Главная Рефераты по рекламе Рефераты по физике Рефераты по философии Рефераты по финансам Рефераты по химии Рефераты по хозяйственному праву Рефераты по экологическому праву Рефераты по экономико-математическому моделированию Рефераты по экономической географии Рефераты по экономической теории Рефераты по этике Рефераты по юриспруденции Рефераты по языковедению Рефераты по юридическим наукам Рефераты по истории Рефераты по компьютерным наукам Рефераты по медицинским наукам Рефераты по финансовым наукам Рефераты по управленческим наукам Психология педагогика Промышленность производство Биология и химия Языкознание филология Издательское дело и полиграфия Рефераты по краеведению и этнографии Рефераты по религии и мифологии Рефераты по медицине |
Курсовая работа: Оцінка структури джерел фінансових ресурсів підприємстваКурсовая работа: Оцінка структури джерел фінансових ресурсів підприємстваХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НаціональнОГО банкУ України (м. Київ) Кафедра обліку і фінансів КУРСОВА РОБОТА з дисципліни: «Фінансовий аналіз» на тему: «Оцінка структури джерел фінансових ресурсів підприємства» Керівник роботи: викладач С.В. Шубіна Студент факультету банківської справи, обліку і фінансів, 4 курсу, групи 44 -Ф, спеціальності 7.050106 "Фінанси" О.Л. Діденко Харків - 2008 ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ АНАЛІЗУ 1.1 Зміст фінансових ресурсів 1.2 Оборотні та необоротні кошти як джерело формування фінансових ресурсів 1.3 Фінансування підприємств за допомогою власного і позичкового капіталу РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА 2.1. Техніко-економічна характеристика об’єкту дослідження 2.2 Аналітична оцінка фінансової стійкості в залежності від забезпеченості власними засобами 2.3 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ СТРУКТУРИ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ 3.1 Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами 3.2 Шляхи оптимізації джерел фінансових ресурсі ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ АНОТАЦІЯ Робота присвячена рішенню актуальної проблеми – пошуку напрямків оптимізації джерел фінансових ресурсів підприємства. Об’єктом дослідження є процес оцінки джерел фінансових ресурсів підприємств, предметом дослідження – джерела формування фінансових ресурсів підприємств. Метою даної роботи є визначення структури джерел і основних напрямків оптимізації фінансових ресурсів підприємства. Для досягнення мети вирішено три основні задачі: 1. досліджено зміст фінансових ресурсів та їх роль у відтворювальному процесі; 2. проведено аналіз стану майна підприємства; 3. запропоновано напрямки щодо вдосконалення структури джерел фінансових ресурсів підприємства. Методи дослідження - системний підхід, методи економічного аналізу, математичної статистики і теорії оптимальних рішень. Основні результати дослідження: визначено зміст фінансових ресурсів та джерела їх формування, здійснена оцінка фінансової стійкості підприємства, платоспроможності та ліквідності його балансу. Робота складається із вступу, трьох розділів та висновків; містить 58 сторінок, 7 таблиць, 23 наукових джерел інформації. Ключові слова: ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА, ОБОРОТНІ ТА НЕОБОРОТНІ КОШТИ, ВЛАСНИЙ ТА ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ, ФІНАНСОВА СТІЙКІСТЬ, ЛІКВІДНІСТЬ, ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА. ВСТУП Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження комерційних засад у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам фізичних та юридичних осіб. Водночас значно скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих структур, обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади. Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу, і використовуються у статутних цілях підприємств. Метою даної роботи є оцінка структури джерел фінансових ресурсів підприємства. Для досягнення поставленої мети в роботі вирішуються такі завдання: · досліджено зміст фінансових ресурсів; · проведено аналіз стану майна підприємства; · запропоновано напрямки щодо вдосконалення структури джерел фінансових ресурсів підприємства. Дана робота складається з таких розділів: I. Теоретична сутність фінансових ресурсів та їх аналізу; II. Оцінка стану майна підприємства; III. Шляхи вдосконалення оцінки структури джерел фінансових ресурсів. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНА СУТНІСТЬ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХ АНАЛІЗУ 1.1 Зміст фінансових ресурсів "Фінансові ресурси" — одна з найбільш уживаних економічних категорій у понятійному апараті практичного менеджменту та економічної науки. Тому кожен дослідник питань фінансової теорії та фінансового менеджменту приділяє їм особливу увагу. Незважаючи на це, єдиної точки зору щодо змісту та економічної інтерпретації фінансових ресурсів не існує. Розбіжності варіюють від спроб дати чітко наукове тлумачення до використання прийомів так званого здорового глузду. Це зумовлено тим, що, як і будь-яке економічне явище, ця категорія має різні форми прояву. Крім того, кожен дослідник адаптує зміст використовуваних термінів до вирішення завдань власного дослідження для того, щоб найповніше розкрити досліджувану проблему. Тому, як зауважує відомий фахівець з корпоративних фінансів німецький професор Лутц Крушвіц, "...немає правильного чи неправильного визначення. Терміни можна створювати, лише враховуючи наші цілі" Так, професор О.Д. Василик під фінансовими ресурсами розумів грошові накопичення і доходи, що створюються у процесі розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб7. Такої ж думки дотримується М.Г. Сичов, визначаючи їх як утворені підприємствами, об'єднаннями, організаціями, державою грошові накопичення та грошові фонди в порядку розподілу і перерозподілу суспільного продукту та національного доходу4. Окрема група дослідників визначає фінансові ресурси як суму власного капіталу, короткотермінових та довготермінових зобов'язань підприємства, тобто загальним підсумком пасиву його балансу. Така позиція, на наш погляд, чітко кореспондується з розглянутою вище фондовою прив'язкою фінансових ресурсів. Раніше у практиці вітчизняного бухгалтерського обліку цільові фонди коштів обліковуватися на пасивних (активно-пасивних) рахунках, а у бухгалтерській звітності відображалися у пасиві балансу підприємства. З переходом у 2000 році на нові стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності ні в плані рахунків, ні в балансі термін "фонди" не використовується. До певної міри його замінником став термін "капітал". Фінансові ресурси підприємств — це грошові фонди цільового призначення, які формуються в процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, сукупного суспільного продукту і національного доходу, і використовуються у статутних цілях підприємств.