Дипломная работа: Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики

Дипломная работа: Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики

Тема: Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики

Зміст

Вступ

Розділ 1. Проблема особливостей психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку в умовах неповної сім’ї

1.1 Неповні сім’ї та їх основні психологічні характеристики

1.2. Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку

1.3. Неповна сім’я як можливий фактор формування дисгармонійної особистості

Розділ 2. Виявлення відмінностей між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей

2.1. План і структура дослідження, методи дослідження

2.2. Виявлення видів агресивних реакцій у учнів з повних і неповних сімей

2.3. Особливості розвитку самовідношення особистості в повних і неповних сім’ях

2.4. Кореляційний аналіз

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження. Сім’я є одним з головних інститутів виховання. Це пояснюється тим, що в ній дитина перебуває протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інших інститутів виховання не може зрівнятися з сім’єю. У сім’ї заставляються основи особистості дитини, і до моменту надходження в школу вона у значній мірі сформована як особистість. Неповна сім’я це гостра проблема сучасного суспільства.

За останні роки різко збільшилось число дітей, які виховуються в неповних сім’ях, де, у переважній більшості, виховує мати. Життя й умови виховання дитини в неповній сім’ї мають явну специфіку й істотно відрізняються від життя дитини в повній сім’ї. Крім матеріальних труднощів, з якими зіштовхуються самотні батьки, мати не в змозі реалізувати одночасно обидві батьківські позиції – материнську та батьківську. Ці особливі умови життя дитини відбиваються на особливостях її особистісного розвитку, її емоційному самопочуття, самооцінці, відношенні до інших людей.

Враховуючи масовий характер такого явища, як неповна сім’я, актуальним стає питання про те, чи існують відмінності у проявах агресії та самовідношенні у підлітків в неповній та повній сім’ї.

Актуальність проблеми, перспективи її розвитку обумовили вибір теми: «Психологічні особливості учнів із неповних сімей та шляхи психопрофілактики».

Вивченням проблеми неповних сімей займалися вітчизняні та закордонні вчені: Ю.Е. Альошина, А.Д. Андреєва, К. Аронс, Е. Бене, В.Н. Дружинін, А.М. Елизаров, А.І. Захаров, Л.Ф. Обухова, В. Сатир, К. Хорні та інші.

Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей.

Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей.

Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей.

Гіпотеза дослідження – якщо у учнів з неповних сімей переважають докори сумління та почуття провини та саморозуміння, то у учнів з повних сімей переважає вербальна агресія та очікування позитивного відношення від інших.

Відповідно до мети та гіпотези сформульовані наступні завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літератури з теми дослідження.

2. Виявити відмінності у проявах агресивних реакцій у учнів з повних та неповних сімей.

3. Виявити відмінності у особливостях самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених задач були використані наступні методи: теоретичні: вивчення, аналіз літератури для теми дослідження; емпіричні: спостереження, бесіда, тестування, психологічний експеримент; статистичні.

Практична значущість нашого дослідження полягає в тому, що знаючи особливості прояву агресивних реакцій та самовідношення у учнів з повних та неповних сімей, можна вчасно корегувати їх поведінку.

Теоретична значущість. В дослідженні узагальнені та поглиблені теоретичні знання щодо відмінностей між особливостями прояву агресивних реакцій та самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.

Розділ 1. Проблема особливостей психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку в умовах неповної сім’ї

1.1 Неповні сім’ї та їх основні психологічні характеристики

Неповною називається така сім’я, яка складається з одного з батьків з одним або декількома неповнолітніми дітьми.

Т.С. Зубкова вважає, що неповна сім’я – мала соціальна група, спільно мешкаючих одного з батьків і його дітей (дитини), що утворилася в результаті розлучення, смерті чоловіка або жінки, народження або всиновлення дитини поза шлюбом, у якій відповідальність за виховання й соціалізацію дітей несе, як правило, один з батьків.

Існування неповних сімей обумовлюється в основному наступними причинами:

а) смертю чоловіка або жінки;

б) відносно широко розповсюдженою позашлюбною народжуваністю;

в) розпадом шлюбів. [10]

У зв'язку із цим розрізняють наступні різновиди неповних сімей: осиротіла, позашлюбна, розведена, яка розпалася. Залежно від того, хто з батьків займається вихованням дитини, виділяють: материнські й батьківські неповні сім’ї. По кількості поколінь у сім’ї розрізняють: неповну просту - мати (батько) з дитиною або декількома дітьми й неповна розширену - мати (батько) з одним або декількома дітьми й іншими родичами. Останні становлять абсолютну більшість серед неповних сімей.

Осиротіла неповна сім’я - утвориться в результаті смерті одного з батьків. Незважаючи на те що втрата близької людини - це страшний удар для сім’ї, її члени, які залишилися здатні згуртуватися й підтримати цілісність сімейної групи. Родинні зв'язки в таких сім’ях не руйнуються: зберігаються взаємини з усіма родичами, які продовжують залишатися членами сім’ї.

Неповна розведена сім’я – сім’я в якій батьки з якоїсь причини на захотіли або не змогли жити разом. Дитина, яка виросла в такій сім’ї, одержує психологічну травму, спричиняється появи почуття неповноцінності, страху, сорому. Тому природні бажання, особливо маленьких дітей, надія на возз'єднання, відновлення шлюбних відносин між батьком і матір'ю.

Позашлюбна сім’я (самотня мати) має свої особливості. У силу яких або обставин жінка приймає рішення мати дитину не одружуючись. Це може бути бажання скрасити самітність, прагнення задовольнити потребу в материнстві або залишити дитину як нагадування про людину, яку вона жагуче любила та інші причини.

Позашлюбна народжуваність займає більше значне місце в появі неповних сімей, вона підтримується ростом позашлюбних зв'язків серед молоді, чому сприяють культурологічні зміни, ослаблення контролю в міських умовах з боку батьківських родин і недоробки в області статевого виховання. [10]

І. Дементьєва вважає, що неповна сім’я, яка виникає в результаті розлучення, є найбільш уразливою з погляду її виховного потенціалу. Крім того, для багатьох дітей, які втратили рідного батька, перспектива придбання іншого в результаті повторного заміжжя матері виявляється досить незначною. Це пов'язане з тим, що лише невелика частина жінок, які мають дітей, вступають у повторні шлюби, а також з тим, що не завжди вітчим для дитини стає дійсним батьком.

Особливості сучасної неповної сім’ї багато в чому обумовлені змінами в співвідношенні тих або інших функцій, їх перегрупуванням і визначаються своєрідністю укладу життя, відносин, властивій кожній конкретній сім’ї.

Так неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить.

Провідна роль сім’ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу. [8]

А.Д. Андреєва вважає, що згідно даних вітчизняних дослідників, реалізація функцій родини в умовах виховання дітей у неповній сім’ї має наступні особливості:

а) утруднена економічна підтримка неповнолітніх членів сім’ї, тому що часто неповна сім’я - малозабезпечена або нужденна; середній щиросердечний доход у неповній сім’ї нижче, ніж у повні. Матеріальні утруднення можуть привести до порушення фізичного здоров'я дітей з неповної сім’ї в силу неповноцінного харчування, відсутності необхідного одягу й взуття й викликати труднощів у відновленні здоров'я дитини, її лікуванні;

б) зниження можливості реалізації репродуктивної функції, не задовольняється потреби батьків у дітях, дітей - у братах і сестрах;

в) зниження можливості в організації змістовного дозвілля й відпочинку в силу недоліку матеріальних засобів і зайнятості самотнього батька (матері);

г) «подвійна» відповідальність одного з батьків за матеріальне забезпечення й соціалізацію дитини часто зрушує орієнтири на матеріальне забезпечення, а не на духовні цінності, тобто можуть відбутися порушення в оволодінні дитиною соціальними нормами й правилами;

д) відсутність у неповній родині емоційно-психологічного тла, що створюють повноцінні подружні й батьківські відносини;

е) порушення емоційного зв'язку з відсутнім батьком, нереалізованість потреби в прихильності до нього;

ж) порушення процесу формування психологічної основи дитини в силу утруднення розвиток подань про культуру спілкування між поколіннями.

Виходячи з даного нами робочого визначення неповної сім’ї, коротко охарактеризуємо виховну ситуацію, яка складається в різних типах неповних сімей. [4]

Неповна сім’я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Опираючись на велику кількість емпіричного матеріалу, В. Я. Титаренко робить висновок про те, що неповна сім’я більш ніж у два рази частіше виступає «постачальником» неповнолітніх правопорушників у порівнянні зі звичайної (повної) сім’єю. Причини цього явища криються в постійній зайнятості матері(батька), діти з неповних сімей частіше залишаються взагалі без усякого догляду, утома матері позначається на її відносинах з дітьми, збільшується дратівливість, неврівноваженість. Діти, які виховуються в неповній сім’ї, частіше засмучують батьків поганою успішністю в школі, брутальністю в спілкуванні, поганою поведінкою у школі, дружбою з поганими товаришами, занадто раннім інтересам до однолітків іншої статі. [26]

С.А. Корольова вважає, що у неповній сім’ї для майбутнього чоловіка й жінки відсутній головне - приклад шлюбних відносин. Тому відсутній для дітей - майбутнього чоловіка й жінки й батьків - певна можливість формування культури почуттів, відносин, характерних для взаємин чоловіка й дружини. Майбутні чоловіки, які виховуються без батька, нерідко засвоюють жіночий тип поведінки або ж у них формується перекручене подання про чоловічу поведінку як агресивну, різку, жорстоку. А в майбутніх дружин, які виросли без батька, гірше формуються подання про ідеал майбутнього чоловіка, у подружньому житті їм значно важче адекватно розуміти чоловіка й синів. Тому в таких сім’ях свідомо більше причин для конфліктів, розлучень.

