Главная Рефераты по рекламе Рефераты по физике Рефераты по философии Рефераты по финансам Рефераты по химии Рефераты по хозяйственному праву Рефераты по экологическому праву Рефераты по экономико-математическому моделированию Рефераты по экономической географии Рефераты по экономической теории Рефераты по этике Рефераты по юриспруденции Рефераты по языковедению Рефераты по юридическим наукам Рефераты по истории Рефераты по компьютерным наукам Рефераты по медицинским наукам Рефераты по финансовым наукам Рефераты по управленческим наукам Психология педагогика Промышленность производство Биология и химия Языкознание филология Издательское дело и полиграфия Рефераты по краеведению и этнографии Рефераты по религии и мифологии Рефераты по медицине |
Курсовая работа: Прямі податки та їх роль у формуванні доходів бюджетуКурсовая работа: Прямі податки та їх роль у формуванні доходів бюджетуМІНІСТЕРСТВО ФІНАНСІВ УКРАЇНИ БУКОВИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ Заочний факультет Кафедра фінансів і банківської справи КУРСОВА РОБОТАз дисципліни “Податкова система” на тему: Прямі податки та їх роль у формуванні доходів бюджету Науковий керiвник: Виконавець: ЧЕРНIВЦI 2006 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ 1.1. Пряме оподаткування та його місце у податковій системі України 1.2. Ухилення від сплати прямих податків РОЗДІЛ ІІ. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВА З БЮДЖЕТОМ ПО СПЛАТІ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ 2.1. Стан оподаткування прибутку Чортківського хлібокомбінату 2.2. Порядок розрахунку та сплати хлібокомбінатом інших прямих податків РОЗДІЛ ІІІ. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ 3.1. Світовий досвід у сфері прямого оподаткування 3.2. Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткування ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ВСТУП Однією з причин нестабільності економіки України є недосконалість податкового законодавства. Високі податки є гальмом ринкових перетворень в країні, оскільки значна частина доходів підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних доходів. Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини бюджету. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається найсправедливішим. Але на жаль структура податкової системи України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння реальних доходів. Застосування податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи приплив іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий прибуток і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система оподаткування визначає кінцевий розподіл доходів в суспільстві. Проблемам прямого оподаткування присвячена велика кількість публікацій як в наукових виданнях так і у періодичних, над ними працюють такі економісти як Василик О.Ю., Опарін В.М., Суторміна В.М., але нажаль при розгляді цієї проблеми не достатньо приділялося уваги визначенню оптимальності прямого оподаткування, що і послужило причиною вибору даної теми наукового дослідження. Метою даної дипломної роботи є здійснення комплексного аналізу механізму прямого оподаткування суб’єктів господарювання. Курсова робота складається з трьох розділів. Перший розділ містить теоретичні засади прямого оподаткування, особливості і специфіку його розвитку в Україні. У другому розділі розглядаються податкові відносини підприємства з бюджетом по сплаті прямих податків, а також показується вплив прямих податків на фінансово-господарську діяльність підприємства. В третьому розділі розглядаються напрямки вдосконалення системи прямого оподаткування в контексті світового досвіду. При написанні курсової роботи широко використовувалися законодавчі і нормативні акти, наукова і періодична література з питань розвитку податкової системи в нашій країні, а також практичні і статистичні матеріали в сфері оподаткування. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ
1.1. Пряме оподаткування та його місце у податковій системі УкраїниПодатки існують у людському суспільстві давно, але для народу немає більш важкої процедури, ніж сплата податків. Надмірно високі ставки податків – це завжди обов’язкова бідність, занепад господарства. Там, де великі податки, не може бути мови про волю і людську гідність, творчу працю, забезпечене майбутнє. Великі податки були причиною багатьох конфліктів, кровопролитних війн, занепаду цілих цивілізацій. Класифікація податків проводиться за кількома ознаками: за формою оподаткування, за економічним змістом об’єкта оподаткування, залежно від рівня державних структур, які їх установлюють, за способом стягнення. За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: 1. Прямі. 2. Непрямі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. До непрямих податків відносяться податки на товари і послуги, що сплачуються в ціні товару, або включені в тариф. Власник товару чи послуг при їх реалізації отримує податкові суми, які перераховує державі. При непрямих податках об’єктом оподаткування являється не дохід, а розхід, тобто непрямий податок добавляється до ціни на товар, який купує людина. З економічної точки зору, це найбільш несправедливі податки, оскільки вони скорочують споживання, а це в свою чергу, веде до скорочення виробництва. Непрямі податки більш-менш терпимі, коли спостерігається підйом рівня життя народу. Але вони представляють собою подвійний гніт, коли рівень життя падає. І якщо дати їм оцінку з врахуванням стану виробництва і рівня життя населення, то вони принесуть більше шкоди, чим спасіння для бюджету. Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший. За економічним змістом об’єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об’єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання стягуються не при отриманні доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз – при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності. Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві. Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. Їх стягнення є обов’язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються. Згідно з їх розподілом між ланками бюджетної системи загальнодержавні податки поділяють на три групи: доходи Державного (центрального) бюджету, доходи місцевих бюджетів і доходи, що розподіляються між Державним та місцевими бюджетами. Розподіл податків між ланками бюджетної системи може мати нормативний характер, наперед установлений законодавчими актами, а може відбуватись у формі бюджетного регулювання, коли відрахування до місцевих бюджетів проводяться за щорічними диференційованими нормативами залежно від потреб того чи іншого місцевого бюджету. Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків. По-перше, у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавок визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень. По-друге, введення місцевих податків за переліком встановлюється вищими органами влади. Вибір податків здійснюється місцевими органами. По-третє, можливе впровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади. За способом стягнення розрізняють два види податків – розкладні й окладні. Розкладні податки спочатку встановлюються в загальній сумі відповідно до потреб держави в доходах, потім цю суму розкладають на окремі частини по територіальних одиницях, а на низовому рівні – між платниками. Це історично перша форма стягнення податків. Окладні податки передбачають встановлення спочатку ставок, а відтак і розміру податку для кожного платника окремо. Загальна величина податку формується як сума платежів окремих платників. Фіскальна функція є основою у характеристиці сутності податків, вона визначає їхнє суспільне призначення. З огляду на цю функцію держава повинна отримувати не просто достатньо податків, але головне – надійних. Податкові надходження мають бути постійними і стабільними й рівномірно розподілятися в регіональному розрізі. Податки, як уже зазначалося, характеризуються рухом вартості від юридичних і фізичних осіб до держави. Їх сплата приводить до зменшення доходів платника. Причому об’єктивно кожний платник зацікавлений сплатити якомога меншу суму, що може досягтись як за рахунок зменшення обсягів об’єкта оподаткування, так і вибору пільгових, щодо оподаткування умов діяльності. Таким чином в сутності кожного податку закладена регулююча функція. Вона, як і фіскальна функція, характеризує їх суспільне призначення. Суть регулюючої функції полягає у впливі податків на різні сторони діяльності їх платників. Оскільки регулююча функція податків є об’єктивним явищем, то вплив податків відбувається незалежно