Дипломная работа: Національна депозитарна система України

Дипломная работа: Національна депозитарна система України

Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

Курсова робота

з дисципліни: «Господарське право »

на тему:

«Національна депозитарна система України»

виконала: студентка 4 курсу

групи П-03-1

перевірила: к.ю.н., доцент

Мізіліна Л.Ю.

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи

1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники

1.2 Види депозитарної діяльності, загальна характеристика    

1.3 Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи

Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

2.1 Ліцензування професійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів

2.2 Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів       

2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних цінних паперів

2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку

Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменних цінних паперів      

3.1 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

3.2 Правові питання контролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власників іменних цінних паперів

3.3 Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки

Висновки

Список використанної літератури

Вступ

Важливим сегментом інфраструктури ринку цінних паперів є депозитарна система, яка, у свою чергу, служить складовою системи гарантування прав власників фондових активів. Прямі й непрямі учасники депозитарної системи України знаходяться в процесі постійного розвитку, при цьому відповідне нормативно-правове забезпечення залишається недостатньо регламентованим і потребує суттєвого вдосконалення.

Формування ефективної депозитарної системи є необхідною умовою забезпечення всього комплексу законних прав та інтересів інвесторів, а також є засобом стимулювання накопичень і трансформації заощаджень в інвестиції. Більшість операцій на вітчизняному фондовому ринку укладається поза організованої торгівлі; значну частину від обсягів операцій на ринку цінних паперів складають операції перерозподілу, а не інвестування капіталу. При цьому сучасний стан розвитку депозитарних технологій в Україні не дозволяє забезпечити повний правовий статус реєстрів депозитарного обслуговування і задовольнити їх потреби повною мірою. Це знижує довіру потенційних та діючих інвесторів до вітчизняного фондового ринку і призводить до зменшення обсягів коштів, інвестованих в економіку.

Теоретичні та практичні аспекти проблем правового статусу реєстрів депозитарної системи представлені численними працями вчених-дослідників.

Серед них вітчизняні вчені: О. Барановський, С. Бірюк, С. Богачов, М. Бурмака, С. Глущенко, А. Головка, В. Корнєєв, О. Мозговий, С. Москвін, О. Поважний, Г. Терещенко, А. Федоренко, С. Хоружий і закордонні - А. Агеєв, М. Алексєєв, Г. Аксьонова, В. Булатов, Б. Вільямс, А. Кілячков, А. Козлов, К. Лисак, Ф. Лоренс, Ф. Матзенберг, Я. Міркін, А. Рубенчик, Б. Рубцов, А. Семенкова, Ю. Сізов, Л. Чалдаева, Б. Черкаський.

Разом з тим вагомим науковим внеском економістів в питання становлення депозитарних інститутів і впровадження депозитарних послуг на ринку цінних паперів, у вітчизняних економічних дослідженнях не знайшли належного висвітлення проблеми повного забезпечення правового статусу реєстраторів Національну депозитарну систему України, а саме ролі інституту відповідальності, запобігання корупційних і фінансових відносин і т.д.

Недостатність розробки цих проблем пояснюється причинами інституційного та дослідницького характеру, - коли інфраструктура фондового ринку розвивається разом з потребами його учасників і виникає необхідність поглиблення теоретико-методологічного обґрунтування практичних напрацювань.

Таким чином, важливість дослідження проблематики депозитарного обслуговування учасників вітчизняного фондового ринку, теоретична і практична значущість розробки питань впровадження правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозітарної системи, недостатнє їх висвітлення в економічній літературі зумовили актуальність теми диплома.

Мета роботи: дослідити правовий статус реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.

Предмет дослідження - механізм правового регулювання діяльності реєстратора як учасника Національної депозитарної системи.

Розділ 1. Теоретико-правові засади становлення національної депозитарної системи

1.1 Національна депозитарна система, структура та учасники

Розвиток інформаційних технологій, поява "електронних цінних паперів" та інтернаціоналізація фінансових ринків, що супроводжувалася реформуванням національних фондових ринків і пристосуванням їх до глобальних систем ціноутворення та обігу цінних паперів, зумовили у 80-90 роках XX століття розвиток депозитарної діяльності, основу якої становить надання послуг з реєстрації (підтвердження) прав власності на цінні папери та прав за цінними паперами, обліку корпоративних та інших прав інвесторів, обслуговування укладення та виконання договорів щодо цінних паперів, забезпечення розрахунків за поточними, ф'ючерсними та опціонними договорами щодо цінних паперів.

Світовий досвід свідчить, що використання новітніх інформаційних технологій та сучасних фінансових інструментів для забезпечення функціонування фондового ринку неможливе без налагодження взаємодії системо утворювального комплексу взаємопов'язаних інститутів інфраструктури ринків капіталу, яким виступає депозитарна система.

Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні[1]. Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".[2]

Структура Національної депозитарної системи дворівнева.

Нижній рівень складають зберігачі, що ведуть рахунки у цінних паперах власників цінних паперів, та реєстратори, які відповідно до договорів з емітентом цінних паперів ведуть особові рахунки власників іменних цінних паперів. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. У разі одержання відповідного дозволу депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних цінних паперів. Емітенти, кількість акціонерів у яких менша, ніж встановлена Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, можуть вести реєстр самостійно.

Верхній рівень складають Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки для зберігачів та за наявності ліцензії здійснюють кліринг і розрахунки за договорами щодо цінних паперів.

Обслуговування обігу державних цінних паперів, у тому числі провадження депозитарної діяльності, відповідно до Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" покладено на Національний банк. Прямими учасниками Національної депозитарної системи законодавством визначені депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів, кількість яких на кінець 2003 року становила - Національний депозитарій, депозитарій Національного банку, один недержавний депозитарій, 122 зберігачі, що обслуговують 16,7 млн. власників іменних цінних паперів, та 364 реєстратори, які на підставі відповідних ліцензій ведуть реєстри 18,4 тис. емітентів цінних паперів. Крім того, на кінець 2003 року дозволи Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на самостійне ведення реєстрів власників цінних паперів мали 736 акціонерних товариств. У 2003 році в системі обслуговувалися корпоративні права понад 16 млн. інвесторів. При цьому близько 90 відсотків цінних паперів випущено у документарній формі. Ідентифікація їх здійснюється відповідно до міжнародного стандарту ISO 6166 (загальноприйняті міжнародні коди, присвоєні всім випущеним державним цінним паперам та близько 40 відсоткам корпоративних цінних паперів).[3]

Опосередкованими учасниками Національної депозитарної системи є організатори торгівлі цінними паперами - фондові біржі та торговельно-інформаційні системи (на кінець 2003 року їх було 10), а також 871 торговець цінними паперами, 128 банків та 34263 суб'єкти господарювання, які є емітентами цінних паперів.

Важливим елементом є розрахунково-клірингова діяльність, що повинна провадитися депозитаріями, але саме вона є найменш розвинутою в Україні. Більшість договорів на організованих ринках виконуються не в режимі "поставка проти платежу". Не повною мірою застосовується також механізм централізованого клірингу для виконання договорів щодо цінних паперів. До цього часу не реалізуються на практиці рекомендації "Групи 30" і Міжнародної асоціації з питань обслуговування цінних паперів. Національне законодавство, яке регулює проведення розрахунків за операціями з цінними паперами, потребує гармонізації із законодавством ЄС.

Прямі учасники Національної депозитарної системи обслуговують окремі сегменти ринку капіталу та провадять свою діяльність децентралізовано (зберігачі та депозитарії, з одного боку, та реєстратори власників іменних цінних паперів, з іншого). Це свідчить, що процес становлення системи невиправдано затягнувся і потребує прискорення.

Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:

стандартизація обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

уніфікація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація цінних паперів, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами;

відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у документарній, так і в без документарній формах;

реальна поставка чи переміщення з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів;

акумулювання доходів (дивідендів, процентних виплат та виплат з погашення тощо) щодо цінних паперів, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками;

регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних цінних паперів, що беруться на обслуговування системою;

розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов'язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій.

Функції Національної депозитарної системи

Національна депозитарна система має забезпечити виконання таких завдань, як:

стандартизацію обліку цінних паперів згідно з міжнародними стандартами;

уніфікацію документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерацію цінних паперів, розміщених в Україні згідно з міжнародними стандартами;

відповідальне зберігання всіх видів цінних паперів як у “документарній”, так і в “бездокументарній” формах;

реальну поставку з рахунку в цінних паперах з одночасною оплатою грошей відповідно до розпоряджень клієнтів;

акумулювання доходів за цінними паперами та їх розподіл за рахунками;

регламентацію та обслуговування механізмів позики та застави цінних паперів;

надання послуг щодо виконання обов’язків номінального утримувача іменних цінних паперів;

розробку, впровадження, обслуговування і підтримку комп’ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у цінних паперах і здійснення грошових виплат, пов’язаних з банківськими та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі.

Учасники Національної депозитарної системи

Згідно зі ст. 1 Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні ” учасники НДСУ поділяються на прямих та опосередкованих:

прямі учасники – депозитарії, клірингові депозитарії, зберігачі, реєстратори власників іменних цінних паперів (далі – реєстратори);

опосередковані учасники – організатори торгівлі цінними паперами, банки, торговці цінними паперами та емітенти.

Для правильного розуміння цього поділу слід зробити кілька застережень, які, на жаль не відображені в законі. Так, до прямих учасників НДСУ віднесено реєстраторів. Однак реєстри власників іменних цінних паперів ведуть реєстроутримувачі, під якими слід розуміти як реєстраторів, так і емітентів, які ведуть власний реєстр. Тому буде правильніше до прямих учасників НДСУ віднести не реєстраторів, а реєстроутримувачів.

Уточнення потребують також опосередковані учасники. Так, банки можуть бути як прямими учасниками НДСУ, виконуючи функції зберігача або реєстроутримувача, так і опосередкованими учасниками НДСУ, виконуючи функції торговця цінними паперами, а акціонерні банки – ще й емітента.

Крім того, банки виконують свою звичайну функцію – забезпечення грошового обігу при виконанні оплатних договорів щодо цінних паперів. Ця функція має надзвичайно велике значення при розрахунково-кліринговій діяльності, коли банківська система та НДСУ повинні працювати як одне ціле, забезпечуючи поставку цінних паперів проти їх оплати (за правилом Т+3 або й менше, де Т – день торгів на організованому ринку, а 3 – кількість днів для проведення клірингу та розрахунків).

На жаль до числа учасників НДСУ не включені інвестори. Таке упущення є досить серйозним, враховуючи, що друга сторона зобов’язання за цінним папером – емітент – входить до числа опосередкованих учасників НДСУ. Нижче буде показано, що як емітенти, так і інвестори беруть активну участь в функціонуванні НДСУ хоча б тому, що для них, для їх зручності, ця система і створена.

Згідно названого закону, та уточнень, наведених вище, прямі учасники НДСУ складають два рівні:

нижній рівень - зберігачі та реєстроутримувачі;

верхній рівень - Національний депозитарій України (далі – НДУ), депозитарії та клірингові депозитарії.

Порядок здійснення грошових розрахунків за операціями з цінними паперами у Національному депозитарії встановлюється Національним банком України за погодженням з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Національний депозитарій України є прямим учасником НДСУ верхнього рівня. Він створений у формі відкритого акціонерного товариства у травні 1999 року як центральна ланка НДСУ, що передбачено Законом України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. У назву інших депозитаріїв (клірингових депозитаріїв) забороняється включати слова "національний" чи "центральний".

Метою створення НДУ є задоволення суспільних інтересів шляхом забезпечення ефективного функціонування учасників НДСУ. НДУ є центральним елементом НДСУ, який має забезпечити її формування та розвиток, функціонування єдиної системи депозитарного обліку і обслуговування обігу цінних паперів, інтеграцію НДСУ у міжнародну систему депозитарних установ, що забезпечують функціонування світових ринків капіталу.

Засновником НДУ виступила держава в особах ДКЦПФР та НБУ. Крім того, акціонерами НДУ є об’єднання учасників НДСУ та провідні професійні учасники фондового ринку України: Українська фондова біржа, Українська асоціація інвестиційного бізнесу, Перша фондова торговельна система, Професійна асоціація реєстраторів та депозитаріїв, АППБ “АВАЛЬ”, ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз”, Фінансова компанія “Укрнафтогаз”, Інвестиційна компанія “ТЕКТ”. Акціонерами НДУ можуть бути виключно держава та юридичні особи, що є учасниками НДСУ. Частка одного акціонера, крім держави, у статутному фонді (капіталі) НДУ не може перевищувати десяти відсотків цього фонду.

Здійснення НДУ своїх функцій не потребує отримання ним спеціальних ліцензій на право здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів. Це твердження хоча і міститься в Загальних засадах функціонування Національного депозитарію України, затверджених указом Президента України № 703/99 від 22 червня 1999 р., однак прямо не слідує із Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”.

Згідно статуту НДУ, узгодженого з міжурядовим українсько-американським Меморандумом про взаєморозуміння від 25 січня 1999 р., діяльність НДУ на першому етапі обмежена такими функціями, які українське законодавство визначає як виключні, а саме:

стандартизація депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних норм;

стандартизація документообігу щодо операцій з цінними паперами і нумерація (кодифікація) цінних паперів, розміщених в Україні відповідно до міжнародних норм;

встановлення відносин і налагодження постійної взаємодії з депозитарними установами інших країн;

укладання як двосторонніх, так і багатосторонніх договорів про пряме членство або кореспондентські відносини для обслуговування міжнародних операцій з цінними паперами учасників НДСУ;

контроль за кореспондентськими відносинами учасників НДСУ з депозитарними установами інших країн.

Джерелами формування майна НДУ є внески засновників та акціонерів; доходи від здійснення функцій, виконуваних НДУ; доходи від цінних паперів, що є у власності НДУ; доходи від банківських депозитів НДУ; гроші та майно, що надаються як міжнародна технічна допомога; благодійні внески і пожертвування; бюджетні асигнування; гроші позабюджетного Державного фонду приватизації, передбачені Державною програмою приватизації на утримання НДСУ.

Відносини НДУ з державою.

ДКЦПФР здійснює державне регулювання діяльності НДУ безпосередньо та через державного представника в НДУ відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні"[4]. Інші державні органи мають право здійснювати контроль діяльності НДУ в межах, визначених законодавством. На етапі створення НДУ держава, виходячи з фінансових можливостей, вживає заходів щодо його створення, передбачаючи на це відповідні гроші.

З метою створення умов для ефективної мобілізації та розміщення учасниками ринку цінних паперів фінансових ресурсів з урахуванням інтересів суспільства, їх ефективного обігу, інтеграції в європейський та світовий фондовий ринки держава задекларувала сприяння добровільній реорганізації всіх українських депозитаріїв, включаючи НДУ, в єдиний централізований кліринговий депозитарій, що перебуватиме переважно у недержавній власності професійних учасників фондового ринку.

Депозитарій цінних паперів (далі – депозитарій) є прямим учасником НДСУ верхнього рівня. Депозитарієм є юридична особа, яка провадить виключно депозитарну діяльність із зберігання і обслуговування обігу цінних паперів та операцій емітента щодо розміщених ними цінних паперів. Установчими документами депозитарію депозитарна діяльність повинна зазначатися як виключна професійна діяльність і може поєднуватися лише з розрахунково-кліринговою діяльністю.

Депозитарій має бути створений у організаційно-правовій формі “відкрите акціонерне товариство”, учасниками якого є не менше ніж десять зберігачів. Фондова біржа чи учасники організаційно оформленого позабіржового ринку можуть бути засновниками депозитарію. При цьому частка одного учасника в статутному фонді (капіталі) депозитарію не може перевищувати 25% цього фонду (капіталу). Акціонерами депозитарію не можуть бути держава в особі органів державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) депозитарію на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплачений та становити суму не менше ніж 500000 грн.

