Курсовая работа: Особливості фізичного розвитку дітей дошкільного віку

Курсовая работа: Особливості фізичного розвитку дітей дошкільного віку

Особливості фізичного розвитку дітей дошкільного віку

Зміст

Вступ

І. Фізичний розвиток та стан здоров’я дітей

1.1 Ріст та розвиток

1.2 Основні закономірності фізичного розвитку

1.3 Особливості шкірного покриву дітей

1.4 Особливості кістково - м’язової системи дітей

1.5 Особливості органів дихання та серцево – судинної системи

1.6 Кров та кровотворні органи

1.7 Органи травлення

1.8 Обмін речовин

1.9 Особливості вищої нервової діяльності

Висновок до розділу І

ІІ. Завдання та засоби фізичного виховання дошкільників

2.1 Завдання фізичного виховання

2.2 Засоби фізичного виховання

ІІІ Організація фізкультурно – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі

3.1       Рекомендації щодо фізкультурно – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі

3.2 Медико – педагогічний контроль

3.3 Заняття з фізичної культури

3.4 Формування правильної постави та профілактика плоскостопості

Висновок до розділу ІІІ

Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Саме в дошкільному віці закладаються основи гармонійного розвитку особистості, її фізичні досконалості - основи здоров’я, довголіття, формується багато рухових навичок, розвиваються фізичні якості ( спритність, швидкість, сила та ін.). Своєчасне та успішне формування рухової функції людини, особливо в дошкільний період її життя, має першочергове значення для повноцінного фізичного розвитку.

Правильним фізичний розвиток - фізіологічний та педагогічний процес, спрямований на досягнення фізичної досконалості, зміцнення здоров’я, підготовку підростаючого покоління до дорослого життя та праці.

У процесі фізичного виховання створюються позитивні умови для успішного засвоєння дітьми стійких навичок поведінки. Зв’язок фізичного виховання з розумовим передбачає повідомлення дітям певних знань з фізичної культури, зокрема правил рухливих ігор, найраціональніших способів виконання рухів.

З особливою чіткістю виявляється зв’язок фізичного виховання з трудовим, адже в основі трудової діяльності лежать різноманітні рухи. Удосконалення рухового апарату дитини підвищує працездатність організму; розвиток фізичних та вольових якостей сприяє практичній та психологічній підготовці дошкільників до високопродуктивної праці в майбутньому.

Під час виконання фізичних вправ удосконалюються функції аналізаторів: зорового, слухового, рухового. Чіткішими стають оцінки простору, у дітей розвивається почуття ритму, підвищується точність і чіткість рухів та ін. Усе це створює необхідні передумови для кращого сприймання навколишнього середовища і певною мірою впливає на естетичний розвиток.

Для прищеплення дітям емоційних смаків у процесі фізичного виховання велике значення має додержання відповідних гігієнічних умов на заняттях, гарна фізкультурна форма, яскраве художнє оформлення фізкультурного інвентарю ( м’ячів, прапорців, обручів тощо ).

На виховання естетичних почуттів значною мірою впливає музика , яка супроводжує заняття та ранкову гімнастику. Вона сприяє ритмічнішому й координованішому виконанню рухів, задає темп вправ, допомагає виконати їх виразніше. Усе це поліпшує настрій дітей, викликає в них загальне емоційне піднесення.

Метою моєї курсової являється висвітлення взаємозв’язку із фізичним розвитком дітей дошкільного віку та впливу зовнішніх факторів, діяльності педагогів та батьків на цей розвиток.

Завдання

1.         Довести, що головне у фізичному вихованні дошкільників – це охорона життя, зміцнення здоров" і всебічний фізичний розвиток дітей.

2.         Висвітлити питання взаємозв’язку фізичного виховання з формуванням позитивних моральних і вольових рис характеру дитини.

3.         Довести, що формування правильної постави та профілактика плоскостопості одне з основних завдань фізичного виховання дошкільнят.

Гіпотеза

Я вважаю, що важлива умова правильного фізичного виховання – єдність вимог дитячого садка та сім’ї. Фізичне виховання дітей дошкільного віку буде ефективним за умови, що воно є органічною частиною всього виховного процесу дитячого садка, предметом спільного піклування дошкільних працівників, членів сім’ї, коли кожний вихователь повністю і творчо виконує вимоги програми. Також необхідно досконало знати анатомо – фізіологічні особливості дитячого організму різних вікових категорій, щоб не завдати шкоди дитині.

І. Фізичний розвиток та стан здоров’я дітей

Під фізичним розвитком дітей та підлітків розуміють безперервний біологічний процес. На кожному віковому етапі він характеризується визначеним комплексом пов’язаних між собою та зовнішнім середовищем ( при керівній ролі центральної нервової системи ) морфологічних та функціональних властивостей організму та зумовлені цими властивостями запасом фізичних сил.

Фізичний розвиток, стан здоров’я, так як і народжуваність та дитяча смертність відображає стан дитячого колективу. Постійний нагляд за фізичним розвитком та станом здоров’я дітей та підлітків, які проводять лікарі та медичні сестри дитячих закладів, необхідний, так як дозволяє своєчасно намітити та здійснити ряд індивідуальних та масових оздоровчих мір.

Вивчення фізичного розвитку та стану здоров’я кожної дитини та всього дитячого колективу знаходиться в безперервному зв’язку. Без індивідуальної оцінки фізичного розвитку та стану здоров’я неможливо відобразити характеристику групи, так як і без знання середніх показників фізичного розвитку, притаманного даному віку, статі та колективу, неможливо об’єктивно оцінити фізичний розвиток кожної дитини.

Систематичні спостереження Н. Л. Фигурина і М. П. Денисової ( 19) за ходом розвитку дитини показали, що формування зорово-рухових координації (око-рука) завершується актом хапання з подальшим утримуванням предметів. Свій початок зорово-рухові координації, лежачи в основі акту хапання, беруть з позитивного "комплексу пожвавлення". При пожвавленні в результаті зорового зосередження, на предметі і хаотичних рухів ручки дитини випадково натрапляють на предмет, на цій основі формується простягання ручок до об'єкту, коли, він знаходиться на певній відстані від ока.

Таким чином, хапання є складний руховий акт, що виникає у відповідь на дифузне зорове роздратування, падаюче на око дитини з певної відстані і під певною точкою зору і частина цього акту полягає у напрямі ручок до об'єкту і в приведенні в певне положення кисті пальців рук.

В кінці формування акту хапання зв'язок між зоровим роздратуванням і рухом встановлюється миттєво. Р. Я. Лехтман – Абрамлвич ( 13 ) спостерігала, що в період з 4 до 7 місяців, побачивши предмет на досяжному відстаней, дитина відразу ж протягує, до "нього руки і намагається його дістати. При цьому хапальні рухи рук проробляють відносно швидку еволюція від недиференційованого захоплення предмету всіма пальцями і притиснення його до долоні до захоплення за допомогою зіставлення великого пальця іншим.

Питання про те, на якій основі відбувається формування акту хапання, в даний час достатньо не досліджено. Можна лише припускати, що в основі формування акту хапання лежить орієнтовна діяльність, що виражається в зоровій зосередженості на об'єкті.

Після утворення акту хапання розвиток рухів переходить в нову фазу. По даним Н. Л. Фигурина і М. П. Денісової, тут з'являються і інтенісивно розвиваються різноманітні повторні рухи. У міру засвоєння дитиною рухів і дій з предметами повторні рухи стають все більш і більш, різноманітними. Дитина не тільки поплескує по предмету, але і розмахує ним, перекладає з однієї руки в іншу, штовхає предмет, що висить над ним, ударяє одним предметом об інший і т.д. Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова вказують, що одночасно з повторними рухами, з'являються ланцюгові рухи, які є рядом окремих диференційованих рухів, що йдуть одне за іншим. Ці автори особливо підкреслюють, що повторні і ланцюгові рухи нічим не відрізняються, і в тих і в інших випадках має місце ряд рухів в послідовному порядку під контролем, сприймаючих органів. У ланцюг рухів включаються всі ті окремі рухи, які освоює дитина під керівництвом дорослих.

Ступінь розвитку ігрового маніпулювання, у дітей першого року життя залежить від педагогічного підходу за дітьми, за відсутності педаготічної роботи з дітьми, розвиток цих рухів затримується - діти не уміють грати, проводячи, цілий години в стані бездіяльності, задовольняючись смоктанням пальців, і монотонним розгойдуванням тулуба. Явища так званого госпіталізма, які можна спостерігати в поганих дитячих установах, є яскравим доказом того, що уміння грати не просто інстинктивне, мимоволі виникаюче явище, що з'являється унаслідок потреби у відчутті задоволення, а що грі треба учити.

Н. Л. Фигурин і М. П. Денисова спеціально досліджували вплив новизни на стимулювання дій дитини. Пропонуючи дитині одночасно "старий" предмет, з яким дитина маніпулювала протягом 15-20 хвилин і "новий" предмет, з яким дитина ще не зустрічалася, вони виявили, що дитина переважно зосереджується на "новому", тоді як на "старий" об'єкт вона майже не дивиться і не хапає. Якщо ж в досвіді демонструвався тільки один "старий" предмет, то і в цьому випадку дитина, не зосереджувалася на ньому і не хапала його. Ці автори вказують, що переважний інтерес до нового є характерним для людини і може бути виявлений вже на п'ятому місяці життя.

