Курсовая работа: Кримінальна агресія

Національний університет

Кримінальна агресія (соціопсихологічні аспекти)

Київ-2010 р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття кримінальної агресії

1.1 Теорії агресії: загальний огляд

1.2 Поняття та загальна характеристика кримінальної агресії

Розділ 2. Соціопсихологічні аспекти агресії

2.1 Поняття соціопсихологічного механізму агресії

2.2 Проблема формування особистості агресивного злочинця

Розділ 3. Протидія кримінальній агресії

3.1 Запобігання кримінальній агресії

3.2 Кара як засіб протидії кримінальній агресії

Висновки

Використані джерела

ВСТУП

Актуальність теми дослідження: Політичні, економічні та соціальні зміни в Україні, перехід до громадянського суспільства та будівництва правової держави характеризується двома тенденціями: з одного боку – це демократизація та лібералізація усіх сфер суспільного життя та проведення відповідних правових реформ, а з другого – загострення соціальних протиріч та широке розповсюдження міжособистісних та між групових конфліктів. Вони проявляються в різноманітних формах агресивної поведінки, в тому числі й кримінальної. За роки незалежності України причини прояву кримінальної агресії з точки зору соціопсихологічних чинників не розглядалися. Особистість агресивного злочинця формується під впливом певних факторів. Прояву кримінальної агресії передує вплив суспільства загалом і сім’ї зокрема. Велике значення має психічний стан особи при прояві кримінальної агресії. З огляду на це є актуальним вивчення соціопсихологічного механізму кримінальної агресії не лише в теоретичному аспекті, але й для встановлення її чинників і проявів розроблення заходів спеціально-кримінологічного попередження з метою захисту людини і суспільства. Досі існують суперечності стосовно питань: чи є агресія виключно поведінковою характеристикою (а отже агресію можна розглядатися як зовні виражене дію, або ж як мотиви, установки, емоції), чи варто говорити про агресію лише стосовно ситуацій взаємодії живих істот; чи завжди агресія є зло, або вона може мати конструктивний характер?

В історії наукового вивчення агресії найбільш яскраво виражені три основні підходи, що збігаються з напрямками емпіричних досліджень у даній галузі. Перший поєднує теорії, в яких агресивність трактується як уроджена інстинктивна властивість людини. Сюди входять різноманітні варіанти психоаналітичної теорії, починаючи з фрейдистського психоаналізу (К. Юнг, А. Адлер), а також близькі до них етологічні теорії (К. Лоренц). У рамках другого підходу, який почасти збігається з першим, агресія вивчається як поведінкова реакція на фрустрацію (Дж. Доллард, Н. Міллер, Л. Берковітц). Третій підхід, засновником якого є А.Бандура, складають концепції, що розглядають агресивність як характеристику поведінки. Кожна з цих теоретичних перспектив має свій розвиток та вагоме емпіричне підґрунтя, між ними існують значні розбіжності, в основі яких є і дискусійне питання про генетичну чи соціальну природу агресії людини.

Об’єкт дослідження: кримінальна агресія як соціальне явище

Предмет дослідження: соціопсихологічні аспекти кримінальної агресії

Ступінь наукової розробки теми дослідження: в працях багатьох спеціалістів-кримінологів (В.В. Голіна, Б.М. Головкін, А.М.Бандурка) розглядаються насильницькі злочини, різні проблеми попередження злочинності. Спеціалістами-психологами (Ф.С.Сафуанов, С.А.Тарарухін) розглядаються проблеми виникнення агресивності та механізм агресії. Зовсім протилежною залишається ситуація з кримінальною агресією, яка є ширшою за насильницькі злочини та охоплює значно менше за поняття “агресія”. Багато моментів кримінальної агресії недостатньо вивчені. Це пов’язано з розглядом кримінальної агресії як насильства, за яким слідує кримінальна відповідальність. Не береться до уваги можливість розгляду кримінальної агресії не у контексті складу злочину. Між іншим, кримінальна агресія проявляється незалежно від осудності особи, без застосування фізичної сили. Причини кримінальної агресії недостатньо вивчені в соціальних, психологічних, кримінальних аспектах.

Метою нашої роботи є: вивчення явища кримінальної агресії у всіх її соціопсихологічних характеристиках.

Завданнями дослідження є: визначити поняття: “соціопсихологічний механізм кримінальної агресії”, “кримінальна агресія”, “особистість агресивного злочинця”, розробити класифікацію кримінальної агресії за різними підставами, встановити чинники і основні умови, які породжують кримінальну агресію, розробити рекомендації щодо їх раннього виявлення та усунення.

Методологія

Дослідження базується на психологічних засадах вивчення агресивної поведінки, сформульованих у працях З. Фрейда, Е. Фромма, К. Лоренца, К.Юнга та інших. У роботі застосовується комплекс сучасних методів дослідження: системно-структурний аналіз, методи класифікації, термінологічний, філологічний метод.

Відомості про структуру роботи

Структура роботи складається з трьох розділів. Кожний розділ містить по два параграфи. Перший розділ присвячений поняттю кримінальної агресії. Зокрема, він містить загальний огляд теорій агресії. Також в ньому розкривається поняття кримінальної агресії та наводиться класифікація кримінальної агресії. В другому розділі розкривається поняття соціопсихологічного механізму агресії, наводиться визначення особистості агресивного злочинця, аналізуються фактори впливу на особу, що сприяють формуванню агресивності. Третій розділ містить відомості про заходи запобігання кримінальній агресії в контексті загально-соціальних, спеціально-криміналогічних, індивідуальних заходів впливу. Наводиться визначення кари та її характеристика як засобу протидії кримінальній агресії.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у таких його результатах: кримінальний агресія злочинець

1. Уперше сформульовано поняття соціопсихологічного механізму кримінальної агресії, кримінальної агресії, особистості агресивного злочинця.

2. Визначено віктимологічні типи жертв.

3. Подальший розвиток отримало вивчення причин та умов кримінальної агресії.

4. Уперше запропоновано дихотомічну класифікацію кримінальної агресії.

5. Подальшого розвитку отримало вивчення нових фонових явищ, до яких належать недоліки сімейного виховання, зокрема фактори формування у особи агресивності в сім’ї, негативне близьке оточення, трудова зайнятість особи.

6. Досліджуються види агресії, якими є ворожа (злочинець при вчиненні злочину має мету нанести шкоду потерпілому), інструментальна агресія (мета злочинця інша – наприклад, матеріальне збагачення особи).

7. Своєчасне втручання в сімейні та інші побутові конфлікти, вирішення їх з урахуванням інтересів сторін, притягнення до різних видів відповідальності за незлочинні прояви агресивної поведінки дозволить запобігти більш небезпечним злочинам проти особи.

Теоретичне і практичне значення роботи полягає у можливості зрозуміти причини виникнення агресивної поведінки, виробити комплекс заходів щодо попередження проявів агресії та визначити проблеми, які в подальшому можуть стати окремими предметами досліджень.

Розділ 1. Поняття кримінальної агресії

1.1 Теорії агресії (загальний огляд)

Соціальна небезпека прояву агресії сприяла появі різних теорій, які пояснюють цей феномен. Агресія досліджується представниками багатьох наук. Психологія є провідною наукою у вивченні агресії. На сьогодні сформульовані теорії агресії можна об’єднати в декілька загальних теорій: інстинктивна теорія, фрустраційна теорія, теорія соціального навчання, біохімічна теорія. В теоріях можна виділити такі детермінанти агресії:

- вроджений інстинкт;

- реакція на нездійснені бажання;

- результат соціального виховання та індивідуального досвіду;

- вплив біологічних та хімічних факторів.

Розглянемо детальніше теорії агресії.

Так звана «теорія потягу» була заснована Зігмундом Фрейдом у 20-х роках минулого століття. У перших висновках своїх досліджень Фрейд вважав задоволення сексуального інстинкту першопричиною усіх результатів життєдіяльності людини. Агресія розглядалася як засіб подолання перепон до задоволення сексуального інстинкту. Нічого негативного в агресії не вбачалося, оскільки за її допомогою досягалася ціль, а саме отримання насолоди. Агресія не була основою природи людини, а розглядалася як реакція, пов’язана з сексуальним інстинктом[1].

Згодом, у роботі “По той бік задоволення” З.Фрейд переглянув свою теорію. Він прийшов до висновків, що людина має два інстинкти: сексуальний і потяг до смерті. Перший інстинкт – «ерос» – являє собою прояв сексуальності і любові. Другий інстинкт – «танатос», прагнення смерті. Він вважав: енергія «танатос» та «ерос» постійно взаємодіють між собою. Конфлікт цих двох енергій призводить до вивільнення агресії назовні. Прояв агресії є вираженням інстинкту смерті. Якщо ж агресія не буде вивільнятися назовні, вона буде спрямовуватися на самого індивіда, що врешті решт призведе до його знищення.

Аналогічно розумів агресію К.Юнг. У моделі особистості наявна «тінь». Вона відповідає за всі «темні» риси характеру. Агресія не обов’язково є відкритою, але позбавлення виходу агресивної енергії назовні призводить до неврозів[2].

Схожа теорія була розроблена в межах психоаналітичного підходу Г. Гартманом і Е. Крисом. Вони вважали, що агресія виходить назовні і є вродженим інстинктом. Неможливість реалізації агресії призводить до деструктивних тенденцій всередині індивіда[3].

Агресію А. Адлер пов’язував з реалізацією бажань, за своєю суттю вона є жорстокістю. Розглядав агресію цілком свідомою дією, а не безконтрольним інстинктом. Дослідник вважав, що людина в силі направити агресію на реалізацію в соціально прийнятних формах[4]. Наприклад людина досягає певної успішності у кар’єрі.

Можливість соціальної спрямованості розглядав Е. Фром. У його поглядах агресія виступала заподіянням шкоди. Розрізняв два види агресії: доброякісну та злоякісну. Доброякісна агресія проявляється при виникненні загрози. Така реакція є спільною для тварин і для людей. Доброякісна агресія є біологічно запрограмованою, допомагає людині і тваринам виживати. Доброякісна агресія не веде до знищення супротивника, а тільки відлякує. Злоякісна агресія характерна лише людям як деструктивна поведінка. Характер людини, сформований історично і соціально, обумовлював злоякісну агресію. Злоякісна агресія є аномалією, оскільки не спрямована на продовження і розвиток виду[5].

В етологічній теорії агресії, розробленій К. Лоренцем, агресія є тотожною інстинкту, нічого негативного в агресії не вбачається, оскільки вона еволюціонує людей і тварин шляхом відбору сильніших. Зникнення ж агресії може призвести до припинення еволюції видів, що призведе до їх зникнення. Агресія постійно накопичується в організмі і проявляється певним стимулом. Чим більше агресії накопичилось, тим меншим повинен бути стимул. К. Лоренц був прихильником теорії еволюції Чарльза Дарвіна і порівнював поведінку людей з поведінкою тварин. У тваринному світі стимулом може виступати представник того ж самого виду, який, наприклад, порушив кордони території. Якщо такого не відбувається, тварина може спрямувати агресію на представника його виду, з яким вона виводить потомство. Однак тварини можуть стримувати прояви агресії у відношенні до свого виду, на відміну від людей. Вчений притримувався думки, що накопичення агресії до критичного рівня можливо зменшити шляхом вчинення певних дій, не пов’язаних з насильством. Однак блокувати в собі агресію не варто, оскільки це може призвести до диструкції особистості[6].

Теорія фрустрації є найбільш відомою та поширеною теорією агресії. Була заснована Д. Доллардом та Н. Міллером у 1939 році. Пізніше доповнювалась Н. Міллером. Протягом двадцяти років, починаючи з 60-х років, Л. Берковітц вносив суттєві зміни до теорії, намагаючись поєднати її з етологічною теорією К.Лоренца[7].

Фрустрація (лат. frustratio – невдача, обман, нереалізовані надії) призводить до емоційного стану, у якому людина переживає відчай, безвихідну ситуацію. Агресія розуміється як послідовність дій націлених на заподіяння шкоди. На момент заснування теорії агресія вважалася результатом фрустрації. Фрустрація завжди веде до агресії, яка спрямовується на об’єкт, породжуючий фрустрацію.

Фрустрація породжувала інші моделі поведінки, агресія була не єдиним наслідком. Феномен зміщеної агресії був пояснений Н.Міллером у 1948 році. У зв’язку зі схожістю стороннього об’єкта з об’єктом фрустрації відбувається зменшення сили стримуючих стимулів. У результаті, якщо не вдається направити агресію на фрустраційний об’єкт, відбувається зміщення агресії, результатом чого є нанесення шкоди іншому об’єкту. Н.Міллер виділяв три фактори зміщення фрустрації: 1) сила стримуючих стимулів; 2) рівень схожості фрустраційного об’єкта і стороннього об’єкта; 3) сила факторів провокуючих агресію[8].

Іноді окремо виділяють когнітивну теорію агресії М. Зільмана і Л. Берковітца, хоча їхні погляди продовжують фрустраційну теорію. Згідно з когнітивною теорією, пізнавальні процеси мають великий вплив на перешкоджання дії агресивної поведінки. Фактор інтелекту не знижує чи зводить нанівець агресивні процеси, а впливає на формування моделі ситуації у свідомості. Тим особа краще пізнає ситуацію, вивчає її. Це дозволяє знизити рівень впливу фрустраційного об’єкта на особу, що призведе до зменшення ризику виникнення агресії[9]. У концепції М. Зільмана фрустрація могла поєднуватись з іншою фрустрацією, тим самим визивати більшу агресію. Згідно з поглядами М. Зільмана, агресія сама могла бути фрустрацією, у результаті відповіддю на агресію могла бути агресія.

Л. Берковітц вважав, що фрустрація не завжди призводить до агресії, вона виступає стимулом до агресивних дій. Якщо людина сприймає фрустраційний об’єкт як страх або хвилювання, то агресія не виникає. Заподіяння шкоди фрустраційному об’єкту призводить до зменшення агресії. В основі формування агресії лежать емоційні і когнітивні процеси. Це пояснює поведінку агресивних людей, котрі в силу свого емоційного стану сприймають фрустраційний об’єкт негативним, що призводить до реакції – агресія. Когнітивні процеси (процеси пам’яті, логічного мислення) формують нашарування фрустрацій, що врешті-решт призводить до вивільнення сильнішої агресії[10].

Американський психолог А. Басс виділив фактори, що породжують агресивну поведінку. Такими факторами є наступні: темперамент, соціальні норми, інтенсивність фрустрації. А. Басс розрізняв дві форми агресії: ворожу та інструментальну[11].