[12, c.35]. Загальна сума фінансових ресурсів складається у кожного підприємства з таких елементів: — статутний фонд (капітал); — додатковий капітал (в тому числі капітальний доход у вигляді фонду індексації основних засобів і нематеріальних активів); — резервний фонд; — централізовані кошти для фінансування капітальних вкладень; — спеціальні фонди і цільове фінансування; — амортизаційний фонд на повне відновлення основних засобів і фонду зносу нематеріальних активів; — відстрочена податкова заборгованість; — резерви наступних виплат і платежів; — нерозподілений (тимчасово не використаний) прибуток у господарському обігу; — довготермінові і короткотермінові кредити комерційних банків; — позикові кошти від реалізації власних цінних паперів (облігацій і інших, крім акцій, бо виручка від їх продажу включається до статутних фондів акціонерних товариств); — кредиторська заборгованість усіх видів, включаючи заборгованість із бюджетних платежів, із відрахувань на Соціальні заходи держави, по оплаті праці, по виданих векселях, по одержаних авансах; — інші кошти, які знаходять відображення в пасиві бухгалтерського сальдового балансу підприємства. Фінансові ресурси підприємств, переважаючою формою виявлення яких є фонди грошових коштів, мають наступні характерні ознаки: - фінансові ресурси як у статичному плані, так і під час руху завжди виражають відношення власності, тобто вони належать або державі, або підприємствам, або приватному сектору економіки, або населенню; - фінансові ресурси завжди мають певне джерело створення і певне цільове призначення; - формування й використання фінансових ресурсів завжди має свою правову сторону і регламентується законодавчими та нормативними актами. В економічній літературі зустрічаються різні визначення межі функціонування фінансових ресурсів. Поняття "грошові засоби" значно ширше ніж "фінансові ресурси". Фінансові ресурси завжди виступають у грошовій формі. А грошові засоби стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони акумулюються у відповідних фондах, які мають певний порядок створення і використання. Характерною рисою фінансових ресурсів є те, що вони, на відміну від грошових засобів, виражають не зміну форм вартості, а фінансовий результат процесу відтворення. Фінансові ресурси свідчать про наявні можливості економічного і соціального розвитку. Джерелами створення фінансових ресурсів підприємств є внески засновників, прибуток, амортизаційні відрахування, цільове надходження, кредити всіх форм, кредиторська заборгованість підприємства. Для ефективного функціонування підприємства важливе значення має визначення оптимальної потреби у фінансових ресурсах, забезпечення структури, джерел їх формування та обґрунтованих напрямків їх використання. Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття «формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів. Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання. Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод. 1.2 Оборотні та необоротні кошти як джерело формування фінансових ресурсів В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів. По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції. По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал. У виробничій сфері оборотний капітал (оборотні кошти) авансується в оборотні виробничі фонди і фонди обігу. До виробничих фондів належать: сировина, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини для ремонтів, малоцінні і швидкозношувані предмети, незавершене виробництво, напівфабрикати власного виготовлення, витрати майбутніх періодів. Фонди обігу — це залишки готової продукції на складі підприємств, відвантажені, але не оплачені покупцями товари, залишки коштів підприємств на поточному рахунку в банку, касі, у розрахунках, у дебіторській заборгованості, а також укладені в короткострокові цінні папери.[18, c.68]. Таким чином, оборотний капітал (оборотні кошти) - це кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервності процесу виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку. Склад оборотних коштів — це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу. Склад оборотних коштів у різних галузях господарства може мати певні особливості. Так, у виробничій сфері основні статті оборотних коштів — це сировина, основні матеріали, незавершене виробництво, готова продукція. В окремих галузях промисловості є етапі оборотних коштів, що характерні лише для них. Наприклад, у металургійній промисловості в оборотних коштах враховується змінне обладнання, а у добувних галузях до витрат майбутніх періодів включають витрати на гірничопідготовчі роботи. Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів. Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків. Зміни в управлінні економікою відчутно вплинули на структуру оборотних коштів промислових і непромислових підприємств України. Підвищення частки дебіторської заборгованості нібито свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу. Але це відбувається на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні скорочення обсягу виробництва. Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою. Стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану й використання оборотного капіталу окремого підприємства. Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками: 1)залежно від участі їх у кругообігу коштів; 2)за методами планування, принципами організації та регулювання; 3)за джерелами формування. Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу. Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств. Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі. За джерелами формування оборотні кошти поділяються на: 1)власні та прирівняні до власних; 2)залучені; 3)інші. Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах. По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів. По-друге, визначення планової потреби та розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань за ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів). По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків. По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства. По-п'яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їхнього обертання. Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства. Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів. Основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує для використання у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких перевищує рік (або операційного циклу, якщо він триваліший від року). Мета економічного аналізу використання основних засобів підприємства полягає у визначенні забезпечення підприємства основними засобами за умови інтенсивного їх використання та пошук резервів підвищення ефективності їх використання за рівнем фондовіддачі. Завдання аналізу вирішуються за такими напрямкам дослідження: · визначення забезпечення підприємства і його структурних підрозділів основними засобами й оцінка рівня їх використання за узагальненими і часовими показниками та встановлення причин їх зміни; · розрахунок впливу факторів, які впливають на рівень використання основних засобів, і, відповідно, на обсяг виробництва продукції; · оцінка ступеня використання виробничої потужності підприємства, площ та обладнання; · виявлення резервів підвищення ефективності використання основних засобів та впливу зміни рівня їх віддачі на виробничо-господарські результати. Для оцінки зміни обсягу і руху основних засобів та їх відтворення використовують їх баланси. Для характеристики руху основних засобів використовують показники надходження, оновлення і вибуття, які виступають загальною характеристикою інтенсивності цього процесу. Їх визначають для аналізованого підприємства за суміжні періоди часу, як правило за рік, в цілому і для груп основних фондів підприємства. На зміну обсягу, складу і структури основних засобів впливають такі фактори: · характер і особливості виробничого процесу; · технологія, рівень організації і кооперування праці; · методи організації. На цьому етапі аналізу проводять за аналітичними розрахунками класифікацію основних засобів згідно з питомою вагою їх складових, на початок і кінець звітного періоду за два суміжні проміжки часу в загальній вартості основних засобів. Порівнюючи відносну зміну вартості основних засобів, в тому числі промислово-виробничих і невиробничих, роблять висновки про загальну тенденцію зміни обсягів і структури основних засобів підприємства та доцільність існуючої структури. 