від волі держави, яка їх установлює. Разом з тим держава може свідомо використовувати їх з метою регулювання нових пропорцій у соціально-економічному житті суспільства. Але така цілеспрямована політика можлива тільки завдяки об’єктивно властивій податкам регулюючій функції. Використання податків як фінансових регуляторів – дуже складна й тонка справа. Тут не може бути головного і другорядного – все головне. Іноді незначні деталі в оподаткуванні можуть докорінно змінити суть впливу податку: зробити його прямо протилежним щодо передбачуваного. Принцип сплати податків в залежності від платника породив систему прогресивного, пропорційного і регресивного оподаткування. На практиці зустрічаються усі три види оподаткування, соціальні наслідки яких зовсім протилежні. Саме більшість податків частіше за все розраховуються по прогресивній шкалі, тобто на перший погляд відповідають принципу соціальної справедливості. Однак саме ці податки як правило стають предметом політичної боротьби. По мірі вдосконалення і підвищення гнучкості податкової системи державні органи самі всі частіше надають окремим верствам населення податкові пільги в цілях поліпшення соціальної нерівності. Часто податкові пільги надаються малим і середнім підприємцям, особливо тим, які вперше починають самостійну справу, фермерам, але ці по даткові пільги носять вже не тільки соціальний, але й регулюючий характер. Реалізація функцій, які виконують податки, зокрема й прямі, безпосередньо пов’язані з тими принципами, що закладені в них. Світовий досвід підтверджує, що існують різні фінансові способи мобілізації доходів держави. У найзагальнішому вигляді їх поділяють на податкові і неподаткові. Однак, на сучасному етапі найважливішу роль відіграє податкова діяльність. Отже, в умовах перехідної економіки фіскальний і регулятивний потенціал податкової діяльності, на їхню думку, повною мірою можна використовувати у тому разі, коли вона здійснюватиметься на таких основних принципах як: - наукова обґрунтованість політики доходів; - пріоритетність прямого оподаткування; - активне використання податкових методів регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки; - інвестиційна і соціальна спрямованість; - диференційоване застосування податкових ставок; - надання податкових пільг тільки на визначені цілі. 1.2. Ухилення від сплати прямих податківПроцес ринкових перетворень в Україні та становлення власної системи оподаткування супроводжується таким негативним явищем, як ухилення від сплати податків. В економічному плані це проблема державної ваги, оскільки саме податки забезпечують фінансову базу держави й виступають головним знаряддям реалізації її економічної політики. А несплата їх призводить до тяжких наслідків – бюджетного дефіциту та гальмування економічного розвитку держави. У сучасній податковій теорії й практиці розмежовується власне ухилення від сплати податків, тобто зменшення платниками податків своїх фіскальних обов’язків перед державою забороненими законом способами, на “обхід” податків, коли фіскальному суб’єктові вдається повністю або частково уникнути оподаткування, не порушуючи при цьому діючих правових норм. Отже, є два напрямки ухилення від податків: легальний і нелегальний, хоч їх можна аналізувати й сукупно, як інтегральне поняття. Для цього використовуються коефіцієнт податкових розходжень та коефіцієнт оподаткування. Перший коефіцієнт вираховується виходячи з масштабів ухилення, а також адміністративних затрат на утримання податкової служби. Другий обчислюється як відношення реальної суми зібраних податків до потенційно можливої їх суми за умови відсутності ухилення. В цілому коефіцієнт оподаткування оцінюється величиною в 92 – 94%, хоч є помітні коливання його значення за різними групами платників: трудові доходи за наймом – найвищий коефіцієнт, доходи від бізнесу, від нерухомого майна, від сільського господарства – найнижчий коефіцієнт [18, 91]. Ухилення від сплати податків є протиправним діянням і карається в передбаченому законом порядку. Так, у 2004 році українські органи податкової поліції викрили 3464 кримінальних прояви ухилення від сплати податків, у 2001 р. – 5919; порушено 3293 кримінальні справи у 2004р., а в 2005р. – 5682, викрито також 6265 інших злочинів, пов’язаних із незаконною діяльністю посадових осіб перевірених комерційних структур у 2004р., а в 2005р. – 6224. До бюджету донараховано у 2004р. 20,5 млн. грн., у 2005р. – 368,7 млн. грн. До кримінальної відповідальності в 2005р. притягнуто понад 12,3 тис. осіб, із них 6,1 тис. – злісних неплатників податків (у 2003– 3,6 тис.), на яких до суду подано у 2005р. 1771 кримінальну справу, в 2004. – 666 справ. До бюджету донараховано 726 млн. грн. Наведені дані свідчать, що хвиля податкової злочинності в нашій державі зростає й далі. Досліджуючи проблему легального скорочення розмірів податкової платні, деякі автори оперують термінами “податкове планування”, “мінімізація податків” та “податкове маневрування”. Основою податкового планування є найповніше і найточніше застосування всіх дозволених нормативно-правовими актами пільг, знання та вміле використання прогалин, які є в податковому законодавстві, облік позиції податкової адміністрації, а також фінансової й інвестиційної політики держави. Формально такі дії не суперечать закону, а отже, й до осіб, які їх здійснюють, не можуть бути застосовані будь-які санкції. Своєрідним способом ухилення від сплати податків без порушення закону є мінімізація податкових внесків. На думку А. Соколова, один із варіантів мінімізація податкових зобов’язань – непряме оподаткування. Основним класифікаційним критерієм при розподілі податків на прямі і непрямі виступає можливість перекладання податкового тягаря – “таке викликане податком змінювання цін товарів та послуг чи така ж зумовлена податком перешкода цьому змінюванню, при якому платник отримує можливість тією чи іншою мірою перенести тягар податку на інших осіб, тобто чи на своїх покупців (випадок прямого перекладання), чи на своїх постачальників (випадок зворотного перекладання)” [27, 58]. Таким чином, остаточним платником прямих податків стає особа, яка безпосередньо отримує дохід, володіє майном і т. ін., а непрямі податки сплачує споживач товару, на якого податок перекладається шляхом надбавок до ціни. Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що ухилення від сплати та обхід податків – комплексне поняття, якому властиві такі загальні риси: - по-перше, вони завдають серйозних збитків, одному з основоположників постулатів податкового права – принципу справедливого оподаткування, оскільки діють змогу уникнути податкового тягаря або значно зменшити його розміри, тоді як інші платники податку виконують свої фінансові обов’язки перед державою в повному обсязі. Це особливо відчутно в ситуаціях, коли масштаб ухилення від оподаткування досягає значних розмірів і призводить до підвищення податкової ставки з метою забезпечення відповідного рівня державних доходів. -по-друге, прагнення платників податків уникнути оподаткування легальним або нелегальним шляхом зумовлене одними й тими ж причинами, але провідна роль серед них належить економічним факторам. За даними органів податкового контролю, фіскальний суб’єкт, що має добре економічне становище, зазвичай старається повністю виконати податкові обов’язки. А платник, який зазнає великих фінансових труднощів, нерідко вважає, що зможе розв’язати свої грошові проблеми завдяки самостійному зменшенню покладеного на нього податкового тягаря. Очевидно, дана ситуація пояснюється тим, що податок являє собою форму примусового вилучення приватної власності в скарбницю держави, тому цілком природна спроба фіскальних суб’єктів протидіяти податковим акціям публічної влади. І, нарешті, складність податкової системи, незрозумілість законів та її постійне оновлення створюють технічні передумови для податкового маневрування й здійснювання правопорушень у фіскальній сфері. Ухилення від сплати податків як феномен, дуже поширений у ринковій системі господарювання і заслуговує на найпильнішу увагу. Підприємці частково (а іноді й цілком) ухиляються від податкових зобов’язань, використовуючи незаконні методи, а саме: приховуючи свої доходи, перебільшують витрати на виробництво продукції, фабрикують податкові знижки, підкуповують податкових чиновників. Однак у незаконному ухиленні від податків, здебільшого, немає необхідності, оскільки можна досягти цієї мети, діючи в межах закону. В цьому й полягає майстерність легального ухилення від податків. Платник використовує закони з корисливою метою. Можна ухилитися від податків у зв’язку з