Депозитарій має забезпечити надійність та безпечність своєї діяльності шляхом відповідності технічних засобів, організації діловодства, підготовки кваліфікованих працівників та механізму внутрішнього контролю вимогам чинного законодавства України.

З цією метою депозитарій зобов’язаний:

мати в розпорядженні систему обробки інформації, обладнання та програмне забезпечення, які відповідають специфіці його діяльності, обсягу інформації, що обробляється, та гарантують необхідну швидкість та рівень автоматизації процесів передачі, збору та обробки інформації;

мати власне або орендоване сховище, обладнане для зберігання цінних паперів і грошової готівки згідно з вимогами НБУ та МВС України або договір оренди на сховище, укладений на строк не менше 3 років.

ДКЦПФР може встановлювати додаткові вимоги щодо надійності та безпечної діяльності депозитарію, який буде обслуговувати обіг значних обсягів цінних паперів або будуть мати особливості у своїй діяльності при обслуговуванні клієнтів щодо депонованих ними цінних паперів.

Оплата послуг депозитарію здійснюється за тарифами, які встановлює сам депозитарій. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

На даний час в Україні не існує таких депозитаріїв. НДУ має інший статус, Депозитарій державних цінних паперів є структурним підрозділом НБУ, а депозитарій ВАТ “Міжрегіональний фондовий союз” має статус клірингового депозитарію. Виходячи з норм законодавства, в Україні можуть з’явитися такі депозитарії, і їхня кількість не обмежена.

Зберігачі цінних паперів. Зберігач – комерційний банк або торговець цінними паперами, який має ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності зберігача. У статутному фонді (капіталі) зберігача частка іншого зберігача або торговця цінними паперами, інвестиційної компанії, страхової компанії та іншого інституційного інвестора не може перевищувати 5%.

Зберігачі здійснюють зберігання та обслуговування обігу цінних паперів і операцій емітента з цінними паперами на рахунках у цінних паперах, які належать їх власникам (у тому числі самому зберігачу).

Зберігачам заборонено:

укладати договори щодо цінних паперів, які належать власнику цінних паперів (депонентам зберігача) і зберігаються у них на “рахунках у цінних паперах ”, у власних інтересах (інтересах зберігача) чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення;

користуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов’язань щодо зберігання сертифікатів цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери власників, що є його депонентами.

Оплата послуг зберігача провадиться за тарифами, встановленими самим зберігачем. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

Зберігач – комерційний банк. Ліцензія на право здійснення професійної діяльності зберігача видається банкам ДКЦПФР лише за наявності попереднього узгодження з НБУ і є підставою для здійснення ними професійної діяльності зі зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на “рахунках у цінних паперах ” та операцій емітента щодо розміщених ним цінних паперів.

Зберігачами цінних паперів можуть бути тільки ті банки, які мають:

довідку, що підтверджує погодження з НБУ можливості здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача комерційним банком;

ліцензію на право здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів);

керівника, який має кваліфікацію спеціаліста з депозитарної діяльності з цінними паперами та відповідну кількість атестованих фахівців;

власне сховище (при намірі обслуговувати інституційних інвесторів);

відповідні технічні засоби, належно організоване діловодство, підготовлених кваліфікованих працівників та механізм внутрішнього контролю операцій згідно з вимогами чинного законодавства України.

Підрозділ комерційного банку, який буде здійснювати професійну депозитарну діяльність зберігача, є організаційно та функціонально відокремленим від інших підрозділів комерційного банку. Керівник цього підрозділу безпосередньо підпорядкований голові правління банку або заступнику голови правління. Підрозділ має окреме приміщення та обмежений доступ.

Зберігачем для інституційних інвесторів не може бути комерційний банк, який виконує функцію їх інвестиційного керуючого, якщо він є власником більше ніж п’яти відсотків голосів цього інституційного інвестора.

У разі одержання зберігачем – банком ліцензії на право ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Зберігач не може бути інвестиційним керуючим депонента, який є інституційним інвестором.

Більшість суб’єктів підприємницької діяльності, що отримали ліцензію на право здійснення депозитарної діяльності зберігача, є саме комерційними банками.

Зберігач - торговець цінними паперами. Ліцензія на право здійснення професійної діяльності зберігача надається торговцям цінними паперами ДКЦПФР і є підставою для провадження ними професійної діяльності із зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо розміщених ним цінних паперів.

Зберігачами цінних паперів можуть бути тільки ті торговці цінними паперами, які мають:

мінімальний розмір статутного фонду (капіталу) на момент подання заяви на отримання ліцензії має бути повністю сплаченим і складатися із суми не менш ніж еквівалент 100000 євро грошима та 200000 євро грошима, якщо торговець є інвестиційною компанією;

сформований гарантійний фонд в залежності від обсягу цінних паперів, що знаходяться у нього на зберіганні у сумі не менше ніж 100000 євро та 200000 євро, якщо торговець є інвестиційною компанією;

керівника та встановлену ДКЦПФР кількість фахівців з кваліфікацією спеціаліста з депозитарної діяльності з цінними паперами, що підтверджується кваліфікаційним посвідченням;

належне комп’ютерне, комунікаційне та програмне забезпечення;

приміщення, обладнане для зберігання цінних паперів і грошової готівки згідно з вимогами НБУ та МВС України;

власне сховище (якщо активи торговця складають більше ніж 1000000 млн. грн.) або сейф (якщо активи торговця менше ніж 1000000 млн. грн.).

Торговці цінними паперами, які не отримали ліцензії зберігача мають право здійснювати виключно діяльність з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів). При укладенні та виконанні правочинів (угод) щодо цінних паперів у “бездокументарній” формі такі торговці виконують функції керуючого рахунком (див. схему № 10).

На даний час в Україні діють більше 180 зберігачів.

Реєстратори власників іменних цінних паперів. Реєстратор – господарське товариство, яке одержало у встановленому порядку ліцензію на право ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Мінімальний розмір сплаченого статутного фонду (капіталу) реєстратора виключно грошима (грошовими коштами) має становити не менше 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на дату подачі заяви про видачу ліцензії.

Органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора. Емітент не може бути прямо чи опосередковано засновником та учасником реєстратора, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор. Реєстратор та його учасник не можуть прямо чи опосередковано бути власниками акцій емітента, реєстр власників іменних цінних паперів якого веде цей реєстратор. Якщо засновником реєстратора виступає професійний учасник ринку цінних паперів або банк – торговець цінними паперами, то частка цього засновника в статутному фонді (капіталі) реєстратора не повинна бути більшою 25%. Не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора працівники депозитаріїв, зберігачів та інших реєстраторів, а також органів державної влади, які здійснюють контроль за діяльністю НДСУ.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів для реєстратора є виключним видом його діяльності та складається з виконання таких функцій:

а) формування системи реєстру за результатами розміщення випуску іменних цінних паперів або прийняття її від попереднього реєстроутримувача;

б) ведення системи реєстру.

Оплата послуг реєстратора провадиться за тарифами, встановленими самим реєстратором. Максимальний розмір тарифів встановлюється ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом України.

На даний час в Україні діють більше 366 реєстраторів.

Організатори торгівлі цінними паперами. Організатором торгівлі можуть бути: 1) фондові біржі; 2) торговельно-інформаційні системи.

Фондові біржі мають бути створені відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України "Про господарські товариства" як акціонерні товариства не менш як 20 засновниками – торговцями цінними паперами, за умови внесення ними до статутного фонду (капіталу) не менш як 10000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Частка статутного фонду (капіталу) фондової біржі, що належить одному акціонеру – торговцю цінними паперами не може перевищувати 5% статутного фонду (капіталу).

В даний час в Україні створено шість фондових бірж: Українська міжбанківська валютна біржа (УМВБ); Українська фондова біржа (УФБ); Київська міжнародна фондова біржа (КМФБ); Донецька фондова біржа (ДФБ); Придніпровська фондова біржа (ПФБ); Кримська фондова біржа (КФБ).

Торговельно-інформаційні системи можуть бути створені:

а) в організаційно-правовій формі акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю відповідно до ЦК України, ГК України та Закону України "Про господарські товариства" не менше ніж 20 торгівцями цінними паперами;

б) в організаційно-правовій дочірнього підприємства об’єднання торговців цінними паперами, що отримало статус саморегулівної організації учасників ринку цінних паперів.

В даний час в Україні є дві торговельно-інформаційні системи: Перша фондова торгівельна система (ПФТС); Торговельно-інформаційна система "Український центр сертифікатних аукціонів" (ТІС УЦСА).

Торгівці цінними паперами. Діяльність з торгівлі цінними паперами можуть здійснювати:

торгівці цінними паперами – юридичні особи, створені в організаційно-правовій формі господарських товариств (у тому числі акціонерних, статутний фонд (капітал) яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій);

банки (яких в підзаконних нормативно-правових актах та на офіційній сторінці ДКЦПФР в мережі Інтернет часто також називають торговцями).

Для торговців цінними паперами (крім банків) відповідно до чинного законодавства операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності, що повинно бути відображено в установчих документах, які мають відповідати вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Торговцям цінними паперами ліцензію на право здійснення всіх або окремих (крім комісійної) видів діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) може бути видано при умові сформованого статутного фонду (капіталу) у розмірі не менше як 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а на здійснення комісійної діяльності – не менш як 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Статутний фонд (капітал) торговця цінними паперами при його створенні має бути сплачений виключно за рахунок грошей (грошових коштів).

Банкам ліцензію на право здійснення всіх або окремих видів діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) може бути видано у разі їх створення у формі господарських товариств, у тому числі акціонерних, статутний фонд (капітал) яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, у статуті яких передбачені операції з цінними паперами.

Ліцензію на здійснення будь-якого виду діяльності з торгівлі цінними паперами (по випуску та обігу цінних паперів) не може одержати торгівець цінними паперами (у тому числі банк):

а) який безпосередньо або побічно є власником майна іншого торгівця цінними паперами вартістю понад 10% статутного фонду (капіталу), у тому числі безпосередньо – вартістю понад 5% статутного фонду (капіталу) іншого торгівця.

б) якщо частка будь-якого торгівця цінними паперами (у тому числі й банку) у його статутному фонді (капіталі) безпосередньо або побічно перевищує 10%, у тому числі безпосередньо – 5% його статутного фонду (капіталу).

Безпосередньою власністю на майно визнається власність на частку у статутному фонді (капіталі) будь-якого товариства, побічною – частку в статутному фонді (капіталі) такого товариства, яке є учасником в іншому товаристві.

В Україні ліцензії на право торгівлі цінними паперами отримали більше 860 юридичних осіб, включаючи банки.[5]

1.2 Види депозитарної діяльності, загальна характеристика

Перелік цінних паперів, що обслуговуються Національною депозитарною системою, встановлює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Юридичні особи, які згідно з Законом є учасниками Національної депозитарної системи, здійснюють такі види діяльності:

зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента щодо випущених ним цінних паперів;

кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів;

ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

Зберігання і обслуговування обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операцій емітента що випущених ним цінних паперів.

Діяльність, пов'язана із зберіганням цінних паперів та обліком прав власності на них, здійснюється на підставі договору про відкриття рахунку у цінних паперах, який укладається власником цінних паперів з обраним ним зберігачем; депозитарного договору,

який укладається між зберігачем і депозитарієм, або договору про обслуговування емісії цінних паперів, який укладається між емітентом та обраним ним депозитарієм. Договори про відкриття рахунку у цінних паперах, депозитарні договори і договори про обслуговування емісії цінних паперів повинні відповідати вимогам типових договорів, затверджених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах, випущених у документарній формі, визначається спосіб зберігання цінних паперів (колективний чи відокремлений).

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках власників у зберігача і не обліковані на рахунках зберігача в депозитарії, підлягають обов'язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я зберігача як номінального утримувача.

Іменні цінні папери, що знаходяться в колективному зберіганні на рахунках у цінних паперах зберігачів у депозитарії, підлягають обов'язковому занесенню до реєстру власників іменних цінних паперів на ім'я депозитарію як номінального утримувача.

У договорі про відкриття рахунку у цінних паперах визначаються умови ведення рахунку власника цінних паперів, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації зберігачем, а також умови оплати його послуг тощо.

У депозитарному договорі встановлюється право зберігача передавати до депозитарію виключно цінні папери, які знаходяться в колективному зберіганні, порядок здійснення операцій депозитарієм, умови ведення рахунків, порядок проведення операцій емітента, порядок надання облікової та фінансової інформації депозитарієм, а також умови оплати його послуг тощо.

Депозитарії та зберігачі не мають права укладати угоди щодо цінних паперів, які належать депоненту і зберігаються у них на рахунках у цінних паперах, у власних інтересах чи в інтересах третіх осіб без відповідного доручення.

Укладення договору про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарного договору не може бути обумовлене відмовою депонента від будь-якого з прав, що надає цінний папір.

У договорі про обслуговування емісії цінних паперів між емітентом чи його представником та обраним ним депозитарієм

визначається порядок взяття на обслуговування та обслуговування емісії цінних паперів, операцій емітента в депозитарії щодо випущених ним цінних паперів, порядок переведення цінних паперів з документарної форми у без документарну тощо.

У разі розміщення на зберігання цінних паперів, випущених у документарній формі згідно з договором про обслуговування емісії цінних паперів, передбачається надання емітентом або зберігачем, що передає даний випуск на зберігання депозитарію, сертифіката якості цінних паперів у документарній формі. Зберігач не має права користуватися послугами іншого зберігача для виконання своїх зобов'язань щодо зберігання сертифікатів та обліку прав власності на цінні папери своїх депонентів.

У разі одержання депозитарієм від зберігача цінних паперів, щодо яких він не укладав з емітентом договору про обслуговування емісії цінних паперів, депозитарій зобов'язаний передати їх тому депозитарію, з яким емітент уклав такий договір, якщо між депозитаріями не встановлено кореспондентські відносини щодо цінних паперів. Для обліку цінних паперів, депонованих власником згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на його ім'я рахунок у цінних паперах, на якому обліковуються права власності на цінні папери, що належать депоненту, а також обмеження щодо цих цінних паперів депонента.

Для обліку цінних паперів, переданих зберігачем депозитарію на підставі депозитарного договору, депозитарій відкриває на ім'я зберігача рахунок у цінних паперах, на якому здійснює облік депонованих цінних паперів. Цінні папери, депоновані емітентом на підставі договорів про обслуговування емісії цінних паперів, зараховуються на його рахунок у цінних паперах. Для цінних паперів, депонованих іншими депозитаріями через кореспондентські відносини щодо цінних паперів, оформлені на підставі відповідного договору, кожний депозитарій відкриває спеціальні рахунки у цінних паперах.

