності (не більше 10% оподаткованого прибутку попереднього звітного періоду).

8.  Суми коштів, унесених у страхові резерви (в порядку, передбаченому Законом «Про оподаткування прибутку підприємств»).

9.  Суми витрат, не включених до складу валових витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з утратою або псуванням документів чи допущенням помилок у розрахунках податкового зобов'язання, виявлених у звітному податковому періоді.

10.  Суми безнадійної заборгованості в частині, що не була віднесена до валових витрат, коли відповідні дії щодо стягнення таких боргів не дали позитивного результату, а також суми заборгованості, щодо яких минув термін позовної давності.

До складу валових витрат дозволяється включати і такі витрати платників податку па прибуток (витрати подвійного призначення):

-  на гарангіннин ремонт (обслуговування) реалізованих товарів;

-  на винахідництво та раціоналізацію господарських процесів;

-  на придбання науково-технічної літератури, передплату спеціалізованих періодичних видань, оплату участі в наукових семінарах з основної діяльності;

-  на проведення передпродажних і рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що їх продає платник податку;

-  на утримання та експлуатацію фондів природоохоронного призначення;

-  на страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції, кредитних і комерційних ризиків; майна платника податку, страхування громадянської відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що входять до складу основних фондів, можливих екологічних і ядерних ризиків;

-  на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів, які видають державні органи на відповідні види діяльності;

-  на забезпечення найманих робітників спеціальним одягом, взуттям тощо;

-  на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах із платником податку;

-  на експлуатацію об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі підприємства та утримувалися за рахунок платника податку до прийнятгя Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» (окрім капітальних витрат, що підлягають амортизації).

Не дозволяється включати до складу валових витрат платника податку такі витрати:

-  не пов'язані з веденням господарської діяльності;

-  на придбання торгових патентів;

-  сплату штрафів та неустойки;

-  на утримання органів управління об'єднань платників податку, включаючи утримання холдингових компаній;

-  виплата емісійного доходу на користь емітента корпоративних прав;

-  виплата дивідендів;

-  суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, нижчими, ніж звичайні.

Вивчення валових витрат, особливостей їхнього формування дає змогу зробити висновки, що за складом і обсягом вони перевищують витрати, які підприємство включає в собівартість, що зменшує суму оподаткованого прибутку.

Це досягається у зв 'язку з віднесенням до складу валових витрат: використання прибутку на благодійну діяльність; використання прибутку на фінансування соціальної інфраструктури підприємств ти інших витрат.

Зменшення оподаткованого прибутку також досягається внаслідок збільшення суми амортизаційних відрахувань, які виключаються зі скоригованого валового доходу. Збільшення амортизаційних відрахувань зумовлено такими змінами щодо їх обчислення.

По-перше, значно підвищено норми амортизаційних відрахувань. Вони встановлені у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в таких розмірах (у розрахунку на календарний квартал): група І - 1,25%, група II - 6,25%, група III - 3,75%.

По-друге, амортизації підлягають витрати на проведення ремонту основних фондів, їх реконструкцію і модернізацію та інші витрати для поліпшення фондів, що перевищують 5% витрат щодо вартості основних фондів на початок року і які було включено до складу валових витрат.

По-третє, платник податку може самостійно приймати рішення про застосування прискореної амортизації основних фондів групи ІІІ, придбаних після набуття чинності Законом «Про оподаткування прибутку підприємств».

Суми амортизаційних відрахувань визначаються із застосуванням знижувального коефіцієнта 0,8 до встановлених норм амортизації. При цьому від суми зменшення амортизаційних відрахувань окремо обчислюється податок у розмірі 30% «розрахункова сума», що підлягає зарахуванню до державного бюджету.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є більшою, ніж загальна сума податку на прибуток, до бюджету переказується фактично нарахована сума податку на прибуток. При цьому перевищення «розрахункової суми» податку над суму нарахованого податку на прибуток не враховується за визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток у наступні звітні (податкові) періоди.

Якщо «розрахункова сума» податку на прибуток, визначена із застосуванням знижувального коефіцієнта, є меншою або дорівнює сумі нарахованого податку на прибуток звітного (податкового) періоду, до бюджету переказується «розрахункова сума» податку на прибуток.

Указаний порядок визначення «розрахункової суми» податку на прибуток, у зв'язку із застосуванням знижувального коефіцієнта до норм амортизації, не застосовується до суб'єктів господарської діяльності, що сплачують єдиний (фіксований) податок.