наявністю у фіскальному законодавстві легальних “податкових лазівок та обновок”. З юридичної точки зору таке ухилення від сплати податків не є протиправним діянням. Джерела законних форм ухилення знаходяться у павутиноподібній структурі сучасного бізнесу та господарських зв’язків, у величезній складності фіскального законодавства в умовах ринкової економіки. В інвесторів та доходоодержувачів з’являється можливість без формального порушення закону обійти податок, використавши ділові операції та юридичні нюанси для ухилення від фіскального обов’язку. Діють ці способи й на рівні національної економіки, й у масштабах світового ринку. Існує безліч легалізованих методів ухилення від сплати податків, в тому числі і прямих: - штучне збільшення витрат виробництва; - прискорене списання амортизації; - використання транснаціональними монополіями податкових “канікул”, “гаваней”, “сховищ”, “оазисів”, “системи опціонів”; - дарування, застосування ліберальних правил списання “безнадійних боргів”; - вкладання коштів в облігації місцевих органів влади, а також у благодійні і довірчі фонди. Способи ухилення від податків безперервно вдосконалюються, пристосовуються до умов економічного життя, які постійно змінюються. Найпоширенішими податковими порушеннями є внески до фондів політичних партій, під виглядом ділових витрат, угоди з постачальниками в обхід податкових законів. Податковими порушеннями є також недодержання закону, яке полягає у зменшенні або збільшенні податку, а також несвоєчасна сплата або недодержання переплаченої суми податків тільки через незнання законів і розпоряджень. Ще один вид податкових зловживань – приховування доходів, обман, втеча від податків. У таких випадках платник податків або його представник свідомо зменшує податок, який підлягає сплаті, або несвоєчасно сплачує його. Приховування здійснюється, головним чином, через подання неправильних декларацій про доходи або відкуп податкових чиновників. Втеча від податків може бути односторонньою (за участю тільки платника податків) або двосторонньою (при згоді або за допомогою корумпованого державного чиновника). Отже перш за все потрібно вдосконалювати податкову систему. Потрібно забезпечити існування зацікавленості та відповідальності сторін податкових відносин. Це зробить масове ухилення від сплати податків і неможливим і недоцільним. РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТ ВЗАЄМОВІДНОСИН ПІДПРИЄМСТВА З БЮДЖЕТОМ ПО СПЛАТІ ПРЯМИХ ПОДАТКІВ 2.1. Стан оподаткування прибутку Чортківського хлібокомбінатуДіюча на сьогоднішній день система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств, а це, в свою чергу, фактично позбавляє підприємств прибутку – головної мотивації їхньої діяльності. Загальновідомий той факт, що підприємства у процесі своєї діяльності отримують прибуток, частину якого сплачують до бюджету у вигляді відповідного податку. Відповідно до цього всі підприємства поділяються на три групи. Перша група – це прибуткові підприємства, які отримують прибуток і частину якого сплачують до бюджету у вигляді податку на прибуток. Друга група це збиткові підприємства, які не отримують прибутку і не сплачують у бюджет суми відповідного платежу. І третя група це малі підприємства, які отримують прибуток і сплачують єдиний фіксований податок. Чортківський хлібокомбінат, на основі якого буде розглядатись другий розділ роботи відноситься до першої групи підприємств, які отримують прибуток, частину його сплачують в бюджет у вигляді податку на прибуток. Дане підприємство засноване в 1965 році. Кількість працюючих 70 чоловік. Рентабельність-10,5 %.Середньорічна вартість основних виробничих фондів -2600 т. грн. Продукція комбінату реалізується в межах Тернопільської, Хмельницької, Львівської, Чернівецької області. Комбінат, як і більшість інших підприємств в Україні зустрічається із значними проблемами. Але керівництво і весь колектив роблять усе можливе, щоб підприємство працювало. На балансі підприємства числяться основні фонди в сумі 6254,3 тис. грн. Залишкова вартість основних фондів 4050,3 тис. грн., залишкова вартість активної частини основних фондів 3862,0 тис. грн. Балансова вартість активної частини основних фондів 4065,0 тис. грн. Придбано за 2001 рік основних фондів активної частини на 92 тис. грн. Показник фондовіддачі дорівнює 0,9. Таблиця 2.1Основні фонди Чортківського хлібокомбінату в 2005 році. (тис. грн.)
Позитивним моментом в діяльності Чортківського хлібокомбінаті є те, що дане підприємство уже протягом трьох років працює рентабельно. Отриманий прибуток дозволяє підприємству працювати без збоїв, своєчасно виплачувати заробітну плату своїм працівникам, тим самим забезпечувати надходження прямого податку з заробітної плати, платником якого виступають працівники комбінату. В свою чергу підприємство є платником прямих податків до яких відносяться: 1. Податок на прибуток підприємств; 2. Податок з власників транспортних засобів; 3. Земельний податок; Податок на прибуток підприємств, який займає найбільшу питому вагу серед прямих податків, які сплачує комбінат. Оподаткування прибутку підприємств здійснюється у відповідності до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідно об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку на суму амортизаційних відрахувань. Як ми бачимо, важливе значення при визначенні оподаткованого прибутку має правильне визначення валових доходів і валових витрат. Валові доходи комбінату – це загальна сума доходу від усіх видів діяльності отриманого або нарахованого протягом звітного періоду у грошових, матеріальних або нематеріальних формах на території України. До складу валових доходів даного підприємства відносяться: 1. Доходи від продажу товарів, робіт, послуг; 2. Доходи від операцій з основними фондами, нематеріальними активами; 3. Доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів; 4. Інші доходи передбачені законодавством. При обчисленні валових доходів із їх складу комбінат виключає: непрямі податки, в основному це ПДВ; 1. Сума коштів або вартість майна, отриманого як компенсація за примусове відчуження державою іншого майна; 2. Сума коштів надмірно сплачених податків, які повертаються з бюджету; 3. Сума коштів, майна отриманих підприємством за рішенням суду, як компенсація збитків внесеним даним підприємством результатів порушення його прав та інтересів; 4. Сума доходів органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, доходи від надання державних послуг, якщо доходи зараховуються на поточний рахунок певного бюджету та інші. Як видно з таблиці 2.2. хлібокомбінат отримав доходи від основної реалізації продукції в сумі 18648 тис. грн., від операцій з продажу основних фондів – в сумі 52 тис. грн., а також інші види доходів, що входять до складу оподаткування 1170 тис. грн. Загальний валовий дохід товариства одержаний у 2001 році склав 19874 тис. грн. Таблиця 2.2 Валові доходи одержані Чортківським хлібокомбінатом у 2005 році. (тис. грн.)
Розглянувши валові доходи, які підприємство отримало за 2005рік слід зазначити, що значна частина доходів, які отримує дане підприємство – це доходи від продажу товарів, які складають 18348 тис. грн., але тільки 9845 тис. грн. підприємство отримало готівкою, інші ж 8503 тис. грн. – становлять товарообмінні операції, що є негативним, тому, що даному підприємству як і кожному необхідна готівка для того, розраховуватись з бюджетом, виплачувати заробітну плату працівникам і таке інше. Інші доходи у сумі 352 тис. грн. – це кошти отримані від продажу іноземної валюти. Всі інші доходи, які отримало підприємство - це повернені суми заборгованості за кредитними угодами, по яких минув термін позовної давності, а також суми, які не враховують в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді. Таблиця 2.3 Валові доходи, які отримав Чортківський хлібокомбінат протягом 2003-2005років (тис. грн.)
Як видно з даної таблиці валові доходи комбінату у 2005 році становлять 19874 тис. грн., що на 1740 тис. грн. більше ніж у 2003 році і на 932 тис. грн. більше ніж у 2004 році. Ріст валових доходів пояснюється тим, що на підприємстві почали приділяти велике значення маркетинговій діяльності, знайдено нові ринки збуту продукції, розширено виробничу діяльність по випіканню хлібобулочних виробів та виробництву макаронів, відкрито сітку фірмових магазинів. Валові витрати комбінату включають будь-які витрати у грошовій, матеріальній та нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, робіт, послуг, які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Таблиця 2.4 Валові витрати Чортківського хлібокомбінату за 2003-2005 роки. (тис. грн.)