Для обліку цінних паперів, депонованих управителем згідно з договором про відкриття рахунку у цінних паперах, зберігач відкриває на ім'я управителя рахунок у цінних паперах, вказуючи, що рахунок відкритий для управителя, для обліку цінних паперів, що належать йому на праві довірчої власності, а також обмеження щодо цих цінних паперів. Обіг цінних паперів, записаних на рахунок у цінних паперах на підставі депозитарного договору, обслуговується виключно шляхом переведення їх на відповідний рахунок у цінних паперах у депозитарії. При виконанні клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів між зберігачами, а також при проведенні операцій емітента зміни на рахунках у цінних паперах і на грошових рахунках вносяться одночасно. Депозитарії можуть одержувати від емітента безпосередньо на свій рахунок доходи з цінних паперів для наступного перерахування їх зберігачам. Зберігач зобов'язаний у встановлений договором строк зарахувати зазначені доходи на грошові рахунки власників цінних паперів. Ці доходи не є доходами депозитарію і не підлягають оподаткуванню у складі доходів депозитарію. Депозитарії та зберігачі цінних паперів не зобов'язані надавати власникам цінних паперів документи (сертифікати, купони) для реалізації відповідних прав власності при проведенні емітентом операцій із цінними паперами, якщо інше не передбачено договором. Кліринг та розрахунки за угодами щодо паперів

Кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються виключно депозитаріями, які забезпечують поставку цінних паперів на рахунки зберігачів у депозитарії з одночасною оплатою грошових коштів на рахунках зберігачів. Для здійснення клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів депозитарій має одержати ліцензію.

Банки, які є управителями, можуть здійснювати операції з поточного обслуговування відкритих на ім'я управителя рахунків у цінних паперах та здійснювати у грошовій формі розрахунки та кліринг. Взаєморозрахунки за угодами щодо цінних паперів здійснюються на підставі розрахункових документів, наданих сторонами відповідно до договорів, що передбачають перехід права власності на цінні папери, або інформації, наданої фондовими біржами та організаційно оформленим позабіржовим ринком. Кліринговий депозитарій для здійснення грошових розрахунків за угодами щодо цінних паперів зобов'язаний користуватися послугами, що надають розрахункові банки на підставі відповідного договору, типова форма якого затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України.

Вимоги до такого розрахункового банку встановлюються у положенні, що затверджується Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку і Національним банком України.

Правила та операційні стандарти клірингу та розрахунків за угодами щодо цінних паперів затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Правила та операційні стандарти грошового клірингу та розрахунків за операціями з цінними паперами затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України і Міністерством фінансів України.

Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів Діяльність щодо ведення реєстру власників іменних цінних паперів здійснює емітент або реєстратор. Якщо кількість власників іменних цінних паперів емітента перевищує кількість, визначену Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку як максимальну для організації самостійного ведення реєстру емітентом, емітент зобов'язаний доручити ведення реєстру реєстратору шляхом укладення відповідного договору.

Договір на ведення реєстру емітент може укласти лише з одним реєстратором. При цьому таке доручення емітента не знімає з нього відповідальності щодо виконання зобов'язань, що випливають із угод щодо цінних паперів. Рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів приймається наглядовою радою акціонерного товариства. Загальні збори акціонерів або спостережна рада акціонерного товариства затверджують умови договору на ведення реєстру власників іменних цінних паперів у порядку, визначеному статутом товариства. У разі не укладення договору протягом тридцяти календарних днів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку надсилає товариству розпорядження про необхідність його укладення, а у разі невиконання зазначеного розпорядження протягом п'ятнадцяти календарних днів притягує посадових осіб товариства до відповідальності відповідно до Закону України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні".

Рішення про передачу ведення тимчасового реєстру акціонерів до проведення перших загальних зборів приватизованого підприємства і до розміщення не менше 60 відсотків акцій для підприємств, що знаходяться в процесі приватизації, приймається правлінням підприємства, що приватизується. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, будь-які інші органи державної влади, а також юридичні та фізичні особи не можуть приймати рішення обов'язкового чи рекомендаційного характеру щодо ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, забезпечення ведення таких реєстрів чи їх розподілу, що суперечать частині другій цієї статті. Ведення реєстрів власників іменних цінних паперів передбачає облік та зберігання протягом певних строків інформації про власників іменних цінних паперів та про операції, внаслідок яких виникає необхідність внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів.

Підставою для внесення змін до реєстру власників іменних цінних паперів є документи, згідно з якими переходить право власності на відповідні іменні цінні папери.

Реєстратор зобов'язаний протягом трьох робочих днів від дати прийняття документів у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, внести зміни до реєстру власників іменних цінних паперів або надати мотивовану відповідь про відмову у внесенні таких змін. Реєстратор зобов'язаний на вимогу власника цінних паперів або його представника, а також номінального утримувача надати виписку з реєстру власників іменних цінних паперів. Власник або його представник чи номінальний утримувач не мають права вимагати включення до виписки інформації, що виходить за межі компетенції реєстратора, у тому числі інформації про інших власників та кількість цінних паперів, які їм належать. Відомості про номінального утримувача підлягають внесенню у реєстр власників іменних цінних паперів на підставі відповідного доручення, якщо право зберігача або депозитарію виступати номінальним утримувачем не передбачено договором про відкриття рахунку у цінних паперах або депозитарним договором.

Внесення номінального утримувача в реєстр власників іменних цінних паперів, а також перереєстрація цінних паперів на іншого номінального утримувача не означає, що право власності на цінні папери переходить до номінального утримувача.

Операції з цінними паперами, що здійснюються між депонентами одного номінального утримувача, не відображаються у реєстрі власників іменних цінних паперів.

Для складання реєстру власників іменних цінних паперів на обумовлену дату для виконання зобов'язань емітента номінальний утримувач повинен надати реєстратору список усіх власників. [6]

1.3 Сучасний стан законодавства, що регламентує діяльність Національної депозитарної системи

Правові засади функціонування Національної депозитарної системи визначено Концепцією функціонування і розвитку фондового ринку в Україні. Склад, структуру та порядок функціонування Національної депозитарної системи визначено Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

Проблема розвитку Національної депозитарної системи України (НДСУ) набула значної актуальності у сучасний період. Зміст проблеми міститься у необхідності системної розбудови функціональних елементів НДСУ на основі сучасних інформаційних та фінансових технологій, спроможних забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами та похідними цінними паперами (деривативами) в умовах інтеграції та глобалізації ринків цінних паперів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. № 1707 була затверджена Державна програма розвитку Національної депозитарної системи (НДСУ), реалізація якої була покладена на Національний депозитарій України.

Програма спрямована на створення сучасної Національної депозитарної системи, здатної забезпечити обслуговування операцій з цінними паперами в умовах інтеграції й глобалізації ринків цінних паперів, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Виконання Програми передбачається в три етапи.

І етап (січень 2004 - грудень 2005):

1) завершення формування Національного депозитарію України як центрального інституту Національної депозитарної системи України, зокрема, створення підрозділів Національного депозитарію, які виконуватимуть функції ведення центрального реєстру власників іменних цінних паперів, центрального сховища документарних цінних паперів та архівних документів, центральної розрахунково-клірингової палати, створення національної інформаційної мережі та системи передачі даних (НІМ СПД) щодо угод з цінними паперами;

2) законодавче впорядкування складу прямих учасників Національної депозитарної системи, зокрема визначення бірж прямими учасниками НДСУ, завершення формування прозорої інфраструктури ринку цінних паперів і деривативів;

3) уніфікація обліку цінних паперів, розміщення цінних паперів, їх обігу та реалізації прав за цінними паперами;

4) створення облікової та клірингової підсистем Національного депозитарію України для обслуговування обігу цінних паперів та інших фінансових інструментів.

ІІ етап (січень 2006 - грудень 2007):

1) підвищення ефективності функціонування прямих учасників Національної депозитарної системи шляхом приведення депозитарної діяльності у відповідність до міжнародних норм;

2) підключення прямих учасників Національної депозитарної системи (депозитаріїв, зберігачів, реєстраторів) та організаторів торгівлі (бірж та позабіржових торговельних систем) до обслуговування відповідними центральними інститутами Національної депозитарної системи (центральним реєстром, центральним сховищем, центральною розрахунково-кліринговою палатою).

ІІІ етап (січень 2008 - грудень 2010):

1) забезпечення доступу учасників ринку капіталу до послуг прямих учасників Національної депозитарної системи;

2) інтеграція Національної депозитарної системи України до регіональних та глобальних ринків капіталу.

Очікуваними результатами виконання Програми мають стати:

1) створення централізованої системи депозитарних установ, які забезпечують якісну реєстрацію та обслуговування корпоративних та інших прав інвесторів та хеджерів, що посвідчуються цінними паперами, деривативами, та забезпечують відповідні розрахунки, а також інтеграцію національного ринку цінних паперів до міжнародних фінансових ринків;

2) підвищення ефективності та зменшення технологічних ризиків функціонування організованих ринків, що забезпечуватиме підприємствам можливість отримання ними на ринкових умовах довгострокових фінансових інвестицій, сировинних, енергетичних та інших ресурсів виробництва, право на отримання яких підтверджено цінними паперами або деривативами;

3) забезпечення процесу корпоративного управління прозорою та ефективною системою реєстрації права власності на корпоративні права, посвідчені цінними паперами, і, як наслідок, покращення інвестиційного клімату в Україні, сприяння розвитку інвестиційної активності населення, розширення асортименту та якості фінансових послуг та розвитку фінансових установ, у тому числі системи недержавного пенсійного забезпечення, страхування, хеджування ризиків та інститутів спільного інвестування;

4) інтеграція вітчизняного ринку цінних паперів до регіональних та світових ринків капіталу.[7]

Розділ 2. Правове регулювання діяльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

2.1 Ліцензування професійної діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів

Відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"[8], діяльність з ведення реєстру власників іменних цінних паперів (ІЦБ) підлягає ліцензуванню. Відповідно до Ліцензійних умов, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України (ДКЦПФР) № 348 від 26 травня 2006, здійснювати діяльність реєстратора дозволено тільки юридичним особам, створеним відповідно до Закону України "Про господарські товариства". Ведення реєстру власників ІЦБ повинно бути передбачено їх статутними документами; при цьому цей вид діяльності повинен бути виключним видом діяльності підприємства і може поєднуватися тільки з депозитарною діяльністю. При підготовці документів важливо враховувати вимоги і обмеження, що висуваються до складу учасників, і при необхідності "відкоригувати його". Так, органи державної влади, центри сертифікатних аукціонів і їх правонаступники не можуть бути засновниками (учасниками) реєстратора. Якщо засновником або учасником реєстратора виступає професійний учасник фондового ринку, розмір його частки не може перевищувати 10% статутного капіталу. Крім того, реєстратор і його учасники не можуть прямо чи опосередковано володіти акціями емітента, реєстр власників ІЦБ якого буде вести цей реєстратор. Якщо реєстратор заснований у формі акціонерного товариства, він не має права вести власний реєстр акцій. Що стосується розміру мінімального сплаченого статутного капіталу реєстратора, то на момент подачі заяви про отримання ліцензії він не може бути менше 60 тис. грн, у тому числі 30 тис. за рахунок грошових коштів. З цією метою заявник подає аудиторський висновок про оплату статутного капіталу. Крім того, на момент подачі заяви, засновники (учасники) також повинні підтвердити наявність коштів для оплати внесків до статутного капіталу, а розмір власного статутного капіталу кожного з них повинен бути не менше розміру зареєстрованого статутного капіталу, що підтверджується аудиторським висновком. Відповідно до Ліцензійних умов реєстратор повинен здійснювати свою діяльність за адресою, вказаною у його свідоцтві про держреєстрацію (крім філії або іншого відокремленого підрозділу), а приміщення, в якому реєстратор планує здійснювати свою діяльність, повинно відповідати певним вимогам. Воно має бути повністю відділене від приміщень інших осіб (мати окремий вхід) і складатися з: операційного залу, приміщення, в якому здійснюється робота реєстратора зі своїми клієнтами, та архіву. Операційний зал, у якому встановлена комп'ютерна техніка, повинен бути надійно захищений від несанкціонованого доступу, обладнаний охоронною та протипожежною сигналізацією. В архіві, де зберігаються дані системи реєстру як в документальній формі, так і у формі записів в електронних базах даних, повинна бути забезпечена надійна захист від втрати даних. Для зберігання бланків сертифікатів у будь-якому з вищевказаних приміщень необхідно розмістити сховище або сейф. Крім того, у всьому приміщенні повинна бути забезпечена цілодобова охорона. Для контролю доступу до інформації необхідно розробити внутрішній порядок ведення системи власників ІЦБ, який затверджується органом управління і підписується керівником. Даний порядок має передбачати організаційно-функціональну схему діяльності з ведення реєстру власників ІЦБ, детальний перелік основних операцій, перелік і форми вхідної та вихідної документації, перелік та опис заходів щодо спільної безпеки і зберігання інформації, порядок інформування зацікавлених осіб про зміни в діяльності емітента або реєстратора, а також посадові інструкції співробітників з визначенням кваліфікаційних вимог. Навіть якщо ваше підприємство відповідає всім вищевказаним вимогам, ліцензії вам не бачити, якщо ви не врахували вимоги, що висуваються до персоналу компанії. Так, керівні посадові особи (керівник, заступник керівника) і співробітники, які безпосередньо здійснюють діяльність з ведення реєстру ІЦБ, повинні бути відповідним чином сертифіковані (Положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами на Україні, затверджене рішенням Держкомісії з цінних паперів та фондового ранку № 93 від 29 липня 1998 року), а сам керівник реєстратора, крім усього іншого, повинен мати стаж роботи на ринку цінних паперів не менше трьох років. Крім того, щоб уникнути "продажу сертифікованого персоналу", введена вимога, що співробітники, які здійснюють діяльність з ведення реєстру ІЦБ, не можуть одночасно перебувати в штаті будь-якого іншого професійного учасника ринку цінних паперів. Отже, якщо ваше підприємство відповідає всім перерахованим вище нормам, можна приступити до формування пакета документів на отримання ліцензії. Згідно з Порядком та умовами видачі ліцензій на здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 345 від 26 травня 2006 року (Порядок), для отримання ліцензії на ведення реєстру власників іменних цінних паперів необхідно подати на розгляд в загальне відділення Комісії такі документи: Копію свідоцтва про держреєстрацію; Нотаріально засвідчену копію статутних документів; Аудиторський висновок про оплату статутного капіталу, складене відповідно до вимог ДКЦПФР.

Довідку про склад власників заявника з виділенням професійних учасників фондового ринку (кожному з них може належати не більше 10% статутного капіталу); Виписку з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України; Якщо засновником (учасником) є юридична особа - аудиторський висновок про фінансовий стан засновника (учасника) та про можливість внести внесок до статутного капіталу заявника; Копію паспорта засновника заявника (якщо засновник (учасник) - фізична особа); Довідку про склад керівних посадових осіб та сертифікованих фахівців заявника, що здійснюють професійну діяльність на фондовому ринку з додатком відповідних сертифікатів (їх повинно бути не менше трьох); Довідку про юридичних осіб, у складі яких заявнику належать частки в статутному капіталі; Копію документа, що підтверджує право власності або право користування приміщенням, де буде здійснюватися діяльність; Копію документа, що підтверджує цілодобову охорону приміщення; Квитанцію про оплату держмита за видачу ліцензії.

При підготовці пакету документів необхідно звернути увагу не тільки на список і комплектність документів, але і на вимоги до їх формі. Так, заяву про видачу ліцензії має бути складена українською мовою, а всі документи, що подаються заявником, повинні за формою відповідати ліцензійним вимогам, бути підписані керівником із зазначенням дати підписання та завірені печаткою. Крім того, документи повинні бути "свіженьким", тобто на момент подачі строк від дати підписання або складання не може бути понад два місяці. Документи, що складаються з більш ніж однієї сторінки, повинні бути прошиті, пронумеровані і належним чином посвідчені. Комісія має право повернути заяву і такі, що додаються документи без розгляду в разі, якщо: Заява підписана особою, яка не має на те повноважень; Документи не відповідають вимогам, встановленим Порядком; Наданий неповний пакет документів. Про своє рішення повернути заяву без розгляду Комісія інформує заявника в письмовій формі із зазначенням підстав відмови не пізніше 10 робочих днів з моменту подачі документів. При цьому після усунення недоліків ви маєте повне право повторно подати заяву в загальному порядку.