Проаналізувавши статтю 66 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року, ми дійшли висновку, що обставинами, які пом’якшують покарання, є фрустрацією. Фрустрацію відзеркалюють: збіг тяжких життєвих, сімейних або інших обставин; вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність; вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого. Але усі злочини неможливо зрозуміти, виходячи з концепції фрустраційної теорії. Фрустраційна теорія доповнює інстинктивістьку теорію агресії. Це дозволяє враховувати не тільки рівень агресивності як властивість суб’єкта, а й ситуацію, яка провокує агресивні дії.

Теорія соціального навчання була запропонована А.Бандурою. Він вважав, що фрустраційна теорія не в змозі дати об’єктивного пояснення виникнення агресії. А.Бандура не погоджувався з думкою, що фрустрація є єдиною причиною виникнення агресії. В теорії значну увагу сконцентровано довкола батьків, які виховують дитину. Було доведено, що поведінка батьків сприймається дитиною як належне, отже, в агресивних батьків діти виховуються агресивними. Навчання відбувається у двох формах: прямій (досвід самого суб’єкта) та вікарній (спостереження за іншими). При вікарній формі вплив об’єктів спостереження (батьки, друзі та ін.) може бути різним. Окрім навчання на формування агресивної поведінки, вплив має біологічний фактор (нервова система, гормони). Теорія стверджує, що заохочення агресивної поведінки сприяє засвоєнню агресивних реакцій. Досягнення бажаного за допомогою агресії позитивно впливає на закріплення проявів агресії. Регулювання агресії може здійснюватись самим суб’єктом та зовнішніми чинниками. Факторами саморегуляції є такі почуття: гордість, вина, невпевненість у правильності своїх дій. Зовнішніми чинниками виступають заохочення і покарання. Агресія провокується неприпустимим поводженням, певними мотивами (багатство, слава і т.п.), емоційним станом (злість, збудження), наказами або ексцентричними переконаннями. У теорії агресія є результатом соціального навчання, що пояснює появу агресії в соціальних обставинах, провокуючих подібну поведінку. Якщо ж такі обставини змінюються, це призводить до зменшення чи зникнення агресії. У теорії соціального навчання агресія не завжди є негативною. Агресія може бути природною реакцією суб’єкта в боротьбі за існування. Вона може бути спрямована на позитивну модель поведінки шляхом заохочення неагресивних дій[12].

Р. Берон, Д. Річардсон розрізняли чотири фактори виникнення агресії: фрустрацію, вербальний і фізичний напад, психічні особливості об’єкта, на який спрямовується агресія, провокування з боку оточуючих. Дослідники вважають, що агресія може бути результатом фрустрації, однак існують сторонні фактори, які мають вплив на появу агресії, ними є рівень несподіваної появи фрустрації, стан когнітивних та емоційних процесів суб’єкта агресії. Агресія може посилюватись, якщо агресор вважає оцінку оточуючих позитивною, або зменшитися у зв’язку зі страхом покарання. Автори виділяють і такі зовнішні фактори: спека, шум, кількість населення та інші, що, впливаючи на емоційний стан, посилюють дискомфорт. Самосвідомість впливає на агресивну поведінку пропорційно тому, як особа сприймає саму агресію. Якщо агресивна поведінка за внутрішнім переконанням є прийнятною, то агресія збільшується, і навпаки. Дослідники виокремлюють низку рис особистості, які впливають на зміну рівня агресії, ними є: агресивність особи, ворожість, авторитаризм, рівень контролю над своєю поведінкою, емоційну чутливість, роздратованість[13].

Біохімічна теорія є новою теорією агресії. Хоча теорія була започаткована Ч.Дарвіном, вона почала розвиватися разом з науками: нейропсихологія, генетика та ін. У роботі Ч.Дарвіна “Про прояв емоцій у людини та тварин” агресія підпорядковується генетичним процесам. Завдяки проявам агресії тварини еволюціонували. Ми вважаємо, що етологічна теорія К.Лоренца є складовою біохімічної теорії, оскільки на його погляд, у тварин та у людей присутній інстинктивний біологічний механізм внутрішньовидової агресії.

Антрополог Р.Андрі висунув гіпотезу про те, що в результаті еволюції сформувався новий вид людей, так звані мисливці. Пояснення агресивності зводиться до вбивства заради виживання. Саме тому виникли поняття «друг», «ворог». З розвитком озброєнь така агресія реалізується у військових конфліктах. Агресія закладена генетично і підкріплена соціумом, а отже позбутися її не можливо[14].

Сучасні генетичні дослідження доводять, що спадковість – не останній фактор, обумовлюючий агресію. Варто зазначити: успадковується не сама агресія, а схильність до її прояву, на цьому сходяться думки багатьох дослідників. Деякі спеціалісти відзначають вплив гормонального фону на агресивність.

… майже 90% актів насильства здійснюють саме чоловіки, і як правило молодого віку (коли рівень тестостерону в крові підвищений)[15].

Необхідно звернути увагу на дослідження нейропсихологів, які встановлюють залежність між ушкодженнями лобних відділень головного мозку та збудженістю, активністю, запальністю, ці емоційні стани є передумовою виникнення агресії. У хворих на шизофренію є ризик виникнення безпідставних ідей помсти, ненависті, образ, що врешті-решт призведе до проявів агресії. Психіатричні пацієнти схильні до прояву агресії з тяжкими наслідками для потерпілого. Ця схильність у три рази вища, аніж у психічно здорових людей. Отже, до біохімічної теорії варто віднести медичні положення про обумовлення агресії певними психічними розладами. Загальновідомо, що не всі психічно хворі особи проявляють агресію.

О.Ю. Дроздов, М.А. Скок зауважують, що проведені радянськими вченими кримінологічні та психологічні дослідження не виявили прямої залежності виникнення агресії у суб’єктів з психологічними патологіями[16]. Можна стверджувати, що біохімічна теорія не може пояснити увесь механізм виникнення агресії.

Отже, ми виділили чотири основні теорії агресії. Найперша з них –інстинктивна теорія. Агресія розглядається як інстинкт, котрий неможливо уникнути. Можливо тимчасово не допустити прояву агресії або послабити її. Агресія завжди буде невід’ємним елементом людської поведінки. Фрустраційна теорія описує агресію реакцією на певний подразник (фрустраційний об’єкт). Агресія може направлятися не на подразник, а на об’єкт, схожий з подразником. Прихильники цієї теорії стверджують, що агресію можливо зменшити, якщо людина навчиться контролювати себе. Однак звести нанівець прояви агресії не вдасться – неможливо усунути усі фрустраційні об’єкти. В теорії соціального навчання агресія засвоюється і підтримується шляхом безпосередньої участі в проявах агресії, а також спостеріганням за такими проявами. Прояв агресії пов’язується з соціальними умовами. Якщо такі умови змінити, то агресія може зменшитись або зникнути. Більшість прихильників біохімічної теорії стверджують, що ця теорія не в змозі пояснити феномен агресії. Багатьма не розділяється думка про етологію як про базову науку пояснення агресії.

На нашу думку, не потрібно нівелювати теорії агресії, оскільки вони пояснюють її у різних випадках.

1.2 Поняття та загальна характеристика кримінальної агресії

Єдиного підходу до визначення терміну «агресія» в науці не існує. Це обумовлено наявністю багатьох теорій агресії та вивченням даного явища принципово різними науковими дисциплінами. Серед них: біохімія, нейрофізіологія, генетика, які вивчають агресію на рівні клітинного функціонування організму. Соціологія і філософія досліджують агресію з точки зору культури та загальноприйнятих норм суспільства. Базисною наукою в дослідженнях виступає психологія. Проблему кримінальної агресії необхідно розглядати з позицій кримінології.

Слово «агресія» походить від латинської мови «aggression», що буквально означає «напад». Л.Берковітц стверджує, що головним елементом агресії є не самі збитки, а саме нанесення збитків. А.Басс ототожнює агресію з поведінкою, яка несе загрозу або завдає збитків. Д.Зільман відносить термін «агресія» до нанесення або можливості нанесення фізичної шкоди людям. Найбільш вживане визначення цього терміну наводять Р.Берон, Д.Річардсон. На їх думку, це саме як будь-яка форма поведінки, націленої на образу або заподіяння шкоди іншій живій істоті, яка не бажає такого поводження[17].

Починаючи з 70-х років минулого століття, агресія визначається як деструктивна поведінка, яка виходить за рамки соціальних норм. При цьому агресія може не порушувати кримінальних норм.

Т.Г. Румянцева називає такий підхід нормативним і зазначає, що до існування такого підходу агресію тлумачили через наслідки, до яких вона призводить[18]. У нормативному підході агресія розглядається як лише негативне явище, оскільки порушуються загальноприйняті норми. Отже, згідно з таким підходом, діяння не будуть вважатись агресивними, якщо норми будуть дотримані.

Російський вчений Ф.С. Сафуанов виділяє соціалізовану форму агресії. У прояві соціалізованої агресії не порушуються загальноприйняті норми[19]. Ми цілком розділяємо такий погляд, оскільки агресія проявляється, навіть тоді, коли норми не порушуються.

Е.Фромм розрізняє два види агресії: звичайну, яка виступає захисною реакцією людини, та деструктивну як дію, направлена на руйнування[20].

На думку О.Ю. Дроздова, М.А. Скока нормативний підхід звужує два поняття – «агресію» і «жорстокість». Агресія є ширшим поняттям за жорстокість. У всіх випадках жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер[21]. Не виникає дискусії з того приводу, що жорстокість є соціальним явищем і притаманним лише людині. Також треба відрізняти насильство від агресії. Ми вважаємо насильство наслідком прояву агресії. Воно виражається у вчиненні дій, які не бажаються об’єктом насильства.

К. Лоренц бачив в агресії здатність людини захистити себе і близьких, а також реалізувати бажання, не пов’язані зі знищенням або ж завданням шкоди[22].

Деякі визначення агресії, які наводяться в психологічній літературі, іноді поєднують поняття «агресія» і «агресивність». Агресивність – це психічна властивість людини, яка проявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах. Інакше кажучи, агресивність є ставленням людини до навколишнього середовища. Агресивність можна виділити шляхом аналізу суб’єктивної сторони складу злочину, тобто через аналіз мотивів і мети особи . Агресивність не завжди проявляє агресію. Деякі індивіди, в силу свого навчання, контролюють свою агресивність, не даючи виходу агресії, або ж направляють її в соціально прийнятні форми. Якщо агресивність проявляється не в звичайних умовах, а при фрустрації, то агресивність розглядається як реакційна.

Психологи виділяють мотиваційну агресивність, але її діагностика, як наголошує Ф.С. Сафуанов, потребує складних діагностичних процедур, які не завжди є ефективними, а отже, не завжди можна виділити агресивність[23].

На нашу думку, неможливо дати єдиного визначення поняттю «агресія», терміни будуть звужувати або розширювати це поняття. Переважна більшість визначень розглядають агресію одночасно з боку об’єкта агресії (те, на що націлена агресія), суб’єкта агресії (той, хто здійснює таку дію), та спостерігача. Сприйняття дій, таких як агресія, може значно різнитися. Об’єкт агресії може сприймати дію як агресію, керуючись емоціями. Суб’єкт агресії може і не усвідомлювати, що його поведінка носить агресивний характер. Спостерігач теж не може сприймати таку поведінку з об’єктивної сторони в міру своїх психологічних особливостей. Доцільно використовувати прикметники зі словом «агресія», які б допомагали зрозуміти відношення такого визначення до певної науки. Об’єктом цієї роботи є «кримінальна агресія», отже, термін охоплює значно менший обсяг, аніж поняття «агресія». Ми відносимо до кримінальної агресії діяння, передбачені Кримінальним кодексом України, як злочини. Такі діяння повинні втілювати умисел – необхідний елемент суб’єктивної сторони складу злочину. При визначенні поняття «кримінальна агресія» необхідно враховувати три точки зору (суб’єкта, об’єкта і спостерігача агресії), враховуючи ймовірність існування того, що хтось один не може усвідомлювати значення своїх дій. Агресія та злочин не є тотожними поняттями. При кваліфікації злочину необхідно враховувати суб’єктивну сторону складу злочину, зокрема осудність особи, а прояв агресії є об’єктивно існуючим. Розглядаючи діяння як злочин, ми використовуємо кримінально-правові приписи. Агресія характеризується через кримінологічні, психологічні, соціологічні аспекти діяльності особи. Основою кримінальної агресії є бажання знищення, пошкодження. Вона спрямована на природні права людини – життя, здоров’я, честь, гідність. Кримінальна агресія несе страждання людині, перешкоджає її життєдіяльності.

При визначенні поняття кримінальної агресії необхідно враховувати думку А.Ф.Зелінського: “Агресивні злочини мають злісний, деструктивний характер та спрямовані на вчинення потерпілому шкоди… В основі кримінальної агресії – ворожість і жадоба руйнування”[24]. Злочин характеризується цінністю об’єкта, на який направлена агресія, характером настання наслідків та формою вини. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії. При кримінальній агресії необхідна наявність протиправності, оскільки протиправність передбачена Кримінальним кодексом України. В теоріях агресії, вона може носити позитивний і негативний характер. Кримінальна агресія характеризується з негативної, деструктивної, ірраціональної сторони цього явища. Законодавство передбачає обставини, які виключають наявність злочину (наприклад, малозначність такого діяння). При вчиненні агресивного діяння і наявності обставин, які виключають існування злочину, існування кримінальної агресії зводиться нанівець. Агресія може бути спрямована не тільки на живий об’єкт. Якщо в результаті кримінальних дій завдається шкода неживому предмету, то такий предмет є об’єктом агресії, але в рамках злочинного діяння треба говорити про предмет, так як об’єктом виступають суспільні відносини. Виходячи з вище наведеного, ми можемо сформулювати таке визначення кримінальної агресії: кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.

Таке поняття передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. До визначення «кримінальна агресія» відносяться злочини, складовим елементом суб’єктивної сторони яких є непрямий умисел (так звана інструментальна агресія). Оскільки не згадується кримінальна категорія «необережність», поняття виключає злочини, вчинені з необережності.