Як видно з таблиці валові витрати підприємства у 2005 році склали 17902 тис. грн., що на 1026 тис. грн. більше ніж у 2003 році і на 580 тис. грн. – ніж у 2004 році. Такий ріст валових витрат пов’язаний перш за все із збільшенням витрат на придбання матеріальних активів, що пояснюється постійним ростом цін. Також, виробництво нових видів продукції вимагає того, щоб виробник сповістив про це свого покупця, а це тягне за собою витрати пов’язані з проведенням рекламних заходів без яких в даний час неможливо обійтися, також для того, щоб виробляти якісну продукцію необхідно поліпшувати стан основних фондів, а це все тягне за собою витрати. Прибуток визначений з метою оподаткування зменшується ще на суму амортизаційних відрахувань, нарахованих у звітному періоді. Політика нарахування амортизації має свої особливості. Дотепер до кожного об’єкту, який числився у підприємства, нараховувалась амортизація виходячи з його балансової вартості ї затверджених норм. Ці норми затверджували в той період, коли орієнтувались на фізичний знос основних фондів і вони були розраховані на багато років чи десятиліть наперед. Сьогодні є основні фонди, які випущені десь у 60-х роках, абсолютно непродуктивні і не потрібні для виробництва, але вони не амортизовані. Фізичний знос, нарахований у ті роки, не вичерпався. Ця норма амортизації була найбільш суттєвою перешкодою для пожвавлення інвестиційного процесу. Неможливо впровадити інвестиції, оскільки не накопичено коштів для цього процесу: вони лежать у колись закуплених основних фондів і не амортизованих до теперішнього часу. Підприємства втратили можливість повертати витрачені кошти на придбання основних фондів, щоб зробити сьогодні зміну, оновлення чи введення нової техніки. Це настільки перешкоджало економічній діяльності підприємств, що треба було негайно вводити зміни в систему нарахування амортизації. Цільового призначення амортизаційні відрахування не мають. Для нарахування амортизації це абсолютно не потрібно. Потрібно мати вартість основних фондів як одну величину і тому введено поняття: балансова вартість групи основних фондів. Особливістю цього закону є те, що амортизація в ньому розглядається як той же прибуток, але звільнений від оподаткування. Об’єктом оподаткування є валові доходи – валові витрати, а далі – амортизація нарахована згідно із статтями 8 і 9 закону. За доходами та витратами підприємство визначає прибуток для оподаткування, даний прибуток зменшується ще на суму нарахованої амортизації. Залишивши амортизацію в своєму розпорядженні, підприємство може повестися з нею абсолютно вільно: виплатити премії, дивіденди, залишити в обігу як звичайні гроші. Основні фонди поділяються на 3 основні групи. Враховуючи, що продуктивність, основних фондів найкраща в перші роки, запропоновано найбільшу частину амортизації врахувати на протязі перших років їх роботи. Визначення суми амортизації до балансової вартості груп основних фондів. Б (а) = [ Б (а-1) – А (а-1) +П (а-1) – В (а-1) ] ´ [ І (а-1) / 100 ] (2.1.) Б(а-1) – балансова вартість окремих основних фондів на початок попереднього періоду. А (а-1) – сума амортизаційних відрахувань нарахована за попередній період. П (а-1) – це витрати на придбання і введення в експлуатацію фондів. В (а-1) – вартість виведених з експлуатації основних фондів. І (а-1) – індекс інфляції у попередньому періоді. Платники податку всіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості груп основних фондів та нематеріальних активів на коефіцієнт індексації, визначається за формулою: Кі = [ J (а-1) – 10 ] : 100 (2.2) де J (а-1) – індекс інфляції року, за результатами якого проводиться індексація.Сума донарахованої недоплати та штрафних санкцій сплачується платником податку самостійно в строки, згідно процедури, передбаченої законодавством. Таблиця 2.5Аналіз нарахування сум податку на прибуток за 2003 – 2005 роки по Чортківському хлібокомбінату. тис. грн.
З даної таблиці видно, що хлібокомбінатом у 2005 році нараховано і сплачено до бюджету податку на прибуток в сумі 331 тис. грн. Це на 119 тис. грн. менше ніж в 2003 році і на 103 тис. грн. менше ніж в 2005 році. Як ми бачимо з наведених даних з кожним роком, починаючи з 2003 року, обсяг реалізованої продукції збільшується, а сума сплаченого податку на прибуток зменшується. Це пояснюється перш за все підвищенням собівартості продукції, тобто збільшення вартості сировини, яка необхідна для виробництва продукції, а відповідно до цього і збільшується ціна готової продукції, а це в свою чергу і призводить до зменшення прибутку, який отримує підприємство і податку на прибуток, який підприємство сплачує до бюджету. 2.2. Порядок розрахунку та сплати хлібокомбінатом інших прямих податківЧортківський хлібокомбінат крім податку на прибуток є платником ще двох основних прямих податків, а саме: - земельного податку; - податку з власників транспортних засобів. На балансі хлібокомбінату рахується земельна ділянка площею 22,8 га за яку сплачується земельний податок. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Грошова оцінка землі – це капіталізований рентний дохід із земельної ділянки. Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки надані в оренду справляється орендна плата. Кошти від плати за землю, що надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів використовуються виключно для таких цілей: - фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів; - ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель; - створення земельного інноваційного фонду; - відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних з господарюванням на землях гіршої якості; - економічного стимулювання власників землі і землекористувачів за поліпшення якості земель, підвищення родючості ґрунтів і продуктивності земель лісового фонду; - надання пільгових кредитів, часткового погашення позичок та компенсації втрат доходів власників землі та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель, порушених не з їх вини; - проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів. Кошти від земельного податку, що централізується, спрямовуються на розробку і виконання державних програм щодо раціонального використання земель, підвищення родючості ґрунтів, на відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов’язаних із господарюванням на землях гіршої якості, охорону земельних ресурсів у комплексі з іншими природними заходами, розвиток загальнодержавної та регіональної інфраструктури, ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель, а також проведення земельної реформи. Розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності землі та землекористувачів і встановлюється у вигляді платежів за одиницю земельної площі з розрахунку за рік. Об’єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користування, у тому числі на умовах оренди. Суб’єктами плати за землю – платником – є власник землі користувач, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на: - землі сільськогосподарського призначення; - землі населених пунктів; - землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та іншого призначення; - землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; - землі лісового фонду; - землі водного фонду; - землі запасу. Згідно з цим розподілом Законом встановлено різні ставки земельного податку, які визначаються у відсотках до грошової оцінки земель. Законом передбачено ряд пільг по сплаті земельного податку, відповідно до цього від земельного податку звільняються: 1. заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам’ятки природи, заповідні урочища та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва; 2. вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ; 3. органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету, спеціалізовані санаторії України для реабілітаційних хворих згідно з списком, затвердженим міністерством охорони здоров’я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України, підприємства, об’єднання та організації товариств сліпих і глухих України, громадські організації інвалідів України та їх об’єднання; 4. вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури та спорту, спортивні споруди, що використовуються за цільових призначенням; 5. зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю. Товариство користується вищезазначеними по сплаті земельного податку. На балансі підприємства рахуються: дитячий садок, дитячий оздоровчий табір “Дружба” та будинок культури, які попадають до переліку тих об’єктів, які звільняються від сплати земельного податку. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Юридичні особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку, визначеному цим Законом, за встановленою формою, щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають розрахунок державній податковій інспекції. Земельний податок сплачується рівними частинами власниками землі і землекористувачами – виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції до 15 серпня і до 15 листопада, а всіма іншими платниками щоквартально до 15 числа наступного за звітним кварталом місяця. Надмірно сплачені суми податку підлягають поверненню платнику за його письмовою заявою або за його бажанням зараховуються до сплати податку на наступний рік. За несвоєчасну сплату земельного податку справляється пеня у розмірі 0,3 відсотки недоїмки за кожний день прострочення. За порушення вимог цього закону платники України несуть відповідальність, передбачену земельним кодексом України за Законом України “Про державну податкову службу”. Таблиця 2.6 Розрахунок земельного податку за 2005 рік по Чортківському хлібокомбінату