Якщо претензії до заяви та документів за формою відсутні, Комісія їх розглядає протягом 30 календарних днів з моменту подачі, паралельно перевіряючи достовірність наданої інформації. За результатами розгляду приймається рішення або видати ліцензію на ведення реєстру власників, або відмовити у видачі такої ліцензії. Якщо ліцензія вже у ваших руках, то й це ще не все. Професійний учасник фондового ринку має право здійснювати діяльність на всій території України тільки після того, як він вступить в члени хоча б однієї саморегулівної організації професійних учасників фондового ринку. Термін, на який видається ліцензія, встановлюється Кабінетом Міністрів України на підставі подання ДКЦПФР і не може бути менше трьох років. Якщо ж ви хочете продовжити термін дії ліцензії, необхідно не менше ніж за 30 календарних днів до закінчення терміну дії ліцензії подати відповідну заяву та пакет документів. У даному випадку список необхідних документів для отримання ліцензії трохи ширше і включає документи, в основному підтверджують, що ліцензіат справно виконує ліцензійні вимоги і не порушує чинне законодавство. Необхідно відзначити, що ліцензія видається тільки на певний вид (види) професійної діяльності на фондовому ринку. Тому якщо у вас є бажання здійснювати й інші види діяльності на фондовому ринку або ви думаєте, що таке бажання може виникнути у вас в майбутньому, то даний факт краще врахувати заздалегідь, оскільки процедура розширення переліку видів діяльності рівноцінна отримання нової ліцензії. У будь-якому випадку спочатку вам необхідно з'ясувати, чи можуть дані види діяльності поєднуватися. Так, діяльність з ведення реєстру іменних цінних паперів може поєднуватись лише з депозитарної (діяльність депозитаріїв та зберігачів цінних паперів).

2.2 Порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

У світовій практиці відомі дві основні моделі ведення реєстрів: «англо-американська», за якої ведення реєстрів, незалежно від форми випуску цінних паперів, здійснюють реєстратори (цю модель використовують у Росії); та «німецька», за якої реєстратори відсутні, а всі питання інфраструктури фондового ринку розв’язують банки-зберігачі. В Україні поширена специфічна модель, за якої реєстратори мають змогу вести реєстри власників документарних випусків цінних паперів.

Провідним нормативним актом, що регулює діяльність реєстраторів в Україні, є «Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів», затверджене рішенням ДКЦПФР 26 травня 1998 р. № 60.

Цим положенням визначено такі основні поняття:

діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів (реєстраторська діяльність) — це професійна діяльність на ринку цінних паперів, яка передбачає отримання дозволу Комісії й включає збирання, фіксацію, обробку, зберігання та надання даних, що становлять систему реєстру власників іменних цінних паперів, щодо іменних цінних паперів, їхніх емітентів та власників, а також виконання інших функцій, визначених цим Положенням;

реєстр власників іменних цінних паперів — перелік за станом на певну дату власників і номінальних утримувачів іменних цінних паперів та іменних цінних паперів, які обліковуються на їхніх особових рахунках, що є складовою системи реєстру й уможливлює ідентифікацію цих власників, кількість, номінальну вартість та вид належних їм іменних цінних паперів. На дату обліку має складатися паперова копія реєстру, що містить інформацію про всіх власників іменних цінних паперів, зокрема й тих, які обліковуються в номінальних утримувачів;

реєстратор — юридична особа, що має дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

реєстроутримувач — емітент, що має дозвіл на ведення реєстру власників випущених ним іменних цінних паперів, або реєстратор, зберігач активів інституту спільного інвестування або компанія з управління активами корпоративного інвестиційного фонду відкритого типу;

система реєстру власників іменних цінних паперів — сукупність даних, зафіксованих у паперовій та/або безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних), що забезпечує ідентифікацію зареєстрованих у цій системі власників, номінальних утримувачів, заставодержателів та емітента, а також іменних цінних паперів, зареєстрованих на їхнє ім’я, облік усіх змін інформації щодо вищевказаних осіб та цінних паперів, одержання й надання інформації цим особам і складання реєстру власників іменних цінних паперів.

Необхідність у послугах реєстратора виникає від моменту реєстрації емісії цінних паперів у ДКЦПФР (або її регіональних структурах). Договір на ведення реєстру власників іменних цінних паперів емітент може укласти лише з одним реєстратором. Вибір реєстроутримувача ухвалюють загальні збори емітента. Емітент іменних цінних паперів, у разі, якщо кількість власників випущених ним іменних цінних паперів не перевищує п’ятисот осіб, має право самостійно вести систему реєстру цих власників за наявності у нього дозволу на ведення реєстру власників його іменних цінних паперів.

Реєстроутримувач на фондовому ринку виконує такі основні функції:

формування системи реєстру за результатами розповсюдження випуску іменних цінних паперів або прийняття її від попереднього реєстроутримувача;

ведення системи реєстру, що включає:

— відкриття, ведення та закриття емісійного рахунка, особових рахунків емітента та зареєстрованих осіб;

— ведення облікових журналів, які належать до системи реєстру;

— облік документів, які є підставою для формування та внесення змін до системи реєстру;

— облік осіб, зареєстрованих у системі реєстру;

— ведення реєстрів власників іменних цінних паперів;

— внесення до системи реєстру змін у зв’язку з переходом права власності на іменні цінні папери, обтяженням цінних паперів зобов’язаннями, переведенням цінних паперів на(з) рахунки(-ів) номінальних утримувачів, на(з) особовий рахунок емітента;

— внесення змін до системи реєстру на підставі здійснення емітентом корпоративних операцій;

— видання, погашення сертифікатів іменних цінних паперів та облік втрачених (згідно із заявами власників);

— видання зареєстрованим особам виписок з реєстру щодо належних їм цінних паперів;

— надання інформації, що міститься в системі реєстру;

— інформаційне й організаційне забезпечення проведення загальних зборів;

— облік нарахованих та виплачених доходів за іменними цінними паперами;

— складання на підставі письмового запиту емітента переліків осіб, які мають право на участь у загальних зборах акціонерів, переліків осіб, які мають право на отримання доходів за цінними паперами, та інші функції.

Для обліку загальної кількості випущених в обіг іменних цінних паперів та розподілу їх між зареєстрованими особами й емітентом реєстроутримувач відкриває у системі реєстру емісійний рахунок та особові рахунки емітента й зареєстрованих осіб. На цих рахунках має бути забезпечено відокремлений облік цінних паперів різних випусків і категорій іменних цінних паперів, а на особових рахунках — також відокремлений облік обтяжених зобов’язаннями або блокованих цінних паперів за кожним фактом їх блокування або обтяження зобов’язаннями.

Кожна зареєстрована особа може мати в системі реєстру лише один особовий рахунок одного типу (власника, номінального утримувача або заставодержателя). Для однієї особи допускається наявність у системі реєстру особових рахунків різних типів.

Реєстр власників іменних цінних паперів веде й складає реєстроутримувач на підставі записів на особових рахунках зареєстрованих осіб.

Особовий рахунок зареєстрованої особи, на якому не обліковується жодного іменного цінного папера у зв’язку з переведенням цінних паперів на особові рахунки інших осіб або емітента, обов’язково закривається, крім випадків, коли в анкеті зареєстрованої особи прямо наголошено незакриття такого рахунка.

Емітентові в системі реєстру відкривають два рахунки:

емісійний рахунок, на якому окремо за кожним випуском та категорією обліковують усі розміщені іменні цінні папери емітента та/або цінні папери, випуск яких зареєстровано;

особовий рахунок емітента, на якому обліковують іменні цінні папери:

— які зареєстровані у випуску, але не розміщені;

— на які покупці підписалися в процесі первинного розміщення (підписки), але не сплатили їхньої вартості;

— які викуплені емітентом іменних цінних паперів з метою анулювання чи подальшого продажу.

Рахунки емітента відкривають під час формування системи реєстру цього емітента. Особові рахунки власників відкривають у разі реєстрації їх у системі реєстру.

Особовий рахунок номінального утримувача відкривають для обліку іменних цінних паперів власників, які були передані ними номінальному утримувачу для здійснення операцій у Національній депозитарній системі, та іменних цінних паперів, що належать номінальному утримувачу на праві власності.

Цінні папери обліковуються у реєстроутримувача на особовому рахунку номінального утримувача після знерухомлення їх відповідною депозитарною установою власником цього рахунка.

Кожен зберігач або депозитарій, зареєстрований у системі реєстру певного емітента як номінальний утримувач, може мати в системі лише один особовий рахунок номінального утримувача, на якому обліковують іменні цінні папери окремо за видами, випусками і категоріями.

Цінні папери, записані на особовому рахунку номінального утримувача, не обліковують у системі реєстру на особовому рахунку власника, в інтересах якого діє номінальний утримувач.

Також у системі реєстру для обліку іменних цінних паперів власників, які були передані заставодержателю під заставу, відкривають особовий рахунок заставодержателя. Кожна особа, зареєстрована в системі реєстру як заставодержатель, може мати один особовий рахунок заставодержателя.

Цінні папери, записані на особовому рахунку заставодержателя, й далі обліковують на особовому рахунку власника. При цьому має бути забезпечений відокремлений облік таких цінних паперів на особовому рахунку власника.

Обслуговування реєстру в процесі обігу цінних паперів на вторинному ринку демонструє рис. 2.2.

Рис. 2.2. Обслуговування реєстру в процесі обігу цінних паперів на вторинному ринку

Схематично можна розглянути два варіанта обігу цінних паперів: безпосередньо між власниками цінних паперів та через уповноваженого торговця цінними паперами.

Перший варіант. Безпосередньо між власниками цінних паперів:

1) укладання договору купівлі-продажу між Власником А та його контрагентом — Власником Б;

2) подання реєстроутримувачу передавального розпорядження, складеного від імені зареєстрованої особи; оригіналу або нотаріально засвідченої копії цивільно-правової угоди, яка підтверджує перехід права власності на цінні папери; сертифіката цінних паперів власника. У разі передачі цінних паперів, що є предметом застави, передавальне розпорядження, крім зареєстрованої особи, має бути підписане зареєстрованим заставодержателем або його уповноваженою особою. Якщо цінні папери перебувають у спільній неподільній власності кількох осіб, передавальне розпорядження має бути підписане кожним співвласником;

3) якщо контрагент операції (Власник Б) на момент отримання реєстроутримувачем передавального розпорядження не має особового рахунка відповідного типу в системі реєстру емітента, він подає анкету зареєстрованої особи (та необхідні документи);

4) реєстрація переходу прав власності;

5) видання Власникові Б виписки з реєстру;

6) видання Власникові А виписки з реєстру (у разі, якщо продано не всі цінні папери).

Другий варіант. Через уповноваженого торговця цінними паперами.

7) надання Власником В реєстраторові розпорядження про блокування цінних паперів, які він бажає продати;

8) надання Власником В замовлення на продаж цінних паперів з позначкою реєстратора про блокування відповідної кількості цінних паперів торговцеві цінними паперами;

9) надання Власником Г торговцеві цінними паперами замовлення на купівлю цінних паперів і заповнення анкети зареєстрованої особи (та необхідних документів) для внесення відомостей до реєстру;

10) виконання торговцем цінних паперів замовлень на купівлю та продаж цінних паперів;

11) для підтвердження повноважень на переоформлення прав власності на цінні папери від імені їхнього власника торговець цінними паперами (уповноважена особа) може використати договір-доручення або договір на комісійну діяльність із цінними паперами. Торговець цінними паперами також надає реєстроутримувачу оригінал або нотаріально засвідчену копію дозволу на здійснення діяльності з випуску та обігу цінних паперів. У разі, якщо в договорі між торговцем цінними паперами та власником рахунка не вказано конкретний випуск і кількість цінних паперів, стосовно яких торговцеві надаються повноваження проводити операції із цінними паперами власника, для здійснення переоформлення прав власності торговець має надати реєстроутримувачу копію доручення (розпорядження) торговцю від власника на продаж або придбання цінних паперів конкретного випуску та їхню кількість;

12) подання органами Антимонопольного комітету згоди на придбання цінних паперів відповідного виду (ці види цінних паперів передбачені антимонопольним законодавством);

13) розблокування цінних паперів та реєстрація переходу прав власності на іменні цінні папери у системі реєстру;

14) письмова відповідь реєстроутримувача про здійснення операції — видання виписок з реєстру торговцеві цінними паперами (або безпосередньо власникам);

15) передання виписки з реєстру Власникові Г;

16) передання виписки з реєстру Власникові В (у разі продажу не всіх належних йому цінних паперів).

Для обох варіантів:

17) надання емітентові інформації про придбання будь-яким власником пакета акцій, що перевищує частку статутного фонду, згідно зі статутом емітента;

18) подання до органів Антимонопольного комітету інформації щодо придбання будь-яким власником пакета акцій, що перевищує 10 % статутного фонду емітента. (Також інформацію про осіб, які володіють понад 10 % акцій емітента, надають у Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку.)

2.3 Особливості правового регулювання діяльності банка як реєстратора власників іменних цінних паперів

Сучасні дослідники розглядають банк як підприємство, установа або інститут, метою якого є отримання прибутку, виконання контрольної і ряду інших макроекономічних функцій.

Однак, аналіз показує, що дані риси притаманні не всім банкам, і, отже, не можуть розглядатися як сутнісних.

Властивості організації як системи - безперервність функціонування, цілеспрямованість, саморегульованого, ієрархія рангів, поділ праці - належать усім банкам, внаслідок чого банк повинен бути віднесений до класу організаційних систем. Набір організаційних систем, що функціонують у сучасній ринкової економіки, різноманітний і банками не вичерпується. Число функцій, що виконуються банками та іншими фінансово-кредитними посередниками, дозволяє віднести їх до одного класу - фінансово-кредитних організацій. Перелік та поєднання функцій, здійснюваних банками, не є унікальним. Розглянемо два основні підходи до сутності банку. - Прихильники першого вважають банк категорією суб'єктивною, що випливає з їхньої визначень, що базуються на таких ознаках як наявність ліцензії та універсальність. - Прихильники другого підходу ставлять в якості сутнісного ознаки банків - об'єктивну особливість - коло виконуваних операцій банків. Це дало можливість визначити мінімальний перелік операцій, без якого банк не може існувати: відкриття та ведення рахунків до запитання, і розміщення грошових коштів від свого імені і за свій рахунок. На відміну від розповсюдженого в економічній науці підходу можна конкретно сказати про здатність банків створювати безготівкові гроші не тільки при кредитуванні, але і при інвестуванні в цінні папери, що підтверджено аналізом впливу таких операцій на пасиви і активи банку, і грошову масу. Діяльність банків може бути розглянута з точки зору виявлення додаткових особливостей, які впливають на організацію функціонування. Основна ознака банку, як фінансово-кредитної організації, полягає в тому, що коло виконуваних ним операцій з відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок дозволяє здійснювати безготівкову емісію як при кредитуванні, так і при інвестуванні в цінні папери.