Зниженню податкового тиску на суб'єктів підприємництва з числа резидентів сприяє така особливість оподаткування прибутку. Якщо в платника податку об'єкт оподаткування (оподаткований прибуток) за результатами звітного (податкового) періоду має від'ємне значення (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), дозволяється відповідне зменшення об'єкта оподаткування у наступному звітному (податковому) кварталі, а також кожному з наступних двадцяти звітних (податкових) кварталів до повного погашення від'ємного значення об'єкта оподаткування.

Пільги за оподаткування прибутку. Звільняється від оподаткування прибуток:

-  підприємств від продажу на митній території України спеціальних продуктів дитячого харчування власного виробництва, спрямований на збільшення виробництва та зменшення роздрібних цін таких продуктів;

-  підприємств, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів, від продажу товарів (робіт, послуг), крім прибутку, отриманого від грального бізнесу, якщо протягом попереднього звітного (податкового) періоду кількість інвалідів за основним місцем роботи становить не менше 50% чисельності працюючих, а фонд оплати їхньої праці — не менше 25% суми витрат на оплату праці, що включається до складу валових витрат;

-  прибуток підприємств, отриманий за рахунок міжнародної технічної допомоги, яка надається на безоплатній основі для виведення енергоблоків Чорнобильської АЕС з експлуатації.

Прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого і зареєстрованого в інноваційних центрах, оподатковується в розмірі 50% від чинної ставки протягом перших трьох років після державної реєстрації продукції як інноваційної.

Ставки оподаткування прибутку. Основну ставку податку встановлено в розмірі 30% до об'єкта оподаткування. Крім того, передбачено й інші ставки оподаткування. Так, за оподаткування страхової діяльності застосовуються такі ставки:

-  3% валового доходу (крім доходу від страхування й перестрахування життя);

-  6% валового доходу за дострокового розторгнення договору про страхування життя.

Термін сплати податку на прибуток. Платники податку не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, подають податкову декларацію про оподатковуваний прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком з початку звітного фінансового року. Податок сплачується в бюджет не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

За підсумками першого і другого місяців кварталу всі платники податку, крім нерезидентів і виробників сільськогосподарської продукції, сплачують авансові платежі (відповідно до 20 числа другого і третього місяців кварталу). Розрахунок авансових внесків платники здійснюють самостійно без складання податкових декларацій, Слід звернути увагу, що штрафні санкції за невідповідність розмірів сплачених авансових внесків розміру платежів, перерахованих за результатами звітного кварталу, не застосовуються.

Підприємства - виробники сільськогосподарської продукції подають податкову декларацію про прибутки, розрахунок податку на прибуток і сплачують податок одночасно з поданням річного бухгалтерського звіту.

Нерезиденти обчислюють і сплачують податок на прибуток щоквартально.

Платники податку на прибуток подають бухгалтерську звітність за результатами своєї діяльності за рік тільки статистичним органам, тобто подання бухгалтерської звітності податковим адміністраціям не є обов'язковим.

Відповідальність платників податку на прибуток. Платники податку, які на час перевірки податковим органом не мають податкових декларацій про прибуток і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку, сплачують штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за одноразове порушення. За кожні наступні такі порушення, допущене протягом дванадцяти місяців після першого, сплачується штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, помножених на кількість таких порушень.

Платники податку, які не подали або несвоєчасно подали до податкового органу податкову декларацію про прибуток, розрахунок податку на прибуток, платіжні доручення щодо перерахування податку до бюджету, сплачують штраф у розмірі 10% від суми нарахованого податку за кожний випадок порушення.

Якщо має місце приховування або заниження сум податку на прибуток, платник сплачує:

-  суму донарахованого податку,

-  штраф у розмірі 30% від донарахованої суми податку,

-  пеню, обчислену, виходячи зі 120% облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нараховану на повну суму недоїмки (без урахування штрафів) за весь її строк.

Оподаткування дивідендів. Як уже зазначалось вище, Законом «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачене оподаткування дивідендів. На рис. 1.4 зображено, схему оподаткування дивідендів. Її аналіз і аналіз відповідних положень Закону дають змогу дійти таких висновків:

1.  платником податку на дивіденди в бюджет є акціонерне підприємство (емітент корпоративних прав);

2.  джерелом сплати податку на дивіденди є частина прибутку, яка спрямовується на їх виплату. Отже, на суму вказаного податку зменшується сума дивідендів, які отримають власники корпоративних прав (юридичні та фізичні особи);

3.  виплата дивідендів нерезидентам, а також у вигляді акцій звільняє емітента корпоративних прав відсплати податку на дивіденди;

4.  підприємству-емітенту відшкодовується сума сплаченого податку на дивіденди через відповідне зменшення нарахованого податку на прибуток;

5.  отримані юридичними особами дивіденди не враховуються за визначення їхнього оподатковуваного прибутку.