Згідно з поданими до податкової інспекції розрахунками земельного податку за 2001 рік хлібокомбінат має в користуванні земельну ділянку під будівлями і спорудами площею 22,822 га, за яку нараховано земельного податку в сумі 7558,4 грн., який було сплачено рівними частинами в сумі 1889,6 до 15.04.00 року, до 15,07.01 року, до 15.10.01 року та до 15.01.2002 року. Таблиця 2.7 Аналіз земельного податку сплаченого Чортківським хлібокомбінатом за 2003 – 2005 роки
Підприємством у 2005 році сплачено земельного податку в сумі 35384,85 грн., що на 17692,425 грн. більше ніж у 2004 році, і на 22386,43 грн. більше ніж у 2003 році. Постійне збільшення суми земельного податку пов’язано з зміною ставки даного податку, тому, що кожного року з прийняттям Закону “Про державний бюджет” постійно збільшується ставка даного податку. Крім того, станом на 01.01.06 р. на балансі даного підприємства рахується 35 транспортних засобів, тому воно і сплачує податок з власників транспортних засобів. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є одним із джерел фінансування будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних шляхів загального користування. Порядок справляння цього податку визначається законом України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”, який введений в дію Постановою Верховної Ради № 1964-12 від 11.12.91 р.. Платниками цього податку є підприємства, установи та організації, які мають зареєстровані згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби [3]. Об’єктом оподаткування є транспортні засоби, а саме: об’єм циліндра двигуна, потужність двигуна або довжина корпусу судна. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів обчислюється юридичними особами на підставі звітних даних про кількість транспортних засобів станом на 1 січня поточного року. Обчислення цього податку проводиться за ставками встановленими виходячи з об’єму циліндра, або потужності двигуна кожної марки транспортних засобів. Податок сплачується у валюті України і розраховується за валютним курсом Національного банку на перший день кварталу, в якому здійснюється сплата податку і залишається незмінним протягом кварталу. Перерахунки юридичними особами розміру податку у зв’язку з перереєстрацією транспортних засобів, визначених цим Законом, протягом даного року не проводяться. У порядку і строки, визначені податковими органами, юридичні особи подають за місцем свого знаходження до державної податкової інспекції, але не пізніше 15 березня року, наступного за звітним, на основі бухгалтерського звіту розрахунки суми податку за формою, затвердженою Головною державною податковою інспекцією України. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов’язані сплатити податок не більш як за два попередніх роки. Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за 2 попередніх роки. У разі приховування (заниження) об’єктів оподаткування з юридичних осіб у доход відповідного бюджету податковими органами стягуються вся сума прихованого (заниження) податку і штраф у двократному розмірі тієї ж суми. Сума прихованого (заниженого) податку і штраф вносяться до відповідного бюджету за рахунок прибутку, що залишається в розпорядження підприємств. За відсутністю обліку об’єктів оподаткування або ведення цього обліку з порушенням встановленого порядку, а також за неподання, несвоєчасне подання податковим органам розрахунків та інших документів, необхідних для нарахування і сплати податку, юридичні особи сплачують до відповідного бюджету додатково 50 відсотків належних сум податку. Посадові особи, винні у приховуванні (неврахуванні) об’єктів оподаткування, а також у відсутності бухгалтерського обліку чи веденні його з порушенням встановленого порядку, у неподанні, несвоєчасному поданні або поданні не за встановленою формою розрахунків чи інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податку, притягуються до відповідальності відповідно до чинного законодавства. Недоїмки по податку, а також суми штрафів, пеня стягується з платників податку згідно з чинним законодавством. Законом передбачено ряд пільг по сплаті земельного податку, але товариство не користується пільгами по сплаті податку з власників транспортних засобів. Податок з визначених власників транспортних засобів, що сплачується за місцезнаходження юридичних осіб, зараховується до бюджетів місцевого самоврядування. З цієї суми 90 % використовуються на покриття витрат з експлуатації та утримання автомобільних доріг, в тому числі підприємствами Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг, на проведення природоохоронних заходів на водоймищах, а 10 відсотків – для зміцнення матеріально-технічної бази органів, які здійснюють огляд цих транспортних засобів. Таблиця 2.8. Прямі податки сплачені хлібокомбінатом за 2005 рік.
З наведених даних ми бачимо, що хлібокомбінат у 2005 році отримав прибуток у розмірі 130100 грн., з якого 33,3 % йде на сплату прямих податків і 66,7 % від одержаного прибутку залишається, але крім прямих податків існують ще інші податки і збори, яких біля десяти, і які підприємству теж потрібно сплатити, а ще й певна частина з одержаного прибутку, повинна залишитися у розпорядженні підприємства, та і це тільки при умові, що до підприємства не буде застосовано ніяких фінансових санкцій за порушення податкового законодавства за прострочення термінів сплати і таке інше. Тож з цього можна зробити висновок, що підприємству не легко. РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ
3.1. Світовий досвід у сфері прямого оподаткуванняФормування податкової системи України потребує вивчення досвіду розвинутих країн, податкові системи яких мають багатолітню історію. Вивчення світового досвіду супроводжується порівнянням податкової системи України з податковими системами розвинутих країн, яке стає підставою для визначення шляхів удосконалення податкової системи України. Однією з характеристик сучасних податкових систем розвинутих країн є співвідношення прямих і непрямих податків. Це співвідношення має певні особливості у різних країнах. Так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки. У Франції – непрямі, які становлять 67,9 відсотків. Італія і Німеччина мають досить урівноважену структуру. Таблиця 3.1 Частка податкових надходжень у країнах з ринковою економікою
Еволюція структури податкових систем розвинутих країн та сучасна практика оподаткування свідчать про закономірну залежність співвідношення прямих і непрямих податків від таких чинників: життєвого рівня переважної частини населення; досконалості механізму стягнення податків, його здатності звести до мінімуму ухилення від оподаткування; рівня податкової культури; загальної орієнтації західних суспільств на соціальний компроміс, розв’язання найгостріших соціальних проблем, традицій оподаткування. Переважання на початку і в середині ХХ століття непрямих податків зумовлене низьким рівнем доходів більшості населення, що об’єктивно обмежувало масштаби прямих податкових надходжень, а також відносною простотою збирання непрямих податків, адже форма прямого оподаткування потребує складного механізму обліку платників, об’єкта оподаткування, механізму стягнення податків. прогрес в організації оподаткування, пов’язаний насамперед із комп’ютеризацією, впровадженням автоматизованої системи обробки фіскальної інформації, підвищив ефективність прямого оподаткування і створив сприятливі умови для його розвитку. Наступним важливим аспектом структури податкових систем розвинутих країн є структура прямих податків, яка характеризується певними закономірностями, а саме – співвідношення між податком на прибуток корпорацій і особистим прибутковим податком. В країнах із розвинутою ринковою економікою у створеному національному доході переважають індивідуальні доходи. Тому частка особистого прибуткового податку значно вища. Податок на прибуток корпорацій не має великого фіскального значення. Його питома вага у податкових надходженнях більшості розвинутих країн порівняно низька. Винятком можна вважати лише Японію, де податки на прибуток, що утримуються на всіх бюджетних рівнях і під різною назвою, становлять 21,5 % і відрізняються від частки особистого прибуткового податку всього на 5,3 процентного пункту [31, 82]. Але зупинимося на ньому детальніше. Податок на прибуток корпорацій – це податок порівняно недавнього походження. Він отримав поширення у зв’язку з розвитком форм бізнесу, заснованих на практиці обмеженої відповідальності. Корпорацій ний податок стягується з чистого прибутку компаній. Система оподаткування прибутку визначається при умові подвійного оподаткування, тобто одночасного оподаткування прибутку на рівні компаній і на рівні акціонерів, які отримують дивіденди. Прибуток компаній може складатись з двох частин: нерозподілений і розподілений. В залежності від підходу до оподаткування цих компонентів прибутку, система оподаткування поділяється на такі види: 1. Класична система, яка не передбачає послаблення подвійного оподаткування. Розподілений прибуток компаній оподатковується корпораційним прибутковим податком. Протягом багатьох років ця система діє в США, Люксембурзі, Нідерландах і Швейцарії. Недавно її прийняла Бельгія і Швеція. 