На основі аналізу сутності банку з точки зору процесів організації і самоорганізації зроблені наступні висновки: Створення банку супроводжується організацією двох видів операцій: за відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів від свого імені і за свій рахунок; Ліквідація одного з цих напрямів означає ліквідацію банку;

Будь-яка модель роботи банку повинна включати операції з відкриття та ведення рахунків до запитання та розміщенню коштів; Сутнісні риси цінного паперу є відрив в ній титулу власності від реального капіталу, який вона представляє. Власнику цінного паперу належить титул власності, але розпоряджається цим капіталом підприємець. Відрив титулу власності у фондових інструментах від права розпорядження капіталом став можливим тільки завдяки тому, що разом з титулом власності відбувається перехід права на присвоєння частини доходу, отримуваного з вкладеного капіталу. Таким чином, титул власності перетворюється на цінний папір тільки в силу того, що право на дохід їм посвідчувані може бути продано (звернено на гроші). При цьому величина грошової суми, яку потенційно представляє цінний папір, кількісно не визначена і може коливатися в широких межах. Аналіз руху інвестиційних потоків на ринку цінних паперів дозволив встановити, що банки на фондовому ринку виконують функції інвестора, посередника та розрахункового центру, і в силу цього контролюють основну частину інвестиційних потоків. Головним чинником, що визначає роль банківської системи в інвестиційні потоки країни, є можливість поєднання ними операцій з розміщення коштів та проведення платежів і розрахунків при розвиненій системі безготівкового грошового обігу. Найбільша концентрація вкладень серед найбільших банків спостерігається в сфері інвестування в державні цінні папери. Грунтуючись на висновку, що регулювання є найважливішим чинником, що визначає особливості організації діяльності банків, в роботі проводиться аналіз законодавчої і нормативної бази, регламентує їх операції на фондовому ринку. Українськи банки відповідно до законодавства здатні виконувати широке коло операцій на фондовому ринку позбавлені тільки права здійснювати діяльність організатора торгів - біржі. Аналіз законодавчої та нормативної бази дозволив вирішити принципові недоліки в регулюванні фондової діяльності російських комерційних банків: 1. У законодавстві не сформульовано однозначний підхід до поняття цінного папера, заснований на сутності даного інструменту. Фактичне визначення цінних паперів у Цивільному кодексі дається через перерахування їх видів. Віднесення інструменту до цінних паперів повинно здійснюватися за наявності у нього трьох властивостей: прибутковості, обертаності і ліквідності. 2. При регулюванні операцій з цінними паперами в комерційних банках не враховується їх здатність до безготівкової емісії, у тому числі при проведенні операцій на ринку цінних паперів. Це виявляється в тому, що регулювання їхньої діяльності на фондовому ринку майже не відрізняється від регулювання операцій з цінними паперами небанківських кредитних організацій, внаслідок чого пред'являються вимоги до банків занижені.

3. Значна частина встановлених банкам і іншим кредитним організаціям обмежень або не відповідає своєму призначенню, або легко обходиться даними суб'єктами економіки. Так, наприклад, вимога до існуючих більше двох років банкам надавати покриття на суму перевищення статутного капіталу величиною облігаційної позики містить дві принципові помилки: - По-перше, замість власних коштів, які є амортизатором ризику, у розрахунку береться статутний капітал; - По-друге, погіршуються шанси повернення грошових коштів у випадку банкрутства банку пільговим категоріям кредиторів (власникам ощадних сертифікатів і вкладникам). Основний блок проблем у цій галузі законодавства пов'язаний з відсутністю концепції регулювання діяльності банків на фондовому ринку, заснованої на розумінні сутності банку як емітента безготівкових грошей. Банківська криза другої половини 1998 виявив проблеми організації банківських операцій з цінними паперами і змінив вектор їх розвитку. У результаті кризи відбулося звуження сфери безготівкового грошового обігу, зменшився кредитний потенціал банківської системи, ринок державних цінних паперів був зруйнований.

Таким чином, криза загострила питання про необхідність створення державної концепції законодавчого регулювання діяльності банків на фондовому ринку. Розгляд впливу цінних паперів, як форми фіктивного капіталу, на виконання банком функції емітента безготівкових грошей дозволило визначити оптимальну форму участі банків у фондових операціях та розробити концептуальні основи регулювання їх діяльності. Як було сказано вище, банк є творцем безготівкових грошей у процесі кредитування та інвестування в цінні папери. Гроші, що виникають у банківській системі при розміщенні коштів у цінні папери або їх посередництві менш стійкі, ніж при кредитуванні, тому що роль «забезпечення» у цьому випадку грає фіктивний капітал, відірваний від реального капіталу.

Отже, останнім часом українській ринок цінних паперів переживає бурхливий розвиток. Комерційні банки грають на ньому одну з найважливіших ролей. Вони можуть виступати на ринку цінних паперів як фінансових посередників та професійних учасників. Найбільш розроблені в методичному відношенні і найбільш регламентовані операції комерційних банків по емісії власних цінних паперів. Комерційні банки можуть виступати в якості емітентів власних акцій, облігацій, векселів, депозитних і ощадних сертифікатів та інших цінних паперів. Сьогодні в Україні тривають процеси створення нових акціонерних банків (хоча пік створення нових банків вже пройшов), постійного збільшення статутного капіталу банків, а також перетворення пайових банків в акціонерні, супроводжувані емісією акцій банків. Остання має найбільш привабливими інвестиційними характеристиками: високою прибутковістю, надійністю і ліквідністю. Акції банків приносять їх власникам досить високі дивіденди. Отже, з розвитком ринку цінних паперів і становленням банківської системи цінні папери комерційних банків користуються зростаючим довірою і популярністю в інвесторів і набувають все більшого значення на фінансовому ринку.

2.4 Особливості правового регулювання поєднання діяльності реєстратора власників іменних цінних паперів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку

Згідно ст.26 Закону України « Про цінні папері та фондовий ринок» «Поєднання окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства, які регулюють порядок здійснення окремих видів професійної діяльності на фондовому ринку.

Організатори торгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності на фондовому ринку, крім діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку, якщо інше не передбачено законом. Організатори торгівлі можуть здійснювати діяльність з проведення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів), які укладаються на такому організаторі торгівлі. Діяльність торговця цінними паперами може поєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів. У разі отримання зберігачем цінних паперів ліцензії на провадження діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів зберігачу забороняється здійснювати будь-які операції з цінними паперами, реєстр власників яких він веде, крім операцій реєстратора за договором з емітентом. Діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів є виключним видом діяльності, що може поєднуватися з діяльністю зберігача цінних паперів і торговця цінними паперами (з урахуванням вимог частини третьої цієї статті), а також з діяльністю компаній з управління активами у випадках, передбачених законом. Поєднання діяльності з управління активами інституційних інвесторів з іншими видами професійної діяльності на фондовому ринку забороняється, крім діяльності з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів інститутів спільного інвестування у випадках, передбачених законом.

В пункті 1 ст. 26 встановлюється, що поєднання окремих видів професійної діяльності не допускається, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства. Але вже в наступному пункті зазначається, що організатори торгівлі не можуть провадити інші види професійної діяльності, крім діяльності з організації торгівлі, якщо інше не передбачене законом. Цим Законом у ст. 20 передбачене здійснення організатором торгівлі клірингу та розрахунків, проте в чинному законодавстві (ЗУ „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”) така функція бірж не передбачена. Отже, якими іншими (крім цього Закону) актами законодавства має врегульовуватися кліринго-розрахункова діяльність бірж до моменту прийняття законопроекту „Про депозитарний облік в Україні”

Очевидно, відповідь дається в другому абзаці пункту 2 ст. 26, що встановлює здійснення клірингу та розрахунків за договорами щодо похідних (деривативів).

Але в такому разі треба було зазначити, що біржа це здійснює „також” (крім договорів за емісійними цінними паперами) або „тільки” чи „виключно” за деривативами. Якщо ж виключно за деривативами, то це має бути уточнене у пункті 1 ст. 20, а саме, що кліринг та розрахунки здійснюються за похідними (деривативами), а не усіма фінансовими інструментами.

Звичайно, біржове лобі сьогодні святкує перемогу, але навряд чи „переможцями” усвідомлюються довготермінові наслідки. Справа в тому, що на світових ринках кліринг та розрахунки за деривативами вже майже 50 років централізуються, виокремлюючись в діяльність спеціалізованої установи - так званого центрального контрагента (Central Counterparty). Не будемо зупинятися на причинах цього явища (хоча вони досить ґрунтовні), але вітчизняні бізнес-кола, вирішуючи злободенні питання, докорінно винищують власну перспективу на майбутнє як учасників ринку фінансових і товарних деривативів. Щодо розробників, то вони, очевидно, навіть не чули про міжнародні стандарти (зокрема, ISDA).

У пункті 3 ст. 26 встановлюється, що діяльність торговця цінними паперами поєднується з діяльністю зберігача, а в разі отримання ліцензії зберігача – з діяльністю реєстратора. Тут же, у пункті 4 уточнюється, що діяльність реєстратора поєднується з діяльністю зберігача (отже, опосередковано, й торговця), але не згадується ще один інститут інфраструктури – депозитарій. Незрозуміло, чому спеціалізована облікова установа (депозитарій) не має права на те, чого може досягти звичайний торговець (число яких в Україні подекуди сягає 900). Можна дійти до висновку, що розробники Закону і ринкові лобісти є противниками централізації обліку попри усі правопорушення, які дестабілізували ринок протягом останніх років („подвійні” реєстри і т. ін.).

Погіршує новий Закон і ситуацію, порівняно зі втративши чинність законом 1991 р., стосовно можливості здійснення торговцем інвестиційного консультування. Ця нормальна, на відміну від ведення реєстру, функція торговця чомусь „випала” з загального переліку можливих для поєднання професійних видів діяльності. Водночас інвестиційного консультування немає і як окремого виду професійної діяльності, хоча б і такого, що не ліцензується (як, до речі, в багатьох країнах світу). [9]

Розділ 3. Перспективи удосконалення законодавчого забезпечення д яльності реєстраторів власників іменних цінних паперів

3.1 Юридична відповідальність за правопорушення у сфері ведення реєстрів власників іменних цінних паперів

Розвинений ринок цінних паперів є необхідним елементом ефективно функціонуючої національної економіки. Досвід функціонування розвинених ринкових економік вказує на те, що фондовий ринок взагалі є одним з найбільш регульованих та регламентованих державою на відміну, наприклад, від товарних або валютних ринків.

Права інвестора, які здобуваються з цінного паперу, до моменту їх реалізації залишаються законодавчою абстракцією. Так як інвестор під час придбання цінного паперу переслідує ціль здобути у власність не просто документ, а доходи і/або права. Тому до моменту появи доходу (прав) можна говорити про те, що будучи абсолютно уповноваженим, інвестор залишається беззахисним перед діями тих, від кого залежить отримання доходу і /або надання прав. Тобто від емітенту чи особи, яка випустила цінний папір.

Подана специфіка взаємовідносин привела до поширення на учасників фондового ринку та їх посадових осіб фінансової, адміністративної, кримінальної та граждансько-правової відповідальності. Проте до останнього часу розмір відповідальності встановлений за правопорушення не був адекватним вигоді, отриманій за їх скоєння відповідав можливому отриманню доходів. Враховуючи це, постала необхідність збалансування цих показників та підвищення рівня відповідальності за правопорушення на фондовому ринку.

Метою цього дослідження є огляд і аналіз недавніх змін, що відбулися у законодавстві стосовно посилення відповідальності на ринку цінних паперів та узагальнення можливих перспектив розвитку цієї сфери фінансового законодавства.

Державне регулювання ринку цінних паперів в Україні відповідно до ст. 5 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку (далі-ДКЦПФР). У межах повноважень, наданих ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку» від 25 вересня 2002 р. № 861/2002, ДКЦПФР встановлює порядок та видає дозволи (ліцензії) на здійснення певних видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці дозволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодавства про цінні папери (п. 9 ст. 8 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», пп. 9 п. 4 Положення про Комісію). Основні засади відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів передбачені ст.ст. 10-16 ЗУ «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», КУпАП та КК України. Ці нормативно правові акти розділяють відповідальність між юридичними особами та фізичними, до яких віднесено не лише посадових осіб.

Задля посилення захисту прав інвесторів, сприянню запобіганню зловживань при купівлі або продажу акцій та запобіганню нанесенню шкоди учасникам ринку цінних паперів через маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери 25.12.2008р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» вiд 25.12.2008 № 801-VI, що набув чинності 14.01.2009р.

Головною метою прийняття цього Закону є вдосконалення та введення кримінальної та адміністративної відповідальності за використання інсайдерської інформації при здійсненні операцій з цінними паперами, за шахрайство з цінними паперами та за перешкоджання в отриманні інформації або спотворенні інформації, яку відповідно до чинного законодавства має право отримати інвестор (в тому числі акціонер). Основним завданням законопроекту є запобігання зловживань при купівлі або продажу акцій та запобігання нанесення шкоди учасникам ринку цінних паперів через маніпуляції з інформацією про емітентів та їх цінні папери.

Цим Законом вносяться зміни до статей 1, 7 та 8 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”, частину першу статті 11 цього Закону, якою передбачено застосування Комісією до юридичних осіб фінансових санкцій викладено у новій редакції, а також було виключено статтю 13 із цього Закону.

Так, у статті 11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” було розширено перелік правопорушень, за здійснення яких Комісією застосовуються до юридичних осіб фінансові санкції, а саме за:

- ненадання інвестору в цінні папери (у тому числі акціонеру) на його письмовий запит інформації про діяльність емітента в межах, передбачених законом, або надання йому недостовірної інформації;

- несвоєчасне надання інформації інвесторам в цінні папери на їх письмовий запит;

- неопублікування, опублікування не в повному обсязі та/або опублікування недостовірної інформації; - нерозміщення, розміщення не в повному обсязі та/або розміщення недостовірної інформації у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів;

- неподання, подання не в повному обсязі та/або подання недостовірної інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку;

- несвоєчасне опублікування, несвоєчасне розміщення у загальнодоступній інформаційній базі даних Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку про ринок цінних паперів та/або несвоєчасне подання інформації до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку інформації;

- порушення емітентом чи професійним учасником ринку цінних паперів порядку ведення системи реєстру власників іменних цінних паперів, що призвело до втрати системи реєстру (її частини), а також ухилення від внесення змін або внесення завідомо недостовірних змін до системи реєстру або до системи депозитарного обліку;

- порушення емітентом порядку прийняття рішення про передачу ведення реєстру власників іменних цінних паперів та/або порядку передачі ведення реєстру власників іменних цінних паперів;

- маніпулювання цінами під час здійснення операцій з цінними паперами;

- незаконне використання інсайдерської інформації. Також, зазначеним Законом вносяться зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України. Зміни до чинного законодавства встановлюючи нові вимоги до застосування санкцій за правопорушення на фондовому ринку, насамперед, це стосується розповсюджених випадків ненадання інвесторам інформації, а також питань, пов’язаних із веденням реєстрів власників іменних цінних паперів, маніпулюванням цінами під час здійснення операцій з цінними паперами, незаконного використання інсайдерської інформації, порушення порядку розкриття інформації на фондовому ринку, протидіють ошукуванню інвесторів та рейдерству. Крім розширення переліку правопорушень, необхідно наголосити на тому, що з метою підвищення рівня правової дисципліни з боку учасників фондового ринку Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за правопорушення на ринку цінних паперів» було значно збільшено санкції за правопорушення на ринку цінних паперів. Так за таке правопорушення, як розміщення цінних паперів без реєстрації їх випуску передбачений штраф в розмірі від 170000 до 850000 грн. (10000 - 50000 НМДГ) проти до 170000 грн. (10000 НМДГ) у минулому, за діяльність на ринку цінних паперів без спеціального дозволу (ліцензії), якщо законом передбачено його одержання має накладатися штраф у розмірі від 85000 до 175000 грн. (5000 – 10000 НМДГ) проти до 5000 НМДГ раніше. Такі штрафи є досить суттєвим чинником в умовах фінансової кризи. При цьому при скоєнні повторного протягом року правопорушення ці суми збільшуються. Крім штрафів, Закон передбачає й позбавлення ліцензії учасників ринку цінних паперів. Документ підвищує відповідальність за скоєння правопорушень не лише юридичних, а й фізичних осіб – сертифікованих фахівців, які працюють на фондовому ринку.