1.3. Плата за землю

Плату за землю введено з метою формування ресурсів для фінансування:

-  заходів з раціонального використання й охорони землі, підвищення родючості грунтів;

-  відшкодування власникам землі і землекористувачам витрат, які пов'язані з веденням господарства на землях гіршої якості;

-  розвитку інфраструктури населених пунктів.

Плата за землю надходить на рахунок місцевих бюджетів. Структурно-логічну схему податку на землю зображено на рис. 1.5.

Порядок обчислення і сплати податку на землю регулюється Законом України «Про плату за землю» від 19.06.1996 р. та подальшими доповненнями до нього.

Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати і встановлюється залежно від грошової оцінки землі. Власники землі сплачують земельний податок. За земельні ділянки, передані в оренду, стягується орендна плата.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, що перебуває у власності або користуванні (у тім числі й на умовах оренди). Платниками є власники землі та землекористувачі (в тому числі орендарі).

Стягуючи плату за землю, дотримуються такого розмежування: землі сільськогосподарського призначення (придатні для сільськогосподарського виробництва або призначені для цієї мети); землі населених пунктів (у межах населених пунктів, установлених законодавством).

Плата за землю сільськогосподарського призначення. Ставки земельного податку встановлено з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках від грошової оцінки цих угідь.

Плата за землі населених пунктів. Ставки земельного податку встановлено в розмірі 1% від грошової оцінки землі. Якщо грошової оцінки земельних ділянок не проведено, то використовуються середні ставки земельного податку (за 1 м2). Ці ставки диференційовано залежно від кількості населення в населеному пункті: вони збільшуються зі збільшенням його кількості.

Передбачене також застосування підвищувальних коефіцієнтів до встановлених ставок у населених пунктах курортних зон Чорноморського узбережжя, гірських і пригірських районах Карпат, в інших рекреаційних районах.

Місцеві ради можуть диференціювати й затверджувати ставки (виходячи із середніх ставок) податку залежно від місцезнаходження земельної ділянки на території населеного пункту та її функціонального використання.

З 1 липня 1997 року ставки податку на землю було підвищено в 1,81 раза проти ставок, передбачених Законом «Про плату за землю».

Джерела і порядок сплати земельного податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку щорічно за станом на 1 січня і до 1 лютого надають відповідні дані податковій адміністрації. Податок нараховується з дня виникнення права власності або права користування землею.

Щодо знову відведених земельних ділянок розрахунки податку здійснюються протягом місяця з дня виникнення права власності або користування ділянкою.

Якщо земельна ділянка, що на ній розміщено будівлю, перебуває у спільній власності кількох юридичних осіб, земельний податок нараховується кожному з них, пропорційно до частки його власності на будівлю.

Розмір, умови і терміни внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою учасників договору оренди - орендодавця (власника) та орендаря.

Суб'єкти підприємницької діяльності сплачують земельний податок за рахунок собівартості. Одночасно земельний податок включається до складу валових витрат. Отже, він зменшує суму оподаткованого прибутку, а відтак і податку на прибуток.

За несвоєчасну сплату земельного податку стягується пеня в розмірі 0,3% суми заборгованості за кожний день несплати. Розмір пені за несвоєчасне внесення орендної плати передбачається в договорі оренди: однак вона не повинна перевищувати розміру пені за несвоєчасну сплату податку на землю.

1.4. Податок на нерухомість

У Законі України «Про систему оподаткування» передбачений податок на нерухоме майно суб'єктів господарювання. Законодавчих актів щодо вказаного податку поки що не прийнято.

Мета введення названого податку - забезпечити збалансування доходів і витрат бюджету держави та сприяти підвищенню ефективності використання нерухомості суб'єктами господарювання. Було підготовано кілька варіантів закону стосовно цього податку. Останній його варіант, опрацьований 1997 року, передбачав, що об'єктом оподаткування є земля, а також постійні будівлі і споруди, що конструктивно й технологічно зв'язані з землею, на якій їх розміщено.