1.3 Фінансування підприємства за допомогою власного і позичкового капіталу Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов'язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.[20, c 102]. Для більшості підприємств основним елементом власного капіталу є статутний (номінальний) капітал — сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із засновницькими документами. Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у товаристві відповідно до установчих документів для здійснення його господарсько-фінансової діяльності. Для забезпечення розвитку господарської діяльності підприємства пайовиками можуть вноситися додаткові пайові внески на добровільних засадах. При щорічному розподілі прибутку за рішенням зборів пайовиків на обов'язкові та додаткові пайові внески нараховуються дивіденди, які можуть бути зараховані на поповнення паю. Важливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений прибуток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відображається або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дужках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу. У цій статті показується прибуток (збиток), який залишається у підприємства після сплати всіх податків, виплати дивідендів і відрахувань до резервного капіталу. Нерозподілений прибуток (збиток) може включати реінвестований у підприємство прибуток звітного і минулих періодів. Сума непокритого збитку звітного і минулих періодів наводиться в дужках та вираховується при визначенні величини власного капіталу, аналогічно до вилученого капіталу. Останній виникає, якщо підприємство викуповує у власників акції власної емісії (або частки) з метою подальшого їх анулювання чи перепродажу. За позицією «Вилучений капітал» відображається фактична собівартість відповідних корпоративних прав. Сума вилученого капіталу наводиться в дужках і підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу. Абсолютна та відносна величини власного капіталу підприємства залежать від фінансових можливостей підприємства та обраної ним політики щодо структури капіталу. Фінансування діяльності підприємства за рахунок власного капіталу є альтернативою до залучення позичкових коштів. Основні переваги і недоліки фінансування за рахунок власного капіталу пояснюються, виходячи з його функцій, цілей зменшення та збільшення. Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об'єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб'єкта господарювання. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора. Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов'язкових платежів тощо. Як уже зазначалося, позичковий капітал підприємства може формуватися за рахунок зовнішніх та внутрішніх джерел. У балансі позичковий капітал підприємства відображається у складі зобов'язань за умови, що оцінка цих зобов'язань може бути достовірно визначена та існує ймовірність зменшення економічних вигод у майбутньому внаслідок їх погашення. Залежно від строків виконання зобов'язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється та довгостроковий і поточний. Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов'язаннями слід розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців. Довгострокові зобов'язання і відповідно довгостроковий позичковий капітал підприємства можна класифікувати за такими Видами: • позички банків та інші позички, термін погашення яких перевищує 12 календарних місяців; • довгострокові зобов'язання за емітованими облігаціями; • відстрочені податкові зобов'язання; • довгострокові векселі видані; • довгострокові зобов'язання з фінансової оренди та оренди цілісних майнових комплексів; • інші довгострокові зобов'язання, зокрема відповідно до законодавства відстрочена заборгованість з податків (інших обов'язкових платежів), фінансова допомога на зворотній основі тощо. Під поточними (короткостроковими) зобов'язаннями необхідно розуміти зобов'язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. Поточний позичковий капітал може формуватися за рахунок таких видів зобов'язань: • короткострокові кредити банків; • поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; • векселі видані; • кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги • поточні зобов'язання за розрахунками з одержаних авансів ; • поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом; • поточні зобов'язання за розрахунками зі страхування; • поточні зобов'язання за розрахунками з оплати праці; • поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками; • поточні зобов'язання із внутрішніх розрахунків; • інші поточні зобов'язання. До складу позичкового капіталу належать також зобов'язання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх |періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать І до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів 1 майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні перевезення, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних підприємств, абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо. Враховуючи викладене, можна констатувати, що до основних зовнішніх джерел формування позичкового капіталу підприємств належать: · банківські (фінансові) кредити; · кошти, залучені в результаті емісії облігацій; · комерційні позички. Усі витрати (проценти, комісійні тощо) підприємств, пов'язані із залученням та обслуговуванням позичкового капіталу, відображаються за статтею «Фінансові витрати» звіту про фінансові Результати. РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ МАЙНА ПІДПРИЄМСТВА 2.1 Аналіз основних техніко – економічних показників підприємства за ряд років Основні техніко-економічні показники роботи аналізуємого підприємства наведені у таб.2.1. Таблиця 2.1. Основні техніко-економічні показники роботи шахти за 2007-2008
Проаналізуємо економічний стан підприємства за 2007-2008 роки на підставі вихідних даних таблиці 2.1. Щорічний фінансовий результат шахти негативний, це є наслідком багатьох негативних чинників. Виробнича собівартість 1 тонни видобутого вугілля у 2007 році складала 135,4 гривні, а в 2008 році собівартість вже складає 230 гривень на 1 тону, тобто цей показник з кожним роком росте, в 2008 він збільшився в 2 раза у порівнянні з 2003 роком, а ціна на 1 тону вугілля не висока. Так, загальна собівартість вугілля по кожному року перевищує обсяг товарної продукції, це веде до отримання збитків. Виходячи з таблиці 1.2. бачимо, що в 2006 році шахта отримала самий високий збиток у аналізуємому періоді. Причину такого явища треба шукати в собівартості вугілля по елементам. Проаналізуємо елементи собівартості: матеріальні витрати мають тенденцію к збільшенню, це пов’язано з підвищенням цін на необхідні підприємству матеріали, витрати на оплату праці у 2007-2008 роках значно виросли, майже на 37%, це пов’язано з адміністративними змінами на рівні держави, пропорційно з витратами на оплату праці виросли і відрахування на соціальні заходи. Бачимо, що в структурі собівартості вугілля, витрати на оплату