Виховні можливості в неповній сім’ї обмежені: ускладнюється контроль і нагляд за дітьми, відсутність батька позбавляє дітей можливості знайомити з різними варіантами сімейних відносин і спричиняє однобічний характер психічного розвитку. Це пов'язане з відсутністю зразків сексуальної поведінки дорослої людини, яку можна було б наслідувати в майбутньому. Хлопчик, який одержав «охоронне» материнське виховання, нерідко позбавлений необхідних чоловічих рис: твердості характеру, дисциплінованості, самостійності, рішучості. Дівчинці спілкування з батьком допомагає формуванню образа чоловіка. Якщо батька в родині немає, то образ чоловіка виходить перекрученим - збідненим або, навпроти, ідеалізованим, що приводить згодом або до спрощеності в особистих відносинах із чоловіком, або до непереборних складностей. Опираючись на негативний досвід батьківської сім’ї, чоловік і жінка з неповних сімей легше йдуть на розрив і у власній сім’ї. [14]

І.В. Гребенніков вважає, що основне призначення сім’ї – задоволення суспільних, групових і індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім’я задовольняє ряд його найважливіших потреб, у тому числі й у відтворенні населення. У той же час вона задовольняє особистісні потреби кожного свого члена, а також загальсімейні (групові) потреби. Із цього й випливають основні функції сім’ї: репродуктивна, економічна, виховна, комунікативна, організації дозвілля й відпочинку. Між ними існує тісний взаємозв'язок, взаємопроникнення й взаємодоповнюваність.

В неповній сім’ї дані функції виконуються на недостатньому рівні, що негативно впливає на формування особистості дитини.

Репродуктивна функція сім’ї складається у відтворенні життя, тобто в народженні дітей, продовженні людського роду. В неповній сім’ї дана функція відсутня, якщо мати не хоче другий раз виходити заміж, щоб не травмувати дитину. Діти в неповних сім’ях, часто не мають молодших братиків або ситечок, в них не формуються навички поведінки з молодшими дітьми.

З економічною функцією тісно зв’язана проблема керування сім’єю, тобто питання верховенства в сім’ї. В сім’ї, звичайно головним є батько йому належить необмежена влада. В неповній сім’ї головною є матір, тому дитина не переймає приклад поведінки батька та чоловіка в сім’ї.

Комунікативна функція сім’ї, можна назвати наступні компоненти цієї функції: посередництво сім’ї в контакті своїх членів із засобами масової інформації (телебачення, радіо, періодична преса), літературою й мистецтвом; вплив сім’ї на різноманітні зв’язки своїх членів з навколишнім природним середовищем і на характер її сприйняття, організація внутрісімейного спілкування. В неповній сім’ї комунікативні функція не виконується в повною мірою. Активний вплив сім’я робить на розвиток духовної культури, на соціальну спрямованість особистості, мотиви поведінки. Будучи для дитини мікромоделлю суспільства, сім’я виявляється найважливішим фактором у виробленні системи соціальних установок і формування життєвих планів. Суспільні правила вперше усвідомлюються в сім’ї, культурні цінності суспільства споживаються через сім’ю, пізнавання інших людей починається з сім’ї. Діапазон впливу сім’я на виховання дітей настільки ж широкий, як і діапазон суспільного впливу. В неповній сім’ї виховна функція покладена на одну людину матір або батька, яка не в змозі виконувати її в повному обсязі. Функція організації дозвілля та відпочинку має велике значення для розвитку дитини, проведення часу з батьками зближує їх. В неповній сім’ї дана функція не виконується в повною мірою. [7] Таким чином, неповні сім’ї негативно впливають на формування особистості дитини. Батько грає величезну роль в формуванні особистості дитини, її гендерної ролі. У дівчинки батько формує образ чоловіка, яким він має бути, а для хлопчика, батько, являється прикладом для наслідування чоловічих рис характеру та поведінки.

1.2 Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку

Підлітковий період - це вік від 11 до 15-16 років. Періодизація життєвого шляху завжди включає вказівку на те, які завдання повинна вирішити людина, яка досягла певного віку, щоб вчасно перейти в наступну фазу життя. Молодший підлітковий вік визначається 11-13 років. Активізація й складна взаємодія гормонів росту й статевих гормонів викликають інтенсивний фізичний і фізіологічний розвиток. Збільшуються зріст і вага дитини, причому в хлопчиків у середньому пік «стрибка росту» доводиться на 13 років, а закінчується після 15 років, іноді триваючи до 17. У дівчат «стрибок росту», звичайно починається й кінчається на два роки раніше (подальший, більше повільний ріст може тривати ще кілька років).

Е.І. Туревська вважає, що зміна зросту й ваги супроводжується зміною пропорцій тіла. Спочатку до «дорослих» розмірів доростають голова, кисті рук і ступні, потім кінцівки - подовжуються руки й ноги – в останню чергу тулуб. Інтенсивне зростання кістяка, що досягає (4-7 см) на рік, випереджає розвиток мускулатури. Все це приводить до деякої непропорційності тіла, підліткової незграбності. Підлітки часто відчувають себе в цей час незграбними, неспритними.

У зв'язку зі швидким розвитком виникають труднощі у функціонуванні серця, легенів, кровопостачанні головного мозку. Тому для підлітків характерна зміна артеріального тиску, підвищена стомлюваність, перепади настрою; гормональна буря неврівноваженість. Емоційну нестабільність підсилює сексуальне збудження, яке супроводжує процес статевого дозрівання.

Соціальна ситуація розвитку являє собою перехід від залежного дитинства до самостійної й відповідальної дорослості. Підліток займає проміжне положення між дитинством і дорослістю. [28]

І.Ю. Кулагіна вважає, що провідною діяльністю підлітка є спілкування з однолітками. Головна тенденція - переорієнтація спілкування з батьків і вчителів на однолітків.

1) Спілкування є для підлітків дуже важливим інформаційним каналом;

2) Спілкування - специфічний вид міжособистісних відносин, він формує в підлітка навички соціальної взаємодії, уміння підкорятися й у теж час відстоювати свої права;

3) Спілкування - специфічний вид емоційного контакту. Дає почуття солідарності, емоційного благополуччя, самоповаги.

Спілкування включає 2 суперечливі потреби: потреба в приналежності до групи й у відособленості (з'являється свій внутрішній світ, підліток відчуває потребу залишитися наодинці із собою). Підліток, вважаючи себе унікальною особистістю, у той же час прагне зовні нічим не відрізнятися від однолітків. Типовою рисою підліткових груп є комформність - схильність людини до засвоєння певних групових норм, звичок і цінностей. Бажання злитися із групою, нічим не виділятися, яке відповідає потребі в безпеці – це механізм психологічного захисту, який називається соціальною мімікрією. [16]

Г. Шихі вважає, що перехід від дитинства до дорослості протікає, як правило, гостро й часом драматично, у ньому найбільше випукло переплетені суперечливі тенденції соціального розвитку.

З одного боку, для цього складного періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, згортання й зміна сталих інтересів дитини, яка протестує характер її поведінки стосовно дорослого.

З іншого боку, підлітковий вік відрізняється й масою позитивних факторів - зростає самостійність підлітка, більше різноманітні і змістовні стають всі відносини з іншими дітьми й дорослими, значно розширюється й істотно змінюється сфера його діяльності, розвивається відповідальне відношення до себе й до інших людей. Даний період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Являючи собою соціально-психологічне явище, обумовлене конкретно-історичними обставинами розвитку суспільства, підлітковий період, з одного боку, відрізняється стабільністю глибинно-психологічною сутністю основних характеристик; з іншого боку, зміни в соціально-економічному житті обумовлюють якісні розходження соціального змісту процесів формування свідомості, самосвідомості, особистісного становлення зростаючих людей.

В інтелектуальній сфері відбуваються якісні зміни: продовжує розвиватися теоретичне й рефлексивне мислення. У цьому віці з'являється чоловічий та жіночій погляд на світ. Активно починають розвиватися творчі здібності. Зміни в інтелектуальній сфері призводять до розширення здатності самостійно справлятися зі шкільною програмою. У теж час багато підлітків зазнають труднощів у навчанні. Для багатьох навчання відходить на другий план. [34]

Е.І. Туревська вважає, що центральний новотвір підліткового віку – «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Це виражається в бажанні, щоб усі і дорослі, і однолітки ставилися до нього не як до маленького, а як до дорослого. Підліток претендує на рівноправність у відносинах зі старшими і йде на конфлікти, відстоюючи свою «дорослу» позицію. Почуття дорослості проявляється й у прагненні до самостійності, з відгородити якісь сторони свого життя від втручання батьків. Це стосується питань зовнішності, відносин з однолітками, може бути - навчання. Почуття дорослості пов'язане з етичними нормами поведінки, які засвоюються підлітками в цей час. З'являється моральний «кодекс», який пропонує підліткам чіткий стиль поведінки в дружніх відносинах з однолітками.