Структурно-логічну схему названого варіанта проекту Закону «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)» подано на рис. 1.6.

Передбачалось, що податок на нерухомість (згідно зі згаданим вище проектом закону) має бути загальнодержавним податком і є різновидом податку на майно.

У підготовленому проекті Закону «Про місцеві податки і збори» також передбачений податок на нерухоме майно. Тобто названий податок віднесено до місцевих.

Податок на нерухомість складається з суми податків на землю, будівлі і споруди. Нерухомість - це земля і постійно розміщені на ній будівлі та споруди. Будівлі - це житлові будинки, офіси, гаражі, дачі. Споруди - це об'єкти, які підпадають під визначення першої групи основних фондів, за винятком будівель. Якщо об'єкт, який належить до основних фондів першої групи, використовується одночасно як споруда та як будівля, платник податку має звернутися до податкової адміністрації із заявою про розмежування напрямів використання такого об'єкта з метою окремого визначення податкових баз і строків оподаткування.

Слід звернути увагу на те, що в розглянутому варіанті податку на нерухомість передбачалось для розрахунків бази оподаткування застосовувати індексацію бази оподаткування на рівень інфляції. Така індексація можлива, коли рівень інфляції, розрахований на базі податкового року, дорівнює або перевищує 110%.

Розділ 2. Організаційно-економічна характеристика підприємства

Таблиця 2.1

Статутний капітал та його власники на 01.01.2001 роздрібного торгівельного підприємства ТОВ “Лілея”

Таблиця 2.2

Предмет діяльності в 2000 р. роздрібно-торгівельного підприємства ТОВ “Лілея”

Таблиця 2.3

Характеристика доходів ТОВ “Лілея” у 2000 році

Таблиця 2.4

Система оподаткування ТОВ “Лілея”

Розділ 3. Система оподаткувнаня господарської діяльності

3.1. Податок на додану вартість

Податок на додану вартість (ІІДВ) посідає особливе місце серед джерел формування державного бюджету. Адже механізм сплати ПДВ передбачає, що цей податок включається в усі види цін: у державні регульовані (фіксовані) та ринкові (вільні) ціни товарів, робіт, послуг. Це означає, що реалізація всієї продукції відбувається за цінами й тарифами, збільшеними на суму ПДВ.

Основним принципом дії ПДВ виступає акумуляційний ефект у вигляді концентрації коштів у державному бюджеті. Водночас негативним впливом ПДВ є дестимулювання виробництва та уповільнення товарного обігу через недосконале визначення бази оподаткування. Власне, під доданою вартістю законодавці вводять категорію додаткової вартості, що, на думку багатьох фахівців, лише погіршує стан справ в економіці.

За подальшого ознайомлення з питанням про податок на додану вартість треба звернути увагу на докорінні відмінності, що відбуваються в чинному законодавстві. Зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 р. містить 11 статей, якими визначені категорії платників податку на додану вартість, об'єкти, база і ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних експортних та імпортних операцій, порядок спеціальної реєстрації платників, податковий кредит і податкові зобов'язання. Особливостями даного закону є:

1.  визначення категорії платників - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб у разі, коли обсягоподатковуваних операцій, що їх здійснює певна особа з продажу товарів (робіт, послуг) протягом будь-якого періоду з останніх 12 календарних місяців, перевищує 600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (10 200 грн.);

2.  запровадження спеціальної реєстрації платників ПДВ у державній адміністрації за місцем знаходження з метою одержання свідоцтва і права на нарахування податку та складання податкової накладної за продажу товарів, робіт, послуг незалежно від їх походження;

3.  запровадження єдиного порядку розрахунку і сплати ПДВ для всіх категорій, незалежно від того, в якій валюті здійснюються розрахунки. Для розрахунку податку встановлено дві ставки – 20% і нульову.

Підприємцеві є резон добре знати об'єкт оподаткування та неоподатковувані операції. Так, згідно з чинним законодавством, об'єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг); із ввезення (пересилання) товарів на митну територію України та отримання робіт (послуг); з вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України.

База оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їхньої договірної (контрактної) вартості, встановленої за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг). Останнє означає, що для визначення величини ПДВ слід користуватися двома формулами:

І.

ІІ.

де х - база оподаткування.

Перша формула застосовується тоді, коли ПДВ обчислюється і сплачується вперше. Якщо під час виготовлення продукції використовувалися покупні вузли, деталі, матеріали за цінами з додатковим нарахуванням ПДВ, то розрахунки ПДВ здійснюються за другою формулою, що визначає величину ПДВ з урахуванням вхідного ПДВ.