1.1 Ріст та розвиток

Організм дитини відрізняється від організму дорослого рядом особливостей в будові та функціях окремих органів та систем.

Перш за все організм дитини на відміну від організму дорослого знаходиться в стані безперервного росту та розвитку. Під ростом розуміють кількісні зміни організму, під розвитком – якісні, диференціювання органів та тканин. Кількісні зміни, постійно накопичуючись, переходять в якісні. Це і є єдність та взаємозалежність росту та розвитку.

В окремі вікові періоди процеси росту та розвитку проходять нерівномірно та неоднаково. Більш того, кожний орган, кожна система органів мають свої закономірності по відношенню до процесів росту та розвитку, причому інтенсивність їх виражена тим більше, чим менший вік.

Окремі тканини на протязі всього періоду розвитку підлягають безперервному та складному диференціюванню.

Збільшення маси тіла – ваги – проходить неоднаково із року в рік. Періоди швидкого темпу росту змінюються періодами його уповільнення. Під час уповільнення росту відмічаються великі прибавки ваги. Уповільнення та прискорення росту співпадають з тими крупними гістологічними змінами, під які підпадає кісткова система.

Важливу роль в процесах перебудови кісткової тканини грає харчування. Так, збіднення їжі мінеральними солями та вітамінами в період глибокої морфологічної перебудови кісткової тканини приводить до остеопорозу та значному уповільненню росту. Встановлено, що збільшення органів не йде пропорціонально загальному росту організму та паралельно процесам їх внутрішнього диференціювання. Остаточне формування структури органів, так як і їх ріст, закінчується в різні вікові періоди. Періоди бурного росту змінюються періодами уповільнення, на протязі яких проходить диференціювання його та вдосконалення функцій.

Ріст та розвиток окремих органів та систем органів пов’язані між собою. Так, наприклад, вдосконалення органів дихання благо приємно відображається на функціях серця та дихання, а діяльність органів кровообігу сприяє розвитку дихального апарата.

Формування функцій нервової системи позитивно впливають на розвиток рухової діяльності і, навпаки, розвиток м’язової системи сприяє вдосконаленню нервової діяльності.

Безперервний процес диференціювання тканин, незакінченість функціонального розвитку окремих органів та систем роблять організм дитини в порівнянні з організмом дорослого менш стійким до всілякого роду неблагоприємного впливу зовнішнього середовища. Тому у дітей нерідко виникають різні функціональні розлади та захворювання мають схильність до загострення.

Особливо сильно реагує дитячий організм на різні внутрішні фактори в період найбільш інтенсивної морфологічної та функціональної перебудови. Це доведено рядом досліджень та самим життям. Так, наприклад, в результаті вивчення наслідків першої та другої світових воєн було виявлено, що негативні фактори зовнішнього середовища сказалися неоднаково на дітях різного віку. Антропометричні дослідження констатували більш різке відставання показників фізичного розвитку від таких самих дітей довоєнного періоду у дітей 6 – 7 та 12 – 13 років ( дівчатка ) і 13 – 14 років ( хлопчики ), чим у дітей другого віку. Саме в ці вікові періоди і проходить морфологічна та функціональна перебудова кісткової тканини, а також перебудова всього організму в цілому.

Таким чином, в кожний віковий період організм характеризується визначеними морфологічними та фізіологічними особливостями та своєрідною властивістю реагувати на різні чинники зовнішнього середовища. Особливо це різко виражено у дітей під час вікової кризи.

1.2 Основні закономірності фізичного розвитку

Довжина тіла, вага та окружність грудної клітини являються основними показниками фізичного розвитку. Проте, даючи оцінку фізичному розвитку дитини, лікарі керуються не лише цими соматометричними величинами, а використовують також результати фізіометричних вимірів ( життєва ємність легень, сила тиснення рук та станова сила ) та стоматоскопічних показників ( розвиток кістково – м’язової системи, кровонаповнення, жировідкладення, статевий розвиток, різні відхилення в пропорціях тіла ). Лише керуючись сукупністю цих показників, можна встановити, який фізичний розвиток дитини. Довжина тіла ( основний показники фізичного розвитку ) служить разом з тим основою для правильності оцінки ваги та окружності грудної клітини; вага виражає масу тіла; окружність грудної клітини – розвиток органів дихання та скелету.

Саме інтенсивне збільшення довжини та ваги тіла проходить на протязі першого та другого років життя. За перший рік довжина тіла дитини збільшується на 25 см, а за другий – 10 – 15 см; вага на першому році збільшується на 6 – 7 кг, а на другому – на 2 – 3 кг; потім щорічний приріст довжини тіла знижується до 4 – 5 см, а вага – до 1,5 – 2 кг.

Збільшення темпів росту знову відмічається в 6 – 7 років та з початком статевого дозрівання 9 в 11 –12 років у дівчаток та в 13 – 14 років у хлопчиків).

В 6 – 7 років річний приріст довжини тіла складає 8 –10 см, а період початку статевого дозрівання та послідуючі 2 – 3 роки – 5 – 7 см при щорічному збільшенні ваги на 3 – 4 кг. До 16 – 17 років у дівчат та 18 – 19 років у юнаків темп зростання довжини тіла складає 1 –2 см, а вага – 2-3 кг, а в послідуючі роки, коли дозрівання закінчується, приріст довжини тіла доходить до декількох міліметрів.

Вважається, що збільшення довжини тіла, я правило, закінчується у жінок в 2- 22 роки, а у чоловіків в 23 – 25 років. Криві зміни середніх величин довжини тіла та ваги в зв’язку з віком та статтю мають характерну направленість та амплітуду.

Багато морфологічних та особливо функціональних показників ( життєва ємність легень, окружність грудної клітини, сила м’язів, витривалість до статичної напруги та до динамічної роботи, обмін речовин, енергетичні затрати організму ) у дівчаток всіх віків значно нижчі, ніж у хлопчиків цього ж періоду. Лише в період статевого дозрівання дівчаток спостерігається тенденція наближення деяких їх функціональних показників з такими ж у хлопчиків.

Різниця в показниках довжини тіла та ваги у хлопчиків та дівчаток до періоду статевого дозрівання виражені на сильно різко. Дівчатка, у яких довжина тіла та вага дещо нижча, ніж у хлопчиків, порівнюються з останніми, о потім в зв"язку з більш раннім початком статевого дозрівання ( в 11 – 12 років ) переганяють їх. До 14 – 15 років статева зрілість дівчаток близька до свого завершення, тому збільшення довжини тіла та ваги стає у них менш інтенсивним, ніж у хлопчиків. В цьому віці хлопчики по довжині тіла та вазі порівнюються з дівчатками, а потім переганяють їх.

В подальшому всі показники фізичного розвитку у юнаків в середньому перебільшують такі у дівчат. Цей характерний хід кривих середніх величин довжини тіла та ваги в різних групах може значно мінятися в зв’язку з більш раннім або, навпаки, більш пізнім статевим дозріванням.

Паралельно із збільшенням всієї довжини тіла виміряється співвідношення пропорці1 окремих його частин. У дитини з відносно великою головою, довгим тулубом та короткими ногами з віком міняються розміри кінцівок та тулуба: голова стає відносно невеликою, тулуб – коротким; ноги - довгими.

Всі антропометричні показники для оцінки фізичного розвитку або інших цілей проводять в ранкові години на голому тілі стандартними інструментами.

Проводячи оцінку фізичного розвитку, намічуючи ті чи інші оздоровчі або санітарно – гігієнічні міроприємства, необхідно враховувати також основні анатомо – фізіологічні особливості дітей та підлітків.

1.3 Особливості шкірного покриву дітей

Шкіра – орган із дуже складною будовою, вона грає в житті організму велику роль. Це покрів, не лише, відгороджуючий організм від неблагоприємного впливу зовнішнього середовища, але і тісно пов’язуючий його з цим середовищем, дякуючи багато чисельним нервовим рецепторам, які в ньому закладені. Тому різноманітний вплив оточуючого середовища може в значній мірі змінювати функцію шкіри, що тягне за собою зміни в усьому організмі.

Шкіра дитини по своїй будові та функціям багато в чому відрізняється від шкіри дорослого . Вона має менш розвинений роговий шар і більш багатша кровоносними судинами, ніж шкіра дорослої людини. В силу цього всілякий зовнішній, в т.ч. водні процедури, повітряні ванни, променева енергія сонця та штучних джерел, відображаються на функціях шкіри більше, ніж у дорослого.

У дітей ясельного та дошкільного віку шкіра відрізняється особливою ніжністю, тонкістю та легкою ранимістю. Ця обставина, а також недостатній опір шкіри до проникаючих в ранки мікробів зумовлюють особливості перебігу шкірних захворювань.