Розвиток самосвідомості формування «Я-концепції» система внутрішньо погоджених подань про себе, образів «Я». Критичність мислення, схильність до рефлексії, формування самоаналізу. Труднощі росту, статеве дозрівання, сексуальні переживання, інтерес до протилежної статі. Підвищена збудливість, часта зміна настроїв, неврівноваженість. Помітний розвиток вольових якостей. Потреба в самоствердженні, у діяльності, яка має особистісний зміст. [28]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік виступає як важливий момент соціального розвитку, який має особливе навантаження в становленні особистості. Інтенсивне розгортання й насичення соціальної позиції дитини «я і суспільство» забезпечує корисна суспільству не оплачувана діяльність, тому що в ній підліток одержує можливості не тільки звернути на себе увагу, виявити себе, але й побачити своє «Я» в оцінці інших людей, відчути, що суспільство його визнає. У цьому й полягає механізм вироблення соціальної позиції підлітка стосовно суспільства, яке виступає вихідною точкою, необхідною внутрішньою умовою подальшого розвитку його діяльності як форми вираження свідомості, самосвідомості, особистісного самовизначення, що є найважливішим моментом включення індивіда в соціальний рух, що прилучає його до соціального руху суспільства. Зовні, педагогічно «нав’язувана» підлітку соціально визнана й соціально схвалювана корисна суспільству діяльність формує адекватну їй мотиваційно-потребносну сферу, тому що, з одного боку, відповідає очікуванням зростаючої людини, її потенціям, з іншого боку - представляє їй практику для розвитку самосвідомості, формуючи норми її життєдіяльності. [12]

І.Ю. Кулагіна вважає, що у підлітковому віці відбувається бурхливий зріст, розвиток і перебудова організму підлітка, нерівномірність фізичного розвитку, коли переважно відбувається ріст костей тулуба й кінцівок у довжину, приводить до незграбності, незграбності, втраті гармонії в рухах. Усвідомлюючи це, підліток соромиться й намагається замаскувати свою нескладність, недостатню координацію рухів, приймаючи часом неприродні пози, намагаючись бравадою й навмисною брутальністю відволікти увагу від своєї зовнішності. Навіть, легка іронія й глузування відносно фігури підлітка, його пози або ходи викликають часто бурхливу реакцію, тому що підлітка гнітить думка, що він смішний і безглуздий в очах навколишніх.

Помітний розвиток у цей період здобувають вольові риси характеру - наполегливість, завзятість у досягненні мети, уміння переборювати перешкоди й труднощі. На відміну від молодшого школяра, підліток здатний не тільки до окремих вольових дій, але й до вольової діяльності. Він часто вже сам ставить перед собою цілі, сам планує їх здійснення. Але недостатність волі позначається, зокрема, у тому, що, проявляючи наполегливість в одному виді діяльності, підліток може не виявляти її в інших видах. [16]

І.С. Кон вважає, що підлітковий вік характеризується імпульсивністю. Часом підлітки спочатку зроблять, а потім подумають, хоча при цьому усвідомлюють, що варто було б діяти навпаки. Увага підлітка характеризується не тільки більшим обсягом і стійкістю, але й специфічною вибірковістю. У цей період уже може бути навмисна увага. Виборчим, цілеспрямованим, аналізуючим стає й сприйняття. Значно збільшується обсяг пам’яті, причому не тільки за рахунок кращого запам’ятовування матеріалу, але й його логічного осмислювання. Пам’ять підлітка, як і увага, поступово здобуває характер організованих, регульованих і керованих процесів.

Бурхливо розвиваються почуття підлітків. Їх емоційні переживання здобувають більшу стійкість. Під впливом навколишнього середовища відбувається формування світогляду підлітків, їх моральних переконань і ідеалів. Складаються й розвиваються моральні почуття патріотизму, інтернаціоналізму, відповідальності. Цей вік характеризується й складними естетичними почуттями, формуванням естетичного відношення до дійсності. При значній схильності до романтичного в підлітків більше реалістичною та критичною стає уява. [12]

Ф. Раис вважає, що підліткам властивий підвищений інтерес до своєї особистості, потреба в усвідомленні й оцінці своїх особистих якостей. Аналізуючи й оцінюючи свою поведінку, підліток поступово порівнює її з поведінкою оточуючих людей, насамперед своїх товаришів. При цьому він дорожить думкою не тільки товаришів, але й дорослих, прагнучи виробити в собі такі риси, які дозволяли б йому домагатися успіхів у діяльності й поліпшувати взаємини з іншими людьми. Можливість усвідомити, оцінити свої особисті якості, задовольнити властиве йому прагнення до самовдосконалення підліток одержує в системі взаємодії зі «світом людей». І сам цей світ сприймається їм саме за посередництвом дорослих людей. Підліток очікує від них розуміння, довіри. [18]

Г.С. Абрамова вважає, що якщо дорослі не зважають на те що підліток уже не маленька дитина, то з його боку виникають образи й різноманітні форми протесту – брутальність, упертість, неслухняність, замкнутість негативізм. Однак, неслухняність, свавілля, негативізм, упертість аж ніяк не являють собою обов’язкових рис характеру підлітка. Лише як наслідок неправильного підходу до підлітка, коли не враховуються його психологічні особливості, як наслідок недоробок виховання часом виникають конфлікти й кризи, ні в якій мері не є фатальними й неминучими. Так, нерозуміння або ігнорування дорослими щирих мотивів поведінки підлітка, реагування лише на зовнішній результат його діяльності або, що ще гірше, приписування підлітку не відповідної дійсності мотивів приводять його до внутрішнього опору виховним впливам. Він не приймає вимог дорослих, тому що ці вимоги, навіть абсолютно правильні, не мають для нього справжнього змісту, а можливо, навіть із інший, протилежний зміст. Підліток, прагне бути й вважатися дорослим. Він усіляко протестує, коли його дріб’язково контролюють, карають, вимагають слухняності, підпорядкування, незважаючи на його бажання, інтересами. На жаль, у шкільній і сімейній практиці частина педагогів і батьків дотепер у своїх міркуваннях і діях дотримуються «зручної» формули: підліток дитина, і тому він повинен беззаперечно слухатися вчителя, батьків уже тому, що вони дорослі.

У підлітковому віці часто різко міняється відношення до навчання, з відносини з навколишніми. Батькам, які не знають вікову психологію, представляється, що в умовах життя й діяльності дитини, яка стала підлітком, нічого істотно не змінилося. Тому успіхи або невдачі в навчанні залишаються як і раніше критеріями оцінки дітей дорослими.

Займаючи велике місце в житті підлітків, навчання не може повністю задовольнити їх особисті домагання, самосвідомість, спрагу активної суспільно значимої діяльності. Поряд з нею у світі інтересів підлітка дуже важливе місце займають спорт, технічна й художня творчість та інше. [2]

Ф. Раис вважає, що критичне відношення підлітка до себе, переживання невдоволення собою супроводжується актуалізацією потреби в самоповазі, загальному позитивному відношенні до себе як особистості. На третій стадії цього віку, в 14-15 років, виникає «оперативна самооцінка», яка визначає відношення підлітка до себе в цей час. Ця самооцінка ґрунтується на зіставленні підлітком своїх особистісних особливостей, форм поведінки з певними нормами, які виступають для нього як ідеальні форми його особистості. Іншим важливим механізмом самосвідомості виступає особистісна рефлексія, яка представляє собою форму усвідомлення підлітком як свого внутрішнього світу, так і розуміння внутрішнього світу інших людей.

На першій стадії підліткового віку предметом рефлексивного очікування виступають в основному окремі вчинки дітей.

На другій стадії, в 12- 13 років, головним стає розгляд рис свого характеру й особливо взаємин з людьми. У цей час особистісна рефлексія своєрідно трансформується й перетворюється в серйозний стимул для самовиховання підлітка.

У структурі особистісної рефлексії на третій стадії даного періоду, в 14-15 років, істотно зростає критичність підлітків стосовно себе.

Значимим показником соціального розвитку виступають інтереси зростаючих людей, у яких виражається спрямованість особистості, її інтелектуальна й емоційна активність. Спеціально проведені дослідження особливостей розвитку всього різноманітного спектра інтересів дітей підліткового віку показали, що його перша стадія характеризується розкиданістю інтересів, підлітки прагнуть усе спробувати, у всьому брати участь. [18]

Таким чином, підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Підлітковий вік – це вік допитливого розуму, жадібного прагнення до пізнання, вік кипучої енергії, бурхливої активності, ініціативності, спраги діяльності.

1.3 Неповна сім’я як можливий фактор формування дисгармонійної особистості

Неповна сім’я є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані. Нерідко атмосфера неповної сім’я робить більше високим ризик прилучення дітей до алкоголю й зловживання ним. Відповідно до думки Р. Тамотюнене, структура сім’ї впливає на формування ціннісних орієнтацій і трудових установок дітей.

Особистості з неповних сімей мають менш виражений або негативний досвід підготовки до сімейного життя, тому ймовірність розпаду шлюбу у вихованців неповних сімей значно вище в порівнянні з тими, хто виховувався у звичайних сім’ях.

Неповна сім’я здатна впливати на успішність дітей, їх моральний вигляд, активність, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейного життя та ін. [3]

І. Дементьєва вважає, що обмежені виховні можливості неповної сім’ї породжуються факторами матеріального, педагогічного й морально-психологічного порядку. Турбота про виховання дитини в неповній сім’ї, цілком падає на плечі жінки – це, насамперед турбота про створення необхідних матеріально-побутових умов життя. У випадку розпаду шлюбу збереження й навіть підвищення для дитини колишнього матеріального рівня жінка нерідко розглядає як питання власного престижу й тому береться за більше важку роботу, знаходячи додатковий приробіток. Тому, цілком природно, що ціннісні орієнтації самотніх матерів змінюються, основне місце починає займати бажання матеріального благополуччя.

Постійна зайнятість матері на виробництві, турботи по веденню домашнього господарства й пов'язана із цим безперервна напруга, утома негативно позначаються на відношенні до дитини, обертаються урізаними можливостями виховання, дефіцитом спілкування, ведуть до недоліку уваги до дитини, її справжнім інтересам і потребам, ослабленню контролю за її поведінкою. Більше того, діти в неповних сім’ях часто залишаються взагалі без догляду, тобто матеріальні й тимчасові проблеми їх життєдіяльності нерідко обертаються проблемою бездоглядності дітей з наслідками, які випливають звідси.