Ми здійснили таке виключення розділяючи думку С.А. Тарарухіна:

“… злочини, вчинені з необережності, по своїй психологічній природі не відрізняються від звичайної людської поведінки”[25]. Так як при кримінальній агресії реалізується умисел, то матиме місце мотив. Мотив є категорією, яка спонукає індивіда до агресивних дій, є рушійною силою злочину. За допомогою мотиву особа задовольняє свої бажання, які залежать від світогляду особи. Переважна більшість мотивів не є антисоціальними і спонукає особу досягати соціально прийнятних цілей. При прояві кримінальної агресії не досягаються соціально прийнятні цілі, які б мотиви не були. Формування мотивів, що призвели до кримінальної агресії, залежить від виникнення антисоціальних бажань, які мають місце при викривленому сприйнятті особою навколишнього світу. Введення поняття стадії «вчинення злочину» розглядає «готування до злочину», «замах на злочин» та «закінчений злочин» саме кримінальною агресією.

Стадії вчинення злочину – це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпеки[26]. Наприклад: людина придбала та зарядила зброю і націлила на об’єкт агресії, але з причин, які від неї не залежали (не справність зброї, неякісні набої і т.п.), не змогла вистрілити, тобто не довела злочин до кінця. Але випадки, у яких суб’єкт відмовився від вчинення злочину на стадії готування до злочину з власної волі (суб’єкт придбав зброю, а потім відмовився від деструктивних дій), не вважаються кримінальною агресією, оскільки у теорії кримінального права відмова від готування до злочину не кваліфікується як вчинення злочину. Введення категорії «об’єктивна сторона» відмежовує злочинну агресію від агресивності, оскільки антисуспільні помисли і агресивні властивості особистості не є підставою притягнення до кримінальної відповідальності. У визначенні відсутня категорія «суб’єктивна сторона», що дозволяє віднести до кримінальної агресії діяння осіб, які в силу своїх психічних властивостей не здатні усвідомлювати свої дії та керувати ними, а також осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, але яким не виповнилося чотирнадцяти років.

У теорії фрустрації виділяють «пряму» агресію і «непряму». В психологічній літературі розрізняють два основних типи агресії: «ворожу» та «інструментальну». Категорією «ворожа агресія» позначають випадки, коли суб’єкт діє з метою нанести об’єкту шкоду (вбити, покалічити, знищити, образити і т.п.). Інструментальна агресія є лише засобом досягнення мети, хоча мета не завжди буде носити деструктивний характер.

Ми вкрай не погоджуємося з думкою О.М.Литвака, який зазначає: “Психологічним механізмом інструментальної агресії є так зване зміщення агресії, внаслідок чого, виміщаючи злобу на сторонніх людях та предметах, особа почуває себе задоволеною”[27]. Оскільки при інструментальній агресії відбувається досягнення мети. Сама мета не завжди буде відображати агресивні бажання (наприклад викрадення автомобіля з метою збуту, а не знищення). Інструментальна агресія буде проявлена при досягненні такої мети (наприклад вбивство охоронця, в обов’язки якого входила охорона такого автомобіля). Тут агресія виступає як засіб, інструмент реалізації бажань.

Заслуговує на увагу думка Ю.О.Дроздова, М.А.Скока: “Термін «ворожа агресія» застосовується до тих випадків, коли головною метою агресора є нанесення жертві збитків, страждань. Поняття «інструментальна агресія», навпаки, відноситися до випадків, коли агресія є лише засобом досягнення якоїсь мети, тобто не є самоціллю”[28].

Ф.С. Сафуанов також виділяє ворожу та інструментальну агресію[29]. Отже, ніякого заміщення не відбувається. Вважаємо, що за подібними типами агресії можна виділити ворожу кримінальну агресію та інструментальну кримінальну агресію. При ворожій кримінальній агресії суб’єктивна сторона складу злочину буде містити прямий умисел, а при інструментальній ворожій агресії – непрямий.

А.Ф. Зелинський розрізняє п’ять груп агресивних злочинів: перша – умисний замах на життя і здоров’я людини; друга – злочини проти держави та громадської безпеки; третя – протизаконні дії посадових осіб при виконанні службових повноважень; четверта – зґвалтування; п’ята – вандалізм, нанесення шкоди навколишньому середовищу[30]. Таке розмежування здійснене за різними критеріями.

А. Бандура не виділяє ворожу агресію, вважає, що агресія покликана виконувати певні завдання, що передбачає лише інструментальну агресію[31].

У своїх дослідженнях Е. Фромм розрізняв агресію, яка є захисним механізмом особистості («доброякісна») та деструктивну агресію («злоякісна»)[32]. Керуючись такими поглядами, можна виділити кримінальну агресію при вчиненні такого злочину як перевищення меж необхідної оборони. У цьому випадку нападнику завдається шкода більша, ніж могла бути ним заподіяна. Так само, можна розрізняти захисну кримінальну агресію та кримінальну агресію нападу. Звичайно, захист особи буде виражатися в активних діях, що будуть схожими на напад, але дії нападника є першочерговими, провокуючими активний захист.

Р. Берон і Д. Річардсон виділяють три дихотомічні види агресії: фізичну – вербальну; активну – пасивну; пряму – непряму[33]. Пряма і непряма агресія тотожна ворожій та інструментальній. Класифікація на активну і пасивну агресію допомагає виділити «пасивну кримінальну агресію» та «активну кримінальну агресію». Перша категорія виділяє злочини, вчинені шляхом активних дій (нанесення ударів, постріли і т.п.), друга – бездіяльністю (залишення в небезпеці, ненадання медичної допомоги медичним працівником і т.п.). За допомогою поділу агресії на фізичну і вербальну можна виділити «фізичну кримінальну агресію» (зґвалтування, завдання тяжких тілесних ушкоджень і т.п.) та «вербальну кримінальну агресію» (образа, наклеп, що доводить людину до самогубства та ін.). Деякі дослідники виділяють ауто-агресію (самогубство). Зі кримінальною агресією вона не може бути пов’язана, оскільки самогубця неможливо притягнути до кримінальної відповідальності. Враховуючи прояв агресії конкретним суб’єктом та її походження, можна розрізняти такі види агресії: психіатричну, вроджену, соціальну. Згідно з інстинктивною теорією агресії, вона властива кожній особі. Аргументом на це твердження є злочини, причиною яких є ситуація (наприклад, перевищення меж необхідної оборони). При цьому у суб’єкта може і не бути антисуспільних поглядів. Теорія соціального навчання дає підґрунтя виділяти соціальну агресію. Така агресія обумовлена існуванням людини в суспільстві. Агресивність, набута індивідом в процесі соціалізації, проявляє таку агресію. Психічні аномалії та різного роду відхилення є передумовою прояву психіатричної агресії. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію. Одинична агресія буде мати місце коли буде досягнута ціль індивіда, тобто завдана шкода одним діянням. При повторюваній агресії шкода завдається і одночасно досягається ціль, але такі прояви неодноразові. Продовжувана агресія відрізняється методичністю, тобто є агресивні дії, але вони розтягнуті у часі та спрямовані на досягнення однієї цілі.

Агресія, як зазначалось вище, є явищем різноманітним, що дозволяє виділяти багато її типів. Така різноманітність говорить про існування багатьох мотивів в кримінальній агресії. Вони залежать від обставин існування особи, від конкретної життєвої ситуації та особистих настанов.

Наявність агресії як кримінологічної та формальної характеристики злочину можна виділити шляхом аналізу кваліфікуючих ознак складів злочинів. За допомогою граматичного аналізу можна виділити формальні ознаки агресивності в кримінально-правових нормах. За відсутності формальних ознак виділити агресивність дозволяє системний і логічний метод тлумачення. Однак треба враховувати, що агресія, жорстокість, насильство, як зазначалось вище, не тотожні поняття.

Отже, кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета.

Кримінальна агресія характеризується деструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами, які не розуміють значення своїх дій, а отже, не сприймають свою поведінку, як агресію, а об’єкт агресії та спостерігач можуть сприймати такі дії за агресію. Під поняттям «кримінальна агресія» також розуміються дії, які спочатку не сприймаються за агресію. Наприклад: продавець продаючи ніж, не знає про задум покупця. Кримінальна агресія не є тотожною агресивності, тобто психічним властивостям особистості, оскільки агресивність не завжди тягне прояв агресії. Агресія завжди проявляє агресивність. Агресивні злочини характеризуються ненависним, деструктивним характером, при вчиненні яких наноситься шкода життю і здоров’ю людини, тварини або знищується чи пошкоджується неживий об’єкт. Можна виділити наступні дихотомічні види кримінальної агресії: за підставою виникнення: захисна кримінальна агресія – кримінальна агресія нападу; за умислом: ворожа кримінальна агресія – інструментальна кримінальна агресія; за діянням: активна кримінальна агресія – пасивна кримінальна агресія; за характером здійснення: фізична кримінальна агресія – вербальна кримінальна агресія. Залежно від походження виділяють вроджену, соціальну, психіатричну агресію. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти одиничну, повторювану, продовжувану агресію.

Розділ 2. Соціопсихологічні аспекти агресії

2.1 Поняття соціопсихологічного механізму агресії

Поняття соціопсихологічного механізму агресії розглядається нами як взаємодія ситуації та особистості. При аналізі механізму агресії необхідно враховувати психологічні особливості особи та соціальні фактори впливу на її розвиток. Психічні властивості особистості, її погляди на навколишній світ формуються поступово, починаючи від народження, обумовлюючи психологічний стан.

Необхідно враховувати думку В.Н. Кудрявцева, оскільки злочинний механізм певних злочинів не може існувати без агресії: “Саме з цього моменту і з’являються для кожного конкретного індивіда кримінологічна ситуація, котра містить усі етапи злочинного механізму: 1) формування особистості з певними психологічними, агресивними деформаціями; 2) життєва ситуація, на фоні якої формується намір здійснити конкретний злочин; 3) обставини, які сприяють здійсненню злочину (в широкому значенні все це – передкримінальні обставини 4) сам злочин”[34] (переклад автора).

А.А. Герцензон відмічав життєву ситуацію, умови проживання, як такі, що примушують красти, брати і давати хабарі, бути жорстоким, проявляти насильство[35].

Розгляд кримінальної агресії як функції взаємодії особистості та ситуації передбачає аналіз саме механізму злочинного поводження, при якому можна чітко побачити роль психічних розладів, і характеру ситуації, в якій розгортається злочинне діяння, і особливостей смислового сприйняття цієї ситуації особами з психічними аномаліями[36].

Ми розділяємо погляди О.М.Литвака у плані вирішального значення особи у детермінації агресивних вчинків, її психологічних аномалій, успадкованих та набутих[37]. Однак першоосновою є біологічні фактори. Психічні аномалії є результатом впливу біологічних факторів, такі результати визначають психічні властивості особи, а також можуть впливати на соціальні фактори. Ми прирівнюємо психічні аномалії до психологічних особливостей особи.

Ю.М. Антонян наголошує, що агресивну поведінку формує сім’я, умови життя, ситуація.[38].

Взаємодія загальних соціально-психологічних явищ (факторів) з індивідуальними особливостями психологічних процесів при конкретній ситуації визначають направленість і властивості особистості, її суспільно значимі орієнтації і поведінку[39]. Тобто необхідність прояву агресії в конкретній життєвій ситуації виникає під час впливу на індивіда певних факторів. Наявність життєвої ситуації є необхідним елементом механізму агресії (автор є прихильником фрустраційної теорії агресії). В кожного індивіда буде свій особливий механізм агресії, в якому роль соціальних і психологічних факторів буде різнитися, оскільки не існує однакових життєвих ситуацій, психологічних властивостей, соціальних факторів. Але спільним залишається вплив соціального, психологічного фактору та ситуації. Отже, кожний тип агресії буде різнитися своїм механізмом. Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати таке поняття соціопсихологічного механізму агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. Ми використовуємо термін сукупність, оскільки термін система передбачає взаємодію елементів у певній послідовності. В кримінології та судовій психології досі не існує єдиного погляду на взаємодію психологічного та соціального.

2.2 Проблема формування особистості агресивного злочинця

У кримінології досі не існує відповідей на питання: що таке особистість агресивного злочинця, чим відрізняється особистість звичайної людини від особистості злочинця, чи є риси, притаманні лише злочинцям? Особистість є результатом взаємодії соціуму і природи, містить у собі певні якості, погляди, здібності, цінні орієнтації. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та, як особистість, несе соціальні якості. Досі немає єдиного погляду на те, що передбачає поведінку особистості: біологічне чи соціальне? Не заперечується існування психічних властивостей особи, які є вродженими, оскільки відоме існування темпераменту, що передбачає існування агресивності. Відома схильність певних типів темпераменту до різких, рішучих дій.

Л.А. Рогачевський відмічає: “… холерик реагує безпосередньо за подразником (провокацією)”[40] (переклад автора). Насильницькі злочини здебільшого вчиняються агресивними злочинцями.

У кримінологічній літературі зустрічаються спроби віднайти стійкі риси особистості злочинця або властивості, характерні для всіх злочинців.

Так В. Гітін, Б. Хігір у своїй роботі наводять приклади характерних психічних властивостей для злочинців певного знаку зодіаку або певними ознаками побудови тіла[41]. Не існує єдності стосовно факторів формування особистості. Існують думки про першочерговість соціальних причини злочинної агресії. Деякі дослідники є прихильниками біологічного підходу вчинення злочинів. У радянській кримінології говорили про властивість особистості злочинця антисоціальних якостей, які вказували на антисоціальну спрямованість особистості.

При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Безперечним залишається твердження, що особистість є агресивною злочинною в момент вчинення агресивного злочину.

Про особистість злочинця К.Е. Ігошев зазначає: “… виражається не тільки в особливостях соціальних детермінант, закладених в основі формування у неї риси суспільної небезпеки, але в тих рисах і якостях, які складають особливості духовного світу і поводження, встановлюючи специфічний ракурс сприйняття і оцінки оточуючих соціальних умов”[42] (переклад автора). Злочинець, як і звичайна людина, дуже складний для розуміння, а отже, дуже складно знайти один фактор, який би характеризував особистість як злочинно агресивну. Поняття «особа агресивного злочинця» не може мати абсолютного характеру. Усі злочинці не можуть мати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Така риса характеру, як агресивність, не може бути однакової інтенсивності для всіх злочинних осіб.