2. Система зменшення оподаткування прибутку на рівні компанії може функціонувати в двох варіантах: - на основі різних ставок, при цьому розподілений прибуток оподатковується по більш низькій ставці. Ця система використовується в Австрії, Німеччині, Японія і Португалії; - на основі часткового звільнення від оподаткування розподілений прибутку. Система діє в Фінляндії, Ісландії, Іспанії і Швеції. 3. Система зменшення оподаткування прибутку на рівні акціонерів. 4. Система повного звільнення від податку з розподілений прибутку: - на рівні компанії ( в Греції); - на рівні акціонерів (в Австрії, Данії, Італії) Наступною важливою особливістю є принцип оподаткування чистого доходу чи прибутку. Для кожного виду діяльності встановлені правила розрахунку чистого доходу. Зо основу береться валова виручка (дохід) підприємств, розраховане у відповідності з правилами, встановленими законом про компанії. Фінансування підприємств може здійснюватись двома шляхами: додатковим вкладенням капіталу (продаж акцій) та залученням кредитів. Другий шлях вибирають більше інвесторів, тому, що дивіденди обкладаються більш високими податками. Особливо вигідним для інвесторів є фінансування у вигляді позики і кредитів, які здійснюються через іноземні банки. По-перше, проценти, які виплачуються по депозитам не обкладаються податками або існує пільга для вкладників, на такі проценти не поширюється обмеження процентної ставки по вкладам. Крім цього, залучення іноземного банку дає можливість інвесторам ухилитись від податкового контролю в своїй країні. Дохід, який залишився після виключення з нього перерахованих відрахувань представляє чисту грошову виручку підприємства. Із неї проводиться ще ряд вирахунків, які враховуються тільки для податкових розрахунків. Основне місце серед них займають відрахування в амортизаційні фонди. Крім амортизаційних відрахувань у витрати включаються відрахування на створення цілого ряду резервів і фондів і на обезцінення запасів, на сумнівних боржників, на майбутні витрати, всього до 15-20 видів таких відрахувань. “Документальні” відрахування з оподаткованого доходу – поверх реально затрачених засобів і нормального рівня амортизації являється основним видом податкових пільг. Крім відрахувань податкові пільги включають також “кредитні” відстрочки і повне звільнення від податків. Наступним видом пільг являється відстрочка сплати податків, як зазначалось вище. Деякі з них мають граничний термін – до 3-5 років (наприклад відрахування частини прибутку в резервний фонд на нові інвестиції), інші мають невизначений строк. Важливість цього виду пільг заключається в тому, що при сучасному рівні процентних ставок, які досягають 12-14 %, відстрочка сплати податку на 5-7 років рівносильна для платника податку повному звільненню від податку. Останнім видом пільг являється повне звільнення доходу від податків. Наприклад, звільняються від податків проценти, які виплачуються місцевим органам влади (в США); деякі види компаній (в Люксембурзі), компенсації за нанесений збиток. Податкове законодавство окремих країн, наприклад Канади і Бельгії, передбачає також зниження ставки прибуткового податку для компаній оброблювальних галузей. У Великобританії і Норвегії для доходів від добування нафти і газу встановлені завищені з базою ставки пропорційного податку [19, c. 287]. Така роль податку на прибуток корпорацій у більшості розвинутих країн, окрім зазначеної причини, що створює можливість зменшення питомої ваги цього податку у податкових надходженнях, зумовлена ще й іншими причинами. Зокрема визнанням західною теорією та практикою жорсткого взаємозвязку між розміром податку на прибуток і його впливом на виробничі стимули. Вважається, що обкладання прибутку податком, що перевищує 50 % його величини, негативно впливає на стимули до приватнопідприємницької виробничої діяльності. Оптимальним із так званого поєднання фіскальних і стимулюючих завдань вважається податок, що не перевищує третини прибутку. Таке розуміння податку на прибуток викликало поступове скорочення його граничних ставок у процесі податкових реформ, а також застосування широкого спектра податкових пільг, про які говорилося раніше. Це свідчило про використання податку на прибуток корпорацій не так у його фіскальній, як у регулюючій ролі. Також до прямих податків у більшості розвинутих країн відноситься і земельний податок. Розглянемо як він діє на прикладі Німеччини. Об’єктом оподаткування являються: підприємства сільського і лісного господарства, земельні ділянки, які є у власності компаній і приватних осіб, а також будови, які знаходяться на цих ділянках. Ставка земельного податку складається з двох частин: основної ставки, яка встановлюється для окремих видів нерухомої власності і надбавки общини, які визначається у залежності від стану місцевих фінансів. Відповідно до законодавства про земельний податок розрізняють 2 види цього податку: земельний податок А (для підприємств сільського і міського господарства) і податок В (для земельних ділянок і будов компаній і приватних осіб). Розрізняють наступні ставки податку: - для підприємств сільського і лісового господарства - 0,6 %; - для незабудованих ділянок землі – 0,35 %; - для забудованих ділянок землі – 0,35 %; - для ділянок землі, які займає одна сім’я: а) перші 75 тис. марок вартості будинку – 0,26 ; б) залишок вартості будинку – 0,35 %, в) для ділянок землі, які займають дві сім’ї – 0,31 %. Земельний податок з сільськогосподарських і промислових підприємств відповідно до законодавства дозволяється рахувати як витрати з прибутку, який підлягає оподаткуванню. Платіж являється обов’язковим і не залежить від фінансових результатів або доходу приватної особи. Від сплати земельного податку звільняються державні установи, церкви, заклади дошкільного виховання, лікарні, інтернати, а також земельні ділянки призначені для використання в наукових цілях. Земельний податок сплачується, як правило, поквартально у формі авансових платежів на рівна поступлень за минулий рік. Сума, яка підлягає сплаті визначається 1 раз у три роки, при змінах у нерухомій власності здійснюється перерахунок. Даний податок, як і у нас, великого фіскального значення не має. Розглянувши систему прямого оподаткування розвинутих країн світу я побачила, що в ній переважає прибутковий податок з громадян, а податок на прибуток на має такого важливого значення у формуванні дохідної частини бюджету, а у нас – навпаки. Але за даного рівня життя переважної частини населення переважання податку на прибуток над прибутковим податком з громадян є закономірністю. Але якщо розглянути це з другої сторони, то це свідчить про надмірний податковий тягар, який покладений на підприємства України, що є неприроднім. Так, згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток, що підлягає оподаткуванню за ставкою 25 %, причому як розподілюваний, так і не розподілюваний. З огляду на це, доцільно скористатися досвідом корпоративного оподаткування Німеччини. Згідно із законом Німеччини “Про корпоративний податок” базова ставка цього податку становить 45 %. У разі розподілу прибутку компанія отримує податкову пільгу у розмірі 15 % суми розподілюваного прибутку, а отже ставка податку на розподілюваний прибуток, відповідно зменшується до 30 %, що повною мірою нейтралізує негативний вплив подвійного оподаткування. Але перш за все ніж використовувати теоретичну базу і практичний досвід країн Заходу, все це має бути переусвідомлене й адаптовано до наших умов. Встановлення високого рівня оподаткування з метою вирішення передусім фіскальних завдань і поповнення бюджету може бути основою податкової стратегії на якийсь час, тому, що це заважає створенню нових підприємницьких структур і призводить до масових банкрутств.