Створення вітаміну Д із ергостерину під впливом ультрафіолетових променів проходить в шкірі; в ній також створюються імунні тіла.

Бактерицидна функція шкіри відкритих та закритих поверхонь тіла у дітей, особливо у школярів 6 –18 років, добре виражена. Індекс бактерицидності ( кількість убитих мікробів Соlі, штам 675 або F2, в розведенні 1: (5 х 10 –4 ) за 6 хвилин експозиції) осінню та весною відповідно дорівнює 85 – 81 %. В зимовий час індекс понижується до 58%.

Бактерицидна функція шкіри відображає стан імунної системи реактивності організму. У дітей та підлітків, відстаючих по фізичному розвитку від вікових стандартів, частіше ніж у однолітків нормального та доброго розвитку, в усі сезони року спостерігається більш низька бактерицидна функція.

Важливу роль грає шкіра в регуляції теплового стану організму, так як через неї людина втрачає 85 –90% виробленого тепла.

Механізми, регулюючі створення та віддачу тепла, у дітей недостатньо вдосконалені, що в значній мірі пояснює схильність малих дітей до переохолодження або перегрівання. З віком функції шкіри постійно вдосконалюються та наближаються до функцій, притаманних дорослій людині.

1.4      Особливості кістково - м’язової системи дітей

Скелет новонародженого складається із кісткової та хрящової

Тканини. Кісткова тканина формується поступово та постійно замінює хрящеву тканину. У дітей в кістковій тканині переважають органічні елементи, чим зумовлена велика еластичність їх скелету та легке виникнення деформацій його при довгих напругах та неправильного положення тіла.

Постійність шийних та грудних згинів хребта встановлюється лише до 7 рокам. До цього віку в лежачому положенні ці природні згини згладжуються. Поперекові згини хребта встановлюються лише в 17 – 18 років. Зрощення окремих кісток скелету, наприклад кісток тазу, не закінчено. Внаслідок цих особливостей при стрибках дітей з висоти на тверду поверхню можливі лише зміщення у них тазових кісток з послідуючим неправильним зрощенням. Такі зміни у формі тазу, що виникають у дорослих жінок можуть неблагоприємно сказатися на пологовій функції.

Кістки зап’ястя лише намічаються у новонародженого; постійно розвиваючись, всі вони ( крім гороховидої ) стають ясно видимими на рентгенограмі лише в 7 років, а процес їх окостеніння завершується значно пізніше – в 10 – 13 років. В цей же час закінчується окостеніння фаланг пальців.

Вказані особливості формування кисті рук необхідно враховувати при навчанні дітей письму та простішим трудовим навикам. Неможна перегружати дітей, особливо першого року навчання, письмовою роботою.

З кістковою системою органічно пов’язана м’язова система, так як вони сумісно забезпечують рухи людини. Перш за всі розвиваються крупні м’язи ( м’язи тулуба, особливо спини, плеча, передпліччя, стегна та ін. ). Вони стають добре розвиненими в 6 – 7 років. Разом з тим до цього віку мілкі м’язи ( наприклад, м’язи кисті руки ) іще дуже нерозвинені. В зв’язку з цим діти молодшого віку в значній мірі оволодівають основними видами природних рухів ( ходьба, біг, стрибки, метання ), але чітка координація рухів за участю мілких м’язів у них іще недостатньо досконала, їм важко виконувати мілкі та точні рухи.

Дітям дошкільного та молодшого шкільного віку притаманна велика рухливість, але внаслідок невдосконалення координації рухів, а звідси неекономної затрати сил при організації трудової діяльності або занять по фізичній культурі рекомендується давати такі вправи, які сприяли б розвитку та вдосконаленню основних рухових координацій. Дітей привчають виконувати ритмічні рухи, виробляють у них вміння орієнтуватися в просторі, вдосконалювати швидкість реакцій.

В 9 – 12 років діти набувають навиків по своєму бажанню роз приділяти навантаження на різні групи м’язів, рухи стають більш координованими та чітко відтворюються в заданому ритмі.

З віком м’язова система все більше росте та розвивається. Так, якщо у новонародженого вага всіх м’язів дорівнює 23 % ваги тіла, а в 8 років – 27 %, то в 17 – 18 років вона досягає 43 – 44 %. Таке значне збільшення маси м’язів супроводжується зростанням сили.

З наростанням сили підвищуються навики організму до трудової діяльності, разом з тим вдосконалюється координація рухів та підвищується вміння володіти своїм тілом. Підвищення точності та координації рухів з віком зумовлено не тільки розвитком самих м’язів, але і вдосконаленням центральної нервової системи, формуванням рухового аналізатора.

1.5      Особливості органів дихання та серцево – судинної системи

Верхні дихальні шляхи у дітей набагато вужчі, ніж у дорослих.

Тканини органів дихання ніжні, слизові оболонки, що вистилають дихальні шляхи, рясно оснащені кровоносними та лімфатичними судинами, легко ранимі . Цим пояснюється відносно вільне проникнення в дихальні шляхи пилу та патогенних мікроорганізмів, значне забруднення дихання при запальних процесах в носі, з виникненням якого діти починають дихати через рот, чим створюють іще більш

благоприємні умови для занесення інфекцій, потрапляння пилових частинок, токсичних речовин, захворювань бронхітом та запаленням легень.

Легені розвиваються за декілька періодів. Диференціювання легко виражається в зменшенні одних гістологічних елементів та створенні других. Однією із особливостей органів дихання, являється те, що в дитячих легенях багато інтерстеціальної тканини з великою кількістю лімфатичних судин та респіраторних бронхіол, з чим пов’язано часті запальні процеси в легенях.

Вказані і інші особливості органів дихання у дітей вимагають необхідності постійної турботи про чистоту повітря в дитячих закладах, гарного провітрювання та вологого прибирання приміщень, виконання правил, попереджаючих занесення бруду. Важливо також привчати дитину до глибокого, ритмічного дихання через ніс, для чого, в разі необхідності, потрібне перш за все радикальне лікування хронічного насморку, катару верхніх дихальних шляхів, видалення аденоїдних розростань в носоглотці. Диференціювання легко закінчується в до 7 років, а потім в основному йде лише ріст.

Дихальна поверхня легень та кількість крові, що проходить через легені за одиницю часу, у дітей відносно більша, ніж у дорослих. Проте менший ніж у дорослих, об’єм грудної клітини та конусообразна її форма зумовлюють у дітей в стані спокою меншу вентиляцію легень при кожному диханні. Необхідний об’єм легеневої вентиляції забезпечується у дітей головним чином збільшенням числа дихання і в меншій степені – шляхом поглибленого дихання.

З віком збільшується глибина дихання, зменшується його частота та підвищеня ритмічність. Так, частота дихання, рівна у новонародженого 30 – 44, до 5 років знижується до 26, у підлітків вона рівна 18, а у юнаків та дівчат, так як і в дорослих, рідко перебільшує в стані спокою 16 разів на хвилину.

Хвилинний об’єм легень – кількість повітря, що проходить через легені за хвилину ( частота дихальних рухів множиться на об’єм повітря, потрапляючий в легені при вдосі ), виростає від 650 – 700 мл ( у новонароджених ) до 5800 мл у 5-тирічних дітей та 8000 мл у підлітків. Постійно, як засвідчують зміни у величинах життєвої ємності легень ( таб. 1 ) та екскурсія грудної клітини ( таб. 2 ), наростає вмістимість легень та сила дихальних м’язів.

В тісному зв’язку з розвитком легень та функцій дихання знаходиться розвиток серцево – судинної системи та кровообігу. Інтенсивність росту серця сильніше всього в перший рік життя та в послідуючі роки до 7 років. В 7 – 10 років наростання розмірів та об’єму серця йде поступово.

В процесі розвитку серця, так як і інших органів, відмічається періодичність, причому періоди росту та диференціювання співпадають з такими ж показниками легень. До 7 – 8 років закінчується структурне диференціювання опірної тканини серця та досягає повного розвитку його центрального та периферичного нервового апарату. Орган рясно всипаний кровоносними судинами. М’язовий же апарат серця структурно ще не закінчений. Артерії 7 – річної дитини відносно ширші, ніж у дорослих. Це один із факторів, з яким пов’язана невелика величина артеріального тиску.

Кількість крові, що доставляється в клітину кожну хвилину, повинно знаходиться у відповідності з її потребою в кисню. Тому серце дитини повинно робити в одну хвилину значно більшу кількість скорочень, ніж серце дорослого, так як об’єм крові, що викидається в артерії при кожному скороченні, у дитини менше, ніж у дорослого.

Кількість крові, що викидається в аорту серцем новонародженого при одному скорочення, мале – всього 2, 5 мл, до 1 – го року воно збільшується в 4 рази, до 7 років – в 9 разів, а до 12 років – в 16,4 рази. Частота серцевих скорочень у новонароджених 140 ударів за 1 хвилину, до 133- ти років знижується до 80 ( Таб. 3 ).