Несприятливі умови виховання в неповній сім’ї почасти компенсуються значною участю старшого покоління в долі онуків, але очевидно, що ця допомога нездатна повністю компенсувати втрати, які виникають у сім’ї із втратою батька. [8]

І.М. Буянов вважає, що головний фактор, який визначає виховну неповноцінність неповної сім’ї - морально-психологічний. У неповній сім’ї значно частіше виявляються обмеженими відносини між матерями й підлітками. Дітям, звичайно, однаково цінні обоє з батьків, вони відчувають потребу в любові до них і рівною мірою мають потребу в ній і з їх боку. З погляду виховання почуттів і їх закріплення в особистості це надзвичайно важливо. Адже батько й мати у вихованні доповнюють один одного. Кожна людина, маючи свою індивідуальність, приносить із собою в сім’ю неповторне різноманіття почуттів і думок, інтересів і знань, дій і вчинків. І вся ця різноманітна сторона життя в сім’ї порушується при відсутності одного з батьків і ніким і нічим не відшкодується.

У тому випадку, якщо утворенню неповної сім’ї передувало розлучення чоловіка й жінки, дослідниками відзначається цілий ряд факторів, які роблять деформуючий вплив на морально-емоційний розвиток особистості дитини. Насамперед до них ставиться нездорова обстановка в сім’ї, як правило, яка передує розірванню шлюбу. Її характеризують конфліктні відносини близьких людей – батька й матері. [6]

Т.С. Збукова вважає, що шлюб, який розпадається, викликає все саме дурне в подружжі. Атмосфера взаємної ворожості, ненависті, образ і взаємних обвинувачень не може не позначитися на світовідчуванні дитини, її моральних переконаннях, поглядах, установках, відношенні до навколишнього. Позитивний вплив батьків на дитину в такій ситуації стає скрутним. Батьки виявляються не в силах контролювати вчинки дітей і направляти їх розвиток. Найбільш гострі переживання й відповідні їм наслідки розлучення викликають у дітей дошкільного віку. Вони стають більше замкнутими, агресивними, примхливими.

Найбільш уразливою є у розлученні єдина дитина. Ті, у кого є брати й сестри, набагато легше переживають розлучення: діти або підтримують один одного, або зганяють один на одному агресію й тривогу.

Не в меншій мірі, хоча й по-іншому, розлучення впливає на дітей більше старшого, у тому числі й підліткового, віку. Підвищена емоційність, неврівноваженість, хвороблива чутливість, властиві пубертатному періоду, у підлітка з неповної сім’ї носять гіпертрофований характер, роблячи його психіку особливо уразливою. Почуття болю й сорому, власної ущербності, неповноцінності, відчуття покинутости й самітності довгий час у таких випадках не залишають підлітків, роблячи їх грубими, дратівливими та не комунікативними. [30]

Таким чином, неповна сім’я стикається з проблемами у вихованні дитини, а особливо, підлітка. Відсутність одного з батьків накладають відбиток на поведінку дитини, діти дошкільного віку стають більш замкнутими, агресивними та примхливими. Психіка підлітків стає більш уразливою, почуття болю й сорому, власної ущербності, неповноцінності, відчуття покинутости й самітності довгий час у таких випадках не залишають підлітків, роблячи їх грубими, дратівливими та не комунікативними. Головний фактор, який визначає виховну неповноцінність неповної сім’ї - морально-психологічний. У неповній сім’ї значно частіше виявляються обмеженими відносини між матерями й підлітками.

1. Неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Під соціалізацією розуміється розвиток дитини у взаємодії з навколишнім середовищем у процесі її засвоєння й відтворення соціальних норм і культурних цінностей, а також розвиток і саморозвиток у тому суспільстві, до якого вона належить. Провідна роль сім’ї в процесі соціалізації дитини незаперечна, тому що родина визначає фізичний, розумовий і емоційний розвиток особистості, відіграє визначальну роль у формуванні психологічної основи дитини, має велике значення в оволодінні людиною соціальними нормами й фундаментальними ціннісними орієнтаціями, виконує функцію соціально-психологічної підтримки й захисту своїх членів від негативного впливу навколишнього світу.

2. Підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члена суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого. Перехід від дитинства до дорослості протікає, як правило, гостро й часом драматично, у ньому найбільше випукло переплетені суперечливі тенденції соціального розвитку.

З одного боку, для цього складного періоду характерні негативні прояви, дисгармонійність особистості, згортання й зміна сталих інтересів дитини, яка протестує характер її поведінки стосовно дорослого.

З іншого боку, підлітковий вік відрізняється й масою позитивних факторів – зростає самостійність підлітка, більше різноманітні і змістовні стають всі відносини з іншими дітьми й дорослими, значно розширюється й істотно змінюється сфера його діяльності, розвивається відповідальне відношення до себе й до інших людей. Даний період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члену суспільства. Являючи собою соціально-психологічне явище, обумовлене конкретно-історичними обставинами розвитку суспільства, підлітковий період, з одного боку, відрізняється стабільністю глибинно-психологічною сутністю основних характеристик; з іншого боку, зміни в соціально-економічному житті обумовлюють якісні розходження соціального змісту процесів формування свідомості, самосвідомості, особистісного становлення зростаючих людей.

3. Функціональні особливості неповної сім’ї накладають серйозний відбиток на виховну ситуацію. Виховна ситуація в таких сім’ях по цілому ряду параметрів помітно відрізняється від такої в повних сім’ях і, у свою чергу, впливає на процес формування особистості в дітей, які виховують у таких сім’ях. Відповідальність за виховання та утримання дитини полягає на плечі матері, тому часто матері з неповних сімей повністю присвячують себе вихованню дитини, іноді, заважаючи своєю надмірною опікою підлітку формуватися як самосійна особистість.

Розділ 2. Виявлення відмінностей між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей

2.1 План і структура дослідження, методи дослідження

Об'єкт дослідження: психологічні особливості учнів із неповних сімей.

Предмет дослідження: особливості розвитку самовідношення особистості та агресивних реакцій у учнів з неповних сімей.

Мета дослідження – виявити відмінності між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних та неповних сімей.

Гіпотеза дослідження – якщо у учнів з неповних сімей переважають докори сумління та почуття провини та саморозуміння, то у учнів з повних сімей переважає вербальна агресія та очікування позитивного відношення від інших.

Відповідно до мети та гіпотези сформульовані наступні завдання дослідження:

1. Провести теоретичний аналіз літератури з теми дослідження.

2. Виявити відмінності у проявах агресивних реакцій у учнів з повних та неповних сімей.

3. Виявити відмінності у особливостях самовідношення у учнів з повних та неповних сімей.

Дане дослідження проводилось серед 10 повних семей, 10 учнів (14-16 років), серед 10 неповних сімей, 10 учнів (14-16 років).

При дослідженні агресивності застосовувалась Методика Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії» [19] (Текст див. Додаток 1).

Методика Басса-Дарки – найбільш відома діагностична процедура вивчення агресивних проявів. Цей опитувальник спрямований на діагностику так називаної мотиваційної агресії - прямий прояв реалізації властивих особистостей деструктивних тенденцій. Перевагою опитувальника є високий рівень формалізації, який дозволяє проводити оперативну діагностику з кількісно вираженим результатом, але як метод діагностики агресивних проявів у дітей і підлітків.

Процедура проведення методики:

Учні одержали аркуші паперу й прослухали наступну інструкцію: «Вам будуть зачитуватися твердження, які можуть як відповідати, так і не відповідати вашій думці. Якщо ви згодні із твердженням, то під відповідним номером напишіть – «Так», якщо не згодні, те – «Ні». Після чого учням були зачитані по черзі 72 питання опитувальника.

Опитувальник досліджує наступні види реакцій:

Фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особистості.

Непряма агресія - використання обхідним шляхом спрямованих проти інших особистостей пліток, жартів та прояв ненаправлених, неупорядкованих вибухів люті (тупання ногами).

Роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні.

Негативізм - опозиційна манера в поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти встановлених вимог, звичаїв та законів.

Образа - заздрість і ненависть до навколишнього, обумовленим почуттям гніву, невдоволення чимсь або усім світом за дійсні й вигадані страждання.

Підозрілість - у діапазоні від недовіри й відстороненості стосовно людей до переконання в тому, що інші планують і приносять шкоду.

Вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (вереск), так і через зміст словесних відповідей.

Почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта, що він є поганою людиною, від якої надходить зло.

Індекс агресивності підраховується в такий спосіб:

ІА=(1Фізична агресія+2Непряма +7Вербальна):3, тому що саме ці прояви є агресивними. Індекс ворожості (ВЕРБ)=(5Образа+6Підозрілість):2, тому що саме образа й підозрілість формують поняття ворожості.

При дослідженні самовідношення застосовувався Тест – Опитувальник самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв) [19] (Текст див. Додаток 2).

Опитувальник дозволяє виявити три рівні самовідносин, які відрізняються за ступенем узагальненості:

1) глобальне самовідношення;

2) самовідношення, диференційоване за самоповагою, аутосимпатією, самоцікавістю й очікуванням позитивного відношення до себе;

3) рівень конкретних дій стосовно свого «Я».

Процедура проведення методики:

Інструкція: «Уважно прочитайте запропоновані твердження й оціните, наскільки Вони вам відповідають. Якщо Ви згодні із твердженням поставте напроти нього знак «+», а якщо не згодні – знак «-».

Опитувальник містить наступні шкали:

Шкала S – вимірює інтегральне почуття «за» або «проти» особистого «Я» досліджуваного.