3.2. Необхідність вдосконалення системи прямого оподаткуванняВ період переходу до ринкових відносин не викликає сумніву необхідність розгляду ситуації, що склалася у сфері оподаткування підприємств. Будь – які податки, зокрема й прямі, можуть здійснювати різноманітний вплив на господарську діяльність суб’єктів господарювання. З одного боку вони можуть сприяти розширенню сфери діяльності підприємства та активізації його роботи, з іншого – можуть стримувати ділову активність та обмежувати поле дій [10, 251]. По-перше податки впливають на рівень структуру сукупного попиту , а через механізм ринкового попиту можуть сприяти виробництву, чи гальмувати його. По-друге, розмір податків визначає рівень оплати праці, так як від фонду оплати праці існує цілий ряд відрахувань до бюджету, тобто оплата праці включається в податкові платежі. По-третє, від податків залежить співвідношення між витратами виробництва і ціною товарів та послуг. Дане співвідношення є для підприємців визначальним в процесі використання або реалізації виробничих потужностей. Розмір податкових платежів визначає кількість вільних коштів, які залишаються у розпорядженні підприємства, а отже цим самим визначає можливість підприємства по збільшенню виробничих запасів, розширенню виробництва, впровадженню нової техніки і технологій. Податкова система України є далекою від досконалої. В Україні діє понад 28 законів, які регулюють порядок обчислення і сплати податків, та велика кількість інших нормативно-правових актів, які регулюють питання оподаткування. Податкова система створила значні податкові навантаження на суб’єктів господарювання, призвела до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби в кредитних ресурсах, які на сьогодні є досить обмеженими, оскільки у функціонуванні банківської системи, що повинна бути основним кредитором та значним інвестором, також існують великі проблеми [13, c. 37]. З огляду на це необхідно проаналізувати Закон України “Про оприбуткування прибутку підприємств”. Згідно з ним об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на суму валових витрат платника податку на суму амортизаційних відрахувань і який змінює використання касового методу на принцип нарахування. Валовий дохід при цьому визначається як загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого або нарахованого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах. На мій погляд, при нинішній проблемі неплатежів нарахований дохід далеко не завжди означає реальне надходження коштів, а право погасити безнадійну та сумнівну заборгованість шляхом зменшення валового доходу платники податку мають тільки при виконанні таких умов: - затримка платежу повинна перевищувати 30 днів від дати, обумовлена договором як дата рахунку; - платник податку повинен звернутися до суду із заявою про стягнення заборгованості з боржника, Таким чином, хоч і має місце подальше відшкодування перенарахованих сум податку, але фактично – це механізм безплатного кредитування держави за рахунок обігових коштів підприємств. У цілому основними напрямками вдосконалення податкової політики в частині стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами, на мій погляд, мають бути [33, c. 87]: - звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів; - регламентування обов’язкового стимулювання частини прибутку, який залишається в розпорядженні підприємств, на поповнення обігових коштів; - максимально можливе наближення термінів податкових платежів до моменту отримання доходів. Ще однією проблемою є те, що один з найголовніших прямих податків – податок на прибуток могли б платити більшість нормально працюючих підприємств, але ним однаково оподатковується і дрібний підприємець, який не має не тільки власних основних, але й оборотних засобів, орендує приміщення і купує сировину за позичені кошти під великі відсотки, і оснащене свого часу державою потужне об’єднання. Всі підприємства – і малі і великі, які отримують малий і великий прибуток, поставлені в однакові умови щодо оподаткування прибутку. Внаслідок цього більшість малих підприємств не мали змоги конкурувати з великими, не можуть задовольняти всім вимогам фінансово-правових норм, які часто змінюються, і ледь животіють, якщо не навчилися лавірувати між нормами фінансового права. Більшість країн світу у своєму законодавстві стараються нейтралізувати негативний вплив подвійного оподаткування, а у нас згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” прибуток підлягає оподаткуванню за ставкою 25 %, причому як розподілений так і нерозподілений. Але з розподілюваного прибутку додатково стягується податок на дивіденди і тому сукупний рівень оподаткування розподілюваного прибутку стає вищим ніж 25 %, а це негативно впливає на вибір шляхів фінансування інвестицій та використання прибутку і є однією з причин економічної неефективності податкових заходів. Діюча на сьогоднішній день система оподаткування має суто фіскальний характер і спрямована на максимальне вилучення коштів підприємств. Це, в свою чергу, фактично позбавляє підприємств прибутку – головної мотивації їхньої діяльності. Необхідність розв’язання невідкладних проблем бере гору над завданням щодо забезпечення економічного зростання, знецінення фінансового становища підприємств і перешкоджає розширенню податкової бази на перспективу [13, 211]. Високі ставки податків справляють антистимулюючий вплив на підприємницьку діяльність. Співставивши долю прямих податків з прибутком, який отримало підприємство ми побачили, що 33,3 % йде на їх сплату, а 66,7 % від одержаного прибутку залишається, але крім прямих податків є ще й інші податки і збори, яких більше 10, та і це тільки при умові, що до підприємства не буде застосовано ніяких фінансових санкцій, і ще й певна частина повинна залишитися у підприємства, яку він може використовувати на власний розсуд, можливо й на розширення виробництва. Це все говорить нам про те, що для підприємств в Україні настали не найкращі часи. Як ми знаємо , найбільш питому вагу серед прямих податків, які сплачують господарюючі суб’єкти займає податок на прибуток. Якщо взяти бюджет на 2002 рік, то ми можемо побачити, що він займає одне з перших місць у формуванні дохідної частини бюджету. Важливою причиною високої частки податку на прибуток є особливість податкової політики в Україні, що проявляється у встановленні надмірного податкового тягаря на підприємства України. Цей тягар надмірний внаслідок особливостей обліку фінансових результатів в Україні. За підрахунками спеціалістів оподаткування прибутку, розраховане у відповідності з чинною в Україні методикою, дорівнювало 48-54-процентному оподаткуванню у відповідності з моделлю запропонованого основами Світового податкового кодексу. Таким чином, якщо більш питома вага на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибутковим податком є неприродним, зумовленим надмірним податковим тягарем. Вихід з цього замкнутого кола бачиться у введенні контролю держави за використанням фінансових ресурсів, одержаних в результаті економії на податках. Інакше можна й не мати позитивного результату від зменшення податків. Очевидно, кошти, які залишалися цим товаровиробникам внаслідок їх звільнення від податку на прибуток використовувалися на заходи за призначенням. На мою думку, зниження розмірів податків слід почати з тих товаровиробників, які зможуть документально довести державним органам ефективність використання фінансових ресурсів, що залишаються на підприємстві в разі сплати менших податків. Для решти суб’єктів підприємництва повинен зберігатися існуючий механізм оподаткування. Ефективним вкладанням кошті, одержаних підприємствами в результаті зменшення податків, можна вважати їх спрямування на інвестиційні та інноваційні проекти для розвитку власного виробництва або в такі ж проекти регіонального чи загальнодержавного характеру. Зрозуміло, що в цьому разі йдеться не про будівництво виробничих приміщень, а про закупку нового обладнання, впровадження нових технологій, тощо. Виходячи з нинішньої господарської ситуації виправданим є використання додаткових фінансових ресурсів, зекономлених від сплати знижених податків, на поповнення обігових коштів, а також на медичне страхування своїх працівників. Останнє можна пояснити необхідністю часткового звільнення бюджету від витрат на охорону здоров’я і деякої компенсації цих витрат за рахунок доходів підприємств. Використання коштів, одержаних за рахунок податкових знижок, по запропонованій ціні може обумовлюватись певними вимогами з боку держави і нею регулюватися. Наприклад, спрямування всіх зекономлених від зменшення податку на прибуток коштів на розвиток власного виробництва додатково може стимулюватися державою шляхом збільшення