М.Д. Шаргородський відмічає: “… наявність певних рис і навіть їх поєднання або системи не ведуть невідворотно до скоєння злочину. Подібний криміногенний комплекс діє в взаємодії з іншими факторами: як зовнішніми, так і внутрішніми, вони в свою чергу можуть зіграти свою роль – або нейтралізувати які-небудь криміногенні властивості особистості, або посилити їх інтенсивність і значимість, сприяти їх прояву в злочинній поведінці. Тобто не можна говорити про приреченість особистості, індивіда на роль злочинця. Прогноз індивідуальної поведінки (в тому числі і злочинної) – це не одно варіантне пророцтво і не констатація фатального розвитку подій”[43] (переклад автора). Якщо індивід буде мати типовий комплекс рис агресивного злочинця, то зовсім не обов’язково, що особа проявить агресію. Отже, певний комплекс рис агресивного злочинця може мати особа, яка ніколи не скоїть суспільно небезпечне діяння. Якщо розглядати особистість агресивного злочинця як абсолютне поняття, то дуже важко конкретно дати визначення такій категорії. Доречно виділяти характерні риси залежно від типів злочинної агресії. Так при прояві ворожої агресії особа буде характеризуватися ненавистю, злістю, а при інструментальній агресії – жадібністю. Поняття особистості допомагає зрозуміти особистість агресивного злочинця. Особистість звичайної людини має таку ж складову, як особистість агресивного злочинця. Але побудова агресивного злочинця відрізняється наявністю антисуспільних поглядів. Не існує особистості агресивного злочинця, яка б мала повний комплекс соціально-психологічних якостей детермінуючих злочинів. Поняття особистість агресивного злочинця має абстрактний характер і може бути використана для виокремлення осіб, які вчинили злочини, від осіб, які схильні до вчинення злочинів.

Не можна не погодитись з Б.М. Головкіним, який зауважує: “Про особистість злочинця слід говорити при співвідношенні формального і матеріального критерію. Формальний – це наявність стійких криміногенних рис, а матеріальний – це вчинення злочину, в якому реалізувався криміногенний потенціал даної особистості”[44]. Отже, можна сформулювати таке визначення особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію.

Перед проявом злочинної агресії особа проходить певний проміжок часу свого формування, включаючи психологічне і фізичне становлення. Тому необхідно розглядати не тільки сам процес агресивного злочинного діяння, а й формування особистості. Досі не існує єдиного погляду на проблему формування особистості агресивного злочинця. Треба відокремлювати умови прояву злочинної агресії від причин. Аналіз криміналістичної літератури показує, що існує два погляди на цю проблему. Вбачається, причиною виступають соціальні фактори, а умовами – психологічні властивості особи. Інші дослідники стверджують, що психологічні властивості особистості є причиною, соціальні фактори віддзеркалюють умову. Також виділяють біологічні фактори впливу на особистість. Отже, існують певні фактори впливу на формування особистості агресивного злочинця, яке не відбувається саме по собі.

Ю.М. Антонян зазначає, що біологічні фактори агресивної поведінки мають різні витоки: фізіологічні, психіатричні, психологічні[45].

С.Г. Сукиасян, зокрема, наголошує: “В формуванні антисоціальної поведінки, безумовно, велику роль відіграють як соціально-психологічні, так і біологічні фактори”(переклад автора). Дослідник також розрізняє три категорії, з яких складається особистість, він говорить: “Загально відомо, що поняття особистості включає такі категорії, як темперамент, характер та безпосередньо особистість – це складна сукупність біологічного (темперамент), соціального інтеріоризована сума досвіду), психологічного (уява про себе та про інших людей, внутрішні конфлікти поміж бажаннями і уява про їх здійснення, різноманітні травми та прагнення”[46] (переклад автора).

Л.А. Рогачевський відносить темперамент до біологічного фактору, посилаючись на дослідження І.П. Павлова[47]. Ми розглядаємо темперамент, як біологічний фактор і не вважаємо його єдиним чинником прояву агресії. Існують думки, що наявність генетичних аномалій невідворотно призводять до проявів агресії. Зокрема, це синдром Клейнфельтера, синдром “дубль-Y”. Тобто наявність додаткових Х та Y хромосом, що призводить до перевищення норми чоловічого гормону тестостерону у чоловіків та сприяє низькому інтелектуальному рівню. Такі аномалії визначають психічний стан особи, але прямий вплив біологічних факторів на прояв злочинної агресії не встановлений.

С.А. Тарарухін так висловлюється з цього приводу: “Різноманітні форми біологізаторства причин злочинності піддаються справедливій критиці. Так, підтверджено відмічається, що генетичний код зумовлює особливості тілесної організації людини, властивості його нервової системи, від якої залежить його темперамент, але не зумовлює і не може зумовлювати склад окремого поводження”. Однак при фрустрації тип темпераменту має вплив на поведінку. Особа з меланхолічним типом темпераменту може проігнорувати фрустраційний об’єкт, в той час, як холерик проявить агресивність.

Не можна не погодитись з Л.А. Рогачевським: “Тип темпераменту, у зв’язку з виникненням і протіканням емоцій, як і всі інші фактори біологічного, психофізіологічного порядку, зумовлює тільки форми і способи прояву особистості, причому однаково в соціально прийнятному і в злочинному поводженні”[48] (переклад автора). Зовнішнє оточення індивіда визначає його поведінку, взаємодіючи з його внутрішніми властивостями. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда.

Б.М. Головкін наводить таку статистику: “Вчинення умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень у сімейно-побутовій сфері – прерогатива чоловіків: кваліфіковані вбивства – 88%, умисні вбивства – 86,5%, тяжкі тілесні ушкодження – 90,8%, що є характерною ознакою цих злочинів у всьому світі”[49]. Чоловіки, як правило, фізично сильніші за жінок, а наявність гормону тестостерону обумовлює агресивну поведінку. Така статистика відображає роль біологічних факторів як першооснови формування у особи агресивної поведінки. Саме біологічні фактори встановлюють стать, вік особистості, що потім обумовлює психічні властивості. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. В кримінологічній літературі виділяють такі психологічні особливості агресивних злочинців: вік, стать, егоцентризм, нездатність передбачити розвиток події, емоційну холоднечу, ідентифікація себе та інших індивідів, невпевненість у собі, хвилювання за своє існування. Особливо великий рівень прояву агресії притаманний особам чоловічої статі віком від 14 до 25 років. Вчинені ними суспільно небезпечні діяння характеризуються імпульсивністю і агресивністю. Про певну психологічну реакцію особи на стан речей говорять її емоції. Наявність у людини таких емоцій, як страх і тривога можуть сприяти вивільненню пасивної злочинної агресії. Також виділяють роль психічних аномалій, яка проявляється в сприйнятті особою навколишнього середовища, що породжує деформовану уяву про себе і оточуючих. Наявність у близькому оточенні особи індивідів з психічними аномаліями впливає на її розвиток, що призводить до формування агресивності. Дослідники виділяють найбільш розповсюджені психічні аномалії: хронічний алкоголізм, шизофренія, олігофренія, психопатія. Наявність у особи психічної аномалії виключає осудність, однак її дії, за наявності відповідних підстав, ми розглядаємо злочинною агресією.

Деякі дослідники не виділяють окремо соціальних та психологічних факторів, наголошуючи, що психічні властивості особистості обумовлюються впливом зовнішніх факторів, а реалізація психічного стану формує такі фактори.

С.Л. Рубінштейн так висловлює свою думку: “Психічний аспект особистості не виокремлюється поміж інших; психічні явища органічно вплітаються в цілісне життя особистості, оскільки основна життєва функція усіх психічних явищ і процесів знаходиться в регулюванні діяльності людей. Будучи обумовленими зовнішнім впливом психічні процеси зумовлюють поведінку суб’єкта залежно від об’єктивних умов”[50] (переклад автора).

Ми розділяємо думку Б.М.Головкіна про психіку як вищу форму взаємозв’язку з навколишнім світом, який несе на собі відбиток соціуму[51]. Безспірним залишається той факт, що людина постійно взаємодіє з навколишнім середовищем. Соціум формує особистість.

“Саме в цьому процесі взаємодії формуються і проявляються соціальні і психологічні якості і властивості особистості”[52] (переклад автора). Під час формування особистості індивіда формується агресивність. Виходячи з теорії соціального навчання, особистість може засвоїти агресивну поведінку як нормальну реакцію на ситуацію, спостерігаючи яку, ми не побачимо негативної реакції оточуючих.

На цьому наголошує Тарарухін С.А.: “У той же час особистість не тільки формується під впливом навколишнього середовища, а й сама себе формує в особистій діяльності, впливаючи на оточуючих[53]”. Одночасно можуть формуватися більше двох особистостей і впливати один на одного, формуючи агресивність. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Такий процес називають соціалізацією. Триває він, починаючи від народження, до 23-25 років. Засвоєні в цей період моделі поведінки супроводжують особу все її свідоме життя. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. В одному особистість піддається більш прямому впливу, ніж в іншому. Коло безпосереднього впливу (мікросередовище) складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше, в силу своїх інтересів (наприклад: шкільні гуртки) або ж через довгий проміжок часу (наприклад: повчання вчителя початкових класів). Колом опосередкованого впливу (макросередовище) виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Макросередовище носить більш глобальний характер.

Е.С. Кузьмін розрізняє мікросферу та макросферу (досвід попередніх поколінь). За допомогою мікросфери людина засвоює макросферу[54]. Не може існувати чіткого поділу на мікросередовище (коло безпосереднього впливу) і макросередовище, оскільки те, що для одної особистості буде мікросередовищем, для іншого – макросередовищем. Це обумовлюється наявністю у індивідів різних інтересів і поглядів на життя.

С.А. Тарарухін зазначає: “В кримінологічній літературі відмічається, що жодна з причин антисуспільної поведінки індивіда не діє ізольовано від цілого комплексу несприятлевих обставин попереднього розвитку особистості та ситуації, сформованої до моменту здійснення злочину”[55] (переклад автора). Отже вплив цих середовищ відбувається одночасно і постійно. Оскільки мікросередовище є первинним джерелом формування особи, а сприйняття макросередовища відбувається за допомогою мікросередовища, то вважаємо за потрібне більш детально розглянути мікросередовище.

Л.А. Рогачевський вважає сім’ю основною соціальною складовою, що формує особистість, риси характеру[56].

С.А. Тарарухін наголошує, що сім’я відіграє основну роль у формуванні особистості, віддзеркалює основні тенденції макросередовища, однак не є дзеркальною проекцією середовища[57].

Ю.М. Антонян зазначає: “Особливо важливу роль в формуванні особистості відіграє первинна соціалізація, коли дитина ще несвідомо засвоює зразки і способи поведінки, типові реакції дорослих на ті чи інші проблеми”[58].

С.Г. Сукиясян прийшов до висновку: “Виходить, найбільш повно і багатогранно розкривається людська сутність в сім’ї”[59]. Отже, можна зробити висновок про сім’ю як основу мікросередовища. Сім’я має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Вплив сім’ї на індивіда відбувається двома способами. У першому – шляхом усвідомленого впливу на дитину формуються певні стереотипи і ставлення. У другому – на дитину діє модель відношень у сім’ї. Вона носить образний характер, вплив такої моделі не усвідомлюється членами сім’ї, оскільки модель формується несвідомо самою дитиною під впливом загальної поведінки в сім’ї усіх її членів. Агресивна поведінка в сім’ї сприймається дитиною, що призводить до формування стереотипів у вигляді позитивно-прийнятних форм поведінки, які потім знаходять своє вираження поза мікросередовищем, навіть коли макросередовище ставитися до цього негативно. Вплив сім’ї на дорослих має значно меншу силу, однак носить постійний характер при регулярних негативних проявах (фізична і вербальна агресія, алкоголізм і т.п.). Однак існують випадки, коли незважаючи на злочинне життя батьків, у дитини не формується злочинна агресія. Це відбувається, оскільки батьки приділяють достатньо часу дітям, а самі відносини у сім’ї носять звичайний характер.

Ю.М. Антонян наголошує, що головне значення має не склад сім’ї, не відносини між батьками, не протиправна поведінка, а головним чином їх відношення до дитини. Але негативні фактори при цьому не зводяться нанівець. Головною причиною агресивних злочинів є втрачений емоційний зв’язок з дітьми, що призводить до розвитку в особи почуття тривоги. В результаті виникає почуття незахищеності. У своїх ілюзіях проявом агресивності особа захищає себе.[60]. Треба відмітити, що наявний тісний емоційний зв’язок може сприяти швидкому засвоєнню агресивної поведінки. Дитина в силу свого розвитку не в змозі відрізняти соціально прийнятні форми поведінки від негативних, а тому засвоєні нею моделі поведінки будуть проявлятись в майбутньому, що врешті-решт може призвести до агресивних злочинів.

Можна виділити три види батьківського виховання:

1. Звичайне виховання, при якому дитина отримує достатньо уваги шляхом батьківського впливу, формуються стереотипи і ставлення соціально прийнятних форм.

2. Особі не приділяється достатньо уваги, дитина часто стає об’єктом агресії з боку батьків. Або батьки піклуються лише про матеріальний стан дитини, не приділяючи достатньої емоційної уваги. С.А. Тарарухін вбачає причину формування антисоціальних поглядів в недостатньому батьківському нагляді.

Зокрема, він зазначає: “Навіть зовні благонадійна атмосфера будь якої сім’ї не виключає деструктивної дії на особистість, негативного середовища, якщо має місце фактична неувага – плодовитий грунт злочинності”[61].

3.Особі приділяється багато уваги, батьки задовольняють усі капризи,

ніколи або майже ніколи не карають. Саме такий вид виховання практикувався в 70-х роках минулого століття у Сполучених Штатах Америки, що призводило до формування особистостей з егоїстичними поглядами на життя. Після початку самостійного життя такі особи не могли миритися з незадоволенням своїх потреб. Проявляючи агресію, вони знаходили негативні наслідки у вигляді кримінальної, адміністративної або іншої відповідальності.

4. Дитина піддається знущанню в сім’ї.

М.О. Луняк зазначає, що аналіз життя агресивних злочинців свідчить про приниження, знущання та експлуатацію, починаючи з раннього дитинства, зокрема двоє з трьох вбивць та злочинців, що піддавали своїх жертв катуванням, кожен четвертий ґвалтівник в Україні періодично потерпали від вербального та фізичного насильства з боку батьків[62].