Шкала I – самоповага, шкала складається з 14 пунктів, які об'єднують твердження, які стосуються внутрішньої послідовності, самовідносин, самовпевненості. Мова йде про той аспект самовідносин, який емоційно й змістовно поєднує віру у свої сили, здатності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя й бути самопослідовним, розуміння самого себе.

Шкала ІІ – аутосимпатія. Шкала складається з 16 пунктів, які поєднують пункти, у яких відбивається дружність або ворожість до власного «Я». У шкалу ввійшли пункти самоприняття, самозвинувачення. У змістовному плані шкала на позитивному полюсі поєднує, схвалення себе в цілому й в істотних частковостях, довіра до себе й позитивну самооцінку, на негативному полюсі – бачення в собі недоліків, низьку самооцінку, готовність до самозвинувачення. Пункти свідчать про такі емоційні реакції як роздратування, презирство, глузування, винесення самовироків.

Шкала ІІІ – очікування позитивного відношення від інших, шкала складається з 13 пунктів, які відбивають очікування позитивного або негативного відношення до себе навколишніх людей. Людина, яка очікує апатичного відношення до себе, чекає його як від більшості, від сторонніх або мало з нею пов'язаних людей, так і від тих, любов яких їй важлива. Від інших людей така людина очікує заперечення її внутрішніх достоїнств, апатії до своєї зовнішності. Вона приймає апатію інших, що проявляється в тому, що собі вона не бажає добра по-справжньому. Себе людина вважає унікальною, несхожою на інших, не ставить перед собою завдання на збільшення самоповаги.

Шкала ІY - самоцікавість, шкала складається з 8 пунктів, які відбивають міру близькості до самого себе, зокрема – інтерес до власних думок і почуттів, готовність спілкуватися із собою «на рівних», упевненість у своїй цікавості для інших.

Опитувальник містить 7 шкал спрямованих на вимір виразності установки на ті або інші внутрішні дії на адресу «Я» досліджуваного.

Шкала 1 - самовпевненість «У мене досить здатностей і енергії втілити в життя задумане».

Шкала 2 - відношення інших «Навряд чи я викликаю симпатію в більшості моїх знайомих».

Шкала 3 - самоприйняття «Моє відношення до самого себе можна назвати дружнім». «В цілому мене влаштовує те, який я є».

Шкала 4 - самокерівництво. Самопослідовність «На жаль, якщо я й сказав щось, це зовсім не виходить, що саме так я й буду діяти».

Шкала 5 - самозвинувачення «Якщо я ставлюся до кого-небудь із докором, те насамперед до самого себе».

Шкала 6 - самоцікавість «Якби моє друге «Я» існувало, то для мене це був би самий нудний партнер по спілкуванню».

Шкала 7 - саморозуміння «Іноді я сам себе погано розумію».

2.2 Виявлення видів агресивних реакцій у учнів з повних і неповних сімей

Дослідження проводилося за допомогою Методики Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії» [19] (Текст див. Додаток 1).

Результати дослідження представлені в таблицях 1 і 2.

Таблиця 1 Діагностика проявів агресивних реакцій у учнів (повні сім’ї)

Дослідження проявів агресивних реакцій у учнів в повних сім’ях показало, що серед високих показників переважає вербальна агресія (70%). Це говорить про прояви негативних почуттів як через форму (крик), так и через зміст словесних відповідей.

На другому місці, докори сумління, почуття провини (60%). Це говорить про те, що почуття провини – виражає можливе переконання учня, що він являється поганою людиною, що погано вчиняє, а також відчуває докори сумління.

На третьому місці, косвена агресія (50%). Це говорить про використовування окольним шляхом спрямованих проти інших людей пліток, жартів та прояв спалахів люті (крик, тупання ногами).

На останньому місці, підозрілість (40%). Це говорить про підозрілість від недовіри і відстороненості по відношенню до людей до упередженості в тому, що інші планують та приносять шкоду.

Серед середніх показників переважає роздратування (70%). Це говорить про готовність до проявлення негативних почуттів при найменшому збудженні.

На другому місці, негативізм (50%). Це говорить про опозиційну манеру в поведінці та пасивного супротивну до активної боротьби проти встановлених вимог, звичаїв та законів.

Серед низьких показників переважає образа (70%). Це говорить про заздрість та ненависть до оточуючих, які спричинені почуттям гніву, невдоволенням чимось або усім світом за заподіяні дійсні або видумані страждання.

На останньому місці, фізична агресія (50%). Це говорить про використовування фізичної сили проти інших людей.

Таблиця 2 Діагностика проявів агресивних реакцій у учнів (неповні сім’ї)

Дослідження проявів агресивних реакцій у учнів в неповних сім’ях показало, що серед високих показників переважає докори сумління, почуття провини (80%). Це говорить про те, що почуття провини – виражає можливе переконання учня, що він являється поганою людиною, що погано вчиняє, а також відчуває докори сумління.

На другому місці, вербальна агресія, підозрілість (70%). Вербальна агресія говорить про прояви негативних почуттів як через форму (крик), так и через зміст словесних відповідей. Підозрілість говорить про підозрілість від недовіри і відстороненості по відношенню до людей до упередженості в тому, що інші планують та приносять шкоду.

На третьому місці, роздратування (50%). Це говорить про готовність до проявлення негативних почуттів при найменшому збудженні.

На останньому місці, косвена агресія (40%). Це говорить про використовування окольним шляхом спрямованих проти інших людей пліток, жартів та прояв спалахів люті (крик, тупання ногами).

Серед середніх показників переважає негативізм (70%). Це говорить про опозиційну манеру в поведінці та пасивного супротиву до активної боротьби проти встановлених вимог, звичаїв та законів.

На другому місці, образа (60%). Це говорить про заздрість та ненависть до оточуючих, які спричинені почуттям гніву, невдоволенням чимось або усім світом за заподіяні дійсні або видумані страждання.

На останньому місці, фізична агресія (50%). Це говорить про використовування фізичної сили проти інших людей.

Порівняльний аналіз діагностики проявів агресивних реакцій у учнів в повних та неповних сім’ях показав, що в повних сім’ях серед високих показників переважає вербальна агресія (70%), а в неповних – докори сумління, почуття провини (80%). В повних сім’ях учні в більшому ступені, ніж в неповних – схильні до проявів негативних почуттів як через форму (крик), так і через зміст словесних відповідей. В неповних сім’ях учні більш схильні до переживання почуття провини та докорів сумління.

На другому місці, в повних сім’ях почуття провини та докорів сумління (60%), а в неповних – вербальна агресія, підозрілість (70%). В повних сім’ях учні більш схильні переживати почуття провини, а в неповних – виражати негативні почуття як через форму (крик), так і через зміст словесних відповідей. Підозрілість – від недовіри та відстороненості по відношенню до людей до упередження в тому, що інші планують та приносять шкоду.

На третьому місці, в повних сім’ях косвена агресія (50%), а в неповних – раздратування (50%). В повних сім’ях учні в більш схильні використовування пліток, проти інших людей, жартів та проявів невпорядкованих вибухів гніву, а в неповних сім’ях – до проявів негативних почуттів при найменшому збудженні.

На останньому місці, в повних сім’ях підозрілість (40%), а в неповних – косвена агресія (40%). В меншому ступені учнів з в повних сімей схильні до проявів підозрілості, а в неповних сім’ях – до пліток та вибухів гніву. В неповних сім’ях фізична агресія (50%), що свідчить про використовування учнями фізичної агресії проти іншої особистості.

Серед середніх показників в повних сім’ях переважає раздратування (70%), а в неповних – негативізм (70%). Учні з повних сімей в більшому степені схильні до проявів негативних почуттів при найменшому збідженні, а учні з неповних сімей – до негативізму.

На другому місці, негативізм (50%), а в неповних – образа (60%). Учні з повних сім’ях більш схильні до негативізму, а учні з повних сімей – до заздрості і ненависть до оточуючих, обумовлені почуттям гніву та невдоволенням чимось.

Серед низьких показників в повних сім’ях переважає образа (70%). Це говорить про заздрість і ненависть до оточуючих, обумовлені почуттям гніву та невдоволенням чимось.

На останньому місці, в повних сім’ях фізична агресія (50%). Це говорить про використовування фізичної сили проти інших людей.

Таким чином, в повних сім’ях переважає вербальна агресія, а в неповних – докори сумління, почуття провини. В повних сім’ях учні в більшому ступені, ніж в неповних – схильні до вираження негативних почуттів як через форму (крик), так і через зміст словесних відповідей. В неповних сім’ях учні більш схильні до переживання почуття провини та докорів сумління.

2.3 Особливості розвитку самовідношення особистості в повних і неповних сім’ях

Дослідження самовідношення проводилося за допомогою опитувальника Тест – Опитувальник самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв) [19] (Текст див. Додаток 2).

Результати дослідження представлені в таблицях 3 і 4.

Таблиця 3 Особливості розвитку самовідношення особистості у учнів (повні сім’ї)

Дослідження особливості розвитку самовідношення особистості у учнів з повної сім’ї показало, що серед високих показників переважає шкала S інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», шкала III – очікування позитивного відношення від інших, шкала 1 – самовпевненість (100%). Це говорить про те, що учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Очікування позитивного відношення від інших, відображає очікування позитивного або негативного відношення до себе оточуючих. Особистість, очікуючи апатичного відношення до себе, очікує його як від більшості, від незнайомих або мало знайомих людей, так і від небагатьох, любов яких їй важлива, від інших людей така особистість очікує заперечення її внутрішніх достоїнств, апатії до своєї зовнішності. Самовпевненість особистості свідчить про високу впевненість у собі, здатність свідомо відповідати за свої вчинки.