податкових пільг, а на медичне страхування своїх працівників треба дозволяти вкладати лише частину коштів. Під інвестиційні проекти слід вимагати розроблення бізнес-плану. Контроль за використанням підприємствами зекономлених на податках коштів повинні здійснювати фінансові управління, КРУ та податкові адміністрації, оскільки сума знижок податків є податковими пільгами на доходи товаровиробників, а названі державні органи мають контролювати ефективне використання цих коштів. При виявленні цими органами нецільового використання додаткових фінансових ресурсів, одержаних підприємством внаслідок зменшення податків на його доходи, вказані суми мають бути повернуті до бюджету, в тому числі й суми від доходів майбутніх періодів, а підприємство – позбавлене на кілька років права користуватися податковими пільгами [26, c. 6]. На нашу думку, в разі впровадження запропонованого варіанту зменшення розмірів оподаткування доходів українських товаровиробників можна було б розв’язати проблему зниження податкового тиску на них і водночас забезпечити наповнення Державного бюджету необхідними коштами. Однією з найважливіших проблем є хиби в обчисленні сплаті податків, які є масовими. Причин цього чимало, але основна з них – недостатність заходів щодо роз’яснення чинного законодавства через засоби масової інформації і безпосередньо серед платників земельного податку шляхом проведення відповідних семінарів, узагальнення найхарактерніших порушень і відкритого інформування юридичних і фізичних осіб про те, як уникнути тих чи інших похибок. Досить високий загальний рівень витрат оподаткування, недосконалість механізму справляння найважливіших прямих податків привели, з одного боку до значних порушень і зловживань, масового ухилення від сплати податків, а з другого боку, вади чинної системи оподаткування, які стали однією з причин, сповільнення економічного розвитку, спаду виробництва і зростання кількості збиткових підприємств, яких нині в промисловості понад 50 % і 90 % у сільському господарстві. При постійному збільшенні кількості складу фіскальних і контролюючих органів (незважаючи на реформи і зміни, які проводяться в структурі виконавчої влади) не працюють повною мірою такі важливі принципи оподаткування, як загальність і рівність. Великі масштаби тіньової політики, відсутність податкової етики і культури привели до формування значних грошових доходів, які оподатковуються і проходять поза бюджетом. Для того, щоб припинити подальше зменшення долі прямих податків у податковій системі України, необхідно забезпечити ріст податкової бази, а цей процес достатньо тривалий і залежить перш за все від росту ВВП. Отже закономірне, а не штучне підвищення ролі прямих податків може бути забезпечене тільки внаслідок загальної зміни економічної ситуації в країні, а саме економічного піднесення. ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які пройшли довгий і складний шлях формування і розвитку. Слід зазначити те, що прямі податки як і будь-які інші мають як свої переваги так і недоліки. Основними перевагами прямих податків є те, що вони сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, як вищі доходи, тоді, як непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший. Також прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, за їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. З точки зору проблем бюджетного дефіциту – прямі податки являються одним з найбільш стабільніших і надійних видів бюджетних доходів, тому підвищення їх питомої ваги стабілізує дохідну частину бюджету. Основним недоліком прямих податків є їх високі ставки, що негативно впливають на будь-яке підприємство. Високі ставки податків прямо перешкоджають зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності, після сплати податків у підприємства не залишається коштів на оновлення та модернізацію основних засобів. А це все призводить до банкрутства платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки. Якщо ж розглядати структуру прямих податків в Україні, то можна побачити, що на сьогоднішній день вона характеризує переважання податку на прибуток , тоді як у розвинутих країнах світу це навпаки. Це явище можна розглядати з двох сторін. Якщо більш висока питома вага податку на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибуткових податком, то ступінь переважання податку на прибуток над прибуткових податком з громадян є неприроднім, зумовленим надмірним податковим тягарем, який покладений на підприємства країни. Виходячи з цього можна сказати, що діюча на сьогоднішній день податкова система – підриває національну економіку і фінансовий стан більшості господарюючих суб’єктів. Зазначені вище проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи. Звідси виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплює всі без виключення питання податкового права та відповідає адекватним засадам податкової політики держави. Створення нової законодавчої бази у сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. На основі проведеного дослідження можна запропонувати наступні напрямки проведення податкової реформи в Україні: 1. Загальне спрощення правової бази оподаткування, забезпечення зрозумілості норм основного законодавчого акту з оподаткування. 2. Зниження рівня податкового навантаження на суб’єктів господарювання. 3. Створення умов для здійснення підприємствами переоснащення основних фондів та оновлення матеріально-технічної бази. 4. Стимулювання здійснення інвестицій, а також направлення коштів на інноваційну діяльність. 5. Скасування безпідставних пільг. 6.
Створення раціональної
податкової системи, яка забезпечить збалансованість загальнодержавних і
приватних інтересів, буде сприяти розвитку підприємництва та нарощуванню
національного багатства України. 1. Конституція України. 2. Закон України “Про плату за землю” – Відомості Верховної Ради, № 45, 1997 р., ст. 238. 3. Закон України “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів” // Відомості Верховної Ради, № 15, 1997 р., ст. 117. 4. Закон України “Про державний бюджет України на 2005р.” 5. Закон України “Про державний бюджет України на 2004 р.” – Галицькі контракти”, № 13, 2004 р., ст. 55. 6. “Податкове законодавство України” – Київ, Парламентське видавництво, 1999. 7. Бабич Л., Бабчук Р., Давивенко С., Остапенко А. Податкове реформування в Україні: напрямки удосконалення // Економіка України, № 8, 2001 р., с. 9. 8. Баранова А.Г., Троняк А.Р. “Моделирование деятельности финансовых органов в части взаимоотношений с налогоплательщиками: Учебное пособие – Л.: Издательство ЛРЭИ, 1998 г., 34 с. 9. Василик О.Д. “Удосконалення податкової системи України” – Фінанси України, № 10, 1998 р., ст. 37. 10. Василик О. “Податки в системі регулювання доходів юридичних і фізичних осіб” – Економіка України, № 4, 2000 р., с. 20-29. 11. Воронова Л.К. “Фінансове право”.: Фірма “Консул”, 1999, 496 с. 12. Германчук К.П. “Бюджет і податки: спрощення системи, стимулювання для виробництва” – Голос України, 1997 р., 3 жовтня, с. 3. 13. Діденко В.М., Прядко В.В. Курс лекцій “Фінанси”, Тернопіль, 1998 р. 14. Дулик Т.О. “Економічні аспекти проблеми ухилення від податків” – Фінанси України, № 12, 1999 р., ст. 91. 15. Дернберг Р.А. Международное налогообложение – М.: Юнити, 2000 г., с. 375. 16. Златків Б. Податкам – стимулюючу роль // Економіка України, № 12, 2001 р., ст. 24. 17. Карлін М.І. Використання товаровиробниками коштів від зниження податків // Фінанси України, № 1, 1999 р., с. 98-99. 18. Канаева А.Ф. Основы налоговой системы: Учебное пособие, 2000 г., с. 96. 19. Кириленко О.П. Класичні засади оподаткування у вітчизняній системі // Фінанси України, № 11, 1999 р., ст. 114 – 123. 20. Оренєва О.Г. “Вплив податкової політики на забезпеченість підприємств обіговими коштами” – Фінанси України, № 2, 1999 р, с. 115-118. 21. Лыков Л.Н. “От нормативов к налогообложению” М.: Наука, 2001 г., 112 с. 22. Луков В. “Роль держави у ринковій економіці. Формування економічної політики” – Російський економічний журнал, № 9, 2001, ст. 129. 23. Ляшенко Ю.І. “Податкова діяльність держави в умовах ринкової трансформації економіки” – Фінанси України, № 12, 2000, ст. 121 – 126. 24. Онишко С. “Бюджетний дефіцит і напрямки реформування національного оподаткування” – Економіка України, 10 жовтня 2001р., ст. 86 – 90. 25. Педько А. “Податкова політика та економічні інтереси” – Урядовий кур’єр, 2001 р., с. 6 – 7. 26. Сінчуков В. “Оптимальна система оподаткування” – Економіка України, № 3 (448), 2000 р., ст. 55. 27. Соколовська А.М. “Особливості проведення податкових реформ: світовий досвід і Україна” – Фінанси України, № 12, 2000 р., ст. 71 – 81. |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|