Кримінологами виділяється такий фактор формування агресивного злочинця, як неповна сім’я. Ймовірність соціально прийнятного виховання в неповній сім’ї знижена. Прямий зв’язок між неповною сім’єю і злочинною агресією не доведений. Існують приклади належного виховання особистостей одним із батьків. Відсутність у дитини обох батьків теж не завжди є причиною прояву злочинної агресії. Однак у більшості випадків дитина компенсує відсутність сімейного спілкування іншим соціальним спілкуванням, яке несе в собі негативний характер. Навіть наявність обох батьків і належне виховання не гарантують соціально прийнятного формування особистості. Існують благополучні сім’ї, в яких виховується агресивна особа. Такі випадки пов’язані з відсутністю достатнього контролю за дитиною.

Дослідження, проведені в Україні показали, що 89,2% злочинів були скоєні з 20год.00хв. до 01год.00хв. Зокрема 60% - на вулицях та інших людних місцях, 37.5% - в приміщеннях. В суботу і неділю підлітками скоєно 56% злочинів[63]. Існують такі сім’ї, де авторитету батьків не достатньо для належного виховання дитини, вона ігнорує їхні настанови.

Ми виділяємо три типи сімей, які розвивають у дітей агресивність:

- благополучні сім’ї з недостатнім контролем за дітьми;

- зовні благополучні сім’ї, але з прихованими недоліками. Батьки виховують у дітей егоцентризм, життя за принципом «мета виправдовує засоби», світогляд, в якому матеріальне має пріоритет над духовним;

- сім’ї з наявними недоліками: антисоціальний спосіб життя батьків, знущання над дитиною і т.п.

В.Гітін та Б. Хігір наводять такий приклад: “Аналіз більш як півтори тисячі кримінальних справ, розглянутих Харківським обласним судом з 1975 по 1994 рік, показує, що переважна більшість осіб, засуджених по обвинуваченню у тяжких насильницьких злочинах, виходять з неблагополучних сімей або з сімей, де через ті чи інші обставини не приділялось достатньо уваги вихованню дітей”[64] (переклад автора).

Можна виділити наступні фактори формування в особи агресивності в сім’ї:

1) відверті знущання над дитиною; 2) дитині не приділяється достатньої уваги та любові, а отже, дитина переживає емоційний голод, що в подальшому негативно впливає на формування її ставленням до оточуючих; 3) негативна атмосфера в сім’ї (сварки, бійки, зловживання алкоголем і т.п.), що призводить до формування негативної моделі відношень; 4) виховання у дітей егоцентризму та пріоритету матеріальних цінностей над духовними. Такі риси характеру в подальшому зможуть призвести до прояву злочинної агресії, оскільки буде діяти принцип «мета виправдовує засоби».

Виділення таких факторів може допомогти виробити систему профілактики виховування агресивності у дітей. Кожний тип сім’ї має свої негативні фактори, що повинно враховуватись при розробці заходів профілактики.

Сім’я є основою мікросередовища, але не єдиною його складовою. Формування агресивності може здійснюватися в навчальних закладах або спеціалізованих установах, якщо будуть мати місце недоліки педагогічної роботи. Слід відмітити такий фактор впливу, як погана успішність у школі.

С.А. Тарарухін зазначає, що сам рівень освіти не свідчить про моральний занепад особистості[65].

В. Гітін, Б. Хігір наголошують: “Низький рівень освіти сам по собі не несе схильності до агресії, але його результатом є зниження здатності особистості до придушення в собі атавістичних інстинктів, що не може не відбитися на її криміногенності”[66] (переклад автора).

Б.М. Головкін відмічає: “Безумовно, прямої залежності між рівнем освіти і формою поведінки особи не існує, проте освітній рівень впливає на правосвідомість, на здатність вибору суспільно одобрюваного варіанту поведінки. Крім того, рівень освіти корелює із рівнем культури міжособистісного спілкування”[67]. Отже, рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори, породжені такою освітою. Низько- кваліфікована важка фізична праця може стати наслідком недостатньої освіти. Така праця не потребує від особи постійного вдосконалення, культури, навчання, в результаті особа не бачить перспективного майбутнього. Безвихідність може викликати прояви агресії. Низько кваліфікована праця низько оплачується, а отже, існує ймовірність прояву інструментальної агресії при спробі особи покращити свій матеріальний стан. Також треба відмітити непрацюючих осіб, при вчиненні злочинів якими матиме місце інструментальна агресія.

В.В. Голіна наводить таку статистику: “За нашими даними у структурі насильницьких злочинів перше місце за родом занять посідають непрацюючі (30-40%), далі йдуть робітники некваліфікованої праці (більш як 20%) і робітники сільського господарства (10-12%)”[68].

Аналогічні показники наводить Б.М. Головкін, а саме: злочинці не займалися суспільно-корисною працею (працездатні, проте тимчасово непрацюючі та безробітні), відповідно, 77.4%, 68.1%, 60.5%; серед працюючих переважали робітники низької кваліфікації державних, колективних і приватних підприємств, установ, організацій, відповідно, 22.6%, 24.4%, 33.4%, при цьому зазначаючи: “Непрестижна тяжка фізична праця, її одноманітність і виснажливість ліквідує потяг людей до творчості, забирає багато фізичних і психічних зусиль, вимагає певних умов для відновлення фізіологічних можливостей”[69]. Як видно, насильницькі злочини в переважній більшості здійснюються непрацюючими особами. Однак треба мати на увазі, що особи не працюють не в силу своїх здібностей, а через економічний стан країни. Вчинені ними злочини характеризуються інструментальною та ворожою злочинною агресією. При інструментальній агресії метою є покращення матеріального становища, при ворожій – бажання помститися, заздрість, низький рівень культури (що носить умовний характер). Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця. Фактором формування агресивної особи злочинця може виступати вплив окремих осіб (друзів, товаришів, незнайомих осіб) та (або) певних соціальних груп. Такі групи складаються з дітей, виховання яких відбувається не кращим чином. Це переважно діти-сироти або діти, які покинули свій дім. В групи можуть входити діти, які через їх відчуження своїми однолітками компенсують потребу в спілкуванні саме в таких групах.

С.А. Тарарухін виявив 60% підлітків, які знаходились в ізоляції від спілкування[70]. Об’єднання дітей проходить швидко, оскільки відсутність сім’ї компенсується психологічною і соціальною підтримкою один одного. Така об’єднаність у свідомості дітей допомагає протистояти ворожому суспільству. Оскільки особа формується до 25 років, то такі групи мають значний вплив на дітей, зокрема на формування у них агресивності. Особистість агресивного злочинця формується шляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на його поведінку.

М.О.Луняк відмічає: “18,6% прямо вказали на негативний вплив друзів, як на основний криміногенний фактор, що штовхнув їх на злочин”[71]. Поведінка людини залежить від психічного стану, інтересів, поглядів, звичок, тобто цінних орієнтацій, які проявляються в життєдіяльності особи. При тривалому впливу на особистість негативних життєвих обставин формуються антисуспільні орієнтації. Соціально шкідливі риси особистості (в тому числі і злочинна агресія) формуються під впливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями.

Групи можна поділити на дві категорії. Перша: групи передкримінального характеру. В цих групах присутній антисоціальний настрій, її члени проявляють агресивність, аморальність, їхні діяння є адміністративними правопорушеннями. Друга: злочинні групи складаються з учасників, діяння котрих кваліфікуються як злочини.

Фактор вживання алкоголю відіграє суттєву роль при формуванні особистості. В сім’ях, де батьки зловживають алкоголем, дітям не приділяється достатньо часу для виховання, що в подальшому негативно впливає на емоційний стан дитини. Спостерігаючи за поведінкою дорослих, малолітня особа сприймає таку поведінку як належне. Закладена в дитинстві модель поведінки та безконтрольне вживання алкоголю може викликати алкоголізм. М.О. Луняк підкреслює велике значення фактору алкоголізму, посилаючись на дані про 82.2% злочинів проти особистості, 40% зґвалтувань, скоєні в стані алкогольного сп’яніння[72].

Особливе місце у формуванні особистості займає правове виховання. Агресивній злочинності сприяють недоліки правової культури індивіда. Фактором утримання особи від прояву злочинної агресії може бути вихована в дитині повага до законодавства. Навіть у випадках схильності особи до прояву агресії.

Під впливом мікросередовища ще до вчинення злочинів формується система переконань та поглядів, за допомогою яких агресія розглядається як ціль антисуспільної поведінки або як досить ефективний засіб вирішення конфліктної ситуації. Мікросередовище, опосередковане знущанням, антисуспільним способом життя, неповагою, ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом, буде сприяти формуванню особистості агресивного злочинця. Основою макросередовища (досвід попередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.

Ф.Г.Гілязєв визначає соціальні норми як характер історичних умов існування суспільства. Вони уособлюють взаємозалежність людей, їхні поведінкові відносини до самого суспільства[73]. Функціонування соціуму як єдиної системи забезпечене соціальними нормами шляхом віддзеркалення вимог суспільства до індивіда.

Л.А. Рогачевський зазначає: “Людина зі строгими моральними настановами навіть у стані гніву не допустить різкого тону, не говорячи вже про якісь агресивні дії”[74] (переклад автора). Маючи вплив на особу, соціальні норми формують його ставлення до навколишнього світу, тим самим виступаючи факторами впливу на поведінку особи. Контроль агресивності здійснюється індивідом на основі соціальних норм. Велику роль відіграють цінності, котрі закладаються макросередовищем у процесі соціалізації особи. На сьогодні матеріальне переважає над духовним у свідомості людей. Такий підхід негативно відбивається на формуванні особистості.

Стосовно пріоритету певних професій у поглядах молоді, В.Н. Кудрянцев наводить таку статистику: “… банкір (40%), «кримінальний авторитет» (28%), «зірка» естради (23%), депутат (22%), державна посадова особа (22%). Решта професій набрала менше 15%, зокрема лікар – 3%, інженер – 1%”[75] (переклад автора). Отже, соціопсихологічний механізм агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації під впливом яких особа проявляє агресію. Людина одночасно поєднує в собі біологічні властивості та як особистість, несе соціальні якості. При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяють такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Усі злочинці не можуть мати абсолютно єдиного комплексу властивостей і характерних рис. Доречно виділяти характерні риси залежно від типів кримінальної агресії. Особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію. Закладені в особі біологічні властивості в подальшому, взаємодіючи з соціалізацією, можуть визначати агресивну поведінку індивіда. Темперамент передбачає існування агресивності. Не існує якихось злочинних темпераментів, хоча особи з певними темпераментами схильні до більш рішучих дій. Біологічні фактори є першоосновою формування агресивної особи. Психіка особи обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. Вплив психічних і соціальних факторів взаємообумовлений. Формування особистості агресивного злочинця відбувається свідомим та несвідомим впливом соціуму. Можна виділити два «кола впливу» на особистість. Коло безпосереднього впливу складають індивіди, поведінку та настанови яких особа сприймає найшвидше в силу своїх інтересів або ж через довгий проміжок часу впливу. Колом опосередкованого впливу виступає та більша частина соціуму, яка залишається поза увагою особи або така увага незначна. Сім’я, як основа мікросередовища, має первинний і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори, породжені такою освітою. Більшість насильницьких злочинів здійснюється непрацюючими особами та особами, праця яких відрізняється низькою кваліфікацією і одноманітністю. Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця. Фактором формування агресивної особи злочинця може виступати вплив окремих осіб та певних соціальних груп. Соціально шкідливі риси особистості (в тому числі і злочинна агресія) формуються під впливом оточення з соціально шкідливими орієнтаціями. Особистість агресивного злочинця формується шляхом сприйняття і переосмислення реакцій групи на його поведінку. Під впливом мікросередовища, ще до вчинення злочинів, формується система переконань та поглядів, за допомогою яких агресія розглядається як ціль антисуспільної поведінки або як досить ефективний засіб вирішення конфліктної ситуації. Мікросередовище, опосередковане знущанням, антисуспільним способом життя, неповагою, ігноруванням, егоцентризмом, безконтрольністю, алкоголізом, буде сприяти формуванню особистості агресивного злочинця. Основою макросередовища (досвід попередніх поколінь) ми вважаємо соціальні норми.

Розділ 3. Протидія кримінальній агресії

3.1 Запобігання злочинній агресії

Кримінальна агресія є частиною агресії суспільства, як негативне явище, вона реалізується в жорстоких, насильницьких злочинах. Суспільство прагне мінімізувати злочини як загрозу свого існування. Протидія кримінальній агресії здійснюється в процесі попередження злочинності. Як ми зазначали, кримінальна агресія не є тотожною злочинам, хоча в певних їхніх видах кримінальна агресія має місце та реалізується не тільки фізичним впливом, а й вербальним.

О.М. Джужа визначає попередження злочинності як спеціальний вид діяльності держави і суспільства, уповноважених на те громадських формувань, спрямованих на визначення форми і методів ефективного впливу на злочинність з метою її поступового витіснення з життя суспільства[76].

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш вважають термін попередження злочинності некоректним, оскільки неможливо попередити те, що вже існує. Разом з тим вони вживають цей термін, оскільки він став звичним. На їхню думку попередженням злочинності є здійснення економічних, політичних, ідеологічних, виховних та інших заходів з протидії злочинності; е діяльність з виявлення та усунення причин злочинності, окремих видів і груп злочинів, з недопущення здійснення злочинів на ранніх етапах становлення злочинної поведінки[77].

Погляди А.М. Бандурка, Л.М. Давиденка збігаються з поглядами А.Н. Литвинова, Т.С. Гавриша стосовно цієї проблеми, зокрема вони пропонують замість, категорії попередження злочинності, використовувати категорію попередження злочинів[78]. Ми використовуємо категорії попередження, запобігання, протидії як синонімічні. Отже, запобігання кримінальній агресії являє собою систему заходів впливу держави і суспільства на причини злочинної поведінки з метою зниження кількості злочинів. Ми використовуємо категорію попередження злочинності, оскільки її використання має звичний характер. Такі заходи націлені на пошук і знищення детермінант прояву кримінальної агресії, факторів, які впливають на формування особистості агресивного злочинця, здійснення кримінально-правового попередження злочинності. У зв’язку з наявністю багатьох факторів впливу формування кримінальної агресії є необхідність організованості та різноплановості таких заходів. Попередження злочинності знаходить свій прояв в системі соціальних, ідеологічних, економічних, нормативних, оздоровчих заходів. Зокрема ці заходи повинні бути спрямовані на виявлення і знешкодження умов, що сприяють появі злочинності; виявлення і знешкодження ситуацій, провокуючих прояв кримінальної агресії; виявлення окремих осіб та груп впливу на індивіда та усунення або зменшення такого впливу; виявлення та усунення факторів мікросередовища, які формують кримінальну агресію; роз’яснювальну роботу з попередження віктимологічних ситуацій. Аналіз кримінологічної літератури показує, що попередження злочинності заключає в собі загально-соціальний, спеціально-криміналогічний та індивідуальний комплекс заходів впливу на зменшення проявів злочинності. В.В. Голіна окремо не виділяє індивідуальні заходи впливу[79].