Таблиця 1 Середні величини життєвої ємності легень ( в літрах)

Таблиця 2 Середні величини екскурсії грудної клітини ( в сантиметрах)

Таблиця 3 Зміна частоти серцевих скорочень та ударного об’єму

У дітей молодшого шкільного віку частота серцевих скорочень становиться більш стійкою, ніж у дітей дошкільного віку. Але все ж під впливом різких та сильних рухів, позитивних та негативних емоцій частота серцевих скорочень у дітей молодшого шкільного віку значно збільшується.

У віці 12 –15 років відмічається швидкий ріст маси серця. До 15 років вона збільшується в 15 разів у порівняння з вагою новонародженого. Проте в цьому віці серце має недостатню м’язову масу та з трудом викидає із шлуночків великий об’єм крові. Крім того, в цьому віці відмічається невідповідність між розмірами серця та просвітом судин, так як остання розвиваються повільніше ніж серце. Ця обставина тягне за собою деяке забруднення кровообігу , що виражається в більш легкому підвищенні артеріального тиску, особливо при м’язовій діяльності.

До 18 років серцево – судинна система стає більш стійкою до різних впливів дякуючи більш вдосконаленій, ніж в попередньому віці, нервової регуляції її діяльності.

1.6 Кров та кровотворні органи

Кров постачає клітинам тканин та органів поживні речовини та кисень. В кров же поступають із органів та тканин продукти розпаду ( сечовина, вуглекислота та інші ). З припиненням доступу крові до органу припиняється його функція та наступає омертвіння.

Співвідношення різних елементів крові ( картина крові ) на протязі розвитку дитини періодично змінюється. Періодичність цих змін співпадає з періодичністю по відношенню до діяльності кровотворних органів: кісткового мозку, селезінки та печінки, які знаходяться в самому тісному зв’язку через нервову систему.

Кістковий мозок виконує двояку функцію. З однієї сторони, він приймає участь в процесі росту та розвитку кісткової тканини, а з другої – являється органом кровотворення.

В періоди посиленого росту організму кістковий мозок знаходиться в стані напруження через великі запити по відношенню до нього, пов’язаних з ростом та кровотворенням. В такі періоди кістковий мозок не може самостійно справитися з цим завданням та частково кровотворна функція переходить до інших органів кровотворення. В першу чергу ця функція передається печінці.

Великий відсоток гемоглобіну ( вище 100 ) та велика кількість еритроцитів ( близько 6 000 000 ) при народженні до 5 – 6 дня життя дитини знижується, що пов’язано із зниженням еритобластичної функції кісткового мозку. Потім до 3 – 4 років кількість гемоглобіну та еритроцитів дещо збільшується. В 6 – 7 років в прямому зв’язку з бурним ростом відмічається деяке уповільнення в збільшення числа еритроцитів та відсоткового вмісту гемоглобіну. З 8 – річного віку, коли еритобластична функція кісткового мозку знову починає підвищуватися, відмічається одночасно наростання еритроцитів та гемоглобіну.

В насиченні еритроцитів гемоглобіном також існує визначена вікова закономірність. Високий цвітний показник, рівний при народження 1,0, в подальшому знижується до 0,7 – 0,8. Існуюча різниця у вмісту гемоглобіну у дівчаток та хлопчиків відсутня.

Вміст гемоглобіну в крові розцінюється: від 8,8 г % та нижче – як низький, від 10,4 до 11,6 г % - як нормальний та більше 11,7 г % - як високий.

Більш характерна зміна білої крові по віковим категоріям. Білі кров’яні тільця виконують більш захисну функцію у боротьбі з інфекціями. Число лейкоцитів в 1 мм3 крові дитини ясельного, дошкільного та молодшого шкільного віку більш вище, ніж у дорослих. Лейкоцитарна формула крові дітей цих віків також значно відрізняється від такої ж у дорослих.

Високий вміст лімфоцитів та мала кількість нейтрофілів в перші роки життя дитини постійно вирівнюється, досягаючи до 5 – 6 років майже однакових цифр. Після цього відсоток нейтрофілів сильно зростає, а процент лімфоцитів понижується.

Малий вміст нейтрофілів, а також недостатня їх зрілість частково пояснюється відносно великою схильністю дітей молодшого віку до інфекційних хвороб.

У дітей перших років життя до того ж фагоцитарна активність нетрофілів найбільш низька. Проте до 4 – річного віку величини показників фагоцитозу ( фази захоплення та перетравлення ) стають такими ж високими як і в дорослих. По відношенню до різних мікроорганізмів величина показників фагоцитарної активності нейтрофілів, так як і бактерицидної функції шкіри, відображають стан імунної системи та змінюються в залежності від сезонів року.

В період бурного росту внаслідок великої напруги органи кровотворення відрізняються підвищеною чутливістю до неблагоприємної дії зовнішнього середовища. Недостатнє перебування дітей на свіжому повітрі, непомірне навантаження та інші порушення гігієнічних вимог нерідко тягнуть за собою малокрів"я.

Неправильне примінення ( дозування ) сонячних ванн або штучне опромінення оказують негативний вплив на організм дітей, особливо на кістковий мозок. Останній починає виробляти більшу кількість незрілих кров"яних тілець.

1.7      Органи травлення

В 6 – 7 місяців у дитини починають прорізатися перші молочні зуби.

До 1 року їх буває 8 ( різці ), а до 2 – х років – 20. Молочні зуби в порівняння з постійними більш ніжні, легко руйнуються та ламаються. У віці 6 –7 років у дітей починається зміна молочних зубів на постійні. Спочатку з’являються 4 великих корінних зуба, потім поступово, в тому ж порядку, в якому з’явилися, випадають молочні зуби та виростають постійні. В 7 – 8 років міняються 4 внутрішніх різця; в 8 – 9 років – 4 зовнішніх різця; в 10 – 12 – 4 клики; в 12 –14 років – 4 великих корінних зуба. Зубна емаль постійних зубів у дітей більш тонка, ніж у дорослих. Як результат постійні зуби у дітей можуть легко піддаватися пошкодженню. В зв’язку з цим особливо важливо вимагати від дітей ретельного виконання правил гігієни зубів та рота та своєчасно проводити санацію ротової порожнини.

Слинні залози сформовані до моменту народження, проте в перші місяці життя функціонують недостатньо, внаслідок чого спостерігається відома сухість слизової оболонки рота ( перші 6 місяців ). Виділення слини, а також шлункового соку виникає рефлекторним шляхом при подразненні чутливих нервів, розміщених в слизовій оболонці ротової порожнини та органів нюху. Рефлекторно починається виділення слини та шлункового соку при вигляді їжі та відповідних звукових подразників ( стук столовим прибором та ін. ).

Стравоход у дітей коротший ніж у дорослих, він покритий ніжною, легко ранимою слизовою оболонкою та бідний на еластичну тканину. Ці особливості диктують необхідність ретельної кулінарної обробки їжі.

Шлунок інтенсивно росте на першому році життя та більш повільніше в послідуючі 10 років. Невелика у дітей також кислотність шлункового соку та вміст в ньому травних ферментів. Ці особливості спонукають більш часті прийоми їжі невеликими порціями.

Довжина шлунку у дітей відносно більша, ніж у дорослих. У дорослого довжина кишечника перевищує довжину тіла в 4, 5 рази, а у грудної дитини – в 6 разів. Особливо інтенсивно кишечник росте до 3 – х років, а в останні періоди розвитку дітей довжина кишечника збільшується рівномірно. Слизова оболонка кишечника добре розвинена, ніжна, в ній багато кровоносних та лімфатичних судин. Дані особливості сприяють кращому всмоктуванню в лімфу та кров поживних речовин.

М’язовий шар кишечника та його еластичні волокна розвинуті у дітей менше, ніж у дорослих. В зв"язку з цим перистальтика у дітей слабша. Цими особливостями пояснюється схильність до запорів.

Існує думка, що зміна молочних зубів на постійні відображає розвиток всіх органів травлення. Так, з появленням постійних зубів закінчується диференціювання залозистого апарату шлунку. Свого кінцевого формування органи травлення досягають в 14 – 16 років.

1.8 Обмін речовин

В тісному взаємозв’язку з інтенсивним ростом та розвитком всього організму знаходиться обмін речовин. Обмін речовин являється основною умовою життя. Із зовнішнього середовища організм захоплює кисень та різні поживні речовини, необхідні для побудови клітин його органів та тканин, а також для компенсації енергетичних затрат, пов’язаних у людини з творчою діяльністю та фізичною працею різної інтенсивності.

Продукт розпаду, що утворюється в результаті життєдіяльності організму, потрапляє в зовнішнє середовище. Інтенсивність обміну речовин тим вища, ніж менша дитина, і відповідно більша його поверхня тіла, менш вдосконалена нервова система та ендокринний апарат.

Правильність мінерального обміну має велике значення для розвитку та нормальної життєдіяльності всіх клітин його організму.

Суттєву роль в цьому грають солі натрію, кальцію, калію, магнію, заліза, фосфору та ін. З обміном кальцію та фосфору, займаючи особливе місце в мінеральному обміні дитини, пов’язаний ріст кісток, правильність зневапнення , окостеніння хрящів та стан окисних реакцій в організмі.