праці мають основну долю. Щодо амортизації, цей елемент з кожним роком, збільшується на 20%, але цього не вистачає підприємству для покращення матеріально-технічної бази. Елемент собівартості ”інші витрати” в динаміці за ряд років коливається не значно. Проаналізуємо ППП. На підставі даних таблиці 2.1. бачимо, що кількість ПВП з кожним роком росте, у 2008 році ПВП виріс на 45% у порівнянні з 2007 роком, облікова чисельність перевищує явочну, допоміжних робочих більше ніж основних, тобто, на шахті є утримання завищеної чисельності додаткового штату. Коефіцієнт облікового складу щорічно збільшуєтьється, на це впливає безпреривний режим роботи, нераціональний режим відпочинків і як, наслідок цього, підвищенна чисельність робочих. Щодо коефіцієнта структури штату, він зменшується, це позитивний чинник, він свідчить про скорочення завишеної чисельності допоміжних робочих, бачимо в 2007 році цей коефіцієнт складав 2,06, а в 2008 уже 1,34. Щорічно обсяг товарного вугілля збільшується, шахта виконує план. Реалізація вугілля також має тенденцію к збільшенню, але цього не достатньо щоб покривати збитки. На ринку палива собівартість 1 тонни вугілля значно перевищує його ціну. Отже, виходячи з основних показників роботи данної шахти в динамиці за 2003-2008 роки можна зробити висновок про те, що підприємство з кожним роком збільшує обсяги реалізації вугілля, збільшує ПВП. Але, на жаль, умови вугілльної промисловості на дають можливість працювати рентабельно. 2.2 Аналітична оцінка фінансової стійкості в залежності від забезпеченості власними засобами Фінансова стабільність підприємства є однією з найважливіших характеристик фінансового стану підприємства. Вона пов'язана з рівнем залежності від кредиторів та інвесторів і характеризується співвідношенням власних і залучених коштів. Цей показник дає загальну оцінку фінансової стабільності. У світовій і вітчизняній обліково-аналітичній практиці розроблено систему показників, що характеризують фінансову стабільність підприємства. Ці показники поділяють на два класи. До першого класу відносять показники зі встановленими нормативними значеннями (усі перелічені показники ліквідності та платоспроможності); до другого класу — показники без установлених нормативних значень (показники рентабельності, ефективності управління, ділової активності). Уже з самої методики визначення коефіцієнтів випливає, що аналіз коефіцієнтів — це знаходження співвідношення між двома окремими показниками. Як бачимо, коефіцієнтів є багато, але їх всіх можна об'єднати в п'ять груп за характеристиками: 1) можливості погашення поточних зобов'язань; 2) руху поточних активів; 3) власного капіталу; 4) результатів основної діяльності; 5) інформації про ринкові ситуації. Методика аналізу названих вище коефіцієнтів полягає, головним чином, у порівнянні: фактичних коефіцієнтів поточного року з торішніми, а також з коефіцієнтами за кілька звітних періодів; фактичних коефіцієнтів з нормативними; фактичних коефіцієнтів підприємства з показниками конкурентів (дані беруться з фінансових звітів, що подаються у фінансові статистичні органи); фактичних коефіцієнтів із галузевими показниками. За допомогою аналізу коефіцієнтів можна виявити сильні й слабкі позиції різних підприємств, фірм. Менеджери використовують ці дані для контролю діяльності підприємства, щоб не допустити банкрутства. Важливим є й те, що аналіз коефіцієнтів дає змогу краще зрозуміти взаємозв'язок між балансом і звітом про доходи. Наприклад, щоб підрахувати дохідність інвестицій, необхідно взяти загальну суму активів з балансу та чистий дохід із звіту про доходи. Деякі коефіцієнти показують, чи ефективно поєднуються підприємством різні активи і пасиви та як це впливає на прибуток. Треба зазначити також, що кредитори уважно стежать за цими показниками, щоб пересвідчитися, що підприємство може оплатити свої короткострокові боргові зобов'язання, а також покрити фіксовані платежі доходами. Банки значною мірою будують свою кредитну політику на підставі відповідних коефіцієнтів. Фінансові експерти використовують їх для порівняння відносних переваг різних підприємств. Аналізуючи фінансову стабільність підприємства, можна зробити певний висновок у залежності від мети, з якою аналіз проводиться: • власники підприємства (акціонери, інвестори та інші особи, що зробили внески в статутний капітал) завжди віддають перевагу розумному зростанню частки позичених коштів; • кредитори (постачальники сировини і матеріалів, банки, що надають короткострокові позички), навпаки, віддають перевагу підприємствам з високою часткою власного капіталу. Відтак, аналіз фінансової стабільності дає можливість оцінити, наскільки підприємство готове до погашення своїх боргів і відповісти на запитання, наскільки воно є незалежним з фінансового боку, зростає чи зменшується рівень цієї незалежності, чи відповідає стан активів і пасивів підприємства завданням його фінансово-господарської діяльності. В даній роботі проаналізуємо шахту «Зоря». Для цього розрахуємо такі основні показників фінансової стійкості: 1. Коефіцієнт концентрації власного капіталу — власний капітал (підсумок 1-го розділу пасиву) поділити на загальну суму господарських коштів (валюта балансу). Він дорівнює (- 0,3).Це свідчить про те, що підприємство фінансово нестійке і залежить від зовнішніх кредиторів. 2. Коефіцієнт фінансової залежності — валюта балансу ділиться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву).Він дорівнює (-3,2). 3. Коефіцієнт маневрування власного капіталу — власні кошти (2-й розділ активу) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу). Він дорівнює (-0,9) Цей коефіцієнт показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку частину вкладено в оборотні кошти, а яку — капіталізовано. Значення цього показника може змінюватися залежно від структури капіталу і галузевої належності підприємства (норматив — 0,4... 0,6). В нашому випадку коефіцієнт дуже малий. Це означає, що підприємство не використовує власний капітал для фінансування поточної діяльності. З балансу підприємства (див. додаток А) бачимо, що у нього власний капітал зі знаком мінус. 4.Коефіцієнт структури довгострокових вкладень — довгострокові зобов'язання (3 розділ пасиву балансу) діляться на необоротні активи (підсумок 1 розділу активу балансу).Він складає 0,01. 5.Коефіцієнт довгострокового залучення позичених коштів — довгострокові зобов'язання (3-й розділ пасиву) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву).Він дорівнює (-0,03). 6.Коефіцієнт співвідношення власних і залучених коштів — залучений капітал (підсумок розділу 3 пасиву балансу) разом з короткостроковими кредитами банків (у розділі 4 пасиву) діляться на власний капітал (підсумок розділу 1 пасиву балансу). Цей коефіцієнт є найбільш загальною оцінкою фінансової стійкості підприємства. Він складає (-0,03). 7.Коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власними оборотними коштами розраховують як відношення власних оборотних коштів до всієї величини оборотних коштів. Він дорівнює (-3,6). Мінімальне значення цього показника — 0,1. В нашому випадку показник дуже низький, це означає, що структура визнається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним. 8. Коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів розраховується як відношення необоротних коштів до власного капіталу (розділ 1 активу балансу ділиться на розділ 1 пасиву). Приблизне значення цього показника — 0,5...0,8. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами. В нашому випадку він складає (-2,3). Це свідчить про те, що підприємство має власний капітал в основному для формування оборотних коштів, що, як правило, розцінюють негативно. Аналіз показників фінансової стійкості підприємства на початок та кінець 2006 року подано в таблиці 2.2. Таблиця 2.2.Аналіз показників фінансової стійкості підприємства