Ми розділяємо думку тих авторів, котрі виділяють окремо індивідуальні заходи впливу, зокрема погляди Б.М. Головкіна: “…безпосередні причини й умови злочинної поведінки лежать у площині окремих особистостей (головних учасників конфлікту) – злочинців і потерпілих”[80].

Загально-соціальні заходи націлені на усунення криміногенних факторів у суспільстві шляхом загального впливу на соціальну, економічну, політичну сферу життя суспільства.

О.М. Джужа визначає такі сфери застосування загально-соціальних заходів: господарське і культурне будівництво, організація праці, відпочинок, побут, виховання (по суті в усіх сферах життя суспільства)[81]. Загально-соціальними заходами реалізується антикриміногенний вплив та вирішуються питання соціально прийнятного розвитку людей.

В.В. Голіна так говорить про загально-соціальні заходи: “Хоча ці заходи здійснюються не з метою безпосереднього попередження злочинності, але їх попереджувальний потенціал полягає в тому, що вони протидіють негативним явищам й процесам, які сприяють відтворенню злочинності”[82].

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш вказують на те, що загально-соціальні заходи виходять за рамки попередження злочинності та пов’язані з найбільш значущими заходами розвитку економіки, забезпечення прав, свобод і законних інтересів громадян, зміцнення культури, моралі, законності, соціальної захищеності населення[83].

В.Н. Кудрянцев під загально-соціальними заходами розуміє соціальну профілактику, та зазначає: “… можна визначити соціальну профілактику як сукупність заходів, направлених на покращення суспільних відносин, ліквідацію суспільних пороків, підвищення добробуту суспільства”[84] (переклад автора). З вищезазначеного виходить, що об’єктом впливу є культура, економіка, політика. Такі заходи не націлені безпосередньо на протидію кримінальній агресії, але позитивні зміни обов’язково відображаються в боротьбі з негативними явищами суспільства. Загально-соціальні заходи передбачають економічне поліпшення життя, своєчасність виплати та справедливість пенсії та заробітної плати, ефективність оподаткування, фінансову стабільність. Як ми зазначали, найбільше злочинів вчиняються безробітними. Отже, має сенс збереження та збільшення робочих місць. Також необхідне відновлення довіри до банківських установ, оскільки проблема кредитування стоїть дуже гостро. Розвиток культури та освіти, поваги до законодавства, патріотичності допомагає протистояти нав’язуванню засобами масової інформації культу грошей, жорстокості, свободи статевих зносин.

Ми хочемо звернути увагу на слова М.О. Литвака, щоб підкреслити негативну дію такої інформації: “Правду кажучи, радянська пропаганда жорстокості до Другої світової війни – це дитячі казочки порівняно з диявольським шабашем ізувірської жорстокості цинізму та відвертої розпусти, що майже цілодобово панує на екранах телебачення та в художній літературі нашого часу. Тут, як кажуть, все ясно. Не ясно, однак, чому названі та інші негативні впливи макросередовища діють вибірково. Бо якби було інакше, то людство вже давно перетворилося б на велике стадо мавп, які невпинно між собою б’ються”[85]. Постійне вдосконалення законодавства посилює контроль суспільних відносин з боку держави, що сприяє попередженню антисуспільних дій. Щоб законодавство не носило суто формальний характер, необхідний контроль за його виконанням та усвідомлення населенням необхідності законодавчого регулювання. Закріплення довіри до влади сприяє стабільності у суспільстві, взаємодії органів влади і суспільства у розслідуванні злочинів. Виховання у населення культури відпочинку повинне обмежити вживання спиртних напоїв, що призведе до зниження хуліганства, насильницьких злочинів. Попередження злочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадах соціалізації особи.

Слушно зауважує О.М. Литвак: “Поліпшення життя людей, зростання добробуту, культури та освіти, інші здобутки загально-соціального попередження злочинності усувають деякі чинники агресивності, хоч статистично достовірних доказів цього постулату не існує”[86].

Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній вплив на причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Таке попередження злочинності обумовлене заходами впливу, котрі відразу були сформовані для боротьби з криміногенними факторами. Спеціально-кримінологічні заходи поєднують комплекс заходів, безпосередньо призначених для боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку, виправлення осіб, які понесли відповідальність, викриття готування злочинів та розслідування здійснених злочинів.

А.Н. Литвинов, Т.С. Гавриш зазначають: “Спеціально-криміналогічна профілактика злочинів має велике значення тому, що вона направлена безпосередньо на попередження самої можливості скоєння злочинів шляхом забезпечення прийнятних умов існування людей і зміну тих якостей особи, які можуть призвести до скоєння конкретної злочинної дії”[87]. Завданням спеціально-криміналогічних заходів також є боротьба з дрібним хуліганством, наркоманією, алкоголізмом, проституцією, токсикоманією. Звісно, не всі особи, котрі втягнуті в такі суспільні пороки, стають на злочинний шлях, але таке не виключено в майбутньому. Ризик виникнення кримінальної агресії може бути зменшений шляхом впливу на окремих осіб та груп, якими такі пороки підтримуються. В кримінологічній літературі спеціально-криміналогічні засоби класифікуються за багатьма ознаками: за об’ємом, характером дій, за ступенем радикальності і т.п. Але можна виділити три основні види: соціальні, психологічні, правові. Спеціально-криміналогічні заходи виступають реакцією суспільства на кримінальну агресію, як реакція живого організму на хворобу.

Віктимологічні заходи попередження кримінальної агресії застосовуються в комплексі спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності. Віктимологічне попередження являє собою комплекс заходів, направлених на фактори, які обумовлюють віктимність.

Є.В. Моісеєв так визначає віктимологічну профілактику: “… це сукупність державних і громадських заходів, спрямованих на попередження злочинності шляхом зниження у населення в цілому чи окремих громадян ризик стати жертвою злочинних посягань”[88]. Віктимологічні заходи в деякій мірі – самостійна протидія кримінальній агресії, але вони не можуть існувати окремо від загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів. Така самостійність проявляється в тому, що об’єктом попередження виступає жертва злочину, тобто об’єкт кримінальної агресії; попередження базується на переконанні, а не на примусі. Завданням віктимологічного попередження є усунення або зменшення дії факторів, що обумовлюють віктимність особи. Дія таких факторів може проявлятися не тільки в законослухняності, а й в протиправній, аморальній поведінці. Найчастіше суб’єктами аморальної, протиправної поведінки виступають нарко та алкозалежні особи, інші особи, поведінка яких провокує агресію. Серед криміногенних суб’єктів є значна частина осіб, котрі характеризуються віктимною поведінкою. Наслідками є становлення криміногенними особами жертвами агресії. Такий хід подій має місце при пасивній кримінальній агресії, зокрема при перевищенні меж необхідної оборони. Віктимологічне попередження, направлене на досягнення таких цілей: не дозволити криміногенним особам спровокувати своїми антисуспільними діями проти себе агресивну поведінку; навчати потенційних жертв агресії протистояти злочинним агресивним діям та допомагати в цьому іншим; контролювати інформацію, яка може викликати агресивні настрої у суспільстві. Заходи досягнення перерахованих цілей ліквідують віктимно небезпечні ситуації, забезпечують охорону ймовірного об’єкта агресії, наділяють об’єкт агресії властивостями самозахисту. Порядок застосування відповідних заходів заснований на об’єктивних обставинах, зокрема це: час, місце, вид кримінальної агресії; дії об’єкта агресії; характеристика суб’єктів кримінальної агресії (наявність потенціалу вивільнення агресії). Якщо велика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей, жінок, літніх людей, то використовуються охоронні заходи. При загрозі виникнення кримінальної агресії по відношенню до об’єкта, який в силі протистояти таким діям, застосовуються заходи сприяння захисту. До осіб з негативною віктимною поведінкою можуть застосовуватись такі ж заходи, як до криміногенних осіб. Заходи віктимологічного попередження можуть здійснюватися по відношенню до жертв, потенційних об’єктів агресії, а також до груп потенційних об’єктів агресії з урахуванням їхнього віку, статі та психологічних особливостей. Можна виділити такі типи віктимологічного попередження: загальне віктимологічне попередження та індивідуальне віктимологічне попередження. Загальне віктимологічне попередження передбачає виокремлення факторів, пов’язаних з поведінкою об’єктів кримінальної агресії, та усунення таких факторів. Індивідуальне віктимологічне попередження засноване на виявленні особистостей, поведінка котрих може спровокувати кримінальну агресію, та проведення заходів виховання та навчання з попередження злочинних проявів. Загальне віктимологічне попередження направлене на об’єкт, який уособлює все населення. Заходи загального віктимологічного попередження проявляються у виявленні та усуненні факторів формування віктимної поведінки, виявленні та усуненні ситуацій, що сприяючть реалізації віктимологічних якостей особи. Загальне віктимологічне попередження повинне першочергово спрямовуватись на протидію злочинам, характерною особливістю яких є агресія, ними є: злочини проти життя та здоров’я особи, злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, злочини проти власності (розбій, грабіж), злочини проти громадської безпеки та ін. Основним об’єктом загального віктимологічного попередження виступає жертва (об’єкт кримінальної агресії), що і повинно враховуватися при попередженні вище перелічених злочинів. У процесі загального віктимологічного попередження з числа жертв кримінальної агресії можна виділити самовпевнений тип. Характерними ознаками таких осіб виступають самовпевненість, безпідставна сміливість, порушення законодавства. Індивідуальне віктимологічне попередження являє собою комплекс заходів, направлених на пошук конкретних осіб, поведінка яких збільшує ризик прояву щодо них кримінальної агресії і зменшення такого ризику. Заходи індивідуального віктимологічного попередження призначені для конкретної особи. Індивідуальне віктимологічне попередження повинно враховувати мотиви поведінки потенційних жертв, їх психічні особливості та інші причини віктимної поведінки.

Є.В. Моісеєв класифікує поведінку жертви залежно від її видів на провокуючу, неврівноважену, аморальну, протиправну[89].

В.В. Голіна наголошує на тому, що багато потерпілих відрізняються провокуючою, протиправною поведінкою у стані алкогольного сп’яніння. Переважна більшість таких жертв є особами чоловічої статі молодого віку[90]. Отже, необхідно встановити приналежність конкретної особи до певного типу жертви. Можна виділити такі типи жертв: ворожий, ауто, відважний, безпомічний. Ворожий тип жертв складається з осіб, які через свою антисуспільну діяльність стають жертвами пасивної кримінальної агресії. Заходи впливу на таких індивідів збігаються з заходами впливу на осіб, котрі, напевно, зможуть проявити кримінальну агресію в майбутньому. Ними можуть бути позитивний вплив мікросередовища, психологічний вплив відповідних працівників, оперативне втручання правоохоронних органів. Позитивною ознакою такого впливу буде засудження особою своєї поведінки та відмова від неї. Ауто тип зустрічається дуже рідко. Такий тип характеризується намаганням спровокувати агресію проти себе з метою покінчити життя. Найчастіше це хворі, котрі через нестерпний біль або відчай просять лікарів, родичів, близьких людей допомогти їм померти. Необхідним заходом є психологічна та фізична допомога особам, а також попередження потенційних виконавців про кримінальну відповідальність у разі виконання побажань осіб ауто типу, ізолювання таких осіб один від одного. Відважний тип проявляється при протидії антисуспільним проявам діяльності осіб, в результаті чого їм заподіюється шкода. Ізолювання агресивних злочинців дозволить прибрати віктимологічні ситуації, що і буде ефективним засобом попередження, оскільки захист слабших є обов’язком кожного свідомого громадянина. До безпомічного типу відносіться жертви, які в силу свого фізичного чи психічного стану не в змозі протистояти кримінальній агресії. Найчастіше жертвами стають підлітки, жінки, особи похилого віку.

Ми погоджуємося з думкою В.Д. Ривмана, який зазначає: “В цілому попереджувальні заходи зводяться до охоронних (забезпечення надзору і захисту потенційних потерпілих) і підвищення здібностей потенційних потерпілих до захисту, протидії злочинцю, а також формування позитивних настанов особистості”[91] (переклад автора).

Об’єктами індивідуальних заходів впливу є окремі особи, які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися у вчиненні такими особами злочинів у майбутньому. Також сюди відносяться особи, котрі відбувають або відбули покарання. Завданнями індивідуальних заходів впливу є соціально прийнятні зміни поведінки особистості. До таких осіб застосовуються виховні заходи; при наявності психічних аномалій, алкогольної чи наркотичної залежності – медичні заходи, хоча це не гарантує ефективності.

О.М. Литвак так зауважує з цього приводу: “…близько 70% вбивць, ґвалтівників та інших злочинців, які потрапляють на судово-психіатричну експертизу, визнаються хронічними алкоголіками, наркоманами, психопатами, невротиками та особами з іншими психічними відхиленнями… Суд у таких випадках призначає примусове лікування, яке є малоефективним не тільки з причин відсутності сучасних препаратів, але й тому, що далеко не всі пацієнти бажають виліковуватися”[92]. Індивідуальні заходи впливу стосовно осіб антисоціально налаштованих, передбачають виокремлення таких осіб, поставлення на облік, вивчення та застосування ефективних заходів психологічного та педагогічного виховання. За наявності відповідних підстав можливе обмеження контактування особи з мікросередовищем, котре має негативний вплив на таку особу. Якщо причиною кримінальної агресії є психічні аномалії, то до особи застосовують обов’язкові або примусові заходи медичного лікування. Можливе застосування кримінального покарання особи, адже метою покарання є перевиховання, а не помста держави. Оскільки агресивність формується в перші двадцять років життя особи, то велике значення мають індивідуальні заходи впливу на молодих людей. Особи, котрі проявляють суспільно неприйнятну агресивність, не досягнувши чотирнадцяти років, потребують спеціальної уваги. Оскільки основою мікросередовища є сім’я, то доцільно спочатку допомогти батькам у вихованні таких осіб.