На другому місці, шкала I – самоповага, шкала 2 – відношення інших, шкала 3 – самоприйняття, шкала 4 – самокерівництво, шкала 6 – самоцікавість (90%). Це говорить про те, що учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Учням важливо відношення до них інших людей. Вони позитивно відносяться до себе і приймають себе такими, які вони є. Особистості вміють розподіляти свій час та керувати своїми діями. Учні цікавляться своїми думками та почуттями.

На третьому місці, шкала IY – самоцікавість (80%). Це говорить про те, що особистість цікавиться своїми думками та почуттями.

На четвертому місці, шкала II- аутосимпатія (70%). Це говорить про схвалення себе в цілому та в суттєвих часностях, довіру до себе та позитивну самооцінку.

На останньому місці, шкала 7 – саморозуміння (50%). Це говорить про те, що особистість розуміє свої думки та почуття.

Серед низьких показників переважає шкала 5 – самообвинувачення (30%). Це говорить про те, що для особистостей характерно звинувачувати себе в усіх помилках та невдачах.

Таблиця 4 Особливості розвитку самовідношення особистості у учнів (неповні сім’ї)

Дослідження особливості розвитку самовідношення особистості у учнів з неповної сім’ї показало, що серед високих показників переважає шкала 7 – саморозуміння (70%). Це говорить про те, що особистість розуміє свої думки та почуття.

На другому місці, шкала S інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», Шкала II- аутосимпатія (60%). Це говорить про те, що учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Аутосимпатія говорить про схвалення себе в цілому та в суттєвих часностях, довіру до себе та позитивну самооцінку.

На останньому місці, шкала 1 – самовпевненість (50%). Це говорить про те, що особистості впевнені у собі та відповідають за себе та свої вчинки.

Серед середніх показників переважає шкала I – самоповага, шкала 3 – самопрйняття (70%). Це говорить про те, що учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Учні позитивно відносяться до себе і приймають себе такими, які вони є.

На другому місці, шкала 2 – відношення інших (60%). Це говорить про готовність спілкуватися з собою «на рівних», впевненість в своїй цікавості для інших.

Серед низьких показників переважає шкала III – очікування позитивного відношення від інших, шкала 4 – самокерівництво (80%). Очікування позитивного відношення від інших, відображає очікування позитивного або негативного відношення до себе оточуючих. Особистість, очікуючи апатичного відношення до себе, очікує його як від більшості, від незнайомих або мало знайомих людей, так і від небагатьох, любов яких їй важлива, від інших людей така особистість очікує заперечення її внутрішніх достоїнств, апатії до своєї зовнішності. Особистості вміють розподіляти свій час та керувати своїми діями.

На другому місці, шкала 6 – самоцікавість (70%). Це говорить про міру близькості до самого себе – цікавість до власних думок та почуттів.

На третьому місці, шкала IY – самоцікавість (60%). Це говорить про міру близькості до самого себе – цікавість до власних думок та почуттів, готовність спілкуватися з собою «на рівних», впевненість в своїй цікавості для інших.

На останньому місці, шкала 5 – самозвинувачення (50%). Це говорить про те, що для особистостей характерно звинувачувати себе в усіх помилках та невдачах.

Порівняльний аналіз особливостей розвитку самовідношення особистості у учнів в повних та неповних сім’ях показав, що в повних сім’ях серед високих показників переважає шкала S інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», шкала III – очікування позитивного відношення від інших, шкала 1 – самовпевненість (100%), а в неповних сім’ях – шкала 7 – саморозуміння (70%). Це говорить про те, що в повних сім’ях учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Очікують позитивного відношення від інших, а в неповних – особистості позитивно відносяться до себе та приймають себе такими, якими вони є.

На другому місці, в повних сім’ях шкала I – самоповага, шкала 2 – відношення інших, шкала 3 – самоприйняття, шкала 4 – самокерівництво, шкала 6 – самоцікавість (90%), а в неповних – шкала S – інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», шкала II- аутосимпатія (60%). Це говорить про те, що в повних сім’ях учні мають почуття самоповаги до себе, очікують позитивного відношення до них інших. Учні позитивно відносяться до себе і приймають себе такими, які вони є, вміють розподіляти свій час та керувати своїми діями. А в неповних сім’ях – учні мають віру в свої сили, здібності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя. Для них характерно схвалення себе, довіра до себе та позитивна самооцінка.

На третьому місці, в повних сім’ях шкала IY – само цікавість (80%), а в неповних – шкала 1 – самовпевненість (50%). Це говорить про те, що в повних сім’ях особистість цікавиться власними інтересами , почуттями та думками, а в неполных – особистості впевнені у собі та відповідають за свої вчинки.

Серед низьких показників в повних сім’ях переважає шкала 5 – самообвинувачення (30%), а в неповних – шкала III – очікування позитивного відношення від інших, шкала 4 – самокерівництво (80%). Це говорить про те, що для повних сімей характерно звинувачувати себе в усіх помилках та невдачах, а для неповних – очікування позитивного відношення від інших.

Таким чином, особливості розвитку самовідношення особистості у учнів в повних та неповних сім’ях мають відмінності. В повних сім’ях особистості мають віру в сої сили, здібності, самостійність, вміють контролювати своє життя, очікують позитивного відношення від інших, а в неповних – особистості позитивно відносяться до себе та приймають себе такими, якими вони є.

2.4 Кореляційний аналіз

Кореляційний аналіз проводиться за допомогою методу рангової кореляції Спірмена. Кореляційний аналіз проводився між Методикою Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії» [19] (Текст див. Додаток 1) та Тестом – Опитувальником самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв) [19] (Текст див. Додаток 2) в повних та неповних сім’ях.

Результати представлені в таблицях 5 і 6.

Таблиця 5 Виявлення зв’язку між самовідношенням та агресією в повних сім’ях

Кореляційний аналіз показав, що існує значимий позитивний зв’язок

(p ≤ 0,05) між самообвинуваченням та докорами сумління. Це говорить про те, що учні в більшому ступені здатні самообвинувачувати себе в усіх невдачах, а потім переживають докори сумління.

Існує позитивний зв’язок (p ≤ 0,01) між аутосимпатією та косвеною агресією. Це говорить про те, що учні схвалюють себе в цілому та в суттєвих часностях, мають довіру до себе та позитивну самооцінку, що викликає косвену агресію по відношенню до інших.

Існує позитивний зв’язок між самоприйняттям та образою. Це говорить про те, що учні позитивно відносяться до себе і приймають себе такими, які вони є, можуть переживати образу на інших людей.

Таблиця 6 Виявлення зв’язку між самовідношенням та агресією в неповних сім’ях

Кореляційний аналіз показав, що існує значимий позитивний зв’язок

(p ≤ 0,05) між аутосимпатією та фізичною агресією. Це говорить про те, що учні що учні схвалюють себе в цілому та в суттєвих часностях, мають довіру до себе та позитивну самооцінку, що викликає фізичну агресію по відношенню до інших.

Існує значимий позитивний зв’язок між самовпевненістю та вербальною агресією. Це говорить про те, що учні впевнені у собі та відповідають за себе та свої вчинки, що викликає вербальну агресію.

Існує значимий позитивний зв’язок між самообвинуваченнями та докорами сумління, почуттям провини. Це говорить про те, що для учнів характерно звинувачувати себе в усіх помилках та невдачах, а потім переживати докори сумління та почуття провини.

Існує позитивний зв’язок (p ≤ 0,01) між очікуванням позитивного відношення від інших та образою. Це говорить про те, що учні очікують позитивного відношення до себе оточуючих, на їх очікування впливає почуття образи, що викликає заздрість та ненависть до оточуючих, які обумовлені почуттям гніву та невдоволенням чимось.

Висновки

Гіпотеза дослідження – якщо у учнів з неповних сімей переважають докори сумління та почуття провини та саморозуміння, то у учнів з повних сімей переважає вербальна агресія та очікування позитивного відношення від інших.

Гіпотеза підтвердилась.

В результаті дослідження, на основі аналізу даних можна зробити наступні висновки.

1. В повних сім’ях переважає вербальна агресія. Вираження негативних почуттів як через форму (вереск), так і через зміст словесних відповідей. В неповних сім’ях переважає докори сумління, почуття провини. Почуття провини – виражає можливе переконання учнів, що вони є поганими людьми. В повних сім’ях учні в більшому ступені, ніж в неповних – схильні до вираження негативних почуттів як через форму (вереск), так і через зміст словесних відповідей. У неповних сім’ях учні більш схильні до переживання почуття провини та докорам сумління.

2. В повних сім’ях переважають шкала інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», очікування позитивного відношення від інших, самовпевненість, а в неповних сім’ях – саморозуміння. В повних сім’ях учні мають віру у свої сили, здатності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя, очікують позитивного відношення від інших, а в неповних – учні позитивно ставляться до себе й приймають себе такими як вони являються.

3. Метод кореляції Спірмена показав, що повних сім’ях існує значимий позитивний зв’язок між самообвинуваченням та докорами сумління. Існує позитивний зв’язок між аутосимпатією та косвеною агресією, самоприйняттям та образою. А в неповних сім’ях існує значимий позитивний зв’язок між аутосимпатією та фізичною агресією, самовпевненістю та вербальною агресією, самообвинуваченнями та докорами сумління, почуттям провини. Існує позитивний зв’язок між очікуванням позитивного відношення від інших та образою.

Проведений нами теоретичний аналіз показав, що неповна сім’я має досить специфічні умови життєдіяльності, відрізняється своєрідними умовами виховання й соціалізації дітей. Неповна сім’я, є найбільш проблематичною й уразливою у виховному плані неповні сім’ї негативно впливають на формування особистості дитини. Особистості з неповних сімей мають менш виражений або негативний досвід підготовки до сімейного життя, тому ймовірність розпаду шлюбу у вихованців неповних сімей значно вище в порівнянні з тими, хто виховувався у звичайних сім’ях.