У дітей молодшого віку основний обмін за 24 години дорівнює 950 – 1000 великих калорій. Приблизно стільки ж калорій в доповнення до основного обміну дитину потрібно для компенсації затрат, пов’язаних з її діяльністю ( рухливі ігри, розваги, учбові заняття, різні види праці та ін.).

У витраченні енергії, пов’язаної з м’язовою діяльністю, у дітей, так як і в дорослих, проявляється залежність від характеру рухів.Енергетичні затрати тим вищі, чим з більшою силою скорочуються м’язи, чим інтенсивніший рух і чим більша група м’язів приймає участь у русі.

Таблиця 4 Затрати енергії при різних видах м’язової діяльності у дітей ( в калоріях на годину).

Дитина 2 – 3 - х років при ходьбі затрачує в 2, а при бігу в 4 рази більше енергії, чим при сидінні. ( табл. 4 ).

По кількості затраченої енергії види діяльності можливо розділити ( по Д.М.Дидро) на слідуючи групи.

Перша група. Затрати елегії, перевищуючі основний обмін на 20 – 50%: спокійне сидіння та стояння, уроки в школі, заняття в дитячому садку, читання, підготовка уроків, настільні ігри.

Друга група. Затрати енергії, перебільшуючи обмін на 75 – 125 % : ручна праця, лабораторні заняття, фізкультурна зарядка ( гімнастика ), ігри середньої рухливості, ігри із будматеріалами.

Третя група. Затрати енергії, перебільшуючи основний обмін на 125 – 175 % : ходьба.

Четверта група. Затрати енергії, перебільшуючи основний обмін на 300 – 380 % : ігри великої рухливості, біг, підйом по сходах.

При більш інтенсивній праці затрати енергії досягають дуже великих речовин. Наприклад, у дітей 10 – 14 років на велоергометрі ( по І.М.Фрейдбергу ) складала 467, 623 ккал / год. Виконувана праця у хлопчиків тягне за собою більш високі затрати енергії, чим у дівчаток.

1.9      Особливості вищої нервової діяльності

Організм людини є складноорганізованою системою численних і тісно взаємозв'язаних елементів, об'єднаних в декілька структурних рівнів. Поняття про зростання і розвиток організму є одним з фундаментальних понять в біології. Під терміном "зростання" в даний час розуміють збільшення довжини, об'єму і маси тіла дітей і підлітків, пов'язане із збільшенням числа клітин і їх кількості. Під розвитком розуміють якісні зміни в дитячому організмі, що полягають в ускладненні його організації, тобто в ускладненні будови і функції всіх тканин і органів, ускладнення їх взаємин і процесів їх регуляції.

Зростання і розвиток дитини, тобто кількісні і якісні зміни тісно взаємозв'язані один з одним. Поступові кількісні і якісні зміни, що відбуваються в процесі зростання організму, приводять до появи у дитини нових якісних особливостей.

Важливою біологічною особливістю в розвитку дитини є те, що формування її функціональних систем відбувається набагато раніше, ніж це їй потрібно. Принцип випереджаючого розвитку органів і функціональних систем у дітей і підлітків є своєрідною "страховкою", яку дає природа людині на випадок непередбачених обставин.

Висновок до розділу І

З вищевикладеного видно, що організм не являється простою сумою міліардів клітинних елементів. Окремі тканини, органи та системи тісно пов’язані між собою і складають єдине ціле, зумовлюючи відважену роботу організму. Більш того, кожний організм для свого росту, розвитку та життєдіяльності потребує в певних умовах існування. Таким чином, організм людини являє собою єдине ціле з оточуючим середовищем.

Роботи І.П.Павлова показали, що у вищих тварин та людини в узгодженій праці всіх систем та органів, а також в здійсненні зв"язку з оточуючим середовищем першу, керуючу роль грає центральна нервова система. Всякі зміни в зовнішньому середовищі впливають на весь організм через центральну нервову систему, в результаті чого відповідно змінюються реакції організму, що пристосовує його до умов існування.

Ми, як майбутні педагоги, повинні знати які зміни відбуваються в дитячому організмі в тих чи інших умовах.

Наприклад, при неправильній організації режиму дітей різних вікових груп виникає загроза нервового перенапруження, стомлення та неврозу внаслідок недостатньої "зрілості", а тому і підвищеній втомлюваності нервової системи. В зв’язку з цим край важливо в організації різних видів діяльності дітей, особливо фізичної, суворо враховувати гігієнічні вимоги, продиктовані їх віковими особливостями. Важливо також забезпечити дітям у відповідності з вимогами гігієни, визначені умови життя. Лише при цьому ріст та розвиток організму дитини перебігають нормально, і вони без проблем можуть засвоїти придбані знання, навики та уміння.

ІІ. Завдання та засоби фізичного виховання дошкільників

2.1 Завдання фізичного виховання

Завдання та зміст фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах визначаються вимогами Базового компонента дошкільної освіти в Україні, чинними програмами розвитку, навчання та виховання дітей дошкільного віку "Малятко", "Дитина", "Українське дошкілля".

Саме в перші шість – сім років життя у людини закладаються основи здоров’я, довголіття, формується багато рухових навичок, розвиваються фізичні якості ( спритність, швидкість, сила та ін. ).

Фізичному вихованню сприяє створення відповідних умов (раціонального режиму, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних форм фізичного виховання ( заняття, ранкова гімнастика, рухливі ігри тощо ), підвищення рухової активності протягом дня та інше.

Завдяки високій пластичності нервової системи у дошкільників дуже швидко встановлюються нервові зв’язки й формуються умовні рухові рефлекси. Однак, дитина повинна не тільки вміти користуватися своїми рухами у звичній обстановці, а й у різних умовах, які змінюються ( в іграх, під час прогулянок, коли треба перестрибнути через рівчак, підлізти під гілку тощо). Отже, сформована навичка з того або іншого руху повинна бути не тільки міцною, а й достатньо гнучкою ( пластичною).

Поряд із формуванням навичок з основних рухів розвиваються фізичні якості: сила, швидкість, спритність, витривалість та інше. Рух треба виконувати не тільки правильно, а й досить швидко або тривалий час ( наприклад ходьбу, біг), а для цього потрібний певний рівень розвитку тих або інших фізичних якостей. Для їх відновлення і вдосконалення використовуються загально розвиваючі вправи, основні рухи, вправи спортивного характеру й рухливі ігри.

Під час ігор, виконання різних вправ також дитина виявляє ініціативу, вчиться бути наполегливою в досягненні мети.

Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, особливо сприяють вихованню в дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних людині. Наприклад, щоб стати сміливим, треба навчитися долати страх, стикаючись з небезпекою. На заняттях з фізичної культури деяким дітям буває страшно пройти по гімнастичній лавці, перестрибнути через перешкоду, стрибнути у висоту з розбігу і т. д. Однак, вони ( іноді з допомогою вихователя ) переборюють свій страх і виконують рух, що, безумовно, сприяє вихованню сміливості. Навчання і виховання на заняттях з фізичної культури взаємопов’язані.

Формування правильної постави та профілактики плоскостопості – одне з основних завдань фізичного виховання дошкільнят. Правильна постава важлива не тільки з естетичного погляду, а ще й тому, що створює сприятливі умови для роботи серцево – судинної системи, дихальної й травної систем, благотворно впливає на самопочуття дитини.

На формування постави великий вплив має статико – динамічна функція стопи. Навіть незначна зміна її форми може спричинити дальшу деформацію, порушення правильного положення таза, хребта, що може призвести до виникнення патологічних дефектів постави. Отже, заходи запобігання плоскостопості повинні посідати належне місце в загальній системі фізичного виховання.

У дошкільному віці важливе значення має формування навичок особистої та громадської гігієни. Це завдання розв’язується протягом усього періоду перебування дітей у дошкільному закладі. Перед вступом до школи дитина повинна вміти вмиватися, чистити зуби, самостійно вдягатися, охайно їсти, підтримувати чистоту в приміщенні тощо.

Виховання звички щоденно виконувати фізичні вправи. Позитивний вплив фізичних вправ на організм дитини досягається лише тоді, коли ці вправи виконуються регулярно.

Дошкільники мають біологічну потребу в рухах, вони дістають насолоду від самого процесу виконання фізичних вправ. Позитивні емоції, які виникають у процесі занять фізичними вправами , поступово переходять у звичку систематично займатися цими вправами. Потім ця звичка стає стійкою потребою, яка продовжує зміцнюватися в шкільні роки.

2.2 Засоби фізичного виховання

Здійсненню фізичного виховання дітей дошкільного віку сприяють різноманітні засоби: фізичні вправи, оздоровчі сили природи ( сонце, повітря, вода) та гігієнічні фактори.

Фізичні вправи - основний засіб фізичного виховання. Вони всебічно впливають на розвиток дітей. За допомогою і фізичних вправ зміцнюється здоров’я дошкільника, формуються навички життєво – важливих рухів ( ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння та ін.), розвиваються фізичні якості ( сила, спритність, швидкість, витривалість).