Загалом, фінансову стійкість підприємства можна вважати незадовільною, немає економічного зростання, підприємство не одержує прибутку. Частка власників у загальній сумі коштів, авансованих у діяльність підприємства, зменшилась як за рахунок зменшення власного капіталу підприємства, так і валюти балансу. Оцінювати фінансовий стан підприємства доцільно за допомогою показників наявності достатньої величини джерел для формування запасів і витрат підприємства: 1) наявність власних оборотних засобів (Ооб); 2) наявність власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і витрат (3зп); 3) загальна величина основних джерел формування запасів і витрат (ЗАГзп). За цими показниками наявності джерел формування запасів і витрат оцінюють три рівні забезпеченості запасами і рівні витрат: 1) надлишок (недостатність) власних оборотних засобів (±Ооб); 2) надлишок (недостатність) власних і довгострокових позичкових джерел формування запасів і витрат (±3зп); 3) надлишок (недостатність) загальної величини основних джерел формування запасів і витрат (±ЗАГзп). Розрахунки цих трьох показників дають змогу класифікувати фінансові ситуації за рівнем їхньої стійкості. Фінансова нестійкість вважається допустимою, коли величина вартості, що залучається для формування запасів та витрат короткострокових кредитів та позичкових засобів, не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції, товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат), тобто коли виконуються умови: 1) «Виробничі запаси» + «готова продукція» + «Товари» (за собівартістю) > «Короткострокові кредити» +«Позичкові засоби» (беруть участь у формуванні запасів і витрат); 2) «Вартість незавершеного виробництва» + «Витрати майбутніх періодів < «Позичкові засоби короткострокові» + «Дебіторська заборгованість підприємства». Розглянемо варіанти стійкості на прикладі підприємства (табл. 2.3). Таблиця 2.3 Аналіз стійкості фінансового стану підприємства
Дані таблиці 2.3. свідчать, що фінансовий стан підприємства поки що є кризовим. Провівши дослідження на передкризовий стан можна точно сказати, що підприємство знаходиться в кризовому стані, тому що запаси більше суми робочого капіталу і кредитів банків. Кризовий фінансовий стан характеризується наявністю порушень фінансової дисципліни праці, перебоями в надходженні грошей на розрахункові рахунки і платежах, хитливою рентабельністю, невиконанням фінансового плану, у тому числі по прибутку, а також наявністю регулярних платежів, по яких кризовий стан може класифікуватися: перший ступінь (наявність прострочених позичок банком); другий ступінь (наявність, крім того, простроченої заборгованості постачальником за товари), що граничить з банкрутством. Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом: а) прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню товарообігу; б) обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу); в) поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. 2.3 Аналіз показників ліквідності та платоспроможності підприємства Платоспроможність означає наявність у підприємства коштів і еквівалентів, достатніх для розрахунків з кредиторської заборгованості, що потребує негайного погашення. Ознаками платоспроможності є: наявність грошей у касі, на поточних рахунках; брак простроченої кредиторської заборгованості. Однак наявність тільки незначних залишків грошей на поточних рахунках знову ж таки не означає неплатоспроможності підприємства, бо кошти на поточні рахунки можуть надійти протягом кількох днів. Таким чином, можна сказати, що вправність фінансового менеджера підприємства виявляється в тому, щоб на розрахунковому рахунку та в касі грошей було б не менше (але й не більше), ніж потрібно для виконання поточних платежів, а решта їх має бути вкладена в матеріальні та інші ліквідні активи. Досягненню такого становища, крім усього іншого, сприяє грамотне складання платіжних календарів. Заведено вважати, що в підприємства на поточному рахунку має бути залишок коштів, який дорівнює різниці між кредиторською заборгованістю всіх видів, строки оплати якої настають протягом певного найближчого періоду (наприклад, тижня або декади), і поточною дебіторською заборгованістю на користь підприємства, платежі за якою очікуються в той самий період. Наприклад, кредиторська заборгованість на 1 березня — 840 тис. грн, дебіторська заборгованість на 1 березня — 620 тис. грн, залишок коштів на поточному рахунку — 55 тис. грн Тоді рівень поточної платіжної готовності становитиме (55- 100): (840 — 620) = 25%. Однією з повсякденних турбот фінансової служби підприємства є забезпечення повної платіжної готовності, зниження якої часто спричиняється до великих непродуктивних витрат підприємства у вигляді пені за прострочку платежів. Для оцінки платоспроможності на підприємстві складається платіжний баланс (календар) на будь-яку дату. У ринковій економіці, коли можлива ліквідація підприємств внаслідок їх банкрутства, одним із найважливіших показників фінансового стану є ліквідність. Фінансовий стан підприємств можна оцінити з погляду його короткострокової та довгострокової перспектив. У короткостроковій перспективі критерієм оцінки фінансового стану підприємства є його ліквідність і платоспроможність, тобто здатність своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за короткостроковими зобов'язаннями. Термін «ліквідний» передбачає безперешкодне перетворення майна на гроші. Ліквідність підприємства — це його спроможність перетворювати свої активи на гроші для покриття всіх необхідних платежів. Найліквіднішою є готівка (або сальдо балансового рахунку 311 «Поточні рахунки в національній валюті»). Наступним за рівнем ліквідності активом є короткострокові інвестиції (цінні папери), оскільки в разі необхідності їх швидко можна реалізувати. Дебіторська заборгованість — теж ліквідний актив, оскільки передбачається, що дебітори оплатять рахунок у найближчому майбутньому. Найменш ліквідним поточним активом є запаси, бо для перетворення їх на гроші спочатку треба їх продати. Отже, під ліквідністю будь-якого активу слід розуміти можливість перетворення його на гроші, а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого відбувається це перетворення. Чим коротшим є цей період, тим вищою буде ліквідність даного виду активів. Короткострокові зобов'язання — це борги, строк погашення яких не перевищує одного року. Коли настає строк платежу, у підприємства має бути достатньо грошей для сплати. Аналіз ліквідності балансу полягає в порівнянні коштів з активу, згрупованих за рівнем їхньої ліквідності, із зобов'язаннями за пасивом, об'єднаними за строками їх погашення і в порядку зростання цих строків. Залежно від рівня ліквідності активи підприємства поділяються на такі групи: 1. Найбільш ліквідні активи (А1) — це суми за всіма статтями коштів та їх еквівалентів, тобто гроші, які можна використати для поточних розрахунків. Сюди належать також короткострокові фінансові вкладення, цінні папери, які можна прирівняти до грошей (це рядки 150,220,230, 240 другого розділу активу балансу). 