У результаті прийняття Закону ДКЦПФР отримала повноваження на підставі конкретних порушень зупиняти внесення змін до системи реєстру власників іменних цінних паперів або до системи депозитарного обліку щодо цінних паперів певного емітента або певного власника. Комісія також отримала право зупиняти обіг цінних паперів за незнаходження емітента за адресою. Це дозволить обмежити рух "сміттєвих" цінних паперів. У разі неподання звітності протягом 2-х років, Комісія може звертатися до суду щодо скасування випуску акцій. Ухвалення такого законодавства є кроком у боротьбі з рейдерськими захопленнями. ДКЦПФР тепер може більше впливати, зокрема, на подвійне ведення реєстру. Поряд із цим доцільно вдосконалити механізми розгляду справ щодо ведення подвійних реєстрів у судових органах.

Цей закон також дозволяє шляхом введення санкцій зупинення обігу та скасування емісії „технічних” акцій, вести боротьба з такою значною та актуальною проблемою фондового ринку України, як незаконне виведення валютних коштів за кордон через схему повернення портфельних інвестицій.

Але цей Закон має і ряд недоліків. Він не вирішує кількох важливих питань. Зокрема, було б доцільно, щоб фінансові санкції за правопорушення прямо залежали від розміру доходу, отриманого внаслідок його скоєння, або від розміру збитків, нанесених інвесторам. В Україні треба концептуально змінити підходи до застосування санкцій за правопорушення не лише на ринку цінних паперів, а й на фінансовому ринку в цілому. Зокрема, кошти, отримані у вигляді штрафів за правопорушення, мають надходити не до держави, а до ошуканих інвесторів як компенсація за втрати.

Крім вдосконалення законодавства України з метою недопущення зловживання на ринку цінних паперів через інсайдерську діяльність та маніпулювання ринком, також потребує вдосконалення розподілу відповідальності, процедури правозастосування за порушення законодавства на ринку цінних паперів та запровадження адекватних механізмів контролю для забезпечення обов’язковості розкриття інформації У цілому, прийняття Закону є досить важливим з огляду на те, що наприкінці квітня набуде чинності новий Закон «Про акціонерні товариства». Багато норм цих двох документів пов’язані між собою. Зараз на розгляді у Верховній Раді знаходяться проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств» та проект закону «Про систему депозитарного обліку цінних паперів», які повинні у сукупності забезпечити розвиток фондового ринку в Україні

Табл. 3.1.Відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів

3.2 Правові питання контролю ДКЦПФР за діяльністю реєстраторів власників іменних цінних паперів

Історія сучасного фондового ринку України почалась від дня прийняття у 1991 році Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

Найбільш важливим при визначенні правових засад здійснення державного регулювання ринку цінних паперів, державного контролю за випуском та обігом цінних паперів та їх похідних став Указ Президента України, яким 12 червня 1995 року утворено Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку. Було визначено її завдання, функції, повноваження, права, відповідальність та відносини з іншими державними органами з питань регулювання та контролю на ринку цінних паперів.

Основні завдання Комісії визначені Законом України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", який прийнято у 1996 році.

У 1997 році Указом Президента України <Про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку> затверджено Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, в якому, зокрема, зазначено, що Комісія входить до центральних органів виконавчої влади, підпорядкована Президенту України і підзвітна Верховній Раді України. У своїй діяльності Комісія керується Конституцією і нормативно-правовими актами України.

У 2002 році з метою подальшого вдосконалення державного регулювання ринку цінних паперів, визначення ефективного механізму реалізації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку своїх повноважень та у зв'язку з додатковими функціями, покладеними Законами України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про обіг векселів в Україні" і "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" 25.09.02 Президентом України було видано Указ "Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку".

Зокрема, Указом Президента України "Про додаткові заходи щодо вдосконалення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку", передбачено:

закріплення відповідних повноважень за Комісією з урахуванням прийнятих останнім часом законів України;

удосконалення керованості системою Комісії;

запровадження розподілу повноважень між Комісією як колегіальним органом, її центральним апаратом та територіальними управліннями.

Комісія співпрацює з органами регулювання ринку капіталів інших країн, з міжнародними організаціями та іноземними інвесторами в рамках чинного законодавства відповідно до загальнодержавної політики у сфері зовнішніх зносин, яка має багатовекторний характер та орієнтована на запровадження в Україні світових стандартів регулювання економіки.

Протягом усієї діяльності Комісія співробітничає з органами державної влади усіх рівнів над реалізацією програмних документів загальноекономічого характеру, які визначають шляхи та пріоритетні напрями прискорення економічних реформ. Серед них такі: Послання Президента до Верховної Ради України: "Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія соціального та економічного розвитку на 2000-2004 роки", Програма економічного і соціального розвитку України у 2002 році, Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, Основні напрями розвитку фондового ринку на 2001-2005 роки, Заходи щодо детінізації економіки та інші.

Комісія активно співпрацює з більшістю міжнародних організацій, які діють у галузі ринку капіталів та фінансових послуг, включаючи Міжнародну організацію Комісій з цінних паперів (IOSCO), Організацію економічного співробітництва та розвитку (OECD), Міжнародну фінансову корпорацію (IFC), Світовий банк, а також з Комісіями з цінних паперів інших країн та Міжнародними донорськими організаціями, які працюють в Україні.[11]

Серед основних завдань ДКЦПФР ст. 7 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР визначає і такі, як захист прав інвесторів шляхом здійснення заходів щодо запобігання і припинення порушень законодавства на ринку цінних паперів, застосування санкцій за порушення законодавства в межах своїх повноважень, сприяння розвитку ринку цінних паперів, що в своїй сукупності, безумовно, передбачає і захист прав акціонерів.

Цілями державного регулювання ринку цінних паперів відповідно до ст. 2 є в тому числі й гарантування прав власності на цінні папери, дотримання учасниками ринку цінних паперів (до яких, до речі, належать і емітенти) вимог законодавчих актів.

Президент України своїм Указом від 25 вересня 2002 р. № 861/2002 затвердив Положення про Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, що сприяло подальшому вдосконаленню ринку цінних паперів, підвищенню ефективності реалізації ДКЦПФР своїх повноважень, у тому числі й у галузі захисту прав акціонерів. Отже, які ж переваги ДКЦПФР порівняно з судом як органом захисту прав акціонерів ми можемо виділити? Їх декілька:

– високий професійний рівень представників ДКЦПФ, який дозволяє їм вірно орієнтуватися в ситуації та шукати оптимальні правові шляхи захисту прав акціонерів;

– оперативність у роботі. ДКЦПФ не так пов’язана процесуальними строками, як суд. Процес перевірки акціонерного товариства та захисту прав акціонера є коротшим за часом, ніж аналогічна процедура в суді;

– можливість застосування санкцій до фізичних і юридичних осіб за порушення прав акціонерів;

– доступність подання заяв та скарг до органів ДКЦПФ;

– наявність широких повноважень у ДКЦПФ та її представників для встановлення факту порушення права акціонера й відновлення такого права.

Остання складова є визначальною у виборі акціонером способу захисту своїх прав. Відповідно до законодавства ДКЦПФР здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів, крім приватизаційних; розробляє та організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства України про цінні папери; роз’яснює порядок застосування законодавства про цінні папери; здійснює методологічне забезпечення запровадження та розвитку загальноприйнятих принципів корпоративного управління.

Для цього ДКЦПФ відповідно до ст. 8 Закону “Про державне регулювання ринку цінних паперів України” та п. 5 Положення (затвердженого Указом Президента) наділена досить широкими повноваженнями. Центральний апарат і територіальні органи ДКЦПФ (управління та відділення) реалізують цілий ряд її прав:

– звертатися до суду й господарського суду з позовами (заявами) в зв’язку з порушенням законодавства України про цінні папери;

– проводити самостійно чи разом з іншими відповідними органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяльності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій;

– надсилати емітентам, особам, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондовим біржам та саморегулівним організаціям обов’язкові до виконання розпорядження про усунення порушень вимог законодавства про цінні папери та вимагати надання необхідних документів відповідно до чинного законодавства;

– призначати своїх представників для здійснення контролю за реєстрацією акціонерів для участі в загальних зборах акціонерів акціонерних товариств;

– надсилати до правоохоронних органів матеріали стосовно фактів правопорушень, за які передбачено адміністративну та кримінальну відповідальність, якщо до компетенції ДКЦПФ не входить накладення адміністративних стягнень за такі правопорушення;

– одержувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади інформацію, документи й матеріали, необхідні для виконання покладених на ДКЦПФ завдань.

При цьому розподіл повноважень між центральним апаратом ДКЦПФ та її територіальними органами здійснює ДКЦПФ як колегіальний орган з урахуванням вимог законодавства.

ДКЦПФ під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповідними органами Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади і відповідними органами самоврядування, що дозволяє їй отримувати різноманітну інформацію про діяльність того чи іншого акціонерного товариства.

Основною формою встановлення факту порушення права акціонера є проведення перевірки повноважними посадовими особами ДКЦПФР. ДКЦПФР своїм рішенням від 17 жовтня 1997 р. № 37 затвердила Правила проведення перевірок та ревізій емітентів, осіб, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних організацій на дотримання вимог законодавства про цінні папери. Однією з цілей проведення перевірок є забезпечення захисту інвесторів (акціонерів) на фондовому ринку.

Працівники ДКЦПФР та її територіальних органів відповідно до Правил проведення перевірок і ревізій у межах повноважень мають право проводити перевірку дотримання учасником фондового ринку вимог законодавства про цінні папери, вживаючи для цього всіх передбачених законодавством заходів. До перевірок можуть залучатися представники владних органів, підприємств, організацій тощо.

Правила передбачають планові та позапланові перевірки ДКЦПФР. У випадку порушення прав акціонера він звертається до ДКЦПФР або її територіальних органів із заявою, в якій просить провести перевірку конкретного АТ, вказавши при цьому, які саме порушення законодавства мають місце. Тому в таких випадках найчастіше проводяться позапланові перевірки – перевірки без заздалегідь встановлених терміну й періодичності, які проводиться в міру необхідності в усіх напрямках або з окремих питань за весь або певний період діяльності учасника фондового ринку. Позапланові перевірки можуть проводитися не лише за заявами й скаргами Президента, народних депутатів та Уряду, й за наявності звичайних скарг на діяльність учасника фондового ринку, в тому числі й емітента цінних паперів – акціонерного товариства. Тому скарги на дії акціонерного товариства мають надходити в “масовому” порядку. Чим їх більше, тим більше шансів у акціонерів на взаєморозуміння з ДКЦПФР.

Для проведення перевірки створюють контрольно-ревізійну групу, призначають її керівника. Крім голови й членів ДКЦПФР, начальників територіальних управлінь ДКЦПФР, всі інші працівники ДКЦПФР мають право проводити перевірки лише на підставі службового посвідчення та письмового доручення встановленої форми.

Під час перевірки посадові особи ДКЦПФР, що входять до контрольно-ревізійної групи, мають право:

– безперешкодно входити до підприємства, в установи, організації за службовим посвідченням і мати доступ до документів та інших матеріалів, необхідних для проведення перевірки;

– вимагати для перевірки необхідні документи та іншу інформацію в зв’язку з реалізацією своїх повноважень.

При цьому керівник учасника фондового ринку, що перевіряється, або посадова особа, яка його заміщає, мають забезпечити контрольно-ревізійній групі належні умови для проведення перевірки, надати місце для роботи, можливість користуватися зв’язком, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру.

В зв’язку з цим акціонерам, права яких порушені, доцільно попередньо детально вказати які саме порушення їхніх прав з боку АТ чи його посадових осіб допущені, які документи це можуть підтвердити, чи є відповідні документи в розпорядженні товариства тощо.

Особливо “небезпечним” правом ДКЦПФР під час проведення перевірок є право вилучати на строк до трьох днів документи, що підтверджують факти правопорушення на ринку цінних паперів. Контрольно-ревізійна група під час роботи з вилученими документами має право робити з них копії, при необхідності залучати до роботи з цими документами інших працівників ДКЦПФР або її територіальних органів, спеціалістів інших установ. Мало того, що ДКЦПФР взагалі може попередньо не попереджати АТ про проведення перевірки, так вона ще й може вилучити документи, які засвідчують правопорушення з боку акціонерного товариства або його посадових осіб.

За результатами перевірки контрольно-ревізійна група складає Акт перевірки, який разом з поясненнями керівника, іншої відповідальної посадової особи й документами, що стосуються справи, протягом трьох днів направляється посадовій особі, яка має право накладати штраф.

В акті про правопорушення юридичної особи мають зазначатися номер, дата, місце його складання; посада, прізвище, ім’я, по батькові особи, яка склала акт про правопорушення (в разі надання повноважень за дорученням – реквізити доручення); повну назва юридичної особи, місцезнаходження, код за ЄДРПОУ, банківські реквізити, засоби зв’язку; виклад обставин і суть правопорушення; назва нормативного акта, норми якого було порушено; пояснення особи, щодо якої складено акт про правопорушення (її представника); відомості про повторне вчинення правопорушень особою, щодо якої складено акт про правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи про правопорушення.

Екземпляр Акта перевірки під розпис передається учаснику фондового ринку, якого перевіряла ЄДРПОУ.

Стаття 11 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” передбачає відповідальність юридичних осіб за правопорушення на ринку цінних паперів.

Так, ДКЦПФР накладає на юридичних осіб штрафи за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень, рішень про усунення порушень щодо цінних паперів – у розмірі до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Застосування цього штрафу є можливим у випадку порушення акціонерним товариством прав акціонера, передбачених законодавством і статутом, якщо товариство не виконує розпоряджень і рішень про усунення порушень прав акціонерів.

Такий штраф накладає Голова ДКЦПФР, член ДКЦПФР чи голова відповідного територіального органу після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення. Рішення про накладення штрафу приймається протягом 10 днів після отримання документів про правопорушення (акт, пояснення тощо) і оформляються постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено штраф, а також банківській установі, в якій відкрито поточний рахунок цієї юридичної особи.

Не зважаючи на те, що накладені ДКЦПФР штрафи стягуються в судовому порядку, їх розмір може слугувати певним “стимулом” для акціонерного товариства дотримуватись правомірної поведінки й “не ображати” акціонерів.

Наказом ДКЦПФР від 9 січня 1997 р. № 2 (в редакції рішення від 13 лютого 2001 р. № 27) були затверджені Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій. Вони визначають порядок і строки розгляду ДКЦПФР та її територіальними органами справ про порушення громадянами, посадовими особами та юридичними особами вимог законодавства на ринку цінних паперів.

Окремими заходами, спрямованими на відновлення прав акціонерів, є відповідальність посадових осіб АТ за адміністративні правопорушення. Так, за ухилення від виконання або несвоєчасне виконання розпоряджень ДКЦПФР про усунення порушень прав акціонерів тягне за собою накладення на винних громадян чи посадових осіб штрафу в розмірі від 20 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Протоколи про вчинення правопорушення складають посадові особи ДКЦПФР у разі виявлення ними відповідних правопорушень, а адміністративні стягнення накладає сама ДКЦПФР або її територіальні органи. Від імені цих органів право розглядати справи про адміністративні правопорушення та накладати стягнення мають Голова ДКЦПФ, члени ДКЦПФ, голова відповідного територіального органу.

Провадження в таких справах здійснюється відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення. При цьому важливим є врахування строків притягнення до адміністративної відповідальності, порядку оскарження рішень про накладення адміністративного штрафу та інше, оскільки всі ці аспекти визначає саме КпАП, а не законодавство про цінні папери.