Виконання фізичних вправ пов’язане з активним сприйманням навколишнього середовища, з орієнтуванням у просторі, виявленням вольових якостей, різноманітних емоційних переживань.

Правильно організована рухова діяльність справляє істотний вплив на формування психіки дитини. Саме рухи здійснюють безпосередньо практичний зв’язок людини з навколишнім світом і цей зв’язок лежить в основі розвитку її психічних процесів.

Фізичні вправи широко застосовуються в різноманітних організаційних формах ( ранкова гімнастика, заняття з фізичної культури, рухливі ігри, тощо).

Дитині властива біологічна потреба в рухах. Обмеженість їх (гіподинамія) негативно позначається на фізичному розвитку дошкільника ( затримується ріст, деякі діти набирають зайвої ваги), знижується опірність проти інфекційних захворювань. Таким чином, фізичні вправи є профілактичним засобом проти можливих порушень нормального фізичного розвитку дитини.

Ефективність використання фізичних вправ значно підвищується в комплексному поєднанні з оздоровчими силами природи та гігієнічними факторами.

Оздоровчі сили природи ( повітря, сонце, вода) широко використовуються для зміцнення здоров’я та загартування організму дитини.

ІІІ Організація фізкультурно – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі

Відповідно до Законів України "Про дошкільну освіту", "Про фізичну культуру" одним із приоритетних напрямків освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах залишається фізичне виховання дітей. Воно спрямовується на охорону та зміцнення здоров"я, підвищення спритності й захисних сил дитячого організму, поліпшення його працездатності, своєчасне формування у малюків життєво – важливих рухових вмінь та навичок , розвитку фізичних якостей і забезпечення належного рівня фізичної підготовленості й фізичної культури взагалі, на виховання стійкого інтересу до рухової активності, потреби в них вироблення звички до здорового способу життя.

Однак організація роботи з фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах потребує вдосконалення. Про це свідчить наявність значної кількості дітей з дисгармонійним фізичними розвитком, а також із недостатнім розвитком основних рухів та фізичних якостей. Фіксується досить високий відсоток дітей, які часто хворіють на респіраторні інфекції та мають хронічні недуги.

Недостатній фізичний розвиток і низька фізична підготовленість дошкільнят здебільшого пояснюється зниженням їхньої рухової активності.

3.1 Рекомендації щодо фізкультурно – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі

Із інструктивно – методичних рекомендацій щодо організації фізкультурно – оздоровчої роботи в дошкільному навчальному закладі Міністерства освіти та науки України видно, що потреба дітей в рухах задовольняється лише на 30 – 50 %. Гіподинамію спричинюють часті респіраторні захворювання, нераціональна побудова рухового режиму й загального режиму дня, недостатнє перебування дітей на свіжому повітрі тощо. Зокрема, на руховому режимі дошкільних дитячих закладів негативно позначаються неправомірне скорочення кількості фізкультурних заходів, відсутність системності у проведенні прогулянок – походів за межі дитячого садка, фізкультурних пауз і хвилинок у процесі навчальної діяльності, розваг, свят тощо.

Щоб усунути ці недоліки, слід приділити основну увагу організації фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах, де було б передбачено правильну побудову та активізацію рухового режиму, надання йому оздоровчого спрямування, дієвий медико – педагогічний контроль і своєчасну лікувально – профілактичну роботу.

Основою системи фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах залишається руховий режим як сукупність поєднуваних і послідовно використовуваних залежно від віку дітей, місця в режимі дня, сезону тощо.

В межах активного рухового режиму щоденний обсяг рухової активності рекомендований для дітей молодшого дошкільного віку, становить 3 – 4 години, для старших дошкільників – 4 – 5 год.

Ефективність фізичного виховання забезпечується комплексним застосуванням традиційних засобів фізичного виховання. Це, зокрема: фізичні вправи ( гімнастика, ігри, елементи спорту й туризму); оздоровчі сили природи ( повітря, сонце, вода); гігієнічні чинники ( режим харчування, занять і відпочинку, гігієна одягу, взуття, обладнання та ін.)

Сукупність організаційних форм роботи, обов’язкових для впровадження в освітній процес, становлять: заняття з фізичної культури, фізкультурно – оздоровчі заходи ( ранкова гімнастика, гімнастика після денного сну, фізкультхвилинки, фізкультпаузи, загартовуючи процедури); різні форми організації рухової активності у повсякденні ( заняття фізичними вправами на прогулянках, фізкультурні свята і розваги, дитячий туризм, рухливі ігри, самостійна рухова діяльність, дні та тижні здоров’я, індивідуальна робота з фізичного виховання).

Фізкультурні заняття є пріоритетними у процесі систематичного, послідовного формування, закріплення і вдосконалення основних рухових умінь і навичок у дітей розвитку їхніх фізичних якостей. Проводяться вони в усіх вікових групах, переважно в першій половині дня – з усіє групою або підгрупами дітей. Встановлена тривалість фізичних занять в межах: для дітей 3 – го року життя – 15 – 20 хв., для дітей 4 – го року життя – 20 – 25 хв., для дітей 5 – го року життя – 25 –30 хв., для дітей 6 – го року життя – 30 – 35 хв. Такі заняття проводяться двічі на тиждень за загальним розкладом занять у приміщенні або на майданчику ( в період з квітня по жовтень за належних погодних умов, систематично, починаючи з середньої групи) і тричі на тиждень під час прогулянок у першій половині дня протягом усього року. Тривалість фізкультурних занять на прогулянках така сама, як і занять у залі, але за холодної днини може подовжуватися на 5 хвилин. Варіативність проведення визначається різними чинниками, як – от: пора року і погода ( відповідно – одяг та взуття дітей ), наявність обладнання та інвентарю, ступінь володіння дітьми рухами. Якщо у дошкільному закладі проводяться заняття з плавання ( 1-2 рази на тиждень залежно від віку дітей) то у день їх проведення не плануються фізкультурні заняття за розкладом на прогулянці.

З метою активізації рухового режиму в повсякденні як варіант фізкультурних занять на прогулянках 1 раз на тиждень організовується дитячий туризм у формі прогулянок – походів за межі дошкільного закладу ( пішки, на велосипедах, лижах або санчатах), але лише за наявності відповідних природно – ландшафтних умов: лісу, лугу, поля, водойми, лісосмуги, парку та ін. Не можна підміняти зазначену форму роботи цільовими прогулянками та екскурсіями за межі дитячого садка, що посідають самостійне місце в освітньому процесі як форми ознайомлення вихованців із довкіллям, природою. Основна мета прогулянок – походів – оздоровлення дітей, запобігання гіподинамії, вдосконалення рухових навичок у природних умовах та розвиток фізичної витривалості. Вони проводяться, починаючи з другої молодшої групи. Їхня тривалість становить: у другій молодшій групі – 15 – 20 хв., у середній – 20 – 25 хв., у старшій – 25 – 30 хв. ( в один бік ).

Особливого значення набуває самостійна рухова діяльність як форма активізації рухового режиму. Щодня в усіх вікових групах на неї відводиться час у вільні від занять години ранкового прийому, прогулянок, надвечір’я тощо. Завдання педагогів – забезпечити належний рівень та зміст рухової активності дітей завдяки збагаченню їхнього рухового досвіду, створенню необхідної матеріальної бази в приміщеннях зали, груп, рекреацій, на фізкультурному та ігровому майданчиках, використанню інших прийомів непрямого ( опосередкованого ) й прямого ( безпосереднього ) керівництва цією формою роботи.

У відведений для самостійної рухової діяльності час з дітьми різних вікових категорій щодня організовується також індивідуальна робота з фізичного виховання. Дітей залучають до неї для ознайомлення з основними рухами, поглибленого розучування їх та закріплення відповідних навичок для усунення відставання в розвитку фізичних якостей ( внаслідок невідвідування дитячого садка дошкільного закладу, індивідуальних особливостей стану здоров’я, фізичного і психічного розвитку та інших чинників ). Її метою є також активізація малорухливих дітей, запобігання порушення постави і стопи та виправлення їх. Виходячи з аналізу стану здоров"я, фізичного розвитку й підготовленості, інтерес дітей, педагоги визначають мету індивідуальної роботи, добирають потрібне обладнання та інвентар і проводять її з однією дитиною чи з підгрупами по 2 – 4 дітей.

Для нормального розвитку здорової дитини необхідно багато рухатися, займатися, грати. Гра допомагає пізнавати навколишній простір, розвивати увагу, зосередженість, фантазію, логічне мислення. Для дітей гра - не тільки забава, а важлива і серйозна справа.

Враховуючи провідне значення ігрової діяльності - гра являється одним із складових підготовки дитини до школи.

Корисні різні ігри. Навіть "несерйозні" ігри: у "лікарню", "доньки-матері", "школу". Особливо цінно, коли в таких іграх беруть участь відразу декілька дітей. Це розвиває колективізм, дитина вчиться будувати взаємини, вирішувати виникаючі конфлікти. Діти освоюють доросле життя, систему поведінки, обов'язки. Вчаться виконувати вказівки "дорослого".І головне - все відбувається без примушення, легко і охоче. Розвивається уява - уміння уявити собі, "що було б, якби...".