2. Активи, що швидко реалізуються (А2) — це активи, для перетворення яких на гроші потрібний певний час. У цю групу включають дебіторську заборгованість (рядки 160 до 220). Ліквідність цих активів є різною і залежить від суб'єктивних та об'єктивних факторів: кваліфікації фінансових працівників, платоспроможності платників, умов видачі кредитів покупцям тощо. 3. Активи, що реалізуються повільно (АЗ) — це статті 2-го розділу активу балансу, які включають запаси та інші оборотні активи (рядки від 100 до 140, а також 250). Запаси не можуть бути продані, поки немає покупця. Інколи певні запаси потребують додаткової обробки для того, щоб їх можна було продати, а на все це потрібен час. 4. Активи, що важко реалізуються (А4) — це активи, які передбачено використовувати в господарській діяльності протягом тривалого періоду. У цю групу включають усі статті 1 -го розділу активу балансу («Необоротні активи»). Перші три групи активів (найбільш ліквідні; активи, що швидко реалізуються; активи, що реалізуються повільно) протягом поточного господарського періоду постійно змінюються і тому належать до поточних активів підприємства. Пасиви балансу відповідно до зростання строків погашення зобов'язань групуються так: 1. Негайні пасиви (П1) — це кредиторська заборгованість (рядки 530 до 610 включно), розрахунки за дивідендами, своєчасно не погашені кредити (за даними додатку до балансу). 2. Короткострокові пасиви (П2) — це короткострокові кредити банків (рядок 500), поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями (рядок 510), векселі видані (рядок 520). Для розрахунку основних показників ліквідності можна користуватися інформацією 4-го розділу балансу («Поточні зобов'язання»). 3. Довгострокові пасиви (П3) — це довгострокові зобов'язання — 3-й розділ пасиву балансу. 4. Постійні пасиви (П4) — це статті 1-го розділу пасиву балансу («Власний капітал») — (ряд. 380, а також ряд. 430, 630). Підприємство буде ліквідним, якщо його поточні активи перевищуватимуть короткострокові зобов'язання. Підприємство може бути ліквідним у більшій чи меншій мірі. Якщо на підприємстві оборотний капітал складається в основному з коштів (грошей) та короткострокової дебіторської заборгованості, то таке підприємство вважають ліквіднішим, ніж те, де оборотний капітал складається в основному із запасів. Для оцінки реального рівня ліквідності підприємства необхідно провести аналіз ліквідності балансу. Аналіз ліквідності підприємства передбачає два такі етапи: складання балансу ліквідності; розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Ліквідність балансу — це рівень покриття зобов'язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов'язань. Для визначення ліквідності балансу необхідно порівняти підсумки за кожною групою активу і пасиву балансу. Баланс буде абсолютно ліквідним, якщо задовольнятиме такі умови: 1) найбільш ліквідні активи перевищують негайні пасиви або дорівнюють їм; 2) активи, що швидко реалізуються, дорівнюють короткостроковим пасивам або більші за них; 3) активи, що реалізуються повільно, дорівнюють довгостроковим пасивам або більші за них; 4) активи, що важко реалізуються, менші ніж постійні пасиви. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються такі умови: А1 > ПІ, А2 < П2, АЗ > ПЗ, А4 < П4. Якщо на підприємстві виконуються перші три умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується й остання умова, оскільки це свідчить про наявність у підприємства власних оборотних коштів, що забезпечує його фінансову стійкість. Невиконання однієї з перших трьох умов указує на те, що фактична ліквідність балансу відрізняється від абсолютної. Перспективну ліквідність можна визначити, порівнюючи активи, що реалізуються повільно, із довгостроковими пасивами, тобто з майбутніми надходженнями та платежами. Баланси ліквідності за кілька періодів дають уявлення про тенденції зміни фінансового стану підприємства. Якщо на підприємстві рівень ліквідності настільки великий, що після погашення найбільш термінових зобов'язань залишаються зайві кошти, то можна прискорити строки розрахунків з банком, постачальниками та іншими кредиторами. Фактичні співвідношення активів і пасивів аналізованого підприємства, згрупованих згідно з аналітичною таблицею 2.4 доводять, що баланс неліквідний. Таблиця 2.4 Аналітична оцінка ліквідності балансу підприємства
На основі порівняння майбутніх надходжень і платежів прогнозується платоспроможність підприємства з використанням відносних показників ліквідності, які базуються на емпіричних даних статистики і відрізняються між собою набором ліквідних засобів, що використовуються для покриття короткотермінових зобов'язань. Баланс ліквідності є одним із джерел інформації для складання фінансового плану, за допомогою якого можна здійснювати прогнозні розрахунки на випадок ліквідації підприємства. Другим етапом аналізу ліквідності підприємства є розрахунок та аналіз основних показників ліквідності. Вони застосовуються для оцінки можливостей підприємства виконати свої короткострокові зобов'язання. Показники ліквідності дають уявлення не тільки про платоспроможність підприємства на конкретну дату, а й у випадках надзвичайних ситуацій. Ліквідність підприємства, як відомо, можна оперативно визначити за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Коефіцієнти ліквідності можуть бути різними за назвою, але сутність їх в основному однакова як на українських підприємствах, так і в зарубіжних фірмах та компаніях. У випадку, коли виникає потреба оцінки ліквідності на підставі форми № 1 «Баланс» (див.додаток А), доцільно використати аналітичну табл. 2.5 Таблиця 2.5 Оцінка показників ліквідності згідно з даними форми № 1 «Баланс»
Рівень коефіцієнта абсолютної ліквідності вкрай незадовільний, оскільки немає грошових коштів на розрахунковому рахунку підприємства для покриття найближчим часом короткотермінової заборгованості. Коефіцієнт проміжної ліквідності для аналізованого підприємства на початок становив більше норматива, а на кінець періоду зменшився. Це свідчить про зменшення рівня платоспроможності підприємства. Для аналізованого підприємства рівень загального коефіцієнта ліквідності дуже малий (табл.2.5.) Рівень коефіцієнта загальної ліквідності не відповідає теоретично виправданому рівню, оскільки величина поточних зобов'язань набагато більше величині оборотних активів підприємства, які формують ліквідні активи підприємства. Зі сказаного раніше можна зробити висновок, що ліквідність характеризує підприємство з точки зору можливості розрахуватися зі своїми зобов'язаннями за певний період шляхом перетворення своїх активів на гроші (табл. 2.6). Таблиця 2.6 Аналіз показників ліквідності підприємства