Стаття 14 Закону України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” передбачає застосування кримінальної та майнової відповідальності посадових осіб за порушення законодавства про цінні папери, куди належать і положення про захист прав акціонерів.

Якщо говорити про кримінальне законодавство, то передусім слід брати до уваги розділ XVII Кримінального кодексу України “Злочини у сфері службової діяльності”, який передбачає кримінальну відповідальність службових осіб за зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366) тощо.

При цьому службовими особами в розумінні КК України є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах або організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням.

При цьому, щоправда, слід зауважити, що заходи із застосування кримінальної відповідальності до посадових осіб акціонерного товариства, яке порушує права акціонера, мають більше теоретичний, аніж практичний характер. Притягнути людину до кримінальної відповідальності за порушення законодавства про цінні папери – явище для України поки що екзотичне. Тому захист прав акціонера має здійснюватись комплексно, тобто з використанням усіх можливих засобів. У такому випадку значно збільшуються шанси на досягнення необхідного результату – надійного захисту прав акціонера.[12]

3.3 Перспективне законодавство про депозитарну діяльність: переваги та недоліки

З часу прийняття Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” минуло два з половиною роки. Розроблено практично всі нормативно - правові акти щодо регулювання діяльності Національної депозитарної системи, в яких відтворено міжнародний досвід і норми Європейського співтовариства та адаптовано їх з реаліями українського законодавства. Однак, сподівання на будівництво ринком нормально діючої системи обліку прав на ринку цінних паперів, нажаль, не виправдалися. Відсутність достатньої капіталізації учасників ринку та передумов щодо їх консолідації для вирішення стратегічних проблем розбудови в Україні фундаменту фондового ринку постійно супроводжується конфліктами, байдужістю, “гарячими пресовими коментарями” і некомпетентністю. Якби в Україні затягнули б з розбудовою власної платіжної системи важко уявити наслідки цього для фінансової системи і взагалі незалежності країни. При грошовій приватизації відсутність в Україні надійної системи обліку прав за цінними паперами і виконавчої системи щодо угод з цінними паперами може мати не менш фатальні наслідки для безпеки держави. Саме ці причини обумовили необхідність відволіктись від нормотворчості і написати ряд статей. Україна ще й досі знаходиться далеко від головних потоків капіталу. Спроби ринкових перетворень окремих сторін господарської діяльності, нажаль, не призводять до бажаного результату. Відсутність ефективно діючої інфраструктури, яка забезпечує акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери та сприяє раціональному розміщенню фінансових ресурсів, не дає можливості ефективно управляти господарською діяльністю і конкурентно оцінювати вартість виробничих ресурсів. Недосконала система обліку прав власності на майно у поєднанні із відсутністю загальнонаціональних ринків основних ресурсів виробництва робить українську продукцію неконкурентною а українські підприємства збитковими. З початку реформи у постсоціалістичних країнах Східної Європи та деяких країнах СНД створення національного фондового ринку відбувалося водночас з розбудовою сучасної моделі його інфраструктури в суворій відповідності до рекомендацій Групи Тридцяти, IOSCO, та вимог міжнародних фінансових організацій. Як відповідь на глобальні тенденції в Україні було прийнято Закони “Про цінні папери та фондову біржу”, ”Про господарські товариства”. Акцент на біржову торгівлю сприймався як знак ринкових перетворень. При цьому фундаментальні передумови існування біржової торгівлі, які створювались в інших країнах десятиріччями, вважалось виникнуть якось собою. Відсутність систем виконання угод і обліку прав власності обумовили появу низки законодавчих (Укази Президента України №247/94, 160/96 тощо) і нормативних документів. Цей поступовий розвиток привів до появи Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” та Указу Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99 “Про загальні засади функціонування Національного депозитарію України”.

Необхідно визнати, що до сьогоднішнього дня ринкова інфраструктура в Україні формувалась безсистемно та контролювалась різними державними установами за принципом “у семи няньок дитина без ока”. За допомогою різних міжнародних організацій в Україні намагалися “методом прямого впровадження вживити” ринкові інфраструктури. Кожний з цих інфраструктурних елементів, нажаль, не враховував у повній мірі українське законодавство і національні особливості. Україна, як і інші постсоціалістичні країни, стала “експериментальним полігоном” щодо “схрещення” континентального і англосаксонського права. Вважалося, що імплантація ззовні готової системи буде мати користь для країни – реципієнта. Однак “віз і нині там”. Поява цілковито нового фактору на світовому ринку - єдиної платіжної та фондової систем Європи може унеможливити нормальні кореспондентські відносини щодо цінних паперів між фінансовими установами Європи і України та знижує надходження закордонних портфельних інвестицій.

На жаль, впровадження сучасної моделі Національних біржової та депозитарної систем в Україні виявилося неможливим з ряду суб’єктивних та об’єктивних факторів. На відміну від інших країн, в яких причиною розвитку депозитарної діяльності було стрімке зростання операцій на ринках цінних паперів, в Україні розвиток Національної депозитарної системи вимагали результати проведення масової приватизації. Процеси реформування власності в Україні супроводжувались структурною перебудовою економіки і зумовили створення ринку цінних паперів, як складової частини ринкових відносин. Проведення приватизації в Україні, нажаль, здійснювалось майже при повній відсутності законодавства, яке б вирішувало весь комплекс проблем щодо обігу цінних паперів і враховувало бодай частину досвіду інших держав. Держава запропонувала переважній більшості підприємств єдиний шлях до “нового управління” – акціонування. Більшість емітентів в Україні використовували емісію фінансових інструментів не з метою залучення інвестицій, а для перетворення з державної форми власності в приватну зі зміною форми господарювання. Це призвело до обігу великої кількості неліквідних цінних паперів (35 тисяч емісій цінних паперів акціонерних товариств). Шляхом обміну приватизаційних сертифікатів та льготної підписки була сформована велика кількість (30 мільйонів) власників цінних паперів, які за своєю суттю не є власниками і не мають можливості (а інколи бажання) управляти належною їм власністю. В Посланні Президента України до Верховної Ради України щодо стратегії економічної і соціальної політики на 2000 –2004 рр. зазначено: “неефективним та логічно незавершеним виявився процес приватизації. Ії здійснення не забезпечило формування відповідального господаря, якій був би зацікавлений в інвестиційній діяльності, прискореному оновленні виробництва, його реальному оздоровленні. Не досягнуто оптимальної глибини приватизаційного процесу. Як наслідок, у ході реформування економіки не вдалося забезпечити глибокої структуризації відносин власності, запровадити повноцінні правові та організаційні механізми реалізації переваг приватної власності, всебічного зміцнення позицій національного капіталу”. Зміна форми управління і неможливість власників управляти належною їм власністю призвела до відсутності стимулів для покращання показників роботи цих підприємств а навпаки сприяло спаду виробництва. Це призвело до відсутності будь-якого взаємозв’язку між формою власності і показниками роботи цих підприємств. Президент України визначив необхідність “забезпечити прозорість та поглиблення процесу грошової приватизації. Його основна мета – формування ефективного власника”.

В результаті проведення масової приватизації в Україні виникли проблеми:

дієвості структури управління виробництвом, які пов’язані із розпорошеністю капіталу;

обігу великої кількості неліквідних цінних паперів;

обліку прав власності на цінні папери акціонованих підприємств.

Показники рентабельності інвестицій у цінні папери в реальних секторах економіки призвели до стагнації ринку цінних паперів. Невисока рентабельність капіталовкладень у цінні папери українських корпорацій - одна з причин відтоку капіталу з ринку цінних паперів, а податки – причина, яка знижує цю рентабельність ще більше. Цей процес пов'язаний також із наявністю більш рентабельних і менш ризикованих сфер капіталовкладень. Дрібний або некваліфікований інвестор психологічно ще не став “господарем” і частіше приймає рішення щодо інвестування за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів. Професійний учасник, який оперує цінними паперами у організатора торгівлі цінними паперами, фактично намагається обумовити майбутню прибутковість корпорації. Визначення такої ціни - одна з головних задач професійних учасників ринку цінних паперів, які в Україні мають невисокий рівень капіталізації.

Стагнація українського ринку корпоративних цінних паперів має негативні наслідки для України не тільки зниженням обсягу інвестицій, а й для найбільшого власника корпоративних цінних паперів - держави. Складність визначення справедливої ціни на цінні папери поза функціонуючим ринком цінних паперів може призвести до збитків держави у випадку продажу пакетів цінних паперів. Визначення такої ціни (котирувальної ціни, що формується між попитом і пропозицією, при якому укладається максимальна кількість угод щодо цінних паперів) можливо для ліквідних цінних паперів у організатора торгівлі цінними паперами. Враховуючи це Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено вжити заходів для зосередження вторинної торгівлі цінними паперами інвестиційно - привабливих підприємств виключно на фондових біржах та у ліцензованих торговельно-інформаційних системах.

Відзначається загрозлива тенденція зростання кількості правопорушень щодо обліку прав власності. Так за 1997 рік на ринку цінних паперів Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку зареєструвала 2200 правопорушень, а за 1998 рік у тричі більше. Становище, що склалося в даний час стосовно фіксації прав власності на цінні папери наближається до критичного стану. Указом Президента № 1626/99 від 29.12.1999 “Про невідкладні заходи щодо прискорення приватизації майна в Україні” передбачено пріоритети в діяльності Уряду, серед яких визначено:

вдосконалення механізму захисту прав дрібних інвесторів

сприяння залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищення заінтересованості інвесторів щодо українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

забезпечення у процесі приватизації мінімального розпорошення акцій підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави чи займають монопольне становище на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), та продажу акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;

забезпечення здійснення ефективного управління корпоративними правами, що належать державі.

За відсутності єдиного в країні фондового центру майже неможливою стає прозорість ринку. Прозорість ринку цінних паперів дає інвесторам впевненість у правильності свого вибору. Інвестор не віддасть своїх грошей туди, де від нього не приховують інформацію. Зазначені недоліки суттєво впливають на фінансову довіру дрібних інвесторів і на розміри коштів, що залучаються.

Принцип цілісності ринку потребує впровадження єдиних підходів до функціонування організованих ринків на всій території України. Світова практика свідчить, що ринок неминуче еволюціонує від хаотичності і роздробленості до цілісності, централізації. Це характерно для усієї фінансової системи ринкових відносин - як у межах однієї країни, так і в міжнародних фінансово-економічних відносинах.

Концентрація капіталу, зменшення кількості акціонерних товариств і зростання їхньої рентабельності (включаючи прибутковість для інвестора), централізація Національної депозитарної системи разом з розвитком і концентрацією біржової і позабіржової торгівлі, розумна достатність державного регулювання та податкового пресінгу - от далеко не повний, але важливий комплекс мір для підйому ринку цінних паперів в Україні.

Національна депозитарна система повинна для більше половини населення України забезпечувати облік їхніх прав власності, а це в грошовому вираженні більше 20 мільярдів гривень. Крім того, для розвитку ринку цінних паперів саме Національна депозитарна система забезпечує зниження ризиків інвестиційної діяльності. Указом Президента України від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначено ряд головних завдань, які необхідно вирішити для розвитку фондового ринку в Україні, серед яких: розбудова інфраструктури фондового ринку; вдосконалення системи захисту прав інвесторів.

Інфраструктурні елементи організованого ринку є учасниками Національної депозитарної системи України, якісне функціонування якої має забезпечити утворений Національний депозитарій України. Адекватне функціонування та взаємодія інформаційної, облікової системи та системи виконання угод створює умови для появи цілісного, високоліквідного, ефективного і справедливого фондового ринку в Україні. Цей фундамент має забезпечити ефективність державного регулювання, необхідний рівень захисту прав власності інвесторів і має сприяти надходженню інвестицій в економіку України. Правові особливості цінного паперу, що перетворюють звичайні зобов'язальні права боржника і кредитора також у майно, підвищують оборотність цих зобов'язань і, у кінцевому рахунку, роблять фінансові відношення в економіці більш мобільними й ефективними. Однак ця обставина робить цінні папери відмінними від інших фінансових інструментів (наприклад, грошових коштів). Це, у свою чергу, обумовлює необхідність розробки і використання спеціалізованих способів обігу цінних паперів і обліку прав на цінні папери. Суто кількісні характеристики (35 тисяча емісій цінних паперів і 30 мільйонів власників цінних паперів) диктують додаткові технологічні вимоги, що визначають складність вирішення всього комплексу проблем, пов'язаного з формуванням Національної депозитарної системи України.

Радянське цивільне законодавство не приділяло багато уваги цінним паперам і розглядало їх як річ. Наявність в обігу паперових облігацій 3% позики ставили первинним майнове право на цінний папір. Такий підхід цілком справедливий, якщо ми маємо справу з надрукованими на папері документами – цінними паперами на пред'явника. Саме вони є найбільш яскравим прикладом сполучення зобов'язальних прав, що надаються емітентом інвестору, і майнових прав на цінний папір. Однак, в Україні вся приватизація здійснювалась іменними цінними паперами, за умови практично повної відсутності їх правового аналізу. Важливо зауважити, що на даний час обіг (укладання та виконання угод щодо цінних паперів) цінних паперів регулюється великою кількістю законодавчих і підзаконних актів, що регулюють майнові взаємовідносини. З одного боку загальне законодавство (Цивільний кодекс України, Закон “Про власність”, “Про нотаріат” тощо) із низкою підзаконних актів, а з іншого – спеціальне законодавство. Цілком можливо при обігу цінних паперів порушити (практично не можливо не порушити) хоча б один з цих актів. Це може відбутися незважаючи на Закон України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, який також регулює “обіг цінних паперів”. Однак цей закон для багатьох правознавців є чомусь вторинним. І це відбувається незважаючи на п.7 розділу 4 Закону України “Про Національну депозитарну систему й особливості електронного обігу цінних паперів в Україні” “До приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативні акти України, прийняті до набрання чинності Законом України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", діють у частині, що не суперечить цьому Закону.”

Відсутність чіткої визначеності щодо порядку застосування загальних та /або спеціальних нормативно - правових актів дає можливість вирішувати долю учасників ринку цінних паперів суб’єктивно.

Україна в даному випадку навіть не вчиться на власному досвіді, вже не кажучи про досвід інших країн. Українське загальне законодавство визначає, що обіг фінансового інструменту – грошей регулюється спеціальним законодавством і документами Національного банку України. Невже у відношенні ще більш специфічного фінансового інструменту –цінних паперів важко застосувати ту ж саму норму. Тим більше таке спеціальне законодавство існує а стандарти, встановлені Національним депозитарієм України підлягають обов’язковому виконанню всіма учасниками Національної депозитарної системи(Указ Президента України від 22 червня 1999 року N 703/99). Цілком зрозуміло, що для впровадження цієї ідеї необхідно ревізувати нормативну базу щодо ринку цінних паперів. Однак, досвід інших країн і стан справ в Україні наполегливо підштовхує до вирішення цієї проблеми.

Створення чітко зрозумілої і прозорої системи законодавчого регулювання надасть інвестору впевненість, що в Україні його права власності захищені. У випадку обрання цього шляху вирішення проблем обліку прав, закріплених цінними паперами можливо регулювати спеціальним (чітко визначеним) законодавством.