Рухливі ігри – після попереднього розучування їх на прогулянках - вводяться до різних форм роботи з дітьми ( заняття, свята, розваги, походи, фізпаузи тощо ). В усіх вікових групах вони посідають важливе місце як самостійна форма роботи з фізичного виховання й проводяться щодня під час ранкового прийому 9 1-2 гри малої та середньої рухливості ).

Загартовуючи процедури доповнюють усі форми роботи з фізичного виховання підвищуючи їхню ефективність. Для масового використання в режимі дня різних вікових категорій рекомендовано традиційне загартування повітрям ( повітряні ванни, прогулянки, сон на свіжому повітрі), водою ( місцеві і загальні, контрастне обтирання та обливання, умивання, купання), сонцем ( сонячні ванни ) відповідно до розроблених нори і методів.

Нетрадиційні загартовувальні процедури, в тому числі інтенсивне загартовування ( ходіння босоніж, обтирання холодною водою ) та спеціальні лікувально – профілактичні заходи ( фітотерапія, аромотерапія, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапевтичні процедури та ін. ) вводяться до загальної системи фізкультурно – оздоровчої роботи за призначенням лікаря, обов’язково за згодою батьків з урахуванням індивідуальних показників стану здоров’я, самопочуттям дітей та типу закладу.

3.2 Медико – педагогічний контроль

Медико – педагогічний контроль за фізичним виховання забезпечує комплексне здобуття відомостей про стан цієї роботи в дошкільному навчальному закладі спільними зусиллями медичних працівників ( лікаря, медсестри ) та педагогів ( завідувачки, старшого вихователя й за участі інструктора з фізичної культури, вихователя ).

Змістові напрямки медико – педагогічного контролю:

- контроль за станом здоров’я, нервово – психічного та фізичного розвитку дітей, медичні огляди з комплексним медичним обстеженням, функціональні проби на визначення можливостей серцево – судинної та дихальної систем, розподіл дітей на медичні групи для фізкультурних занять і загартовування, індивідуальні призначення обсягів доз фізичних навантажень у руховому режимі та загартування, своєчасний перегляд питань про переведення дітей з однієї медичної групи в іншу та про зміну медичних призначень, визначення динаміки фізичного розвитку дітей і показників захворюваності по кожній групі та дошкільному закладу загалом;

- контроль за розвитком рухів і фізичних якостей у дітей ( на початку та в кінці навчального року ), обстеження фізичної підготовленості дітей за середніми показниками розвитку рухів і фізичних якостей з урахуванням кількісних і якісних показників рухової підготовленості хлопчиків і дівчаток; аналіз динаміки змін у розвитку рухів і фізичних якостей відповідно до програмних нормативів для різних вікових груп;

- оцінка організації змісту, методики проведення форм роботи з фізичного виховання: їх систематичність , тривалість та раціональність розподілу часу між структурними частинами; зміст, послідовність дібраних вправ та інших засобів, їхнє дозування; норми загартування; методи і прийоми проведення кожного заходу, раціональність вибору способів організації дітей та використання інвентарю; попередження травматизму у дітей; відповідність теми і змісту заходів наміченим завданням та обраній формі проведення, ступінь реалізації поставлених завдань тощо;

- оцінка впливу різних організаційних заходів на дитячий організм: щомісячне визначення загальної і моторної щільності фізкультурних занять, інших форм роботи ( індивідуальне хронометрування ) та ступеня фізичних і психічних навантажень на дитину ( візуальна оцінка зовнішніх ознак стоми, підрахунок частоти дихання, пульсометрія, яка слугує основою для побудови фізіологічної кривої фіззаняття – графіка пульсометрії, контроль за реакціями на загартовування у дітей, особливо – у новачків та ослаблених, узагальнення даних про стан здоров"я та про зміну показників захворюваності;

- контроль за організацією рухового режиму: доцільність і достатність поєднання у режимі дня різних форм роботи з фізичного виховання, визначення шляхом хронометрування та аналіз показників тривалості виконуваних рухів на день чи за інший часовий відтинок;

- нагляд за санітарно – гігієнічними умовами: утримання місць занять ( групові приміщення, фізкультурні куточки в групах, рекреаціях, фізкультурна і музична зала, басейн, фізкультурний майданчик, ігровий майданчик); стан фізкультурного обладнання та інвентарю в приміщеннях в на майданчиках; стан одягу та взуття дітей для щоденного перебування в групах, прогулянок, для участі в різних формах роботи з фіз. виховання тощо.

Істотним компонентом в організації фізичного виховання у дошкільному навчальному закладі є співпраця педагогічного колективу з родинами вихованців, просвітницька робота з батьками і персоналом дошкільного закладу. Цей напрямок діяльності забезпечується: організацією змістовної наочної пропаганди ( батьківські куточки, інформаційні бюлетені, фото стенди та ін.); обговорення проблем зміцнення здоров’я і фізичного розвитку дітей на батьківських зборах та консультаціях, виробничих нарадах; активним залученням технічного, медичного персоналу та членів родин вихованців до безпосереднього спостереження системи роботи закладу, до підготовки та проведення фізкультурних заходів з дітьми та методичної роботи з педкадрами ( педради, семінари і практикуми, педагогічні читання тощо ).

Планування та облік роботи з фізичного виховання відображається у діловій документації згідно з "Інструкцією про ділову документацію в дошкільних закладах" та інструктивно – методичним листом "Про планування освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах" .

3.3 Заняття з фізичної культури

Заняття є основною формою організованого систематичного навчання дошкільників фізичних вправ. Основна мета занять – зміцнювати здоров"я дітей, загартовувати їх організм, формувати навички виконання життєво необхідних рухів ( ходьби, бігу, стрибків, метання та ін.), виконувати позитивні моральні та вольові риси характеру, розвивати фізичні якості та інтерес до доступних дошкільникам видів рухової діяльності. Усі ці завдання взаємопов’язані і розв’язуються комплексно. Наприклад, під час заняття діти ( старша група ) метають м’ячі в ціль, стрибають у довжину з місця та беруть участь у грі "Гуси – лебеді". В цьому разі в них удосконалюються рухові навички метання в ціль і стрибків у довжину з місця, а також розвиваються м’язи ніг та рук. Участь у грі впливає на розвиток фізичних якостей: швидкості, спритності, а також сприяє вихованню вольових рис характеру: дисциплінованості, сміливості тощо.

Заняття з фізичної культури в усіх вікових групах проводяться 2 на тиждень. До змісту занять з фізичної культури входять гімнастичні вправи ( основні та загально розвиваючі ) і різноманітні рухливі ігри. Це відповідає інтересам дошкільників і дає змогу побудувати заняття відповідно до вимог фізіології та гігієни, всебічно й послідовно впливати на всі функції їхнього організму.

У всіх вікових групах заняття складається з чотирьох органічно пов’язаних частин: вступної, підготовчої, основної та заключної.

Вступна частина – основне її завдання – це організація дошкільників, мобілізація їхньої уваги на виконання наступних загально розвиваючих вправ. Чітка організація дошкільнят на початку заняття – неодмінні умова якісного його проведення.

Підготовча частина – мета її – підготувати організм дітей до більш напруженої роботи. Загально розвиваючі вправи, які пропонуються при цьому, покликані збільшити фізичне навантаження поступовим залученням до роботи основних груп м’язів.

Основна частина. У цій частині заняття вивчаються різні основні рухи ( ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння та ін. ) і вдосконалюються навички їх виконання. Значне місце тут також приділяється рухливим іграм.

Заключна частина – завдання її - забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану.

3.4 Формування правильної постави та профілактика плоскостопості

Формування правильної постави – важливий аспект зміцнення здоров’я та гармонійного розвитку дитини.

Постава – звичне, невимушене положення тіла людини під час стояння, сидіння і в русі. При добрій поставі тіла м’язи, які удержують хребет у правильному положення, помірно напружені, голова й тулуб тримаються рівно, плечі на одному рівні й трохи відхилені назад, спина пряма, живіт підтягнутий, ноги в колінних суглобах прямі.

Профілактика запобігання порушення постави в дошкільному закладі має проводитися в двох напрямках – створення необхідних гігієнічних умов ( систематичне провітрювання приміщення, оптимальне освітлення, зручні меблі, що відповідають зросту дітей, суворе дотримання режиму дня тощо ) і проведення цілеспрямованої виховної роботи, яка в цьому разі є вирішальним фактором. Проведення на високому методичному рівні занять з фізичної культури, ранкової гімнастики, рухливих ігор, прогулянок, під час яких дошкільнята активно рухаються, фізкультурних хвилинок і коригуючої гімнастики після сну дає змогу успішно розв’язати ці питання.

Протягом усього дошкільного віку дітей треба вчити правильно сидіти на стільці і за столом, стояти й ходити, додержуючи хорошої постави, спати в належній позі, тощо.