Неповна сім’я здатна впливати на успішність дітей, їх моральний вигляд, активність, майбутню життєву позицію, підготовку до сімейного життя головний фактор, який визначає виховну неповноцінність неповної сім’ї - морально-психологічний.

Неповна сім’я накладає відбиток на формування особистості, що особливо важливо в підлітковому віці. Підлітковий період відрізняється виходом підлітка на якісно нову соціальну позицію, у якій реально формується його свідоме відношення до себе як члена суспільства. Центральний новотвір підліткового віку «почуття дорослості» – відношення підлітка до себе як до дорослого.

Проведене нами дослідження показало, що виявлено відмінності між агресивними реакціями в повних та неповних сім’ях. В повних сім’ях переважає вербальна агресія, а в неповних сім’ях переважають докори сумління, почуття провини. Вираження негативних почуттів як через форму (вереск), так і через зміст словесних відповідей. Почуття провини – виражає можливе переконання учнів, що вони є поганими людьми. В повних сім’ях учні в більшому ступені, ніж в неповних – схильні до вираження негативних почуттів як через форму (вереск), так і через зміст словесних відповідей. В неповних сім’ях учні більш схильні до переживання почуття провини та докорам сумління.

В повних сім’ях переважають шкала інтегрального почуття «за» і «проти» особистого «Я», очікування позитивного відношення від інших, самовпевненість, а в неповних сім’ях – саморозуміння. В повних сім’ях учні мають віру у свої сили, здатності, енергію, самостійність, оцінку своїх можливостей контролювати власне життя, очікують позитивного відношення від інших, а в неповних – учні позитивно ставляться до себе й приймають себе такими як вони є.

Актуальність дослідження. Сім’я є одним з головних інститутів виховання. Це пояснюється тим, що в ній дитина перебуває протягом значної частини свого життя, і по тривалості свого впливу на особистість жоден з інших інститутів виховання не може зрівнятися з сім’єю. У сім’ї заставляються основи особистості дитини, і до моменту надходження в школу вона у значній мірі сформована як особистість. Неповна сім’я це гостра проблема сучасного суспільства.

За останні роки різко збільшилось число дітей, які виховуються в неповних сім’ях, де, у переважній більшості, виховує мати. Життя й умови виховання дитини в неповній сім’ї мають явну специфіку й істотно відрізняються від життя дитини в повній сім’ї. Крім матеріальних труднощів, з якими зіштовхуються самотні батьки, мати не в змозі реалізувати одночасно обидві батьківські позиції – материнську та батьківську. Ці особливі умови життя дитини відбиваються на особливостях її особистісного розвитку, її емоційному самопочуття, самооцінці, відношенні до інших людей.

Враховуючи масовий характер такого явища, як неповна сім’я, актуальним стає питання про те, чи існують відмінності у проявах агресії та самовідношенні у підлітків в неповній та повній сім’ї.

Практична значущість нашого дослідження полягає в тому, що знаючи особливості прояву агресивних реакцій та самовідношення у учнів з повних та неповних сімей, можна вчасно корегувати їх поведінку.

Список використаної літератури

1.  Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологии. М.:Прогресс, 1995.

2.  Абрамова Г.С. Возрастная психология. Екатеринбург: М.; - Деловая книга, 1999.

3.  Алешина Ю.Е. Цикл развития семьи: исследования и проблемы // Вестник Московского Университета. Психология. Сер.14-1987. - №2. – С. 60-72.

4.  Андреева А.Д. Как помочь ребенку пережить горе: Психол. консультация // Вопр. психол. – 1991. - №2. – с. 87-96.

5.  Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание.- М., 1980.

6.  Буянов М. И. Ребенок из неблагополучной семьи. М., 1988.

7.  Гребенников И. В. Основы семейной жизни. – М.: Просвещение, 1991.

8.  Дементьева И. Негативные факторы воспитания детей в неполной семье // Соц. исслед. – М., 2001. - №11. – С. 108-118.

9.  Дружинин В.Н. Психология семьи. – М.: КСП, 1996.

10.  Зубкова Т.С. Неполные семьи//Организация и содержание работы по социальной защите женщин, детей и семей: Учеб. пособ. студ. – М., 2003. – С. 75-80.

11.  Ковалев С.В. Психология семейных отношений. – М.: Педагогика, 1987.

12.  Кон И.С. Психология ранней юности: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1989.

13.  Кон И. С. Ребёнок и общество: (Историко-этнографическая перспектива). М., Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1988. 270 с.

14.  Королева С.А. Психологические особенности образа себя и образа родителей у детей старшего дошкольного возраста после развода родителей // Психологическая наука и образование 2003, №4, с 15-19.

15.  Крайг Г., Бокум Д., Психология развития. 9-е издание, изд. «Питер», 2005.

16.  .Кулагина И.Ю.Возрастная психология (Развитие ребенка от рождения до 17 лет): Учебное пособие. 4-е изд. – М.: Изд-во Ун-та Российской академии образования, 1998. С. 120.

17.  Матейчик З. Некоторые психологические проблемы воспитания детей в неполной семье//Воспитание детей в неполной семье/ перевод с чеш. Хваталовой Л.Н., общ. ред. и послесловие Н.М. Ершовой.- М.: Прогресс, 1980. - с. 70-98

18.  Раис Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. СПб.: Питер, 2000.

19.  Райгородский Д.Я. (редактор составитель). Практическая психодиагностика. Методики и тесты. Учебное пособие. – Самара: Издательский дом «Бахрах – М», 2003. – 672с.

20.  Рогов Е.И. Настольная книга практического психолога в образовании: Учебное пособие. – М.: Владос, 1996. – 529 с.

21.  Сидоренко Е.В. Методы математической обработки в психологии. Санкт-Петербург, 2001.

22.  Смирнова Е.О., Собкин B.C. Специфика эмоционально-личностной сферы детей, живущих в неполной семье. – М., 1988.

23.  Смирнов А.А. Психология ребенка и подростка // Смирнов А.А. Избранные психологические труды: В 2 т. – М.: Педагогика, 1987. – Т. 1. С. 176-178.

24.  Соколова Е.Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. – М., 1989. – С. 192-201.

25.  Столин В.В. Самосознание личности. М.: Изд-во Моск. Ун-та, 1983.

26.  Титаренко В.Я. Семья и формирование личности. – М.: Мысль, 1987.

27.  Токарева С.Н. Социальные и психологические аспекты семейного воспитания. – М.: Изд-во М. Ун-та. 1989.

28.  Туревская Е.И. Возрастная психология. М., 1991.

29.  Фигдор Г. Дети разведенных родителей: между травмой и надеждой, Психоаналитическе исследование, М.: Наука, 1995.

30.  Фридман Л.М. Психология воспитания. Книга для всех кто любит детей. – М., 1999. - 203с.

31.  Хорни К. Невротическая личность нашего времени. М.: Прогресс, 1993.

32.  Целуйко В.М. Неполная семья. – Волгоград, 2000.

33.  Целуйко В.М. Психология неблагополучной семьи. – М.: Владос, 2003.

34.  Шихи Г. Возрастные кризисы. Ступени личностного роста. СПб.: Ювента, 1999.

35.  Эйдемиллер Э.Г. Роль внутрисемейных отношений в развитии психопатий и психопатоподобных расстройств в подростковом возрасте. Автореф. дис., Л., 1976.

36.  Эриксон Э. Детство и общество. Обнинск, 1993.

37.  Юнг К. Конфликты детской души. М.: Канон, 1995.

Додатки

Додаток 1

Методика Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії»

Инструкция: «Внимательно прочитайте предложенные утверждения и оцените, насколько они вам соответствуют. Если вы согласны с утверждением поставьте напротив него знак «+», а если не согласны - знак «-».

Текст методики:

1. Временами я не справиться с желанием причинить вред другим.

2. Иногда я сплетничаю о людях, которых не люблю.

З. Я легко раздражаюсь, но быстро успокаиваюсь.

4. Если меня не попросят по-хорошему, я не выполню просьбу.

5. Я не всегда получаю то, что мне положено.

6 Я знаю, что люди говоря обо мне за моей спиной.

7. Если я не одобряю поведение моих друзей, я даю им это почувствовать.

8. Когда мне случалось обмануть кого-либо, я испытывал угрызения совести.

9. Мне кажется, что я не способен ударить человека.

10. Я никогда не раздражаюсь настолько, чтобы кидаться предметами.

11. Я всегда снисходителен к чужим недостаткам.

12. Если мне не нравится установленное правило, мне хочется нарушить его.

13. Другие умеют почти всегда пользоваться благоприятными обстоятельствами.

14. Я держусь настороженно с людьми, которые относятся ко мне несколько более хорошо, чем я ожидал.

15. Я часто бываю не согласен с людьми.

16. Иногда мне на ум приходят мысли, которых я стыжусь.

17. Если кто-нибудь первым ударит меня, я не отвечу ему.

18. Когда я раздражаюсь, я хлопаю дверью.

19. Я гораздо более раздражителен, чем кажется.

20. Если кто-то корчит из себя начальника, я всегда поступаю ему наперекор.

21. Меня немного огорчает моя судьба

22-Я думаю, что многие люди не любят меня.

23 Я не могу удержаться от спора, если люди не согласны со мной.

24. Люди, увиливающие от работы должны испытывать чувство вины.

25. Тот, кто оскорбляет меня или мою семью, напрашивается на драку.

26. Я не способен на грубые шутки.