В.Н. Кудрянцев виділяє такі елементи сімейної профілактики: рання профілактика в підлітковому середовищі; підготовка та навчання батьків; підтримка сім’ї; попередження бездоглядності; контроль за неблагонадійними сім’ями; профілактика серед дорослих правопорушників[93]. Такі елементи в повному обсязі охоплюють можливі негативні ситуації в сім’ї, при розробці методів впливу на сім’ю це необхідно враховувати. При індивідуальному попередженні необхідно звернути увагу на конфлікти. Конфлікти по суті є прагненням сторін досягти дихотомічних цілей. Такі дії можуть перерости в прояв кримінальної агресії. Велику роль відіграє громадський контроль. Втручання сторонніх осіб може допомогти вирішенню конфлікту, але втручання повинне бути в межах суспільної моралі. Повага до законодавства сприяє вирішенню конфліктів в державних органах і установах.

3.2 Кара як засіб протидії кримінальній агресії

Для того щоб зрозуміти, який вплив має кара на суб’єкта кримінальної агресії, необхідно спочатку дати визначення поняття кари.

І.В. Антипов дає таке визначення кари: “Під карою як метою покарання розуміється не жорстока помста чи відплата особі з боку держави за вчинений злочин, а орієнтація законодавцем суду на застосування до засудженого такого комплексу обмежень його прав та свобод, який буде відчутним і водночас достатнім для досягнення основних цілей покарання – виправлення засудженої особи, а також спеціальної та загальної превенції. З цієї точки зору кара виступає як проміжна мета покарання”[94].

А.Т. Денисова зазначає: “Під карою як однією з цілей покарання ми розуміємо заподіяння страждань і втрат винному, а тому цілком підтримуємо тезу про кару в здійсненні правопорушення, за його здійснення і відповідно до нього для досягнення інших цілей покарання”[95]. Ми частково поділяємо точку зору в тому, що кара є стражданнями. Відповідно до ч.3 ст.50 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 року покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність. Згідно з ч.2 ст.50 Кримінального кодексу України кара є метою покарання. Виходить, що кара не може виражатись у фізичних стражданнях та приниженні людської гідності. Саме сутність кари виражається в стражданнях. Тобто можна говорити про страждання моральні, які відчуває особа під час обмежень її прав і свобод. Отже, кара є моральними стражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основних цілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторного вчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчинення злочинів. Необхідно звернути увагу на те, що в слові «покарання» коренем є «кара».

А.Т. Денисова слушно пропонує таку редакцію ч.1 ст.50 Кримінального кодексу України: “Покарання є карою (заходом примусу), що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаною винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого”[96]. Можна прийти до висновку: кримінальна відповідальність є карою. Ми відносимо кару до індивідуальних заходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи, яка вчинила злочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як мета покарання застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Безпосередньо кара не застосовується за прояв кримінальної агресії. Вплив кари за прояв кримінальної агресії формально не зазначений у законі. Як ми відмічали, кримінальна агресія передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. Отже, кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена у покаранні за злочини, об’єктивна сторона яких передбачає такі діяння.

Якщо говорити про кару як позбавлення волі, то ми цілком розділяємо думку В.Н. Кудрянцева: “… тюрма не стільки виправляє, скільки псує людей, закріпляючи антисуспільні навички. Вибіркове дослідження показало, що з 300 звільнених з колонії суворого режиму 75% втратило повністю або частково соціально-корисні зв’язки, 63% не отримали допомоги в забезпеченні працею…”[97] (переклад автора). Це пов’язано з постійним негативним оточенням особи під час позбавлення волі, відсутністю достатнього контролю після відбування такого покарання. Якщо звернути увагу на альтернативні види покарання (штраф, обмеження волі і т.п), то треба слідкувати за необхідністю і достатністю таких видів. Тобто покарання повинно відповідати тяжкості вчиненого злочину, даним про особу винного, обставинам, що пом’якшують і обтяжують покарання, і досягнення його цілей. Оскільки позбавлення волі може не досягнути мети покарання, то необхідно проводити глибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Треба приділяти достатньо уваги соціальній адаптації звільнених з місць позбавлення волі. Необхідно змінити думку суспільства у відношенні до особи, яка відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки така особа практично стає вигнанцем, що унеможливлює її ресоціалізацію.

Отже, запобігання кримінальній агресії являє собою систему заходів впливу держави і суспільства на причини злочинної поведінки з метою зниження кількості злочинів. Об’єктом впливу є культура, економіка, політика. Вони поділяються на: загально-соціальні, спеціально-криміналогічні, індивідуальні. Загально-соціальні заходи не націлені безпосередньо на протидію кримінальній агресії, але позитивні зміни обов’язково відображаються в боротьбі з негативними явищами суспільства. Попередження злочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадах соціалізації особи. Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній вплив на причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Можна виділити три основні види спеціально-кримінологічних заходів: соціальні, психологічні, правові. Віктимологічні заходи попередження кримінальної агресії застосовуються в комплексі спеціально-кримінологічних заходів попередження злочинності. Віктимологічні заходи в деякій мірі – самостійна протидія кримінальній агресії, але вони не можуть існувати окремо від загально-соціальних та спеціально-кримінологічних заходів. Можна виділити такі типи віктимологічного попередження: загальне віктимологічне попередження та індивідуальне віктимологічне попередження. Ми виділяємо такі типи жертв: ворожий, ауто, відважний, безпомічний. Об’єктами індивідуальних заходів впливу є окремі особи, які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися у вчиненні такими особами злочинів у майбутньому. Також сюди відносяться особи, котрі відбувають або відбули покарання. Завданнями індивідуальних заходів впливу є соціально прийнятні зміни поведінки особистості. При конфліктних ситуаціях громадський контроль та повага до законодавства можуть попередити прояв кримінальної агресії. Кара є моральними стражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основних цілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторного вчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчинення злочинів. Ми відносимо кару до індивідуальних заходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи яка вчинила злочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена у покаранні за злочини, об’єктивна сторона яких передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. Необхідно проводити глибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Треба приділяти достатньо уваги соціальній адаптації осіб звільнених з місць позбавлення волі. Необхідно змінити думку суспільства у відношенні до особи, яка відбувала покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки таке відношення унеможливлює ресоціалізацію.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи поняття кримінальної агресії, необхідно відмежовувати агресивність як психічну властивість особистості від кримінальної агресії як форми поведінки, яка не завжди проявляється агресивністю. Злочинне та агресивне діяння не тотожні, хоча і мають спільні риси. Агресивне діяння має об’єктивний характер, не дивлячись на приписи законодавства. Злочин та агресія віддзеркалюють різні прояви людської поведінки. Перетинання цих понять дає межі розуміння кримінальної агресії. кримінальна агресія характеризується деструктивною поведінкою. Може здійснюватися особами, які не розуміють значення своїх дій. Кримінальна агресія – це форма поведінки на стадіях вчинення злочину, визначена Кримінальним кодексом України як об’єктивна сторона, направлена на реалізацію умислу у вигляді деструктивних дій стосовно предмета. При розгляді кримінальної агресії необхідно відмежовувати агресію, насильство, жорстокість, агресивність. Агресивність – це психічна властивість людини, яка проявляється в агресивній поведінці при життєвих обставинах. Жорстокість виступає проявом агресії і носить негативний характер. Насильство є наслідком прояву агресії. Воно виражається у вчинені дій, які не бажаються об’єктом насильства. При вивченні кримінальної агресії необхідно звертати увагу на віктимну поведінку предмета агресії. Об’єктом агресії можуть виступати неживі предмети. В контексті кримінальної агресії краще говорити про предмет агресії, оскільки об’єктом злочину є суспільні відносини. Суспільні відносини як феномен, що не має матеріальної форми, не може бути предметом кримінальної агресії. Класифікація кримінальної агресії сформульована за підставою виникнення, за умислом, за діянням, за характером здійснення залежно від походження агресивності, за періодичністю впливу на об’єкт. Отже, ми виділяємо наступні дихотомічні види кримінальної агресії: за підставою виникнення: захисна кримінальна агресія – кримінальна агресія нападу; за умислом: ворожа кримінальна агресія – інструментальна кримінальна агресія; за діянням: активна кримінальна агресія – пасивна кримінальна агресія; за характером здійснення: фізична кримінальна агресія – вербальна кримінальна агресія. Залежно від походження агресивності: вроджену, соціальну, психіатричну. За періодичністю впливу на об’єкт можна виділяти: одиничну, повторювану, продовжувану агресію.

Соціопсихологічний механізм агресії – сукупність психологічних властивостей, соціальних факторів і життєвої ситуації, під впливом яких особа проявляє агресію. При характеристиці особистості агресивного злочинця виділяються такі властивості, як: антисуспільні настрої, викривлення нормативної свідомості, сваволя, суспільна ворожість. Особистість агресивного злочинця – це суспільно небезпечна особа, характерною психічною особливістю якої є агресивність, яка при скоєнні злочину проявляє агресію. Психіка особистості обумовлюється біологічними та соціальними факторами впливу. Вплив психічних і соціальних факторів взаємообумовлений. Сім’я, як основа мікро середовища, має первинній і найсильніший вплив на особистість, який починається від народження і поступово зменшується. Рівень освіти сам по собі не викликає агресії, агресію можуть викликати фактори, породжені такою освітою. Насильницькі злочини в переважній більшості здійснюються непрацюючими особами та особами, праця яких відрізняється низькою кваліфікацією і одноманітністю. Ми вважаємо, що фактор низької освіти може мати вплив при формуванні особи агресивного злочинця.

Попередження злочинності загально-соціальними заходами засноване на загальних засадах соціалізації особи. Спеціально-кримінологічні заходи – це безпосередній вплив на причини та умови, які сприяють появі злочинів певних видів. Можна виділити три основні види спеціально-кримінологічних заходів: соціальні, психологічні, правові. Віктимологічне попередження направлене на досягнення таких цілей: не дозволити криміногенним особам спровокувати своїми антисуспільними діями проти себе агресивну поведінку; навчати потенційних жертв агресії протистояти злочинним агресивним діям та допомагати в цьому іншим; контролювати інформацію, яка може викликати агресивні настрої у суспільстві. Заходи досягнення перелічених цілей ліквідують віктимно небезпечні ситуації, забезпечують охорону ймовірного об’єкта агресії, наділяють об’єкт агресії властивостями самозахисту. Порядок застосування відповідних заходів заснований на об’єктивних обставинах, зокрема, це: час, місце, вид кримінальної агресії; дії об’єкта агресії; характеристика суб’єктів кримінальної агресії (наявність потенціалу вивільнення агресії). Якщо велика ймовірність стати об’єктом кримінальної агресії у дітей, жінок, літніх людей, то використовуються охоронні заходи. При загрозі виникнення кримінальної агресії по відношенню до об’єкта, який в силі протистояти таким діям, то застосовуються такі ж заходи сприяння захисту. До осіб з негативною віктимною поведінкою можуть застосовуватись заходи такі ж самі, як до криміногенних осіб. Об’єктами індивідуальних заходів впливу є окремі особи які вчинили злочини або дії яких не дають підстав сумніватися у вчиненні такими особами злочинів в майбутньому. Також сюди відносяться особи, котрі відбувають або не відбули покарання. Індивідуальне віктимологічне попередження повинно враховувати мотиви поведінки потенційних жертв, їх психічні особливості та інші причини віктимної поведінки.

Кара є моральними стражданнями, не є ціллю покарання, а є проміжною метою для досягнення основних цілей покарання: позбавити особу антисоціальних бажань, не допустити повторного вчинення злочину під загрозою покарання, утримати інших осіб від вчинення злочинів. Ми відносимо кару до індивідуальних заходів впливу, тому що вона направлена на виправлення особи, яка вчинила злочин, спеціальну та загальну превенцію. Кара як засіб протидії кримінальній агресії буде виражена у покаранні за злочини, об’ктивна сторона яких передбачає заподіяння шкоди життю і здоров’ю людей, жорстоке поводження із тваринами, знищення або пошкодження неживих предметів. Необхідно проводити глибокі дослідження з питань ефективності застосування позбавлення волі. Ресоціалізація стає неможливою через негативне відношення соціуму до осіб, які відбули покарання. Необхідно допомагати таким особам соціально адаптуватися до соціально-прийнятного життя. Саме суспільство повинно допомогти особі змінитися в кращу сторону.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

Нормативно-правові акти

1. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року.

Література

2. Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.

3. Александров Ю.В. Кримінологія : Курс лекцій - К.:МАУП, 2002-295с. ISBN 966-608-238-1/

4. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: росс. Право, 1992. – 256с.

5. Бандура А. Теория социального научения. - knigi.tr200.ru

6. Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография . Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.

7. Баулін Ю.В.,Борисов В.І. та ін. Потерпілий від злочину(міждисциплінарне правове дослідження):монографія.-Х.: Кроссроуд, 2008-364с.

8. Беца О.В. Соціальна адаптація осіб, звільнених від покарання:проблеми та шляхи їх вирішення - К.:Сфера-2003р-114с ISBN 966-7841-69-3

9. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

10. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.

11. Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.

12. Гитин В., Хигир Б. Анатомия криминала. Убийства. Изнасилования. – Харьков: «Паритет», 1996.

13. Голіна В.В. Попередження злочинності: Конспект лекцій.-Х.,Укр.юр.академія-1994р-40с.

14. Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи: Навчальний посібник. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52с.

15. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. – 252с.

16. Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Новое слово, 2004. - 252с.

17. Давидова О.В. Психологічна корекція соціальних установок засуджених із насильницькою спрямованістю особистості в процесі їх реалізації. Автореф. дис. канд. псих. наук -К.,-2002р-17с.

18. Дарвинизм и философия. (Сборник статей). [Ред. коллегия: гроф. В.И.Колодяжный (глав. ред.) и др.] Киев, Изд-во Укр. акад. с.-х. наук, 1960. – 127с.

19. Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2007. 288с.

20. Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . – Київ: Атіка, 2001.

21. Дроздов О.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник”. – Чернігів:2000. – 156с.

22. Жариков В.Б. Звери в человеческом обличье…Криминальные очерки на материалах Запорожских судов и прокуратуры- Запорожье- Днепровский металлург-2004-222с ISBN 966-7748-62-6

23. Зелинский А.Ф. Криминальная психология. Научно-практич. издание.:К. Юринком Интер-1999г-240с.

24. Зелинский А.Ф. Криминология: Курс лекцій.-Х.:Прапор, 1996-260с.ISBN 5-7766-0509-1.

25. Зелінський А.Ф. Детермінація злочину: Навчальний посібник:Х.:1994р-50с.

26. Игошев К.І. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький.: 1974. – 167с.