Певні труднощі викликає питання про дату виникнення податкових зобов'язань. Зокрема, передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань із продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, що випадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше. Це може бути:

·  дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажеві, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

·  дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата отримання документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Слід звернути особливу увагу на порядок визначення бази оподаткування товарів, що ввозяться (пересилаються) на митну територію України платниками податку. Базою для оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських та інших видів винагород, акцизних зборів, увізного мита, а також інших податків і зборів згідно з законами України з питань оподаткування. Для з'ясування порядку визначення бази оподаткування та повної вартості підакцизного імпортного товару розгляньмо приклад.

1.  Вартість товару з доставлянням дорівнює 36 тис. доларів США.

2.  За валютним курсом Національного банку України, що діяв на момент виникнення податкових зобов'язань, 1 долар дорівнює 1,9 грн.

3.   Вартість товару в національній валюті становить:

36 тис.дол. х 1,9 грн./дол. = 68,4 тис. грн.

4.  Митний збір - 1 тис. дол., або 1,9 тис. грн. З урахуванням митного збору вартість товару становить:

68,4 + 1,9 = 70,3 тис. грн.

5.  Ставка ввізного мита - 30%. З урахуванням увізного мита вартість товару становить:

а) 68,4 тис. грн. х 0,3 = 20,52 тис. грн.;

б) 68,4 тис. грн. + 20,52 тис. грн. = 88,92 тис. грн.

6.  Ставка акцизного збору - 25%. При визначенні бази оподаткування враховується величина ввізного мита і митного збору.

(68,4 тис.грн. + 1,9 тис. грн. + 20,52 тис. грн.) х 0,25 = 22,7 тис. грн.;

7.  Ставка ПДВ - 20%. Вартість товару з урахуванням ПДВ становить:

а) (68,4 тис. грн. + 1,9 тис. грн. + 20,52 тис. грн. -+ 22,7 тис. грн) х 0,2 = 22,72 тис. грн.

б) 68,4 тис. грн. + 1,9 тис. грн. + 20,52 тис. гри. +22,7 тис. грн. + 22,72 тис. грн. = 136,24 тис. грн.

Даним Законом установлюється повне відшкодування сум податку. Зокрема, якщо за результатами звітного періоду різниця між загальною сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту звітного періоду є від'ємною, таку суму належить повернути платникові податку з державного бюджету протягом місяця, наступного за звітним. База оподаткування з продажу товарів установлюється виходячи з їхньої договірної вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших податків і зборів, що включаються в ціну товарів згідно з законами України.

Платник податку зобов'язаний надати покупцеві податкову накладну, що має містити необхідну інформацію, а в разі звільнення від оподаткування в податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з посиланням на відповідний підпункт п. 5.1 чи пункт ст. 5.

Акцизний збір нараховується у відсотках до вартості товарів у відпускних цінах, а щодо імпортних товарів - до митної вартості плюс митний збір на мито за ставками, встановленими відповідно до виду підакцизного товару.

Податок на додану вартість є значним антиінфляційним важелем державного регулювання підприємства. Але його застосування вимагає розгалуженої системи податкового, банківського й фінансового контролю за формуванням витрат виробництва, прибутків, їх обґрунтованістю. Податки мають бути насамперед стимулом, а не обмежувачем розширення виробництва.

3.2. Податок на прибуток

Податок на прибуток

Прибуткове оподаткування є важливим елементом системи прямих податків, яке дозволяє регулювати доходи суб'єктів господарювання та формувати надходження до бюджету.

Платниками податку є:

·  резиденти - суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами;

·  нерезиденти - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається за даними податкового обліку шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на:

·  суму валових витрат платника податку;

·  суму амортизаційних відрахувань.

Методика оподаткування прибутку відображена на рис. 3.1.

Валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход визначається за формулою:

де ВД - валовий доход; ЗД - загальні доходи від продажу товарів, продукції, робіт, послуг; ПДВ - податок на додану вартість; А - акциз.

Рис. 3.1. Структурно-логічна схема оподаткування прибутку підприємства

Валові витрати як сума витрат для визначення прибутку з метою оподаткупання розраховують за формулою:

де ВВ - валові витрати; ВР - вартість придбаних товарів, виробничих запасів, робіт, послуг; ОП - нарахована оплата праці; ОПП - обов'язкові платежі підприємства, пов'язані з оплатою праці.