27. Меня охватывает ярость, когда надо мной насмехаются.

28. Когда люди строят из себя начальников, я делаю все, чтобы они не зазнавались.

29. Почти каждую неделю я вижу кого-нибудь, кто мне нравиться.

30. Довольно многие люди завидуют мне.

31. Я хочу, чтобы меня уважали.

32. Меня угнетает то, что я мало делаю для своих родителей.

33. Люди, которые постоянно изводят Вас, стоят того, чтобы их щелкнули по носу.

34. Я иногда бываю мрачен от злости.

35. Если ко мне относятся хуже, чем я того заслуживаю, я не расстраиваюсь.

36. Если кто-то меня выводит из себя, я не обращаю на него внимания.

37. Хотя я и не показываю этого, меня иногда гложет зависть.

38. Иногда мне кажется, что надо мной смеются.

39. Даже когда я злюсь, я не прибегаю к «сильным» выражениям.

40. Мне хочется, чтобы мои грехи были прощены.

41. Я редко даю сдачи, даже если кто-нибудь ударит меня.

42. Когда получается не по-моему, я иногда обижаюсь.

43 .Иногда люди раздражают меня одним своим присутствием.

44. Нет людей, которых я бы по-настоящему ненавидел.

45. Мой принцип: никогда не доверять чужакам.

46. Если кто-нибудь раздражает меня, я готов сказать все, что я о нем думаю.

47. Я делаю много такого, о чем впоследствии сожалею.

48. Если я разозлюсь, я могу ударить кого-нибудь.

49. С детства я никогда не проявлял вспышек гнева.

50. Я часто чувствую себя как пороховая бочка, готовая взорваться.

51. Если бы все знали, что я чувствую, меня бы считала человеком, с которым нелегко ладить.

52. Я всегда думаю о том, какие тайные причины заставляют людей делать что-нибудь приятное для меня.

53. Когда на меня кричат, я начинаю кричать в ответ.

54. Неудачи огорчают меня.

55. Я дерусь не реже, чем другие.

56. Я могу вспомнить случаи, когда я был настолько зол, что хватал попавшуюся под руки вещь и ломал ее.

57. Иногда я чувствую, что готов первым начать драку.

58. Иногда я чувствую, что жизнь поступает со мной несправедливо.

59. Раньше я думал, что большинство людей говорят правду, но теперь я в это не верю

60. Я ругаюсь только со злости.

61. Когда я поступаю несправедливо, меня мучает совесть.

62. Если для защиты своих прав, мне надо применить физическую силу, я применяю ее.

63. Иногда я выражаю свой гнев тем, что стучу кулаком по столу.

64. Я бываю, грубоват по отношению к тем людям, которые мне не нравятся.

65. У меня отсутствуют враги, которые хотели бы мне навредить.

66. Я не умею поставить человека на место, даже если он того заслуживает.

67. Я часто думаю, что жил не правильно.

68. Знаю людей, которые способны довести меня до драки.

69. Я не огорчаюсь из-за мелочей.

70. Мне редко приходит в голову, что люди пытаются разозлить или оскорбить меня.

71. Я часто угрожаю людям, хотя и не собираясь приводить угрозы в исполнение.

72. В последнее время я стал занудой.

73. В споре я повышаю голос.

74. Я стараюсь обычно скрывать плохое отношение к людям.

75 .Я лучше с кем-либо соглашусь, чем стану спорить.

Додаток 2

Тест – Опитувальник самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв)

Инструкция: Внимательно прочитайте предложенные утверждения и оцените, насколько они вам соответствуют. Если вы согласны с утверждением поставьте напротив него знак «+», а если не согласны - знак «-».

Текст опросника:

1. Думаю, что большинство моих знакомых относится ко мне с симпатией.

2. Мои слова не так уж часто расходятся с делом.

3. Думаю, что многие видят во мне что-то сходное с собой.

4. Когда я пытаюсь себя оценить, я прежде всего вижу свои недостатки.

5. Думаю, что как личность я вполне могу быть притягательным для других.

6. Когда я вижу себя глазами любящего меня человека, меня неприятно поражает, то насколько мой образ далек от действительности.

7. Мое «Я» всегда мне интересно.

8. Ч считаю, что иногда не грех пожалеть самого себя.

9. В моей жизни есть или по крайней мере были люди, с которыми я был чрезвычайно близок.

10. Собственное уважение мне еще надо заслужить.

11. Бывало, и не раз, что я сам себя остро ненавидел.

12. Я вполне доверяю своим внезапно возникшим желаниям.

13. Я сам хотел во многом себя переделать.

14. Мое собственное «Я» не представляется мне чем-то достойным глубокого внимания.

15. Я искренне хочу, чтобы у меня было все хорошо в жизни.

16. Если я и отношусь к кому-либо с укоризной, то прежде всего к самому себе.

17. Случайному знакомому я скорее всего покажусь человеком приятным.

18. Чаще всего я одобряю свои планы и поступки.

19. Собственные слабости вызывают у меня что-то наподобие презрения.

20. Если бы я раздвоился, то мне было бы довольно интересно общаться со своим двойником.

21. Некоторые свои качества я ощущаю как посторонние, чужие мне.

22. Вряд ли кто-либо сможет почувствовать свое сходство со мной.

23. У меня достаточно способностей и энергии воплотить в жизнь задуманное.

24. Часто я не без издевки подшучиваю над собой.

25. Самое разумное, что может сделать человек в своей жизни – это подчиниться собственной судьбе.

26. Посторонний человек, на первый взгляд, найдет во мне много отталкивающего.

27. К сожалению, если я и сказал что-то, это не значит, что именно так и буду поступать.

28. Свое отношение к самому себе можно назвать дружеским.

29. Быть снисходительным к собственным слабостям вполне естественно.

30. У меня не получается быть для любимого человека интересным длительное время.

31. В глубине души я бы хотел. Чтобы со мной произошла что-то катастрофическое.

32. Вряд ли я вызываю симпатию у большинства людей.

33. Мне бывает очень приятно увидеть себя глазами любящего меня человека.

34. Когда у меня возникает какое-либо желание, я прежде всего спрашиваю себя, разумно ли это.

35. Иногда мне кажется, что если бы какой-то мудрый человек смог увидеть меня насквозь, он тут же понял, какое я ничтожество.

36. Временами я сам собой восхищаюсь.

37. Можно сказать, что я ценю себя достаточно высоко.

38. В глубине души я никак не могу поверить, что я действительно взрослый человек.

39. Без посторонней помощи я мало что могу сделать.

40. Иногда я сам себя плохо понимаю.

41. Мне очень мешает недостаток энергии, воли и целеустремленности.

42. Думаю, что другие в целом оценивают меня достаточно высоко.

43. В моей личности есть, наверное, что-то такое, что способно вызывать у других острую неприязнь.

44. Большинство моих знакомых не принимают меня уж так в серьез.

45. Сам у себя я довольно часто вызываю чувство раздражения.

46. Я вполне могу сказать, что уважаю себя сам.

47. Даже мои негативные черты не кажутся мне чужими.

48. В целом. Меня устраивает то, какой я есть.

49. Вряд ли меня можно любить по-настоящему.

50. Моим мечтам и планам не хватает реалистичности.

51. Если бы мое второе «Я» существовало, то для меня это был бы самый скучный партнер по общению.

52. Думаю, что мог бы найти язык с любым разумным и знающим человеком.

53. То, что во мне происходит, как правило мне приятно.

54. Мои достоинства вполне перевешивают мои недостатки.

55. Вряд ли найдется много людей, которые обвинят меня в отсутствии совести.

56. Когда со мной случаются неприятности, как правило, я говорю: «И поделом тебе».

57. Я могу сказать, что в целом я контролирую свою судьбу.

Додаток 3

Сирі бали з Методики Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії». Дослідження учнів (повні сім’ї)

1- фізична агресія.

2- косвенна агресія.

3- раздратування.

4- негативізм.

5- образа.

6- подозрілість.

7- вербальна агресія.

8- докори сумління, почуття провини.

Додаток 4

Сирі бали з Методики Басса-Дарки: «Діагностика стану агресії»

Дослідження учнів (неповні сім’ї)

1- фізична агресія.

2- косвенна агресія.

3- раздратування.

4- негативізм.

5- образа.

6- подозрілість.

7- вербальна агресія.

8- докори сумління, почуття провини.

Додаток 5

Сирі бали з Тесту – Опитувальника самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв). Дослідження учнів (повні сім’ї)

Б. – бал, Р. – рівень.

Шкала S – інтегральне почуття «за» або «проти».

Шкала I – самоповага.

Шкала II- аутосимпатія.

Шкала III – очікування позитивного відношення від інших.

Шкала IY – само цікавість.

Шкала 1 – самовпевненість.

Шкала 2 – відношення інших.

Шкала 3 – самоприйняття.

Шкала 4 – самокерівництво.

Шкала 5 – самообвинувачення.

Шкала 6 – самоцікавість.

Шкала 7 – саморозуміння.

Додаток 6

Сирі бали з Тесту – Опитувальника самовідношення (В.В. Столін, С.Р. Понтілеєв). Дослідження учнів (неповні сім’ї)

Б. – бал, У. – рівень.

Шкала S – інтегральне почуття «за» або «проти».

Шкала I – самоповага.

Шкала II- аутосимпатія.

Шкала III – очікування позитивного відношення від інших.

Шкала IY – само цікавість.

Шкала 1 – самовпевненість.

Шкала 2 – відношення інших.

Шкала 3 – самоприйняття.

Шкала 4 – самокерівництво.

Шкала 5 – самообвинувачення.

Шкала 6 – самоцікавість.

Шкала 7 – саморозуміння.