Навчаючи дошкільнят правильно сидіти за столом, перед ними ставлять такі вимоги : голову тримати вертикально або трохи нахиленою вперед, плечі – симетрично в горизонтальній площині і паралельно краю стола; лікті вільно розміщуються на столі, тулуб вертикальний, ноги в тазостегнових і колінних суглобах під прямим кутом, стопи повністю спираються на підлогу. Спина повинна торкатися спинки стільця. Відстань від поверхні стола до очей не менш як 30 – 35 см. Така поза дає можливість розвантажити хребет, не викривляючи його.

Під час їди та занять не можна допускати, щоб діти, сидячи за столом, спиралися на нього грудьми, звішували один лікоть униз, повертали тулуб до краю стола, підгортали під себе одну або обидві нього, опускали голову на одне плече.

Штучне або природне освітлення завжди повинно падати на робоче місце зліва від дитини.

Запобігаючи порушенням постави, слід стежити також за позою дитини під час сну. М’яка постіль, висока подушка, звичка спати на одному й тому самому боці можуть призвести до бокового викривлення хребта, а звичка спати калачиком – до утворення круглої спини.

На формування постави великий вплив має статико - динамічна функція стопи. Навіть невелика зміна її форми може стати причиною деформації, порушення правильного положення таза, хребта і, як наслідок , - патологічних дефектів постави.

Плоска стопа характеризується опусканням її поздовжнього або поперечного склепіння. При значній деформації вся стопа торкається опорної поверхні.

Для профілактики і корекції плоскостопості використовують різні вправи: згинання стоп, повороти носків усередину і розведення п’ят, ходьба на носках та по гімнастичній палиці ( мотузці, покладеній на підлозі); ходьба на внутрішній і зовнішній сторонах стопи, присідання на носках та різноманітні стрибки; піднімання на носки; прокочування м’яча стопою, захоплювання пальцями ніг предметів ( кубиків, паличок тощо) на підлозі та ін.

Дітям, в яких є схильність до плоскостопості ( сплощена стопа, слабкий зв"язково – м’язовий апарат), рекомендується носити супінатори – ортопедичні пластинки з м’якого матеріалу.

На заняттях з фізичної культури та під час ранкової гімнастики діти повинні бути в тапочках з м’якою підошвою або босоніж. За такої умови під час лазіння по гімнастичній стінці, ходьбі по мотузці краще зміцнюватимуться зв’язки та м’язи опорно – рухового апарату і збільшується екскавація стопи.

Протягом усього року в усіх вікових групах слід проводити обливання ніг прохолодною водою і розтирання стоп рушником. Така процедура дуже корисна не тільки для загартовування всього організму, а й для правильного формування склепіння стопи дитини. Вона підвищує кровообіг і сприяє поліпшенню кровопостачання та іннервації стопи.

Висновок до розділу ІІІ

Добре, коли дитина в дитячому садку всебічно розвивається – фізично та психологічно – і батьки задоволені і для дітей корисно.

Але чомусь частіше можна спостерігати домашні завдання дошкільникам, особливо старших груп, лише у вигляді учбових занять. Чому наприклад не проводяться семінарські заняття з батьками щодо виконання фізичних вправ з малюками, які наприклад вправи можна включити в ранкову гімнастику, які вправи для дітей з фізичними відхиленнями ( порушення осанки, плоскостопість тощо ).

Наприклад, формування правильної постави та профілактика плоскостопості в дошкільнят може успішно здійснюватися тільки за умови єдності вимог дитячого садка і сім’ї.

Та часто і самі вихователі більше уваги звертають на розумовий розвиток дітей, ніж на фізичний.

Правильна організація життя дітей в дошкільному закладі та в сім’ї, додержання основних гігієнічних вимог ( режим дня, харчування, сон, правильний підбір меблів та інше ) , відповідна методика проведення фізичних вправ – все це сприятиме формуванню правильної постави в дітей дошкільного віку.

Важлива умова правильного виховання – єдність вимог дитячого садка та сім’ї. Вихователі, медичні працівники допомагають батькам в організації режиму дитини в сім’ї, розвитку рухів, загартуванні тощо.

Висновок

Виходячи з вищесказаного, покладаючись на досвід вчених та передових педагогів, можна сказати слідуюче : фізичний розвиток дітей молодшого віку – це та ланка у великому ланцюгу навчання виховання та розвитку, яку не можна "викувати" аби як.

"Важливе" та "неважливе" - тут таких виразів немає та і не повинно бути, тому що упустивши щось одне, не буде слідую чого. Звісно, перш за все потрібно досконало знати дитячу анатомію та фізіологію, зміни в організмі при різних хронічних захворюваннях, тощо, керуючись принципом " не нашкодь ", майже як у лікарів, адже праця педагогів – це теж праця з людьми, нашим підростаючим поколінням.

Саме від такої праці залежить здоров’я наших дітей, здоров’я покоління, нації...

Фізичне виховання повинно бути дійсно всебічним – це розвиваючі вправи, коригуючі, загартовування, і якщо дитина за станом здоров’я не може виконувати ті чи інші рухи або процедури, вона не повинна сидіти осторонь як це часто буває по наших дитячих садках , задача педагога знайти підхід до кожної дитини.

Провівши дане дослідження я досяг основних завдань, що стояли переді мною:

1.   Головне у фізичному вихованні дошкільників – це охорона

життя, зміцнення здоров" і всебічний фізичний розвиток дітей.

Його розв’язанню сприяє створення відповідних умов ( раціонального режиму, харчування та ін.), урізноманітнення організаційних фори фізичного виховання, підвищення рухової активності протягом дня та ін.

2.   Питання висвітлення взаємозв’язку фізичного виховання з

формуванням позитивних моральних і вольових рис характеру дитини.

Під час ігор, виконання різних вправ дитина виявляє ініціативу,

вчиться бути наполегливою в досягненні мети.

3.Формування правильної постави та профілактика

плоскостопості одне з основних завдань фізичного виховання дошкільнят.

Правильна постава важлива не тільки з естетичного погляду, а ще тому, що створює сприятливі умови для роботи серцево – судинної, дихальної та травної систем, благотворно впливає на самопочуття дитини.

Фізичне виховання дітей дошкільного віку буде ефективним за умови, що воно є органічною частиною всього виховного процесу дитячого садка, предметом спільного піклування дошкільних працівників, членів сім’ї, коли кожний вихователь повністю і творчо виконує вимоги програми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1.         Е.С.Вільчковський "Заняття з фізичної культури в дитячому садку", Київ, "Радянська школа", 1974

2.         Е.С.Вільчковський "Методика фізичного виховання у дитячому садку" , Київ "Радянська школа", 1979

3.         В.В.Гориневский, "Физическое образование. Пособие для воспитателей, преподавателей учебных заведений и лиц, занимающихся физическим образованием". Спб., 1913.

4.         Т.І.Дмитренко "Теорія і методика фізичного виховання дітей раннього та дошкільного віку" , К., "Вища школа " , 1973

5.         Т.І.Дмитренко "Спортивні вправи і розваги для дітей дошкільного віку", К., "Вища школа " , 1976

6.         О.B.Жеребцов. "Физкультура и труд". Москва.1986.

7.         М.В. Зімкін " Фізіологічна характеристика сили, швидкості, витривалості", ФиС, 1956.

8.         "Інструктивно – методичні рекомендації щодо організації фізкультурно – оздоровчої роботи в навчально – виховних закладах України", Міністерство освіти України, 2006р

9.         А.В.Кенеман , Д.В.Хухлаєва "Теорія и методика физического воспитания детей дошкольного возраста", М., "Просвещение", 1972

10.       С.Я. Лайзане ""Физическая культура для малышей", М., "Просвещение", 1978

11.       Ю.Ф.Луури "Физическое воспитание детей дошкольного возраста" , М., "Просвещкние", 1991

12.       А.Н.Крестовников, " Очерки по физиологии физических упражнений", ФиС, 1952

13.       Лехтман – Абрамович Р.Я. и Фрадкина Ф.И. "Этапы развития игры детей и действий с предметами в раннем детстве", Медгиз, 1049 .

14.       Л.П.Матвеев "Теорія фізичного виховання", ФиС, 1959

15.       Т.И.Осокина "Физическая культура в детском саду" , М., "Просвещение", 1978

16.       И. П. Павлов "Двадцатилетний опыт обьективного изучения высшей нервной деятельности. Изд. 7.М., Медгиз, 1907.

17.       А.Е. Покровский "Детские игры и гимнастика в отношении здоров"я и воспитания младенца" , 1893 .

18.       И.Н.Саркизов – Серазини "Путь к здоровью, силе и долгой жизни", ФиС, 1957

19.       Фигурин Н.Л. и Денисова М.П. "Этапы развития ребенка от рождения до одного года. Сб. "Вопросы генетической рефлексологии". 1929.

20.       Чиж Ю.А. „Фізична культура – джерело здоров"я", Київ, „Здоров"я" 1977.

21.       М.К.Шейко "Рухливі ігри дошкільників", 3 – те вид. К., "Радянська школа", 1972