Оцінка ліквідності підприємства згідно з даними таблиці 2.6. свідчить про незадовільний стан розрахунків підприємства за своїми поточними зобов'язаннями, що підтверджують значення коефіцієнтів у їх співвідношенні з нормативними значеннями. Основними факторами, які можуть вплинути на підвищення загального коефіцієнта ліквідності є: залучення у господарський оборот позикових коштів на максимально тривалі терміни, максимальне обмеження вкладень капіталу у важко ліквідні і недопущення вкладень у неліквідні активи, наявність чистих активів у достатньому розмірі для покриття фінансових зобов'язань. Ліквідність підприємств характеризує також показник маневреності власних оборотних коштів (капіталу, що функціонує). Він визначається як відношення грошових коштів до капіталу, що функціонує. Цей показник характеризує ту частину власних оборотних коштів, які перебувають у формі грошових коштів, що мають абсолютну ліквідність. Для підприємства, що нормально функціонує, цей показник змінюється від нуля до одиниці. Прийнятне орієнтовне значення показника встановлює підприємство самостійно. Воно залежить від різних факторів, наприклад, від того, наскільки високою є щоденна потреба підприємства у вільних грошових ресурсах.[3, c.25]. Ліквідність — це спроможність будь-якого з активів трансформуватися в гроші (кошти), а рівень ліквідності визначається тривалістю періоду, протягом якого цю трансформацію можна здійснити. Чим коротший цей період, тим вищою є ліквідність. Наявність різних показників ліквідності пояснюється різними інтересами споживачів аналітичної інформації: коефіцієнт абсолютної ліквідності є важливим для постачальників сировини і матеріалів, коефіцієнт швидкої ліквідності — для банків, коефіцієнт поточної ліквідності — для покупців і власників акцій та облігацій підприємства. Показники ліквідності дають не лише оцінку платоспроможності підприємства при різних рівнях врахування ліквідних засобів, та й задовольняють інформаційні потреби зовнішніх користувачів. Проте слід спеціально зазначити, що ліквідність підприємства зовсім не тотожна його платоспроможності. Так, коефіцієнти ліквідності можуть характеризувати фінансовий стан як задовільний, однак, по суті, ця оцінка буде помилковою, якщо в поточних активах значну питому вагу матимуть неліквідні активи й короткострокова дебіторська заборгованість. Проаналізувавши всі дані ми бачимо, що підприємство є банкрутом і не може самостійно покрити свої борги власними засобами; підприємство не має великої залежності від зовнішніх інвесторів і кредиторів; у сумі довгострокових невелика частина власних засобів підприємства знаходиться в мобільній формі; підприємство має низький рівень ліквідності. РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ СТРУКТУРИ ДЖЕРЕЛ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ 3.1 Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами Метою фінансової стратегії ефективного розвитку підприємства є забезпечення стійкого положення на ринку, яке базується на ефективному формуванні і використанні фінансових ресурсів. Забезпечити раціональне використання фінансових ресурсів на підприємстві може єдина система управління фінансовими ресурсами з чіткою логікою функціонування, що передбачає певний набір елементів і процедур. Основним способом формалізації процесу управління фінансовими ресурсами підприємства є формування бюджетів, які містять інформацію про запланований рух фінансових ресурсів підприємства, необхідну для якісної підготовки управлінських рішень у рамках визначеного інформаційного зрізу на встановлений період.[17, c.35] Об'єктом управління в такій системі є фінансові потоки підприємства. Суб'єктом управління є фінансова служба підприємства. Основними функціональними елементами в системі управління є планування, оперативне управління, спрямоване на виконання планових нормативів та контроль. Управління фінансовими ресурсами підприємства зводиться до безперервного процесу обробки фінансової інформації, її аналізу і подальшої розробки і прийняття управлінських рішень за результатами аналізу. Безперервність процесу обумовлюється наявністю наступних видів забезпечення: · -організаційного забезпечення — внутрішніх документів, що визначають відповідальних, модель документообігу тощо, а також механізм їхньої розробки; · методологічного забезпечення — сукупності механізмів, що забезпечують здійснення конкретних управлінських дій; · кадрового забезпечення — сукупності служб або працівників, які здійснюють управління фінансовими ресурсами підприємства; · інформаційного забезпечення — бази даних у розрізі всіх необхідних видів фінансової та допоміжної інформації; · технічного забезпечення — комплексу технічних засобів, програмного забезпечення, інших засобів обробки інформації; · нормативно-правового забезпечення — сукупності законодавчих актів, які регламентують процес управління фінансовими ресурсами підприємства. Формування фінансової концепції підприємства припускає визначення його стратегії, а саме можливої сфери діяльності, номенклатури товарів, робіт та послуг, ринків збуту, напрямків зростання фінансово-економічних показників підприємства, шляхів розвитку та ін. Стратегічне планування, здійснюване на підставі даних маркетингу, часто відзначається в літературі як необхідний і важливий елемент забезпечення фінансової стійкості та економічного зростання суб'єкту господарювання. Стратегічні плани є відправною точкою подальшої конкретизації планів у вигляді середньострокових і короткострокових. Вироблена фінансова концепція підприємства потребує визначення системи показників, які визначать ступінь відповідності фактичного стану підприємства встановленим цілям. Кожна цифра, що входить до складу кожного з бюджетів підприємства, так чи інакше відбиває стан або рух його фінансових ресурсів та факторів, що впливають на них. Показники, що використовуються в системі управління фінансовими ресурсами підприємства, поділяються на нормативи, заплановані в розрізі показників, що затверджуються керівником і є обов'язковими для виконання, та нормативи, заплановані в розрізі показників, що характеризують ефективність управління і використовуються при аналізі, а також є підставою для прийняття управлінських рішень. Крім того, за методом розрахунку можна поділити показники на абсолютні, тобто отримані безпосередньо за даними управлінського, або бухгалтерського обліку, і відносні — розраховуються на підставі абсолютних. Визначення фінансової концепції підприємства — важливий етап формування його системи управління фінансовими ресурсами. Формування організаційної структури підприємства здійснюється виділенням окремих підрозділів, які виконують однорідні функції, чітким формулюванням цих функцій, визначенням штатного розкладу і кількості штатних одиниць, закріплених за кожним з підрозділів, затвердженням системи підпорядкування підрозділів. Організаційна структура підприємства, так само як і фінансова, повинна враховувати стратегічні цілі підприємства, визначені на першому етапі та бути одним з важелів їхнього досягнення. Формування фінансової структури підприємства здійснюється на основі організаційної структури і припускає визначення основних функціональних ланок у системі управління фінансовими ресурсами з позиції їхнього впливу на фінансові результати підприємства, а також визначення їхніх повноважень і відповідальності за формування доходів і витрат підприємства в запланованих обсягах. Найважливіша функція фінансової структури підприємства - визначення центрів фінансового та управлінського обліку — підрозділів, які здійснюють управління фінансовими ресурсами підприємства. Організаційно-фінансова структура тісно пов'язана із системою бюджетів підприємства, оскільки задає рівень конкретизації планів за підрозділами. У даному випадку важливо забезпечити адекватність планів, складених на рівні підрозділів, їхньої ролі і функцій у процесі формування фінансових результатів підприємства. Рівень конкретизації планів за строками в рамках процесу планування діяльності визначається виходячи з потреб підприємства. Практика показує, що як правило, за періодами реалізації плани поділяються на: - довгострокові (більше 1 року); - середньострокові (річні, квартальні); - короткострокові (щомісячні). При цьому не існує чітко визначеного інтервалу після якого планування здобуває статус довгострокового, однак, виходячи з практики, максимальний інтервал середньострокового планування визначається як один рік. Формування бюджетів здійснюється відповідно до прийнятої на підприємстві методології, на основі організаційного забезпечення. Механізм прийняття управлінських рішень передбачає, з одного боку, прогнозування впливу прийнятих рішень на виконання планів, з іншого боку, — наявність певного набору критеріїв, що передбачають необхідність прийняття тих чи інших типів управлінських рішень. Таким чином, даний механізм повинен забезпечувати управління, орієнтоване на виконання планів, і включати контрольну функцію як важіль, що забезпечує своєчасне реагування на зміну ситуації, але не як засіб, що дозволяє констатувати виконання або невиконання планів. Контроль за виконанням заданих планових показників, що здійснюється за фактичними результатами визначеного періоду, необхідний як процедура, в результаті якої складається звіт про виконання планів, а також здійснюється аналіз причин невідповідності фактичних показників плановим і приймаються рішення, спрямовані на компенсацію цих відхилень у наступних періодах. Основа механізму контролю на підприємстві — система управлінського обліку. В процесі організації на підприємстві системи управлінського обліку визначаються правила обліку фактичних даних про формування доходів і витрат підприємства з метою забезпечення можливості їхнього порівняння з плановими нормативами, визначаються періодичність і форми контролю. Дані управлінського і бухгалтерського обліку є базою для прийняття рішення про матеріальне стимулювання працівників. При цьому на підприємстві повинні бути розроблені принципи матеріального заохочення, що передбачають визначення критеріїв для стимулювання, його періодичність і форми. Усі зазначені елементи системи управління фінансовими ресурсами підприємства мають функціонувати в постійному взаємозв’язку як єдиний механізм управління його фінансовими ресурсами. 3.2 Шляхи оптимізації джерел фінансових ресурсів Фінансові ресурси окремого підприємства і держави в цілому взаємопов’язані. І для розв’язання проблем формування і використання фінансових ресурсів необхідний виважений і чітко налагоджений, економічно обґрунтований фінансовий механізм їх створення і використання. Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової економіки. У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити, дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу підприємства, підвищує фінансовий ризик. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів. Сьогодні досить актуальним є питання переорієнтації підриємств на ринкові форми їх фінансування, однією з яких є мобілізація ресурсів на основі залучення інвестицій в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою. Спокусливим для фінансистів є те, що для залучення коштів на основі збільшення статутного капіталу не потрібні ні застава майна, ні гарантії третіх осіб; ресурси, вкладені у власний капітал підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду. З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів. Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов’язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах. Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства. У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банків та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості. Кредити банків дають змогу органічно ув’язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей. Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства. Оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах. ВИСНОВКИ В даній роботі була проведена оцінка структури джерел фінансових ресурсів. З усього вищенаведеного, можемо зробити висновок про фінансовий стан підприємства і шляхи його покращення. Незважаючи на те, що підприємство є неплатоспроможним і має високу імовірність банкрутства, воно має можливість відновити свою платоспроможність. Стійкість фінансового стану може бути відновлена шляхом: а) прискорення оборотності капіталу в поточних активах, у результаті чого відбудеться відносне його скорочення на гривню товарообігу; б) обґрунтованого зменшення запасів і витрат (до нормативу); в) поповнення власного оборотного капіталу за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Контроль за використанням фінансових ресурсів може бути ефективним, якщо він охоплює усі ланки фінансової діяльності підприємства: формування витрат на виробництво, надходження виручки від реалізації, використання коштів на створення основних і необоротних засобів. Причому цей контроль повинен бути безперервним і доповнюватися комплексним аналізом фінансового стану підприємств. СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Артеменко В.Г. Финансовый анализ. Учебн. пособие для вузов – М: Центр экономики и маркетинга, 2003.– 128 с. 2. Артеменко В.Г., Беллендир М.В. Финансовый анализ – М.: ДИС, 1999. – 220 с. 3. Ковалев А.И., Привалов В.П Анализ финансового состояния предприятия. 2-е Изд., перераб. и доп. – М.: Центр экономики и маркетинга, 2004. – 192 с. 4. Крамаренко Г.О. Фінансовий аналіз і планування. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 224 с. 5. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Методы и процедуры. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 560 с. 6. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання: Монографія. – К.: КНЕУ, 2001.–387 с. 7. Мец В.О. Економічний аналіз фінансових результатів та фінансового стану підприємства: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 132 с. 8. Мних Є.В. Економічний аналіз: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2003. – 412 с. 9. Мних Є.В. Економічний аналіз на промисловому підприємстві. – К.: Інститут змісту і методів навчання, 2003. – 236 с. 10. Салига С.Я., Дацій Н.В. та ін. Фінансовий аналіз: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2006. – 210 с. 11. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с. 12. Фінансова діяльність підприємств \ Під ред. Аранчій та ін. Навчальний посібник. – К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 240 с. 13. Фінансово-економічний аналіз: Підручник \ Буряк П.Ю. та ін. - К.: ВД “Професіонал”, 2004. – 528 с. 14. Шеремет А.Д., Негашев Е.В. Методика финансового анализа. – М.: ИНФРА-М, 2002. – 208 с. 15. Шубіна С.В., Біломістний О.М. Опорний конспект лекцій з дисципліни «Економічний аналіз» для студентів усіх спеціальностей усіх форм навчання. – Харків: ХБІ УАБС, 2006. -135 с. 16. Демченко Т.А. Вдосконалення системи управління фінансовими ресурсами // Актуальні проблеми економіки. – 2004.- № 8 -С. 35 17. Збаразько Л.О. Стан та тенденції структури оборотних коштів промислового підприємства // Актуальні проблеми економіки – 2006.- № 8-С.53 18. Калачиков О.В.Фінансові ресурси // Фінанси України – 2007.- № 1 –С.129 19. Корінько М.Д. Аналіз джерел формування фінансових ресурсів // Фінанси України 2002.- № 9-С.102 20. Майорченко В.М. Управління фінансовими ресурсами // Фінанси України 2002.- № 7-С.30 21. Мамонтова Н.А. Удосконалення механізму реорганізації і управління фінансовими ресурсами підприємств // Фінанси України 2004- № 10-С.112 22. Павловські О.В. Управління фінансовими ресурсами в процесі реструктуризації підприємства // Фінанси України 2002- №7-С.30 |
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|