Платник податку веде облік приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини, комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві та залишках готове ї продукції. У випадку, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного кварталу перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного кварталу, різниця вираховується з суми валових витрат платника податку у такому звітному кварталі.

У випадку, коли вартість таких запасів на початок звітного кварталу перевищує їх вартість на кінець того ж звітного кварталу, різниця додається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Для визначення суми оподаткованого прибутку використовується формула:

,

де П0 - прибуток з метою оподаткування; УМ - убуток майна. ПМ - приріст майна; АМ - амортизаційні відрахування.

Обчислення податку на прибуток здійснюється за таким розрахунком (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Розрахунок податку на прибуток підприємства

Для визначення податку на прибуток суб'єкт господарюваш складає декларацію.

3.3. Спрощена система оподаткування

Державна підтримка малого бізнесу через систему оподаткування є одним із шляхів подолання економічної кризи в Україні.

Спрощена система оподаткування запроваджується для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. гривень.

Суб'єкт підприємницької діяльності, який перейшов на спрощену систему оподаткування, самостійно обирає одну з наступних ставок єдиного податку:

·  6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у випадку сплати податку на додану вартість згідно із Законом України “Про податок на додану вартість”.

Огже, на зазначених платників поширюються всі норми згаданого Закону, у тому числі і щодо ведення податкового обліку (книг обліку придбання та книг обліку продажу товарів (робіт, послуг)), заповнення податкових накладних, подання декларації з податку на додану вартість.

·  10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Оскільки у випадку обрання юридичними особами ставки єдиного податку у розмірі 10 відсотків ці особи не є платниками податку на додану вартість, то відповідно до Закону України “Про податок на додану вартість” такі суб'єкти підприємницької діяльності:

·  не мають права при продажу будь-якої продукції (товарів, робіт, послуг) виписувати податкову накладну та вказувати в ній суму податку на додану вартість;

·  не мають права на податковий кредит по сумах податку, сплачених при придбанні товарів (робіт, послуг).

Зазначені суми податку включаються до вартості товарів (робіт, послуг). Операції з подальшого продажу товарів (робіт, послуг) як покупних, так і власного виробництва, здійснюються без нарахування податку на додану вартість.

Щодо доцільності застосування ставки податку в розмірі 6 % або 10 % виручки, то слід оцінювати обсяг матеріальних витрат виробництва і обігу підприємства. Чим менші ці витрати, тим більш приваблива для підприємства ставка оподаткування 10 % від виручки.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), включаючи суму попередньої оплати.

У випадку здійснення операцій з продажу основних фондів виручкою від реалізації вважається різниця між сумою, отриманою від реалізації цих фондів, та їх залишковою вартістю на момент продажу.

Суб'єкти підприємницької діяльності - юридичні особи, які перейшли на спрощену систему оподаткування за єдиним податком, не мають права застосовувати інший спосіб розрахунків за відвантажену продукцію, крім готівкового та безготівкового розрахунку.

Для переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації.

3аява подається не пізніше, ніж за 15 днів до початку наступною звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період.

Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа для податкового обліку зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат (табл. 12.5) та касову книгу.

Таблиця 12.5. Книга обліку доходів і витрат суб'єкта малого підприємництва

Разом з тим, підприємства зобов'язані вести бухгалтерський облік з вимогами стосовно документального оформлення господарських операцій.

Суб'єкт малого підприємництва (юридична особа), який сплачує єдиний податок, не є платником таких видів податків і зборів (обов'язкових платежів).

·  податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків;

·  податку на прибуток підприємств;

·  плати (податку) за землю;

·  збору на спеціальне використання природних ресурсів;

·  збору до Державного інноваційного фонду;

·  збору на обов'язкове соціальне страхування;

·  відрахувань та зборів на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування України;

·  комунального податку;

·  податку на промисел;

·  збору на обов'язкове державне пенсійне страхування;

·  збору за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

·  внесків до Фонду України соціального захисту інвалідів;

·  внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;

·  плати за патенти.

Визначення суми єдиного податку суб'єктом малого підприємництва здійснюється за наступним розрахунком (табл. 12.6).

Таблиця. 12.6. Розрахунок, сплати єдиного податку суб'єктом малого підприємництва (ставка податку 10 відсотків виручки)

(тис. грн.)

Суб'єкт малого підприємництва може відмовитися від застосування спрощеної системи і повернутися до загальної системи оподаткування.