Відсутність в Україні практики формування депозитарного обліку обумовлює необхідність концентрації інтелектуальних і фінансових зусиль навколо Національного депозитарію, до компетенції якого відноситься стандартизація депозитарного обліку і стандартизація документообігу. Допомогу у створенні депозитарного обліку в Україні можуть зробити практичні розробки в цьому напрямку інших країнах. Найбільшою проблемою цього напрямку є обмежений доступ українських фахівців до найкращого практичного досвіду іноземних депозитарних систем, який є “ноу-хау” і не підлягає поширенню. Практичне вивчення роботи конкретних депозитарних систем може стати за порукою не допущення помилок та підгрунтям для адаптації та інтеграції українського ринку цінних паперів у міжнародні ринки. При вирішення цієї задачі застосування “під копірку” таких “готових рецептів” країн із розвинутими ринками цінних паперів повинно враховувати правові норми України й особливості пост-приватизаційного періоду. Такі практичні розробки повинні бути вивчені й адаптовані з урахуванням усього комплексу законодавчих і нормативних актів України. Важливу роль у справі створення депозитарного обліку в Україні може зіграти також багатий досвід Національного банку України, накопичений при створенні банківської системи, а також при розробці і впровадженні передових інформаційних банківських технологій (система електронних платежів НБУ - одна з кращих у Європі). Президент України в Указі від 30 жовтня 1999 року № 1415/99 “Про Основні напрями розвитку фондового ринку в Україні у 2000 році” визначив, що розбудова інфраструктури фондового ринку передбачає, зокрема, запровадження стандартів діяльності професійних учасників фондового ринку щодо обліку прав власності на цінні папери на основі подальшого розвитку Національного депозитарію України і клірингового депозитарію, запровадження сучасних фінансових та інформаційних технологій.

Стандартизація обліку прав власності на цінні папери Національним депозитарієм України має стати практичним кроком щодо гармонізації законодавства України з світовими і Європейськими нормами. Встановлення відповідних стандартів депозитарного обліку буде сприяти підвищенню прозорості фондового ринку та сприяти зростанню операцій на фондовому ринку, що фактично веде до підвищення доходної частини бюджету України за рахунок відповідних податків. Стандартизація Національним депозитарієм операцій на ринку цінних паперів дає можливість сформувати фундамент ефективного ринку цінних паперів, забезпечити дієвий контроль з боку державних органів та створює умови для надійного захисту прав інвесторів. З метою створення єдиної системи депозитарного обліку Національним депозитарієм із залученням фахівців державних органів, експертів фондового ринку і представників міжнародних організацій розроблено та затверджено Стандарт депозитарного обліку. В цьому стандарті вперше на теренах країн СНГ вдалося створити основу для формування єдиної системи депозитарного обліку як для державних так і для корпоративних цінних паперів. Але норми законодавства і стандартизація не можуть замінити собою високі технології та програмні продукти, що мають забезпечити функціонування Національної депозитарної системи. Розбудова Національної депозитарної системи передбачає впровадження сучасних принципів і технологій, які відповідають тенденціям глобалізації ринків і в світовому масштабі. Запровадження стандартів має супроводжуватися створенням системної технології, що поєднує облікову і виконавчу систему інфраструктури ринку цінних паперів. Приклад такого будівництва в Україні вже є. Це поєднання методологічної роботи Національного банку зі створенням системи електронних платежів. Вирішення цієї проблеми забезпечить рух інвестицій в Україну, вихід цінних паперів українських емітентів на іноземні фондові ринки, буде сприяти прозорості і надійності фондового ринку України.

Постійна увага Президента України і Уряду до формування фондового ринку в Україні, на мій погляд, мають забезпечити консолідацію усіх здорових сил для якнайскорішого подолання проблем на ринку цінних паперів в Україні.

Висновки

Фондовий ринок дозволяє зібрати тимчасово вільні кошти і направити їх у найбільш вузькі місця економіки. Причому механізм цей об'єктивний, не залежний від волі чиновників. Власник грошей вибирає сферу їх вкладення в залежності від її інвестиційної привабливості. Перешкодою на шляху такого процесу вільного переливу капіталів сьогодні в Україні є серйозні недоліки роботи фондового ринку. Зокрема, незважаючи на урядові рішення, все ще не сформована депозитарна система, не відпрацьований механізм роботи зберігачів цінних паперів і т.д. У цих умовах роль реєстраторів, переоформляти право власності на акції, продовжує залишатися досить значною. І в умовах постприватизаційного періоду буде залишатися такою ще досить довго. Дрібним власникам не має сенсу звертатися до послуг депозитаріїв та зберігачів. Таким чином, державне регулювання діяльності реєстраторів має і ще довго буде мати важливе значення. Антимонопольний комітет України отримує масу скарг від учасників фондового ринку, яким реєстратори створюють серйозні перешкоди для переоформлення права власності на акції. Описують кричущі факти, коли вартість послуги реєстратора досягає або навіть перевищує ціну пакету акцій, який перереєстровується. Нерідко такі зловживання змушують покупця взагалі відмовитися від покупки акцій конкретного емітента. Ніде в світі послуга реєструючої структури не робить впливу на вибір того чи іншого об'єкта інвестування. Покупець орієнтується не на вартість послуги інфраструктури фондового ринку, а на інвестиційну привабливість самого підприємства-емітента. Реєстратор дозволяє собі зловживання тому, що за законодавством емітент може укласти договір на ведення реєстру тільки з одним реєстратором. І якщо я - покупець акцій цього емітента, то я змушений користуватися його послугами, вибору у мене немає. Іншими словами, реєстратор є монополістом на ринку переоформлення права власності на акції конкретного підприємства. Цей очевидний теза, на жаль, не знаходить одностайної підтримки. Особливо прикро, коли його оскаржують люди, які повинні захищати інтереси учасників фондового ринку. Висловлюється думка про те, що сьогодні на ринку реєстраторських послуг працює понад 400 реєстраторів. Крім того, ДКЦПФР вже видала ліцензії на роботу 61 зберігачу, що в певній мірі похитнуло монопольне становище реєстратора. Однак скільки б господарюючих суб'єктів ні працювало в даній сфері, визначальним критерієм для віднесення цих суб'єктів до числа монополістів є можливість вибору споживачем однієї або кількох структур, які можуть надати йому потрібну послугу. У даному випадку споживач-покупець не може вибирати одного з 400 реєстраторів: він звертається лише до того з них, з ким емітент уже уклав договір на обслуговування. Теза про монополізм реєстраторів підтверджується ще і тим, що законом «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» поставлено вимогу про необхідність регулювання цін реєстраторів. Якщо б цей ринок був конкурентним, то така вимога ніколи б не виникло. На конкурентному ринку не може бути регулювання ціни чиновником, там вона встановлюється в залежності від попиту та пропозиції. На конкурентному ринку підприємець може встановлювати ціну, яка йому заманеться. І якщо ця ціна буде непомірно високою, то споживач просто піде від нього до конкурента. Тобто конкуренція просто змусить встановлювати обгрунтовані ціни. Але якщо ринок монопольний, то споживача треба захищати від зловживань. Є два варіанти такого захисту. Або державне регулювання ціни, або робота монополіста у вільному режимі без встановлення ціни державою, але реагування на істотні відхилення, зловживання монопольним становищем. Державне регулювання цін - не кращий метод управління. Не випадково в Україні за наявності 372 монопольних структур на загальнодержавних ринках і 3014 - на регіональних регулювання цін здійснюється тільки по 7 і, відповідно, 314 позицій. На загальнодержавному ринку - це продукція металургійної промисловості, на регіональному рівні - це ринки житлово-комунальних послуг, харчової промисловості. Міжнародні фінансові організації в якості одного з умов надання Україні кредитів висунули вимогу мінімального втручання держави в процеси регулювання цін. Тому регулюються тільки найбільш проблемні ринки. Таким проблемним ринком і є одна з послуг реєстраторів. Ціновий свавілля тут був настільки болісним для практики, що вилився через тиск виборців на депутатів в ухвалення мало не з голосу статті 12 закону України «Про Національну депозитарну систему...», згідно з якою реєстратор сам встановлює ціну на свої послуги, але максимальний тариф встановлює ДКЦПФР за погодженням з Антимонопольним комітетом (проблеми узгодження максимального тарифу описані автором в «Української інвестиційної газеті», № 1 від 12.01.99). Позиція комітету в цьому питанні полягає в тому, що тариф на послуги монополіста за своєю суттю відрізняється від фіскальних платежів. Це не податок на дохід або майно, а плата за реальну роботу. Вона не може встановлюватися у відсотках від вартості пакету акцій, право власності на які переоформляє реєстратор. Очевидно, що такий тариф повинен прив'язуватися до собівартості наданої послуги і враховувати розумний рівень рентабельності. ДКЦПФР наполягає на процентному підході, нічим його не обгрунтовуючи. Поки йдуть дискусії про принципи ціноутворення, життя не стоїть на місці. Монополісти продовжують зловживання, про що свідчать листи до комітету. Щоб захистити людей, прийнято рішення підійти до цієї проблеми з іншого боку. Антимонопольний комітет домовився з ДКЦПФР провести експеримент і на три місяці обмежити тариф на вхід до реєстру номінального утримувача величиною не більше ніж 10 грн. Якщо реєстратор непомірно завищує ціну на трансфер, то власник акцій має можливість переходу до зберігачу. При цьому реєстратор повинен пустити зберігача до реєстру в якості номінального утримувача за ціною, що не перевищує 10 грн. У результаті виходить дуже цікава ситуація. Очевидно, що реєстратор, не бажаючи втрачати клієнта, сам погодиться знизити свою ціну на трансфер. Моніторинг цього процесу, тобто вивчення поведінки реєстратора в умовах конкуренції з зберігачами, дозволив би економічно обгрунтувати той максимальний тариф, який необхідно встановити відповідно до вимог статті 12 зазначеного закону. Метою моєї роботи було визначення та комплексний науковий аналіз системи нормативно-правових актів, що регулюють відносини по створенню і функціонуванню правового статусу реєстратора як учасника Національної депозитарної системи" в Україні, та внесення пропозицій щодо подальшого вдосконалення чинного законодавства.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання, як визначити поняття та ознаки професійних учасників Національної депозитарної системи і здійснити їх класифікацію;визначити на основі виділених ознак учасників Національної депозитарної системи поняття кожного професійного учасника окремо;систематизувати законодавство, що регулює професійну діяльність учасників,визначити та дослідити поняття, принципи та форми державного регулювання професійної діяльності, дослідити порядок створення реєстора як учасника Національної депозитарної системи та умови здійснення їх діяльності;здійснити класифікацію і дослідити обов’язки професійних учасників Національної депозитарної системи, розглянути їх права; дослідити господарські зобов’язання за участю професійних учасників Національної депозитарної системи виділити та дослідити види відповідальності професійних учасників Національної депозитарної системи, розробити пропозиції щодо усунення виявлених прогалин та недоліків регулювання правового становища реєстрів як учасників Національної депозитарної системи у законодавстві України.

Список використанної літератури

1.         Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів»- Відомості Верховної Ради України (ВВР), -1998,- N 15- ст.67 Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»- Відомості Верховної Ради України – 1996- N 51- ст.292 Положення про порядок отримання зберігачем, депозитарієм та іноземною депозитарною установою кодів міждепозитарного обліку, затверджене Рішенням Правління Національного депозитарію України від 08.04.2004 №02/01 (зі змінами та доповненнями).

2.         Порядок приймання Національним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів, затверджений Рішенням ДКЦПФР від 11.01.2002 № 27.

3.         Рішення ДКЦПФР №52 від 06.03.2001 «Про Основні напрями розвитку Національної депозитарної системи України».

4.         Рішення ДКЦПФР №64 від 11.02.2003 «Щодо захисту прав власників цінних паперів при здійсненні депозитарного обліку»

5.         Рішення ДКЦПФР від 30.06.2005 №351 "Про затвердження Порядку приймання уповноваженим на зберігання документів та копій архівів баз даних від зберігача цінних паперів та Порядку взаємодії уповноваженого на зберігання та депозитарію цінних паперів"

6.         Стандарт депозитарного обліку №1 «Загальні засади здійснення депозитарного обліку. Балансові рахунки депозитарного обліку», затверджений Рішенням Правління Національного депозитарію України від 25.10.2000 №25/1.

7.         Концепція розвитку Національного депозитарію України // www.pard.kiev.ua

8.         Сергій Лисенко Про розробку проекту Державної програми розвитку Національної депозитарної системи України на 2004-2010 роки // www.ndu.gov.ua

9.         Прес-реліз Національного депозитарію України Початок здійснення депозитарної діяльності Національним депозитарієм України // www.ndu.gov.ua

10.      Прес-реліз відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення та перспективи // www.ndu.gov.ua

11.      Федеральный закон «О рынке ценных бумаг» от 22.04.1996 г. – http//base.consultant.ru Мокогон О. Облігації підприємств // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С. 110-114. Посполітак В.В. Учасники ринку цінних паперів// Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.115-122. Попова А.В. Поняття, ознаки та види професійних учасників ринку цінних паперів // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. С. 348-355. Рішення ДКЦПФР «Про затвердження положення про сертифікацію осіб, що здійснюють професійну діяльність з цінними паперами в Україні» від 29.07.1998 р. – www.rada.gov.ua. Рішення ДКЦПФР «Про визнання такими, що втратили чинність, рішень Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку щодо Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів» від 23.06.2006 р. – http// www.rada.gov.ua. Сітухо О. Деякі проблемні питання правового регулювання організації торгівлі цінними паперами // Юридичний журнал. – 2005. – № 1. С.125-128. Лист Професійної асоціації реєстраторів і депозитаріїв «Про отримання інформації з системи реєстру» від 14.09.2001 р. – http// www.pard.kiev.ua

12.      Ответственность на рынке ценных бумаг// Сборник систематизированного законодательства – 2006. – №11. – с.69-73. Барановський О.І. Фінансова безпека фондового ринку // Фінанси України. – 1999. - №1

13.      Гольцберг М.А., Хасан – Бек Л.М. Основы финансового инвестирования. –Киев: МЦПИМ, 1995.

14.      Губський Б.В. Біржові технології ринку. – Київ, 1997

15.      Давидов О.І., Зінченко Я.В. Фондові кризи у ринковій економіці //Фінанси України. – 2000. - №3

16.      Жукова Е.Ф. Общая тория денег и кредита. – Москва: Банки и биржи,ЮНИТИ, 1995г.

17.      "Загальні засади функціонування Національного депозитарію України",затверджені Указом Президента України №703 від 22 червня 1999 року.

18.      Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. – Цінні папери. Фондовий ринок. –Термінологічний –словник. – Л.: БаК, 1999г.

19.      Загорський В.С. Цінні папери. Фондовий ринок. – Наукове видання для студентів економічних спеціальностей. – Львівська комерційна академія

[1] Постанова ВРУ «Про Концепцію функціонування та розвитку фондового ринку України» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 1995, N 33, ст. 257 )

[2] Закон України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, N 15, ст.67 )

[3] Постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2004 р. N1707 «Державна програма розвитку Національної депозитарної системи України»

[4] Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 51, ст.292

[5] Газета «Юридичний радник» №1/2006 -Посполітак Володимир-Національна депозитарна система України

[6] Рішенням ДКЦПФР - Порядок приймання Національним депозитарієм України реєстру власників іменних цінних паперів,- затверджений від 11.01.2002 № 27.

[7] Прес-реліз відділу зв'язків з громадськістю та ЗМІ Національному депозитарію України 5 років: досягнення та перспективи // www.ndu.gov.ua

ЗУ «Про ліцензування певних видів  господарської діяльності»\\

[9] Коментарі до Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок"

[10] «Вісник податкової служби України», червень 2009 р., № 23 (547), с. 45 (www.visnuk.com.ua)

[11] http://www.ssmsc.gov.ua

[12] Юридичний журнал № 4\2003 -  Стаття Потапенко Володимира «Акціонер захищає свої права... не в суді»