27. Коваленко О.И.,Филонов В.П. Курс лекций по криминологии и профилактике преступности-Донецк-1995г,-591с.

28. Конрад З.Лоренц Кольцо царя Соломона(пер. с англ..Панова)-М.,-Знание-1970-220с.

29. Конрад З.Лоренц Человек находит друга(пер. с англ..Гуровой)-М.:Мир-1971г-164с.

30. Конрад Лоренц. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер. с нем.); А.В.Гладких (ред. пер.). – М.: Культурная революция, 2008. – 616с.

31. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Климента В.А.).- К.: Атіка, 2003. – 288 с.

32. Крэйхи Б. Социальная психология агрессии. - http://www.piter.com/attachment.php?barcode=978594723198&at=exc&n=0

33. Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – Гл.2: Борьба с преступностью – 352с.

34. Кузьмин Е.С. Основы социальной психологии. - Л., Изд-во ЛГУ , 1967.

35. Лановенко И.П., Светлов А.Я.и др. Наркотизм и преступность – К.: Наукова думка-1994г-343с.ISBN 5-12-004347-X

36. Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с.

37. Литвак О.М. Злочинність в Україні:стан,тенденції,заходи протидії.(1992-1995)-Х.:1997р,-26с.

38. Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г.

39. Литвинов О.М. Соціально-правовий механізм протидії злочинності в Україні: монографія.:Х-2008-446с.ISBN 978-966-610-171-9

40. Лихолоб В.Г. и др. Криминология: учебник для слушателей и курсантов учебных заведений МВД Украины.:К.-Донецк-1997г-398с.

41. Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів. Навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. – 91с

42. Метаиндивидуальное проявление агрессии у военнослужащих. - http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/25827/

43. Микитчик О.В. Філософія злочину-К.: 2006р-188с.

44. Михайлов А.Е.Некорыстная насильственная преступность и ее предупреждение: К.,НВТ «Правник»-НАВСУ-1997-153с.

45. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 848с. – (Нормат. док. та комент.). С107.

46. Особенности человеческой агрессии. - http://www.bestreferat.ru/referat-54602.html

47. Піщенко Г.І. Попередження хуліганства( кримінально-правовий і кримінологічний аспекти)-К.:1999-19с.

48. Поклад В.І.Вплив покарань на злочинність - Луганськ.:РЕВ ЛДУВС ім.. Е.О.Дідоренка, 2009.-192с. ISBN 978-966-2905-57-1

49. Ривман Д.В.Криминальная виктимология – СПб.: Питер, 2002. – 304с.

50. Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р.

51. Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. – М.: 1957р. – 328с.

52. Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. — М., 1991. - http://www.aquarun.ru/psih/agr/agr3.html

53. Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. – Гл.3:Психология криминальной агрессии. – 300с.

54. Сукиасян С. Г. Агресія: Природа людської агресивності. http://www.otrok.ru/teach/agress/agress17.htm

55. Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р.

56. Фрейд З. Мы и смерть; по ту сторону принципа наслаждения. Танатология-наука о смерти.-СПб-1994-382с.

57. Фрейд З. О сновидениях. «Я» и «ОНО»(пер. с нем.)-Х.: Фолио, 2007-256с. ISBN 966-03-3694-2

58. Фрейд З.Вступ до психоаналізу:Лекції зі вступу до психоаналізу з новими висновками(П.Таращук, пер.з нім.)-К.:Основи-1998р-709с. ISBN 966-500-013-6

59. Фрейд Зигмунд Введение в психоанализ: Лекции: [Пер. с нем.] / [Изд. подгот. М. Г.Ярошевский;АН СССР]. – 2-е изд., стер. – М.: Наука, 1991. – 445с.

60. Фром Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. – 672с.

61. Фром Эрих Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. – 672с.

62. Фромм Э. Бегство от свободы(пер. с англ.Швейника)-М.:Прогресс-1990г-271с.-ИСБН 5-01-001914-0

63. Фромм Э. Душа человека(Сборник. Перевод)-М.:Республика-1992г-429с\Мыслители ХХ века\

64. Холличер В. Человек и агрессия.(пер.с нем.Черновой)-М.,-Прогресс-1975г-132с

65. Шакун В.І. Кримінологічна характеристика урбанізаційного впливу на особистість злочинця:Навч.практ.Посібник:К.-1996-20с.

66. Шакун В.І. Особливості вчинення злочинів у великих містах: Навч.практ.посібн.-К.:1995р-18с

67. Шаргородский М.Д. Прогноз и правовая наука “Правоведение” №1.1970. 85с.

68. Юнг К. [Собрание сочинений]: Пер. с нем. – М.:Канон;.- (История психологии в памятках / Н.Д.Саркитов (ред.)). – 1996. – 384с.

69. Юнг Карл Густав О современных мифах: Сборник Трудов-М.,Практика-1994-251с.

Матеріали практики

70. Обвинувальний висновок по кримінальній справі №1500900002 порушеної 2 січня 2009 року за ознаками злочину передбаченого

ч.1 ст.115 Кримінального кодексу України.

71. Обвинувальний висновок по кримінальній справі №1501000067 порушеної 16 лютого 2010 року за ознаками злочину передбаченого

ч.1 ст.122 Кримінального кодексу України.

72. Обвинувальний висновок по кримінальній справі №1500900378

порушеної 6 листопада 2009 року за ознаками злочину передбаченого

ч.2 ст.121 Кримінального кодексу України.

[1] Зигмунд Ф. Введение в психоанализ: Лекции: [Пер. с нем.] / [Изд. подгот. М. Г.Ярошевский; АН СССР]. – 2-е изд., стер. – М. : Наука, 1991. – 445с.

[2] Юнг К. [Собрание сочинений]: Пер. с нем. – М.:Канон; .- (История психологии в памятках / Н.Д.Саркитов (ред.)). – 1996. – 384с.

[3] Метаиндивидуальное проявление агрессии у военнослужащих. - http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/25827/

[4] Метаиндивидуальное проявление агрессии у военнослужащих. - http://www.nauka-shop.com/mod/shop/productID/25827/

[5] Фром Э. Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. – 672с.

[6] Конрад Л. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер. с нем.) ; А.В.Гладких (ред. пер.). – М.: Культурная революция, 2008. – 616с.

[7] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[8] Крэйхи Б. Социальная психология агрессии. - http://www.piter.com/attachment.php?barcode=978594723198&at=exc&n=0

[9] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[10] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.iu.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[11] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.iu.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[12] Бандура А. Теория социального научения. - knigi.tr200.ru

[13] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[14] Особенности человеческой агрессии. - http://www.bestreferat.ru/referat-54602.html

[15] Дроздов О.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник”. – Чернігів:

2000. – 156с.

[16] Дроздов О.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник”. – Чернігів:

2000. – 156с.

[17] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[18] Румянцева Т.Г. Агрессия: проблемы и поиски в западной философии и науке. — М., 1991. - http://www.aquarun.ru/psih/agr/agr3.html

[19] Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. – Гл.3:Психология криминальной агрессии. – 300с.

[20] Фром Эрих Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. – 672с.

[21] Дроздов О.Ю., Скок М.А. “Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник”. – Чернігів:

2000. – 156с.

[22] Конрад Лоренц. Так называемое зло / А.И.Федоров (пер. с нем.) ; А.В.Гладких (ред. пер.). – М.: Культурная революция, 2008. – 616с.

[23] Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. – Гл.3:Психология криминальной агрессии. – 300с.

[24] Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К., 1999. – С.170.

[25] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р. С.14

[26] Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Климента В.А.).- К.: Атіка, 2003. – 288 с. С.99.

[27] Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с. С.105.

[28] Дроздов О.Ю., Скок М.А. Проблеми агресивної поведінки особистості: навчальний посібник. – Чернігів: ЧДПУ ім. Т.Г.Шевченка, 2000. – 156с.С.19.

[29] Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агресии. М.: Смысл, 2003. – Гл.3:Психология криминальной агрессии. – 300с.

[30] Зелинский А.Ф. Криминальная психология. – К., 1999. – С.170.

[31] Бандура А. Теория социального научения. - knigi.tr200.ru

[32] Фром Эрих Анатомия человеческой деструктивности / Э.М. Телятникова (пер.); П.С.Гуревич, С.Я.Левит (науч. ред.). – М.: ООО “Издательство АСТ - ЛТД”, 1998. – 672с.

[33] Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. — СПб: Питер, 2001. — 352 с. - http://www.i-u.ru/biblio/archive/feyerbah_agressija/01.aspx

[34] Кудрявцев В.Н. Причинность в криминалогии. – М.: Юридическая литература, 1968. – 176с. С.38.

[35] Герцензон А.А. Радянська кримінологія. – М.: Юрид.лит., 1966. – 319с.

[36] Сафуанов Ф.С. Психология криминальной агрессии. М.: Смысл, 2003. – 300 с. С.111

[37] Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 304с.

[38] Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.

[39] Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. – Эмоции и обстоятельства способствующие совершению преступлений. – 32с.

[40] Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. –32с.

[41] Гитин В., Хигир Б. Анатомия кременала. Убийства. Изнасилования. – Харьков: «Паритет», 1996. – 416с.

[42] Игошев К.І. Типология личности преступника и мотивация преступного поведения. – Горький.: 1974. – 167с. С.23-24.

[43] Шаргородский М.Д. Прогноз и правовая наука “Правоведение” №1.1970. 85с. С.41.

[44] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. – 252с. С.32.

[45] Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: росс. Право, 1992. – 256с.

[46] Сукиасян С. Г. Агресія: Природа людської агресивності. http://www.otrok.ru/teach/agress/agress17.htm

[47]Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. –32с.

[48] Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. –32с.

[49] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. – 252с. С.38.

[50] Рубинштейн С.Л. Бытие и сознание. – М.: 1957р. – 328с. С.311

[51] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. – Розділ 1.2: Основні кримінологічні риси особистості сімейно-побутового насильницького злочинця. Типологія злочинців. - 252с.

[52] Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г. С.7

[53] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р. С.23.

[54] Кузьмин Е.С. Основы социальной психологии. - Л., Изд-во ЛГУ , 1967, 173 с.

[55] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р. С.177.

[56] [56] Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. - Эмоции и обстоятельства способствующие совершению преступлений. – 32с.

[57] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р.

[58] Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.С.40.

[59] Сукиасян С. Г. Агрессия: Природа человеческой агрессивности. - http://www.otrok.ru/teach/agress/agress17.htm

[60] Антонян Ю.М., Кудрявцев В.Н., Эминов В.Е. Личность преступника. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2004. – 366с.

[61] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р. С. 181.

[62] Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів. Навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. – 91с

[63] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р.

[64] Гитин В., Хигир Б. Анатомия кременала. Убийства. Изнасилования. – Харьков: «Паритет», 1996. – 416с.С.66

[65] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р.

[66] Гитин В., Хигир Б. Анатомия кременала. Убийства. Изнасилования. – Харьков: «Паритет», 1996. – 416с.С.66

[67] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. - 252с. С.44.

[68] Голіна В.В. Попередження тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи: Навчальний посібник. – Х.: НЮАУ, 1997. – 52с. С.24.

[69] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Нове слово, 2004. - 252с. С.45.

[70] Тарарухин С.А. Преступное поведение. Социальные и психологические черты. - М.: Издательство «Юридическая литература»1974р. С.186.

[71] Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів. Навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. – 91с. С.50

[72] Луняк М.О. Кримінологічна характеристика психології злочинця та профілактика насильницьких злочинів. Навчальний посібник. – Ніжин: Видавництво НДПУ ім. Миколи Гоголя, 2004. – 91с.

[73] Гилязев Ф.Г. Социально-психологические и уголовно-правовые черты вины. Уфа_1979г.

[74] Рогачевський Л.А. Эмоции и преступления. – Л.: Знание 1984р. –32с.С.17

[75] Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – 352с. – С.247.

[76] Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . – Київ: Атіка, 2001. – Тема11: основи теорії попередження злочинності. – 368с.

[77] Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г. – Часть1: теоретические основы координации– 160с.

[78] Бандурка А.М., Давыденко Л.М. Преступность в Украине: причины и противодействие: Монография . Харьков: Гос. спец. изд-во «Основа», 2003.- Раздел3: Противодействие преступности – 368с.

[79] Голіна В.В. Попередження тяжких і насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи: Навчальний посібник . – Х.:НЮАУ, 1997. – Гл. 3: Попередження тяжкої насильницької злочинності проти особи. – С.32.

[80] Головкін Б.М. Кримінологічні проблеми умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень, що вчиняються у сімейно-побутовій сфері. – Х.: Новое слово, 2004. - 252с. С.152.

[81] Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . – Київ: Атіка, 2001. – Тема11: Основи теорії попередження злочинності. – 368с.

[82] Голіна В.В. Попередження тяжких і насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи: Навчальний посібник . – Х.:НЮАУ, 1997. – 52с. – С.32.

[83] Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г. – Часть1: теоретические основы координации– 160с.

[84] Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юритъ, 2003. – 352с. С.275.

[85] Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с. С.102.

[86] Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с. С.106.

[87] Литвинов А.Н., Гавриш Т.С. Профилактика преступлений. От теории к практике. Научно-практическое пособие. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2003г. – 160с. С.10.

[88] Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . – Київ: Атіка, 2001. – 368с. С.58.

[89] Джужа О.М., Моісеєв Є.М., Василевич В.В. Кримінологія. Спеціалізований курс лекцій зі схемами (Загальна та Особлива частини). Навчальний посібник . – Київ: Атіка, 2001. – Тема 10: Віктимологія. – 368с.

[90] Голіна В.В. Попередження тяжких і насильницьких злочинів проти життя і здоров’я особи: Навчальний посібник . – Х.:НЮАУ, 1997. – Гл. 3: Попередження тяжкої насильницької злочинності проти особи. – 52с.

[91] Ривман Д.В.Криминальная виктимология – СПб.: Питер, 2002. – 304с. С.281-282.

[92] Литвак О.М. Держава і злочинність: Монографія. – К.: Атака, 2004. – 304с. С.113.

[93] Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – Гл.2: Борьба с преступностью – 352с.

[94] Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С.С.Яценко. – К.: А.С.К., 2006. – 848с. – (Нормат. док. та комент.). С107.

[95] Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2007. 288с. С.86.

[96] Денисова Т.А. Покарання: кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. – Запоріжжя: КПУ, 2007. 288с. С.105.

[97] Кудрявцев В.Н. Стратегии борьбы с преступностью. – М.: Юристъ, 2003. – 352с. – С.267.